Постанова

від 22.02.2017 по справі 914/2345/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" лютого 2017 р. Справа № 914/2345/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Плотніцького Б.Д.

суддів Малех І.Б.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання Михайлишин С.В.

за участю представників:

прокуратури: ОСОБА_2 - посв. № 020325 від 06.09.2013 р.;

від Позивача: не з'явились;

від Відповідача 1: не з'явились;

від Відповідача 2: ОСОБА_3, ОСОБА_4 - довіреність № 144 від 31.12.2016р.,

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства «Колос-К» б/н від 07.12.2016 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2016 року, суддя Крупник Р.В.

у справі №914/2345/16

за позовом: Заступника керівника Самбірської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Самбірської районної державної адміністрації, м.Самбір, Львівська область

до відповідача 1 : Бісковицької сільської ради, с. Бісковичі, Самбірський район, Львівська область

до відповідача 2: Фермерське господарство «Колос-К» с. Викоти, Самбірський район, Львівська область

про: визнання незаконним та скасування рішення Бісковицької сільської ради від 25.07.2016 р. №250, визнання недійсним договору про оплату за використання земельної ділянки від 01.08.2016 р., зобов'язання звільнити та повернути невитребувані земельні частки (паї),

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.11.2016 року у справі № 914/2345/16 позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Бісковицької сільської ради Самбірського району від 25.07.2016 року №250 «Про надання згоди на передачу в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)» в частині погодження передачі ФГ «Колос-К» в орендне користування невитребуваних земельних часток (паїв) загальною площею 7 га в селі Викоти. Визнано недійсним договір про плату за використання земельної ділянки від 01.08.2016р., укладений між Бісковицькою сільською радою та Фермерським господарством «Колос-К» , зареєстрований 01.08.2016р. в Бісковицькій сільській раді за №93. Зобов'язано Фермерське господарство «Колос-К» звільнити невитребувані земельні частки (паї) загальною площею 7,00 га, які знаходяться на території с. Викоти, за межами населеного пункту. Позивачу відшкодовано понесені судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване обґрунтованістю вимог Позивача, зокрема тим, що оскаржуване рішення Бісковицької сільської ради Самбірського району порушує права та інтереси держави в особі Самбірської районної державної адміністрації, яка відповідно до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» є органом державної влади, який у спірних правовідносинах уповноважений розпоряджатися нерозподіленими (невитребуваними) земельними ділянками, розташованими за межами населеного пункту. Оскільки, Бісковицькою сільською радою прийнято рішення №250 від 25.07.2016р., яке не відповідає вимогам законодавства, то, відповідно, укладений на підставі цього рішення договір від 01.08.2016р. суперечить нормам ст.ст. 5, 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» , так як розпорядження спірною земельною ділянкою не належить до компетенції Бісковицької сільської ради. Відтак, позовна вимога про визнання укладеного між відповідачами ОСОБА_5 недійсним є обґрунтованою та підлягає до задоволення. Беручи до уваги факт зайняття ФГ «Колос-К» спірної земельної ділянки на підставі недійсного правочину, враховуючи те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, а також те, що відповідно до ст.152 ЗК України, прокурор вправі заявляти в інтересах Самбірської районної державної адміністрації вимогу про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про зобов'язання ФГ «Колос-К» звільнити спірну земельну ділянку є обґрунтованою та підлягає задоволенню. В частині позовних вимог про повернення земельної ділянки Самбірській РДА судом відмовлено з тих підстав, що у даному випадку норма ч. 1 ст. 216 цього Кодексу не може бути застосована, оскільки Самбірська РДА не являється стороною недійсного правочину, а двостороння реституція застосовується лише до сторін такого правочину.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ФГ «Колос-К» звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав неповного з'ясування та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що оскаржуваним рішенням Бісковицької сільської ради та договором про плату за використання земельної ділянки жодних прав позивача не порушено. Крім того, наголошує на тому, що у даному випадку між Самбірською районною державною адміністрацією та Бісковицькою сільською радою виник спір з приводу здійснення повноважень обох органів щодо розпорядження невитребуваними земельними ділянками (паями). Відтак, на переконання скаржника, оскільки вказаний спір виник між суб'єктами владних повноважень щодо реалізації їх компетенції у сфері управління, то він носить публічно-правовий характер, а тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.01.2017 року.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Плотніцького Б.Д. та з урахуванням положень абз. 2 пп. 2.3.25 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 21 від 03.03.2016, розгляд вищевказаної справи « 11» січня 2017 року не відбувся.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.01.2017 року розгляд апеляційної скарги призначено на 01.02.2017р.

