Постанова

від 14.02.2017 по справі 912/3259/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2017 року Справа № 912/3259/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Абадей М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

за участю прокурора: прокурор відділу прокуратури Дніпропетровської області Фролова В.О., посвідчення № 031600 від 26.01.2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Нонті" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2016 року у справі № 912/3259/16

за позовом заступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації, м. Кропивницький

до

відповідача-1: Новгородківської районної державної адміністрації, смт. Новгородка Кіровоградської області

відповідача-2: Селянського (фермерського) господарства "Нонті", смт. Новгородка Кіровоградської області

про визнання недійсним пункту розпорядження, визнання недійсною угоди

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Кіровоградської області звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної державної адміністрації про:

визнання недійсним пункту 5 розпорядження голови Новгородківської районної державної адміністрації від 28.02.2014 року № 39-р;

визнання недійсною укладеної між Новгородківською районною державною адміністрацією та Селянським (фермерським) господарством "Нонті" угоди про внесення змін до договору оренди землі (зареєстрованого у державному реєстрі 16.09.2002 року за № 21 зі змінами, зареєстрованими 13.02.2012 року за № 352340004001791) щодо оренди земельної ділянки загальною площею 15,92 га земель водного фонду на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області від 04.03.2014 року, відомості щодо якої 26.03.2014 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2016 року у справі № 912/3259/16 (суддя Шевчук О.Б.) позов задоволено частково; визнано недійсним пункт 5 розпорядження голови Новгородківської районної державної адміністрації від 28.02.2014 року № 39-р "Про вирішення земельних питань"; в іншій частині в задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Новгородківської районної державної адміністрації на користь Прокуратури Кіровоградської області 689, 00 грн. судового збору; стягнуто з Селянського (фермерського) господарства "Нонті" на користь Прокуратури Кіровоградської області 689, 00 грн. судового збору.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що Земельним кодексом України не передбачено повноважень районних державних адміністрацій на передачу в користування земельних ділянок із земель водного фонду саме для ведення рибного господарства чи риборозведення, у зв'язку з чим вбачав підстави вважати, що видаючи спірне розпорядження про внесення змін до договору оренди, голова Новгородківської районної державної адміністрації фактично розпорядився земельною ділянкою водного фонду державної власності щодо продовження користування нею зі сторони відповідача-2, не маючи на те визначених законодавством повноважень, оскільки право розпорядження такою земельною ділянкою для рибогосподарських потреб належить Кіровоградській обласній державній адміністрації. На підставі наведеного, господарський суд прийшов до висновку, що пункт 5 розпорядження голови Новгородківської районної державної адміністрації від 28.02.2014 року № 39-р "Про вирішення земельних питань" підлягає визнанню недійсним. В частині позовних вимог про визнання недійсною угоди про внесення змін до договору судом відмовлено у зв'язку з тим, що спірна угода, укладена між Новгородківською районною державною адміністрацією та відповідачем-2, про внесення змін до договору оренди землі не посвідчена нотаріально, тоді як зміни до договору вносяться у тій же формі, що і договір, який змінюється. При цьому суд зазначив, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення; нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Селянське (фермерське) господарство "Нонті" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, відповідач-2 просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що згідно з частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України (в редакції до 01.07.2013 року) розпорядниками земель водного фонду за межами населених пунктів були районні державні адміністрації. Після набрання чинності 01.07.2013 року Закону України "Про аквакультуру" редакція ст. 122 Земельного кодексу України не змінилась, а статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. Отже, відповідач-2 вважає, що після 01.07.2013 року не відбулось обмеження прав районних державних адміністрацій щодо надання у користування земель водного фонду за межами населених пунктів, а тому розпорядження голови Новгородківської районної державної адміністрації від 28.02.2014 року № 39-р прийнято в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом. За наведеного, на думку відповідача-2, висновок суду про те, що спірне розпорядження про внесення змін до договору оренди голова Новгородківської районної державної адміністрації прийняв за відсутності у нього відповідних повноважень, суперечить приписам ст. 122 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України. Також, за доводами відповідача-2, місцевим господарським судом не взято до уваги, що прокурором з дотриманням вимог Господарського процесуального кодексу України не надано належного обґрунтування власної позиції щодо порушення Новгородківською районною державною адміністрацією законодавства України при прийнятті спірного розпорядження, як і не доведено, в чому полягає порушення інтересів держави у зв'язку з прийняттям Новгородківською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження. Відповідач-2 зазначає і про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору не врахував практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим; потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. За доводами відповідача-2, місцевий господарський суд не врахував, що відповідач-2 вчинив всі необхідні дії для правомірного набуття в оренду земельної ділянки водного фонду та правомірно використовує своє право, а також в повному обсязі виконує обов'язки щодо сплати орендної плати. Матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили, що спірне розпорядження прийнято внаслідок протиправних дій відповідача-2. Також, судом не надано належної оцінки тому факту, що визнання недійсним та скасування спірного розпорядження призведе до позбавлення права відповідача-2 на користування земельною ділянкою водного фонду, що є неприпустимим з огляду на висновки Європейського суду з прав людини. Щодо прийнятого судом рішення в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі відповідач-2 зазначає, що статтею 654 ЦК України передбачено загальне правило щодо внесення змін у правочин, однак передбачено і певні винятки, які можуть бути встановлені спеціальним законодавством. Так, статтею 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на дату укладення угоди) встановлено вимоги до форми договору оренди землі та вказано, що договір оренди землі укладається у письмовій формі, і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Отже, як стверджує відповідач-2, станом на 04.03.2014 року спеціальним законом не вимагалось нотаріальне посвідчення договору оренди землі, а тому, з урахуванням приписів ст. 654 ЦК України, яка допускає певні винятки із загального правила щодо форми правочину, можна дійти висновку, що письмова форма угоди про внесення змін до договору відповідала вимогам закону щодо форми такого правочину. Більше того, суд не звернув уваги, що відповідач-2 зареєстрував своє речове право на оренду земельної ділянки водного фонду, що, на думку відповідача-2, можливо зробити лише на підставі чинного договору, укладеного з дотриманням закону.

