Постанова

від 20.02.2017 по справі 917/1456/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2017 р. Справа № 917/1456/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №149 П/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 28.11.16 у справі

за позовом ТОВ "Стен-плюс", м. Дніпро,

до ПАТ "Кременчуцький колісний завод", м. Кременчук,

про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стен-Плюс", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Кременчуцький колісний завод" на свою користь заборгованість за договором поставки №106 від 01.06.2012 у розмірі 454308,48 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 28.11.16 року (суддя Сірош Д.М.) позовні вимоги задоволені повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький колісний завод", 39611, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 8 (код ЄДРПОУ 00231610, р/р 26001019406943 в Регіональному відділенні АКБ "Індустріалбанк" м. Кременчук, МФО 313849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стен-Плюс", 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37 (код ЄДРПОУ 31017460, р/р 26001000079844 в ПАТ "Укрсоцбанк" м. Дніпро, МФО 300023) 454308,48 грн основного боргу, 6814,63 грн судового збору, 13000,00 грн витрат на послуги адвоката.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

В судовому засіданні представник Відповідача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник Позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

01 червня 2012 року між Приватним акціонерним товариством "Кременчуцький колісний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стен-Плюс" було укладено Договір поставки № 106 (далі за текстом Договір), за яким Позивач взяв на себе зобов'язання поставити, а Відповідач зобов'язувався прийняти та оплатити металопродукцію.

Відповідно до п. 1.1 договору "Стен-Плюс" (Продавець) взяв на себе зобов'язання поставити, а ПАТ „Кременчуцький колісний завод" (Покупець) зобов'язувався прийняти та оплатити металопродукцію.

В п. 1.2 договору Сторони визначили, що найменування металопродукції, кількість, ціна, сума поставки, її якісні характеристики вказуються в специфікаціях або рахунках - фактурах, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.3 договору порядок оплати: 100% по факту поставки протягом 5 (п'яти) банківських днів на розрахунковий рахунок Продавця на підставі рахунку.

Згідно з умовами Договору №106 від 01.06.2012, дія якого пролонгована до 31.12.2016 року, Сторонами було погоджено поставку підприємству ПАТ „Кременчуцький колісний завод" металопродукції на загальну суму 41256454,38 грн.

Позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості за поставлену металопродукцію у розмірі 454308,48 грн. Зазначена в позові заборгованість виходить, з поставленої 10.03.2016 року ПАТ „Кременчуцький колісний завод" металопродукції, а саме:

-лист г/к 10,0 мм 2000x6000, 09Г2С НОМЕР_1 в кількості 4,685 тон;

-лист г/к 10,0 мм 2000x6000, 09Г2С в кількості 5,763 тон;

-лист г/к 14,0 мм 2000x6000, 09Г2С в кількості 10,766 тон.

На підтвердження факту поставки та прийняття металопродукції Позивач надав суду рахунок-фактуру №1003 від 10.03.2016, видаткову накладну №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортну накладну №1003 від 10.03.2016 та Перелік поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс".

На підтвердження оплати ПАТ „Кременчуцький колісний завод" за поставлену металопродукцію судом досліджено надану Позивачем банківську виписку по рахунку №26001000079844 за весь період поставки металопродукції за Договором №106 від 01.06.2012. З вказаного у виписці по рахунку №26001000079844 призначення платежу, підтверджується здійснення відповідачем оплати суми за поставлену металопродукцію у загальному розмірі 37 160306,50 грн.

Виписка по рахунку №26001000079844 не містить доказів оплати ПАТ „КрКЗ" суми 454308,48 грн. на користь ТОВ "Стен-Плюс" з призначенням платежу згідно рахунку-фактури №1003 від 10.03.2016 року.

Інших доказів оплати рахунку-фактури №1003 від 10.03.2016, видаткової накладної №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортної накладної №1003 від 10.03.2016 Відповідачем не надано і матеріали справи не містять.

Посилання Апелянта на відсутність заявки, як на обставину того, що ПАТ „Кременчуцький колісний завод" не замовляло у ТОВ "Стен-Плюс" металопродукцію згідно видаткової накладної №1003 від 10.03.2016 р., рахунку №1003 від 10.03.2016 р. суперечить підтвердженим письмовими доказами обставинам виконання договору №106 від 01.06.2012 року.

Досліджений судом договір №106 від 01.06.2012 року не містить положень про обов'язкове письмове замовлення металопродукції покупцем, а відповідність товару умовам замовлення, таким як: найменування металопродукції, кількість, ціна, сума поставки, її кісні характеристики (номери ГОСТів, ТУ) на кожну окрему поставку вказано в рахунку-фактурі, що відповідає п. 1.2. договору №106 від 01.06.2012 року.