Призначене на 01.02.2017 року судове засідання не відбулось у зв'язку з повідомленням про замінування приміщення суду і необхідністю його обстеження, та екстренною евакуацією працівників суду та інших громадян, які перебували у приміщенні суду, що підтверджується актом перевірки об'єкта на наявність вибухових пристроїв, вибухових речовин або конструктивно схожих на них предметів № 43/17 від 01.02.2017 року.

Враховуючи вказані обставини, ухвалою суду від 01.02.2017 року на клопотання прокурора продовжено строк розгляду апеляційної скарги на 15 днів, розгляд справи призначено на 22.02.2017 року.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу спростовує доводи скаржника, просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Крім того, просить суд розглядати справу у відсутності представника Самбірської РДА.

Бісковицька сільська рада відзиву на апеляційну скаргу не подала.

У судове засідання, призначене на 22.02.2017 року з'явились представники скаржника та прокурор, які висловили свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду спору.

Представники скаржника просять суд скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Прокурор просить суд у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представників скаржника та прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2016 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 25.07.2016р. Бісковицькою сільською радою Самбірського району Львівської області прийнято рішення №250 «Про надання згоди на передачу в оренду невитребуваних земельних часток (паїв)» , яким погоджено передачу ФГ «Колос-К» в оренду невитребувані земельні частки (паї) згідно державних актів та виданих сертифікатів терміном на один рік або до появи спадкоємця площами: в селі Викоти - 7,0 га.; в селі Бісковичі - 60,0 га.; в селах П'яновичі, Лановичі - 75,0 га. згідно списків.

Цим же рішенням Бісковицька сільська рада вирішила звернутись до Самбірської РДА з проханням про надання дозволу на передачу в оренду ФГ «Колос-К» невитребувані земельні частки (паї) (п.2 рішення).

На підставі вказаного рішення, 01.08.2016р. між Бісковицькою сільською радою та ФК «Колос-К» укладено Договір про плату за використання земельної ділянки (надалі - Договір), відповідно до розділу 1 якого Бісковицька сільська рада надає, а користувач (ФГ «Колос-К» ) приймає невитребувані земельні частки (паї) загальною площею 7,00 га. і зобов'язується провести оплату за використання даної земельної ділянки, яка знаходиться за межами с. Викоти. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 135956 грн.

Відповідно до п.2.1 ОСОБА_5, цей Договір укладено терміном на 1 рік. Умови ОСОБА_5 зберігають свою чинність на строк його дії. Після закінчення строку дії ОСОБА_5 користувач має право поновити його на новий строк. У цьому разі Користувач повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії ОСОБА_5 повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Вказаний Договір зареєстрований в Бісковицькій сільській раді 01.08.2016р. за №93.

Прокурор, вважаючи, що Бісковицька сільська рада не вправі була розпоряджатися землею площею 7,00 га., так як вона знаходяться за межами населеного пункту села Викоти, звернувся до суду з позовом у даній справі в інтересах Самбірської районної державної адміністрації.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в оскаржуваному судовому акті, про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Статтями 20, 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках. Підставою представництва прокурором інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Частинами 1, 2 статті 29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як слідує із позовної заяви прокурора, підставою звернення з позовом слугувало порушення відповідачем-1 - Бісковицькою сільською радою вимог чинного законодавства, оскільки за твердженням прокурора, сільською радою було перевищено свою компетенцію під час прийняття спірного рішення.

Відповідно до п. 10 ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є право особи на звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та інші.

За змістом ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями ст. 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі" визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу , чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст.122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Разом з тим, як правомірно зазначено судом першої інстанції, у даному випадку предметом спору являється надання в користування невитребуваних земельних часток (паїв), які, згідно роз'яснення Державного агентства земельних ресурсів №7295/17/6-12 від 14.05.2012р., не є землями державної чи комунальної власності.

Відповідно до положень п.1 та п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 08.08.1995р. паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Відтак, враховуючи те, що невитребувані земельні частки (паї) не відносяться до земель комунальної чи державної власності, то на вказані правовідносини не поширюються положення Земельного кодексу України щодо компетенції органів місцевого самоврядування та органів державної влади про надання в користування земельних ділянок.