Відповідач-2 у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив; про дату, час та місце проведення судових засідань апеляційним господарським судом у даній справі відповідач-2 повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується повідомленнями про вручення відповідачу-2 та його представнику рекомендованих поштових відправлень, якими цим особам направлені в копії відповідні ухвали апеляційного господарського суду (а.с. 106, 107, 139, 142, 152, 156, т. 1).

23.12.2016 року, 27.12.2016 року, 19.01.2017 року, 14.02.2017 року від відповідача-2 надійшли клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з хворобою його повноважного представника, у тому числі про відкладення розгляду апеляційної скарги, призначеного у судове засідання на 14.02.2017 року (а.с. 118, 136, 147, 196, т. 1).

Прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що зі змінами, які сталися у законодавстві з 01.01.2013 року, районні державні адміністрації втратили право розпоряджатися земельними ділянками із земель державної власності для сільськогосподарського використання, у той час як риборозведення (рибогосподарські потреби), для цілей якого передавалась спірна земельна ділянка в оренду, відносилось до сільськогосподарського використання (господарства, що займаються риборозведенням, вирощуванням товарної риби, виловом, переробкою та збутом власної рибопродукції, визначалися сільськогосподарськими товаровиробниками). За доводами прокурора, поняття водне господарство та рибогосподарські потреби (риборозведення) не є тотожними. З 01.01.2013 року передача в оренду земельних ділянок із земель державної власності для вказаних потреб віднесена до повноважень обласних державних адміністрацій. Прокурор посилається і на ті обставини, що матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження того, що спірна земельна ділянка передавалася відповідачу-2 для ведення водного господарства. Отже, на думку прокурора, видаючи спірне розпорядження про внесення змін до договору оренди, відповідач-1 фактично розпорядився земельною ділянкою водного фонду державної власності щодо продовження користування нею відповідачем-2, не маючи на те визначених законодавством повноважень, оскільки право розпорядження такою земельною ділянкою для потреб риборозведення належить Кіровоградській обласній державній адміністрації. Щодо наявності порушення інтересів держави у спірних правовідносинах, прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає в незаконному розпорядженні земельної ділянкою водного фонду державної власності, чим порушені права Кіровоградської обласної державної адміністрації, зокрема, її обмежено у праві розпорядження землями водного фонду державної форми власності та безпосередньо водним об'єктом, можливості визначення та встановлення відповідної плати за користування землею, та в цілому порушено встановлений законом порядок надання земель водного фонду у користування. Відносно посилання відповідача-2 на практику Європейського Суду з прав людини прокурор вважає, що правова позиція, наведена у вказаних відповідачем-2 рішеннях Європейського Суду хоча і є резюмуючою, проте висновки, що зроблені у кожній конкретній справі, ґрунтуються на вивченні безпосередньо обставин, що мали місце в тому чи іншому випадку. Однак обставини у справах, на які посилається відповідач-2, є різними. Так, приймаючи оспорюваний пункт розпорядження, Новгородківська районна державна адміністрація не дотримувалась власних процедур, оскільки вже не володіла правом розпорядження земельною ділянкою, як уповноважений державою орган влади, а незаконно прийняла на себе функцію розпорядника землі, що за законом належить Кіровоградській обласній державній адміністрації. Виправлення цієї "помилки" у спосіб визнання недійсним рішення у судовому порядку, не суперечить принципам національного законодавства та не може розцінюватись як непропорційне втручання держави в нове право, набуте особою, оскільки внаслідок визнання недійсним рішення органу влади відповідач-2 не втрачає права користуватися земельною ділянкою водного фонду, яке у нього існує до 16.09.2022 року, як це визначено в угоді про внесення змін до договору оренди землі, зареєстрованій 13.02.2012 року. Прокурор погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову про визнання недійсною спірної угоди про внесення змін до договору оренди землі, так як остання не посвідчена нотаріально; такий договір є нікчемним; нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення; нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, також посилається на відсутність повноважень відповідача-1 на передачу в оренду земельної ділянки водного фонду державної власності для рибогосподарських потреб. Щодо непоширення приписів ст. 654 ЦК України на правовідносини у даній справі позивач зазначає, що Законом України "Про оренду землі" не визначено інший, відмінний від встановленого ст. 654 ЦК України, порядок внесення змін до договору, не передбачено виключення застосування норми, встановленої цією статтею, до орендних відносин щодо землі. Отже, за доводами позивача, до договору оренди землі застосовується загальне правило внесення змін до договору, яке полягає у дотриманні такої самої форми, що і договір, що змінюється. Оскільки спірна угода про внесення змін до договору оренди землі не посвідчена нотаріально, позивач вважає, що така угода є нікчемною, а оскільки нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення, потреби у визнанні його таким судом немає. Прийняте судом рішення, на думку позивача, відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Першому протоколу до неї, прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Позивач у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив. 26.12.2016 року позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі його повноваженого представника.

Відповідач-1 у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив.

20.12.2016 року від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі його повноважного представника за наявними у справі документами. Відповідач-1 не заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Пархоменко Н.В., Чередка А.Є., розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 26.12.2016 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.12.2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 19.01.2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2017 року апеляційну скаргу у справі прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Білецької Л.М., Чередка А.Є. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.01.2017 року).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.01.2017 року розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 14.02.2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.02.2017 року апеляційну скаргу у справі прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Пархоменко Н.В., Чередка А.Є. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.02.2017 року).

У судовому засіданні 14.02.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 16.09.2002 року Новгородківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством "Нонті" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір) (а.с. 14-15, т. 1), за умовами якого орендодавець передає (у відповідності з розпорядженням Новгородківської районної державної адміністрації Кіровоградської області № 220-р від 04.06.2002 року), а орендар набуває право на оренду земельної ділянки, яка розташована на території Новоандріївської сільської Ради Новгородківського району Кіровоградської області, загальною площею 15,92 га, в межах згідно плану, який є невід'ємною частиною цього Договору (додаток 1- а.с. 16, т. 1), з яких 8,52 га знаходяться під водою, 7,25 га знаходяться під пасовищами прибережної захисної смуги, 0,15 га - під гідротехнічною спорудою (п. 1.1.).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.4. Договору цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду. Земельна ділянка відноситься до земель державної власності та перебуває в оперативному управлінні Новгородківської державної адміністрації Кіровоградської області, до повноважень якої належить розпорядження землями державної форми власності відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України.

Земельна ділянка передається в оренду орендарю для здійснення господарської діяльності по риборозведенню (пункт 2.1. Договору).

Пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що Договір укладається терміном на 10 (десять) років, тобто до 16.09.2012 року.