В позовній заяві та письмових поясненнях Позивач стверджує, що металопродукцію згідно з видатковою накладною №1003 від 10.03.2016, рахунком-фактурою №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортною накладною №1003 від 10.03.2016 прийняв представник ПАТ „КрКЗ", що підтверджується Переліком поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс"

У відзиві ПАТ КрКЗ на позовну заяву Відповідачем визнано, що на довідках є підпис та розшифровка підпису ОСОБА_3. ОСОБА_3, був звільнений з підприємства ПАТ КрКЗ в травні 2016 року, працював заступником начальника відділу комплектації та матеріально-технічного постачання (ВКіМТП). В обов'язки цієї особи, що підписала первинну бухгалтерську документацію, входило в тому числі організація з постачання металопрокату на підприємство ПАТ КрКЗ .

Тобто, особа, що підписала видаткову накладну №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортну накладну №1003 від 10.03.2016 та Перелік поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс" ОСОБА_3 станом на 10.03.2016 року був працівником ПАТ КрКЗ і виконував функції в т.ч. організації з постачання металопрокату на підприємство ПАТ КрКЗ .

Матеріали справи не містять доказів завчасного (до 10.03.2016 року) сповіщення ТОВ "Стен-Плюс" про відсутність повноважень у представника ПАТ КрКЗ ОСОБА_3 приймати металопродукцію від ТОВ "Стен-Плюс" та підписувати первинні документи від ПАТ „КрКЗ".

Отже, видаткова накладна №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортна накладна №1003 від 10.03.2016 та Перелік поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс" містять підписи від ПАТ „Кременчуцький колісний завод", які дозволяють ідентифікувати особу ОСОБА_3, яка брала участь у здійсненні господарської операції. У суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання сторонами.

Згідно з ч.2 ст. 241 Цивільного кодексу України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього, правочину.

Враховуючи здійснені Відповідачем певні дії, направлені на виконання договору а саме: прийняття товару, підписання видаткової накладної №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортної накладної №1003 від 10.03.2016 та Перелік поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс", відсутність інших домовленостей між Сторонами та інше, суд прийшов до висновку про подальше погодження Відповідачем товару вказаному в рахунку-фактурі №1003 від 10.03.2016 та розцінює його як невід'ємну частину договору.

На виконання п.1.1. Договору Позивач виконав взяті на себе зобов'язання по поставці металопродукції відповідачу.

На виконання вимог п. 1.2. Договору ТОВ "Стен-Плюс" на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань надало рахунок-фактуру №1003 від 10.03.2016, видаткову накладну №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортну накладну №1003 від 10.03.2016.

Отримання документів Відповідачем не спростоване та підтверджується письмовими доказами в матеріалах справи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору в розумінні ч. 1 ст. 36 ГПКУ.

В апеляційній скарзі Відповідач зазначив, що всі вищезазначені документи (рахунок-фактура №1003 від 10.03.2016, видаткова накладна №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортна накладна №1003 від 10.03.2016 та Перелік поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс"), на підставі яких місцевий господарський суд прийшов до висновку про виконання Позивачем його обов'язків перед Відповідачем, складені представниками ТОВ "Стен-Плюс", сфальсифіковані Позивачем, а тому це свідчить про невідповідність висновків Господарського суду Полтавської області обставинам справи.

Апеляційний суд відкидає такі твердження Апелянта.

Відповідно до п. 3.3. Договору поставки №106 від 01.06.2012 року, кожна поставляєма партія металопродукції повинна супроводжуватися прикладеними документами: а) прийомно-здавальною накладною на відпуск продукції; г) оригіналом рахунку.

Тобто, підготовка та передача Відповідачу згаданих документів саме Позивачем передбачена Договором поставки №106 від 01.06.2012 року, як обов'язок останнього.

Визначена у видатковій накладній №1003 від 10.03.2016 металопродукція була поставлена Позивачем та прийнята Відповідачем. Представником останнього було підписано наступні документи: видаткова накладна №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортна накладна №1003 від 10.03.2016 та Перелік поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс".

Щодо твердження Апелянта про те, що вищезазначені документи підписані не уповноваженою особою, та про відсутність довіреності у працівника підприємства, яка надавала б право - приймати вантаж, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

З огляду на положення ст. 692 Цивільного кодексу України, Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Інструкцію відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.04.2015 у справі № 903/679/14 (№3-77гс15).