Спеціальним законодавчим актом, який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками та використання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок є Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» №899-IV від 05.06.2003р. (далі - Закон).

Відповідно до вимог ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних часток власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведенного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

При цьому, ч. 2 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Отже, орган місцевого самоврядування не має права розпоряджатися земельною ділянкою, яка хоча і знаходиться в адміністративних межах відповідної ради, проте розташована поза межами населеного пункту.

У відповідності до п.12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004р. №122 нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї) передаються в розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

Таким чином, з наведеного вбачається, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) перебувають лише у розпорядженні відповідних рад та адміністрацій, а відтак надання таких ділянок у користування здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідно до наданих їм повноважень та до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

З врахуванням викладеного в сукупності суд приходить до висновку про те, що у даному випадку повноваження щодо передачі в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, які знаходяться за межами населеного пункту с. Викоти, відносяться до компетенції Самбірської районної державної адміністрації, яка правомірно визначена прокурором в якості позивача.

Крім того, факт знаходження земельних часток за межами населеного пункту с. Викоти підтверджується як Бісковицькою сільською радою в листі №02281/625 від 04.10.2016р., так і Управлінням Держгеокадастру у Самбірському районі Львівської області у листі №14-1304-0.3-4124/2-16 від 04.10.2016р.

Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до пункту 2 статті 16 Цивільного кодексу України , способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України , суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зазначена стаття встановлює один із традиційних способів захисту цивільних прав, а саме: визнання недійсними та скасування актів органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування. Акти зазначених органів в розумінні статті 21 Цивільного кодексу України поділяються на нормативно-правові акти та акти індивідуальної дії, які можуть бути визнані недійсними та скасовані в судовому порядку.

У роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Вказаний принцип закріплено у статті 16 Цивільного кодексу України та статті 1 Господарського процесуального кодексу України , які передбачають, що кожна особа має право на захист свого порушеного права чи охоронюваних законом інтересу.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі щодо його форми, строків прийняття тощо може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України , органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч. 1 ст. 155 ЦК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 1 ст. 55 Конституції України , відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб та ч. 2 ст. 124 Конституції України , відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті норми ст. 1 ГПК України має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. При цьому, заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу (абз.3 п.3.5 мотивувальної частини Рішення КСУ №18-рп/2004 від 01.12.2004 року у справі про охоронюваний законом інтерес).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України . Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження правомірності розпорядження Бісковицькою сільською радою спірними землями, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сільська рада, приймаючи рішення про передачу в оренду земельних ділянок, які знаходяться за межами населеного пункту, діяла з перевищенням наданих їй чинним законодавством повноважень.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено вище, Бісковицька сільська рада прийняла рішення №250 від 25.07.2016р., яке не відповідає вимогам законодавства, і на підставі нього уклала із ФГ «Колос-К» договір від 01.08.2016р. Укладення цього договору суперечить нормам ст.ст. 5, 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» , оскільки не належить до компетенції Бісковицької сільської ради, про що зазначено вище. Відтак позовна вимога про визнання укладеного між відповідачами ОСОБА_5 недійсним правомірно задоволена місцевим господарським судом.

Погоджується судова колегія й з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог прокурора про зобов'язання ФГ «Колос-К» звільнити та повернути державі в особі Самбірської районної державної адміністрації спірну земельну ділянку, з огляду на те, що норма ч. 1 ст. 216 цього Кодексу не може бути застосована щодо вимоги про повернення земельної ділянки Самбірській районній державній адміністрації, так як остання не являється стороною недійсного правочину, а двостороння реституція застосовується лише до сторін такого правочину.

Доводи скаржника про те, що у даному випадку між Самбірською районною державною адміністрацією та Бісковицькою сільською радою виник спір з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, а відтак носить публічно-правовий характер, і тому не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень статей 3 , 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

До адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта.

Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Конституційний Суд України в п. 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015р. в справі №6-2510цс15).

Таким чином, незважаючи на владні управлінські дії відповідача-1, даний спір має приватноправовий характер, оскільки обумовлений порушенням майнового права позивача, яке випливає із укладеного договору оренди земельної ділянки.

З врахуванням викладеного, оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для скасування судового рішення у даній справі, оскільки доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому акті.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105, 107 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 24.11.2016 року у справі № 914/2345/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Судові витрати за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути місцевому господарському суду.

Головуючий суддя Б.Д. Плотніцький

Суддя І.Б. Малех

Суддя О.В. Михалюк