Договір оренди посвідчено 16.09.2002 року державним нотаріусом Новгородківської державної нотаріальної контори Саяпіною І.Г. (зареєстровано в реєстрі за № 1400) та зареєстровано 16.09.2002 року у Новгородківському районному відділі земельних ресурсів за № 21.

Спірна земельна ділянка площею 15,9264 га має кадастровий номер 3523483600:02:001:7501 (а.с. 21-22, 171-176, т. 1).

В подальшому, відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Угоду про внесення змін до Договору оренди землі (реєстраційний № 21 від 16 вересня 2002 року) щодо оренди земельної ділянки загальною площею 15,92 га земель водного фонду на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, за умовами якої строк дії Договору продовжено на 10 років, тобто до 16 вересня 2022 року, та встановлено розмір орендної плати - 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки щорічно, з урахуванням індексації (а.с. 17, т. 1).

Вказану Угоду зареєстровано у відділі Держкомзему у Новгородківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 лютого 2012 року за № 352340004001791.

18.02.2014 року Селянське (фермерське) господарство "Нонті" подало до Новгородківської районної державної адміністрації заяву від 17.02.2014 року з проханням видати розпорядження про продовження терміну дії Договору оренди терміном на 49 років (а.с. 19, т. 1).

28.02.2014 року головою Новгородківської районної державної адміністрації видано розпорядження № 39-р "Про вирішення земельних питань" (а.с. 23, т. 1), пунктом 5 якого внесено зміни до Договору оренди землі, зареєстрованого в державному реєстрі 16 вересня 2002 року за № 21, зі змінами, внесеними 13 лютого 2012 року за № 352340004001791, укладеного між Новгородківською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, як орендодавцем, та Селянським (фермерським) господарством "Нонті", як орендарем, щодо оренди земельної ділянки водного фонду, загальною площею 15,92 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, а саме: строк дії Договору продовжити до 16 вересня 2051 року, а також привести пункти Договору, що стосуються водокористування та обмеження загального водокористування, у відповідність до положень Закону України "Про аквакультуру" та Водного кодексу України.

На підставі вказаного розпорядження 04.03.2014 року відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено Угоду про внесення змін до Договору оренди землі (зареєстрованого у державному реєстрі 16 вересня 2002 року за № 21, зі змінами, зареєстрованими 13.02.2012 року за № 352340004001791) щодо оренди земельної ділянки загальною площею 15,92 га земель водного фонду на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області (далі - Угода) (а.с. 18, т. 1).

Згідно з цією Угодою строк дії Договору продовжено до 16 вересня 2051 року (п.1.1.); внесено зміни до п. 4.2. Договору - "Орендна плата вноситься орендарем відповідно до Податкового кодексу України" (п. 1.2.); пункт 6 Договору доповнено наступними положеннями: "Передача в оренду водного об'єкта не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб і встановлених земельних сервітутів. Передача в оренду водного об'єкта здійснюється без обмеження права загального водокористування, якщо інше не визначено законом. Передача орендарем права на оренду водного об'єкта іншим суб'єктам господарювання забороняється. Об'єкт оренди за згодою орендаря може використовуватися для здійснення спеціального водокористування в порядку, встановленому Водним кодексом України та Законом України "Про аквакультуру" (п. 1.3.).

Також, в матеріалах справи наявний укладений між відповідачами договір оренди водойми (водойм) загальнодержавного значення від 10.12.2012 року (а.с. 159-161, 166-167, 181-182, т. 1), за умовами якого відповідачу-2 передано в оренду водойму загальнодержавного значення площею водного дзеркала 8,67 га, в т.ч. під гідротехнічною спорудою - 0,15 га, розташовану на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району, для риборозведення.

На ім'я Селянського (фермерського) господарства "Нонті" видано дозвіл на спеціальне водокористування № 11824, терміном дії до 24.12.2015 року, для риборозведення - вирощування товарної риби (а.с. 169-170, 185-186, т. 1).

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції на дату прийняття спірного розпорядження та укладення спірної Угоди про внесення змін до Договору) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Згідно з частиною третьою статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Зазначена норма Земельного кодексу України не передбачає повноважень районних державних адміністрацій на передачу в користування земельних ділянок водного фонду із земель державної власності саме для ведення рибного господарства чи риборозведення.

Отже, законодавством не визначено таких повноважень у відповідача-1 по даній справі станом на дату прийняття спірного розпорядження та укладення спірної Угоди про внесення змін до Договору оренди.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України).