Згідно п.2.4 Договору Сторони визначили, що при виявленні невідповідності поставляємої продукції по кількості і якості виклик Продавця обов'язковий.

Відповідачем не надано суду доказів виявлення невідповідності поставляємої за видатковою накладною №1003 від 10.03.2016 продукції по кількості і якості та не надано доказів виклику Продавця для складення та підписання акту рекламації.

Металопродукція отримана Відповідачем 10.03.2016 року, при цьому Відповідачем не надано обґрунтовану відмову чи зауважень щодо кількості та якості поставленої металопродукції.

В даному конкретному випадку ПАТ КрКЗ виступає як боржник ТОВ "Стен-Плюс" в зобов'язанні на предмет прийняття належним чином поставленої металопродукції (тобто підписання ПАТ КрКЗ ) та їх оплати. Приймаючи металопродукцію та підписуючи первинні документи, але не здійснюючи оплату згідно рахунку-фактури №1003 від 10.03.2016, ПАТ КрКЗ тим самим не виконує своє зобов'язання належним чином, чим порушує ст. 526 ЦК України.

Обов'язок ПАТ КрКЗ оплатити товар прямо залежить за Договором по факту поставки протягом 5 (п'яти) банківських днів на розрахунковий рахунок Продавця на підставі рахунку.

Виходячи з вищезазначеного, суд приходить до висновку, що металопродукція, поставлена ТОВ "Стен-Плюс" за підписаними ПАТ КрКЗ первинними документами, в повному обсязі прийнята ПАТ КрКЗ .

За таких обставин, приймаючи до уваги, що виконання зобов'язання позивачем підтверджується наявними у матеріалах справи доказами: рахунок-фактура№1003 від 10.03.2016, видаткова накладна №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортна накладна №1003 від 10.03.2016 та Переліком поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс" підписаних Відповідачем без надання будь-яких зауважень до якості та кількості наданих послуг, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, враховуючи положення п. 1.1., 3.2., 3.3., Договору поставки №106 від 01.06.2012 року, ст. 6, 204, 526, 712 ЦК України, дійшов вірного висновку про те, що Позивач виконав своє зобов'язання передати товар у власність покупця за цим Договором у повному обсязі.

Проте, з боку Відповідача не надійшло оплати за прийнятий від Позивача товар за видатковою накладною №1003 від 10.03.2016 року та відповідного рахунку-фактури.

У Відповідача виникла перед Позивачем заборгованість за основним зобов'язанням відповідно до умов Договору №106 від 01.06.2012 у розмірі 4096147,88 грн., з яких Позивачем пред'явлено до стягнення суму 454308,48 грн.

Позивачем на виконання п. 1.3. Договору, окрім інших передбачених документів, було надано Відповідачу відповідні рахунки-фактури. Проте у встановлений Договором строк Відповідач не виконав взяте на себе зобов'язання.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Відповідач зобов'язався оплатити металопродукцію, поставлену згідно з цим Договором, по факту поставки протягом 5 (п'яти) банківських днів на розрахунковий рахунок Продавця.

Суд дійшов висновку, що Позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив товар на загальну суму 41 256454,38 грн., проте Відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки № 106 від 01.06.2012 року не сплатив за отриманий товар.

Пунктом 4.6. договору передбачено обов'язковість досудового (претензійного) порядку врегулювання спорів.

Враховуючи зазначені вище положення договору №106 від 01.06.2012 позивач 20.05.2016 направив ПАТ „Кременчуцький колісний завод" Претензію №1 стосовно наявної заборгованості з вимогою перерахувати суму боргу за поставлений товар.

Позивачем отримано відповідь на зазначену вище Претензію, у якій повідомлено, що претензія не може бути розглянута оскільки, ТОВ Стен-Плюс" не надано розрахунку та документів, що його підтверджують.

Сторони не надали суду доказів припинення договору, письмова заява про припинення дії Договору поставки №106 від 01.06.2012 відсутня.

Суд не погоджується з твердженням Відповідача про припинення Договору поставки №106 від 01.06.2012 року 31 грудня 2013 року, оскільки в п. 7.2. договору передбачена пролонгація договору на наступний календарний рік за відсутності письмових заяв про припинення дії договору.

Відповідачем не надано доказів здійснення письмових заяв однієї зі сторін про припинення дії договору поставки №106 від 01.06.2012 року починаючи з 31 грудня 2013 року по 10.03.2016 року, тому дія Договору поставки №106 від 01.06.2012 року вважається пролонгованою до 31.12.2016 року.

