Ухвала

від 30.01.2017 по справі 826/14738/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2017 року м. Київ К/800/762/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівБорисенко І.В. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року

у справі №826/14738/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гранд Афіш Україна

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м.Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Гранд Афіш Україна (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 05 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 29 січня 2015 року №0000372205. Стягнув на користь позивача судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01 липня 2014 року по 30 вересня 2014 року при взаємовідносинах з ТОВ Компанія Лакшері Стайл , про що склали акт від 19 січня 2015 року №50/26-53-22-05-21/37203435, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 статті 201, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 794 724,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 29 січня 2015 року №0000372205, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 192 086,00 грн., з яких основний платіж - 794 724,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 397 362,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ Компанія Лакшері Стайл , за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ Компанія Лакшері Стайл на підставі договору від 05 квітня 2014 року №150414, за умовами якого виконавець на замовлення замовника зобов'язався виконати роботи з підготовки до друку, та/або виготовлення та обробки різних видів поліграфічної продукції та/або рекламного обладнання та передати йому у власність поліграфічну продукцію та/або рекламне обладнання, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити продукцію на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що найменування, кількість та вартість, асортимент відповідної партії продукції зазначаються у рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною договору. Згідно пункту 1.3 договору, замовник зобов'язується надати виконавцеві письмово затверджений оригінал-макет продукції (в електронному вигляді і роздрукованому на папері) або опис продукції та погодити зразок продукції, якщо в цьому є потреба.

Про фактичне виконання вказаних господарських відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії рахунків-фактур, податкових накладних, видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

На підтвердження оплати наданих ТОВ Компанія Лакшері Стайл послуг та поставленої поліграфічної продукції позивачем надано копії платіжних доручень.

Крім того, на підтвердження відображення операцій за участю ТОВ Компанія Лакшері Стайл у бухгалтерському обліку позивачем надано картку рахунку: 631, оборотно-сальдові відомості по рахункам: 631 та 361.

Транспортування придбаного товару здійснювалось власним транспортом позивача, про що свідчать копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та подорожних листів вантажного автомобіля.

Крім того, на підтвердження наявності у позивача приміщення, обладнання та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, пов'язаної з виготовленням поліграфічної продукції, позивачем надано копії договорів оренди нежитлового приміщення від 03 січня 2011 року №29/2011-А та від 01 жовтня 2012 року №40/2012-А, укладених між ТОВ Швейцарська хімчистка Сіндерела , як орендодавцем, та позивачем як орендарем, копію договору оренди обладнання від 20 січня 2012 року №6, укладеного між позивачем, як орендарем, та ТОВ Прінт Майстер , як орендодавцем, копії додатків до договору та актів приймання-передачі обладнання та копію штатного розпису.

Про подальше використання продукції у господарській діяльності позивача свідчать копії договорів та первинних документів, складених за результатами наданих позивачем послуг ТОВ РТМ-Україна , ТОВ Реклама-Трейд , ТОВ МедіаЕдж:СІ-АЙ-ЕЙ , ПАТ Укртелеком , ПАТ МТС Україна , ТОВ Крейда , ТОВ ДП Селдіко , ТОВ Преміум Медіа Груп , ТОВ Епіцентр К , ТОВ Сандора , ТОВ Мастер Ед , ТОВ Чейл Юкрейн , ТОВ Спортмастер-Україна .

Відтак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаним контрагентом за спірний період, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну; податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеним контрагентом на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.

При цьому, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентом позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Висновки податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження формування позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з ТОВ Компанія Лакшері Стайл , а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, контролюючим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року у справі №826/14738/15 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Борисенко І.В. Олендер І.Я.