За змістом Концепції розвитку водного господарства України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 року № 1390- XIV, водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно визначень, наданих у статті 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, визначений поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів (Коди КВЦПЗ).

Зокрема, згідно коду КВЕД 05, коду КВЦПЗ 10.07 - землі водного фонду (землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів) поділяються, зокрема, на землі водного фонду для рибогосподарських потреб.

Здійснення інших напрямків водного господарства відноситься до інших кодів КВЕД та КВЦПЗ, визначених вказаним класифікатором, в тому числі, й ті види водного господарства, які відносяться до забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Виходячи із предмету Договору оренди земельної ділянки від 16.09.2002 року, в строкове платне користування передавалась земельна ділянка саме із земель водного фонду державної власності для риборозведення.

Також, відповідно до договору оренди водойми (водойм) загальнодержавного значення від 10.12.2012 року відповідачу-2 передано в оренду водойму для риборозведення; відповідачу-2 видано дозвіл на спеціальне водокористування для риборозведення - вирощування товарної риби.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка не передавалась в оренду з цільовим призначенням, пов'язаним із здійсненням діяльності, направленої на забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорону та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідації її наслідків, тобто, для ведення водного господарства.

Частиною першою статті 51 Водного кодексу України (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Відтак, оскільки поняття "водне господарство" та "рибне господарство" не є тотожними, Новгородківська районна державна адміністрація не мала законних повноважень передавати спірну земельну ділянку, розташовану на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області, в оренду (продовжувати строк дії оренди за Договором, укладеним раніше) саме для ведення рибного господарства; такі повноваження відповідно до частини п'ятої статті 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірного розпорядження та укладення спірної Угоди про внесення змін до Договору оренди) належали (і належать на даний час) Кіровоградській обласній державній адміністрації.

За наведеного, враховуючи, що видаючи спірне розпорядження про внесення змін до Договору оренди Новгородківська районна державна адміністрація фактично розпорядилась земельною ділянкою водного фонду державної власності щодо продовження користування нею зі сторони відповідача-2, не маючи на те визначених законодавством повноважень, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку, що пункт 5 розпорядження голови Новгородківської районної державної адміністрації від 28.02.2014 року № 39-р "Про вирішення земельних питань" підлягає визнанню недійсним.

За приписами частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено вище, спірною Угодою внесено зміни до Договору оренди, який було посвідчено нотаріально.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14 Закону України "Про оренду землі" в редакції на дату укладення Угоди про внесення змін до Договору).

Відповідно до приписів статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Проте, в порушення вимог цієї правової норми укладена між відповідачами Угода про внесення змін до Договору оренди землі (зареєстрованого у державному реєстрі 16 вересня 2002 року за № 21, зі змінами, зареєстрованими 13.02.2012 року за № 352340004001791) щодо оренди земельної ділянки загальною площею 15,92 га земель водного фонду на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області від 04.03.2014 року не посвідчена нотаріально.

Окрім того, до умов спірної Угоди включено п. 6, який стосується оренди водного об'єкта, що не є предметом регулювання даного Договору оренди земельної ділянки; як встановлено вище, правовідносини щодо оренди водного об'єкту є предметом іншого договору - договору оренди водойми (водойм) загальнодержавного значення від 10.12.2012 року.

Частиною першою статті 220 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 236 цього Кодексу нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.

Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову (п. 2.5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

З огляду на зазначене, апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, що нікчемний правочин не може бути визнано недійсним у судовому порядку.

Проте, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

За положеннями частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним (п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Оскільки спірна Угода про внесення змін до Договору оренди землі (зареєстрованого у державному реєстрі 16 вересня 2002 року за № 21, зі змінами, зареєстрованими 13.02.2012 року за № 352340004001791) щодо оренди земельної ділянки загальною площею 15,92 га земель водного фонду на території Новоандріївської сільської ради Новгородківського району Кіровоградської області від 04.03.2014 року не посвідчена нотаріально, апеляційний господарський суд вбачає підстави дійти висновку, що вказана Угода є неукладеною. Оскільки зазначена Угода є неукладеною, вона не може бути визнана недійсною.