Згідно положень ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З додатково поданих Позивачем доказів Апеляційний суд встановив, що Позивач звертався до ТОВ Аудиторська фірма Компаньйон (свідоцтво АПУ №3612 від 30.06.2005 року про внесення в Реєстр аудиторських фірм та аудиторів) за виконанням дослідження аудитора від 18.11.2016 року з фінансово-господарських взаємовідносин та стану розрахунків ТОВ СТЕН-ПЛЮС та ПАТ "Кременчуцький колісний завод" за період з 01.06.2012 р. по 30.04.2016 р.

В аудиторському дослідженні, аудитором визначено:

заборгованість Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький колісний завод" (Код ЄДРПОУ 00231610) за поставлену Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕН-ПЛЮС" (Код ЄДРПОУ 31017460) підприємству Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький колісний завод" (Код ЄДРПОУ 00231610) металопродукцію за договором №106 від 01.06.2012 року станом на 10.10.2016 року у сумі 4 096 145,38 грн. (чотири мільйони дев'яносто шість тисяч сто сорок п'ять гривень 38 копійки) підтверджується документально, період виникнення- перше півріччя 2016 року;

заборгованість Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький колісний завод" (Код ЄДРПОУ 00231610) за послуги перевезення Товариством з обмеженою відповідальністю "СТЕН-ПЛЮС" (Код ЄДРПОУ 31017460) підприємству Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький колісний завод" (Код ЄДРПОУ 00231610) металопродукції за договором №106 від 01.06.2012 року станом на 10.10.2016 року у сумі 169100,00 грн. (сто шістдесят дев'ять тисяч сто гривень 00 копійок), що виникла за період з 16.11.2015 по 07.04.2016 р., підтверджується документально.

Таким чином, вищезазначене дослідження аудитора від 18.11.2016 року з фінансово-господарських взаємовідносин та стану розрахунків ТОВ СТЕН-ПЛЮС та ПАТ "Кременчуцький колісний завод" за період з 01.06.2012 р. по 30.04.2016 р. є належним та допустимим доказом по справі в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що аргументи апеляційної скарги відповідача є необгрунтованими.

Апеляційний суд не бере до уваги посилання Відповідача в апеляційній скарзі на те, що докази щодо підтвердження факту передавання металопрокату та супровідних документів до нього сфальсифіковані Позивачем, з огляду на те, що відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Будь-яких доказів існування обвинувальних вироків щодо підробки документів: рахунок-фактура№1003 від 10.03.2016, видаткова накладна №1003 від 10.03.2016, товарно-транспортна накладна №1003 від 10.03.2016 та Переліку поставленого металопрокату на ПАТ „КрКЗ" від ТОВ "Стен-Плюс" до матеріалів справи додано не було.

Відносно посилань в апеляційній скарзі на те, що суд відмовив у задоволенні клопотань Відповідача, щодо зобов'язання надання Позивачем документів, що підтверджують походження товару, що є предметом спору та його придбання, оприбуткування на складі та відвантаження, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до приписів статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У відповідному клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною другою статті 4-3 ГПК та статтею 33 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт З, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов'язку по доведенню своєї правової позиції.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2016 року господарським судом першої інстанції було задоволено клопотання Позивача про витребування доказів у Відповідача, та вирішено зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький колісний завод" надати суду наступну інформацію: чи обліковується в штаті підприємства - Публічне акціонерне товариство "Кременчуцький колісний завод" (Код ЄДРПОУ 00231610 адреса: 39611 Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 8) ОСОБА_3; вказати дату укладення трудового договору з вищевказаною особою, вказати займану ним посаду та посадові обов'язки із зазначенням загального періоду його роботи в Публічному акціонерному товаристві "Кременчуцький колісний завод", якщо ОСОБА_3 був звільнений з підприємства ПАТ "Кременчуцький колісний завод" у відповіді також вказати дати його звільнення з підприємства; оригінал видаткової накладної № 1003 від 10.03.2016, рахунку до накладної, супровідних документів надати для огляду в судовому засіданні; оборотно-сальдову відомість з розкриттям інформації по рахунках 20, 28, 63 (постачання матеріалів, послуг, розрахунки з контрагентами) стосовно ТОВ СТЕН-ПЛЮС , за весь час дії договору. Відомість повинна бути засвідчена належним чином: мати підписи директора та головного бухгалтера, скріплені печаткою підприємства (оригінали для огляду у судовому засіданні, належним чином та належної якості завірені копії для долучення до матеріалів справи).

Проте, Відповідач ПАТ "Кременчуцький колісний завод" не виконав вимоги суду та витребувані за ухвалою від 08.11.2016 року документи не надав.

Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Клопотання було подано Відповідачем до господарського суду першої інстанції 28.11.2016 року. Відмовляючи у його задоволенні місцевий господарський суд вказав про його необґрунтованість та відсутність посилань на такі обставини та витребувані докази у відзиві на позовну заяву. Клопотання не могло бути задоволено через недотримання Відповідачем вимог пункту 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України та закінчення 2-х місячного строку розгляду справи, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України при його заявленні.

В обґрунтування клопотання заявленого в суді першої інстанції, Відповідач не вказав про неможливість Відповідача отримати вказану інформацію самостійно шляхом направлення відповідних запитів та заяв про надання такої інформації.

Проте, таке твердження Відповідача відхиляється колегією суддів.

Провадження у справі було порушено 13.09.2016 року, а клопотання про витребування доказів заявлено, Відповідачем 28.11.2016 року, тобто через 2 місяці від дня порушення провадження у справі - в день прийняття місцевим господарським судом рішення у справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом було правомірно відхилено клопотання Відповідача про витребування дотаткових доказів.

У пункті 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України зазначено, що відповідно до частини першої статті 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

До згаданих підстав належить, зокрема, необгрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотань сторін про витребування господарським судом доказів у порядку статті 38 ГПК.

У такому разі суд апеляційної інстанції за відповідним клопотанням сторони самостійно витребує необхідні додаткові докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє клопотання про витребування додаткових доказів, оскільки як було встановлено вище, місцевим господарським судом правомірно відхилено клопотання Відповідача про витребування додаткових доказів, тому, з урахуванням наведених вище вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу, докази, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, крім того, як було зазначено вище, заявником не наведено поважних обставин неможливості самостійно надати витребувані докази.

ч. 1 ст. 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 р. У ній сформульовано основні права і свободи людини, зокрема право при визначенні її громадянських прав і обовязків, висуненні проти неї кримінального обвинувачення на справедливий і відкритий розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. В. проти Франції 2), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини/

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, оскільки Відповідачем не надано доказів спростовуючих доводи позовної заяви, враховуючи доведеність факту порушення Відповідачем умов договору, вказана сума боргу Відповідачем не спростована належними та допустимими доказами, Відповідач не надав суду доказів погашення боргу, те, що позовні вимоги обґрунтовані, правомірні, доведені матеріалами справи, суд прийшов до обґрунтованого рішення про задоволення позовних вимог в сумі основної заборгованості у розмірі 454308,48 грн. за поставку металопродукції 10.03.2016 року.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕН-ПЛЮС" в частині стягнення 454308,48 грн., обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, передбачених ст. 49 ГПК України.

Судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст. 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.ст. 4, 13, 14, 15 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до частини першої ст. 26 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно зі ст. 30 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження надання послуг адвокатом Позивач надав суду копію договору про надання правової допомоги №11-07/01 від 11.07.2016, платіжне дорученням №88 від 13.07.2016 на суму 30000,00 грн, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2612 ОСОБА_1

Матеріали справи містять підтвердження складення процеуальних документів, участі у судових засіданнях по справі адвоката ОСОБА_1. Вартість послуг адвоката 13000 грн. визначена Позивачем в позовній заяві виходячи із загальної вартості 30000,00 грн., що сплачена позивачем платіжним дорученням №88 від 13.07.2016 року.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, місцевий господарський суд врахував співрозмірність розміру відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору порівняно з ціною позову.

Отже, відповідно до ст. 49 ГПК України враховуючи, що рішенням суду позов задоволено повністю судовий збір в розмірі 6814,63 грн. та витрати, пов'язані з розглядом справи, витрати Позивача на оплату послуг адвоката у сумі 13000,00 грн правомірно покладено на Відповідача, оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Беручи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія одностайно дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається, а тому - апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також зазначає, що з урахуванням положень статті 4 Закону України "Про судовий збір" та розміру позовних вимог, ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду у данійц справі складає 7496,09 грн., проте, відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено лише 7495,40 грн.

Згідно з пунктом 2.23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" Якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

З огляду на викладене, недоплачена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача за результатами апеляційного перегляду справи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 28.11.2016 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький колісний завод" (39611, Полтавська область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 8, код ЄДРПОУ 00231610) на користь Державного бюджету України (одержувач платежу - УДК у Шевченківському районі м. Харкова, банк одержувача - Головне управління Державного казначейства України у Харківській області, код банка одержувача - 851011, код класифікації доходів бюджету - 22030001, номер рахунку - 31216206782003) 0,69 грн. недоплаченої суми судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 23.02.2017 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.