Незважаючи на ті обставини, що місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсною спірної Угоди з інших підстав, вказане не призвело до прийняття неправильного по суті рішення в цій частині.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи відповідача-2 про те, що реєстрація речового права на оренду свідчить про укладеність Договору.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Також, відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч. 5 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

За положеннями ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на дату укладення спірної Угоди), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За визначенням, наданим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у чинній редакції, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом (ч. 2 ст. 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми, у даному випадку - нотаріально посвідченої.

Разом з тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 року у справі № 6-643цс16).

Тобто, державна реєстрація права оренди не впливає на факт укладеності договору та не підтверджує його, оскільки достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник; державній реєстрації у даному випадку підлягає не договір, а право оренди земельної ділянки.

Також, колегія суддів відхиляє як підставу для відмови у позові посилання відповідача-2 на не обґрунтування прокурором порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, адже, як вбачається з матеріалів справи і позовної заяви, прокурор обґрунтував необхідність захисту інтересів держави незаконним розпорядженням органом державної виконавчої влади (відповідачем-1) земельною ділянкою водного фонду державної власності.

Відносно посилання відповідача-2 на практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три правила: перше правило, викладене у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного користування майном; друге правило, яке міститься у другому реченні першого абзацу, охоплює позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам; третє правило, про яке йдеться у другому абзаці, визначає, що держава має право, серед іншого, для здійснення контролю за використанням власності у відповідності до загального інтересу.

Однак, як зазначає Суд, ці правила слід розглядати у поєднанні, а саме, друге і третє правила стосуються випадків обмеження права власності і тому повинні тлумачитися у світлі принципу, закріпленого в першому правилі.

В даному випадку, обставини справи свідчать про те, що втручання у мирне володіння майном відбулось в інтересах суспільства, яке зацікавлене в чіткому дотриманні органами державної влади своєї господарської компетенції та норм законодавства щодо засад передачі земельних ділянок державної власності в оренду. Таке втручання "передбачене законом" і такий закон відповідає критерію "якості", "справедливий баланс між суспільним інтересом та правом особи на мирне володіння майном" дотримано.

Окрім того, відповідача-2 у даному випадку не позбавлено права володіння майном, яке йому передане в оренду, оскільки є чинною угода, зареєстрована 13.02.2012 року, строк дії Договору якою продовжено до 16.09.2022 року. Відповідач-2 не позбавлений права в подальшому звернутися до повноважного органу з дотриманням відповідної процедури для продовження строку оренди спірної земельної ділянки.

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє решту доводів відповідача-2, наведених в обґрунтування апеляційної скарги.

З огляду на наведене вище, апеляційна скарга відповідача-2 на оскаржуване рішення місцевого господарського суду задоволенню не підлягає, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.

Не підлягає задоволенню клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою його представника, оскільки причини, з яких відповідач-2 просить відкласти розгляд справи, не є поважними причинами незабезпечення відповідачем-2 явки у судове засідання свого повноважного представника; суд не обмежував відповідача-2 колом представників щодо явки в судове засідання для належного представництва його інтересів. Неможливість забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника підлягає доведенню, тоді як жодних доказів в підтвердження відповідних обставин відповідач-2 до клопотання не додав.

Наведене узгоджується з положеннями п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Окрім того, ухвалами апеляційного господарського суду від 26.12.2016 року та від 19.01.2017 року суд відкладав розгляд справи у зв'язку з неявкою відповідача-2, клопотання відповідача-2, подані 23.12.2016 року, 27.12.2016 року, 19.01.2017 року, не були задоволені.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

З урахуванням змін колегії суддів у справі розгляд даної апеляційної скарги здійснюється з 01.12.2016 року, тобто до дати прийняття судом постанови у справі минуло два місяці чотирнадцять днів.

Затягування судового процесу порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та огляду на складність останньої, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (абз. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Європейський суд з прав людини у вказаному рішенні зазначив, що навіть якщо заявниця ніколи не заперечувала проти продовження чи перенесення, яке було на вимогу відповідача чи ним спричинено, це не звільняло суди від того, щоб дотримуватися вимоги розумного строку відповідно до статті 6 параграфа 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, оскільки обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні органи.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на відповідача-2.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Нонті" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2016 року у справі № 912/3259/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 01.11.2016 року у справі № 912/3259/16 залишити без змін.

Повна постанова складена 20.02.2017р.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко