Постанова

від 24.02.2017 по справі 815/5372/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/5372/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючої судді Потоцької Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Одеське шляхо - будівельне управління" до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду із позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Одеське шляхо - будівельне управління" до головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому позивач просить:

- скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.09.2016р. № 0008341401;

- скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.09.2016р. № 0008351401.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в ході перевірки ТОВ ШБУ перевіряючим не надано оцінки фактам, що понесені витрати обумовлені виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та роботи не придбавалися, в ході перевірки не встановлені.

При цьому перевіряючим не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарської операції, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Крім того, право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від того Факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція недійсною через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Про розгляд справи був повідомлений належним чином та завчасно. В обґрунтування правової позиції, представник відповідача надав до суду письмові заперечення по справі (т. 2 а/с. 78-85), в яких зокрема зазначив, що в ході перевірки з боку позивача були встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки, що підтверджується фактичними обставинами, а тому оскаржуване рішення є законним.

Про розгляд справи був повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно вимог статті 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, якій вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки для держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 грудня 2006 року у справі Мороз та інші проти України зазначив, що розумність строку проваджень повинна оцінюватись у світлі обставин справи та з урахуванням наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявників і відповідних органів державної влади та того, яку важливість для заявників мало питання, що розглядалося.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити, на тому, що саме національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2006 року справа Мороз та інші проти України ).

Така функція знайшла своє відображення і в Законі України Про судоустрій і статус суддів , який встановлює обов'язок судді вживати заходи щодо розгляду справи протягом строку, встановленого Законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, у зв'язку з відсутністю перешкод для розгляду справи у судовому засіданні визначених ст. 128 КАС України та відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, справа розглянута в порядку письмового провадження.

З урахуванням приписів ст. 128 КАС України, зважаючи на те, що у судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, суд вирішив розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Головним управлінням ДФС в Одеський області на підставі направлень від 11.08.2016 №2009/14-01, від 11.08.2016 №2008/14-01, від 11.08.2016 №2009/14-01, від 11.08.2016 №2013/14-01, від 11.08.2016 №2012/14-01, від 11.08.2016 №2011/14-01, від 11,08.2016 №2010/14-01, від 11.08.2016 №2015/14-01, від 11.08.2016 №2014/14-01, згідно із пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77, п.85.9 ст.85 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю Одеське шляхо - будівельне управління (далі - ТОВ ШБУ ) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016 відповідно до затвердженого плану перевірки.

За наслідками проведеної перевірки було складено Акт від 14.09.2016 р. №287/15-32-14-01/36191005, яким встановлено порушення:

- п.п. 134.1.1, п. 134.1 ст.134, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2,п. 138.4 п. 138.6. ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ із змінами та доповненням, п.1. ст. 9 п.2. ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність внаслідок чого підприємством занижено (завищено) суму податку на прибуток, в період, що перевірявся на загальну суму 699 414 грн., в тому числі: 2013 рік на суму 108 062 грн.; 2014 рік на суму 150 867 грн.; 2015 рік на суму 440 485 грн.;

- ст.16, п. 187.1 от.187, п.198.1 ст.198, п.1982 ст.198, п.198.3 ст.198, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201, п. 201.4 ст.201. п.201.6 ст. 201, п.201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість у сумі 770 806 грн., у тому числі за грудень 2013 року на суму - 113 750 грн.. за січень 2014 року на суму - 58 975 грн., за лютий 2014 року на суму - 49 762 грн., за березень 2014 року на суму - 54 986 грн., за липень 2014 року на суму -3 568 грн., за листопад 2014 року на суму - 339 грн., за квітень 2015 року на суму -32 776 грн., за травень 2015 року на суму - 102 225 грн., за червень 2015 року на суму - 69 541 грн., за вересень 2015 року на суму - 284 884 грн.

З урахуванням висновків відображених у акті перевірки ГУ ДФС в Одеський області винесені:

- податкове повідомлення-рішення від 28.09.2016 року № 0008341401 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 699 414 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на 63 853 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 28.09.2016 року № 0008351401 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 770 807 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на 192 702 грн.

Податковий орган у акті перевірки зазначає, що перевіркою щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.03.2016 ТОВ ШБУ задекларовано податок на прибуток у сумі 291 878 грн.

Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.01.2013 по 31.03.2016 встановлено його заниження у розмірі 699 414 грн, у тому числі: рік 2013 у сумі 108 062 грн., рік 2014 у сумі 150 867 грн., рік 2015 у сумі 440 485 грн. по взаємовідносинам з ТОВ СПЕЦ-ГРУПП , код за ЄДРПОУ 38591004 на суму 1 359 350 грн., ТОВ САНТАН БРІЗ , код за ЄДРПОУ 38961024 на суму 28 015 грн., ТОВ з II СУЗ , код за ЄДРПОУ 14283674 на суму 17 425 грн., ТОВ ГІДРАКОМ-УКРАЇНА , код за ЄДРПОУ на суму 2 114 грн.

Перевіркою встановлено, що фактично в період за який проводиться перевірка ТОВ ШБУ був укладений договір поставки № 12-2013/11 від 09.12.2013 з ТОВ СПЕЦ- ГРУПП , згідно якого ТОВ ШБУ - Покупець, а ТОВ СПЕЦ-ГРУПП - Продавець.

Відповідно до розділу 1 Предмет Договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця паливно-мастильні матеріали (далі - Товар), а Покупець оплатити Товар _ на умовах даного Договору.

Ціна і загальна вартість окремої партії Товару договірна і визначається в рахунках Продавцях та видаткових накладних.

У Акті визначено, що до перевірки не надано товарно-транспортні накладні на перевезення за 09.12.2013 р., 10.12.2013 р., 21.12.2013 р., 26.12.2013 р., не надано журнал про реєстрацію довіреностей, не надано акт приймання - передачі матеріалів, в видаткових накладних не зазначено дату та номер довіреностей.

У зв'язку з чим податковий орган приходить до висновку про нереальність господарських операцій, оскільки останні не підтверджені документально.

Саме реальність господарських відносин між суб'єктами господарювання, а також своєчасність, достовірність та повнота нарахування та сплати до бюджету податків, зборів та інших обов'язкових платежів можуть підтверджуватись лише, як того вимагає чинне законодавство, первинними документами.

Судом встановлено, що до Договору поставки № 12-2013/11 від 09.12.2013 р. ТОВ ШБУ в ході перевірки надані первинні документи: видаткова накладна № 54 від 09.12.2013 р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 2715 від 09.12.13 р., податкова накладна № 8 від 09.12.2013р., видаткова накладна № 12-2013-10 від 10.12.2013р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 2719 від 10.12. 2013р., податкова накладна № 10 від 10.12.2013р., видаткова накладна № 122013-67 від 21.12.2013 р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 2786 від 21.12.2013р., податкова накладна № 14 від 21.12.2013 р., видаткова накладна № 122013-103 від 26.12.2013 р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 2803 від 26.12.2013 р., Податкова накладна № 16 від 26.12.2013 р., видаткова накладна № 01 /2014-23 від 17.01.2014р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 29 від 17.01.2014 р., податкова накладна № 4 від 17.01.14 р., видаткова накладна № 01 /2014-24 від 17.01.2014р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 28 від 17.01.2014 р., податкова накладна № 18 від 17.01.2014 р., видаткова накладна № 02 / 2014-03 від 03.02.2014 р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 59 від 03.02.2014 р., податкова накладна № 1 від 03.02.2014 р., видаткова накладна № 02 / 2014-33 від 14.02.2014 р., ТТН на відпуск нафтопродуктів № 71 від 14.02.2014 р., податкова накладна № 5 від 14.02.2014 р., які були предметом розгляду під час проведення перевірки.

Вказані первинні документи були досліджені в ході судового розгляду справи та їм надана належна правова оцінка.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вказана правова позиція висловлена і в Постановах ВСУ по справах № 21-1536а15 від 22.09.2015 р., № 21-1359а15 від 27.10.2015 р., № 21-2430а15 від 22.11.2016 р.

Судом встановлено, що по взаємовідносинам з ТОВ СПЕЦ-ГРУПП в акті перевірки зазначено, що ТОВ СПЕЦ-ГРУПП за юридичною адресою не знаходиться, в товаро - транспортних накладних не зазначено пункт розвантаження та навантаження ПММ, на ТТН відсутні печатки підприємств перевізників, дані щодо довіреностей, відсутній журнал реєстрації довіреностей, до перевірки не надано акти приймання - передачі матеріалів, а також у видаткових накладних не зазначено дата та номер довіреностей на отримання матеріально-відповідальною особою ТОВ ШБУ матеріальних цінностей. Крім того, податковим органом у акті перевірки зроблені посилання на акт Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ СПЕЦ- ГРУПП щодо підтвердження господарських відносин із платниками за період з 01.11.2013 по 30.04.2014 .

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що

За наведеним у п. 45.2 ст. 45 ПК України визначенням, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

В розумінні норми ст. 93 ЦК України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Приписами пп. 16.1.11 п. 16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків, зокрема, зобов'язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи-підприємця.

Процедура встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податку до направлення державному реєстратору органом ДПС повідомлення встановленого зразка передбачена розділом XII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300.

Аналогічні правила встановлення місцезнаходження платника податків закріплені і Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА України від 17.05.2010 №336, зокрема пп. 3.1.1, 3.1.2 п. 3.1 розд. ІІ, - щодо кожного платника податків, який відсутній за місцезнаходженням (місцем проживання) та місцезнаходження (місце проживання) якого не з'ясовано, структурний підрозділ органу ДПС проводить такі заходи: шляхом спілкування (телефон, пошта, факс, виїзд за місцезнаходженням тощо) із платником податків з'ясовує його фактичне місцезнаходження (місце проживання); за допомогою Єдиного банку даних платників податків встановлює місце проживання засновників і керівників платника податків та отримує інформацію стосовно інших платників податків, де зазначені особи є засновниками чи керівниками.

Таким чином, належним доказом відсутності платника податків за адресою своєї державної реєстрації, відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, є відповідний запис державного реєстратора в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду належних доказів щодо наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про відсутність позивача за адресою державної реєстрації у період спірних правовідносин.

При цьому слід також прийняти до уваги позицію ВАС України, висловлену у справі № К/800/39893/15 від 01.02.2017 року щодо того, що чинне законодавство не містить вимог, які б забороняли суб'єкту господарювання вести господарську діяльність за адресою відмінною, ніж адреса реєстрації.

Більш того ВСУ неодноразово наголошував, що суди повинні досліджувати первинні бухгалтерські документи та з'ясувати інформацію щодо фактів здійснення господарських операцій між контрагентами, при цьому приймаючи до уваги лише Довідки, а не Акти про неможливість проведення зустрічних звірок у зв'язку з відсутністю платника податку за юридичною адресою (Постанова ВСУ від 27.01.2016 року по справі № 804/4663/15).

Щодо відсутності відомостей в ТТН слід зазначити, що ТТН не є підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій. В свою чергу, ухвалою ВАСУ від 13.01.2015 р. по справі №К/800/50432/13 висловлений правовий висновок: "...відсутність товарно - транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій, оскільки, наявність чи відсутність ТТН є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів. Відсутність саме ТТН не є підставою для не включення вартості придбаних товарів (послуг) до валових витрат та сум податку на додану вартість до податкового кредиту".

В свою чергу відсутність окремих реквізитів у первинних документах свідчить про порушення відомчих актів, але не спростовує наявності у підприємства відповідних господарських операцій.

Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичних рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, що було встановлено судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи (ухвала ВАСУ від 23 листопада 2016 року по справі № К/800/31156/13.

В свою чергу на підтвердження фактично понесених витрат ТОВ ШБУ було надано договір поставки № 12-2013/1 від 09.12.2013, оформлені заявки на пальне, оформлені видаткові накладні та податкові накладні, здійснено оплату за ГСМ, надано банківські виписки та акти звірки на підтвердження відсутності заборгованості за вищезазначеним договором, а також картки складського обліку, а також договори з матеріально-відповідальними особами.

По взаємовідносинам з ТОВ САНТАН-БРІЗ , ТОВ з II СУЗ , ТОВ ГІДРАКОМ-УКРАЇНА , ТОВ АКРОН в акті перевірки зазначено, що до перевірки не надано документи щодо транспортування відповідних запасних частин; журнал реєстрації довіреностей на отримання товаро-матеріальних цінностей, відомості складського обліку щодо оприбуткування запасних частин та їх подальшу передачу на виробництво, акти списання запасних частин. Крім того, в акті перевірки зазначено про лист ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів в Дніпропетровський області від 04.11.2014 № 31197/7/04-62-22-3. відповідно до якого встановлено, що ТОВ II СУЗ не знаходиться за юридичною адресою. Також в акті перевірки зазначено, що ТОВ САНТАН БРІЗ та ТОВ ГІДРАКОМ-УКРАЇНА не знаходиться за юридичною адресою.

З цього приводу слід зазначити, що відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, свідчить лише про не дотриманість цим контрагентом порядку державної реєстрації або внесення змін до установчих документів, однак не доводить того, що товар насправді не поставлявся (Ухвали ВАСУ від 28.01.2015 по справі №2а/0270/4662/11, від 03.06.2015 по справі № 2а-1670/1672/).

Що ж стосується відсутності ТТН, журналу реєстрації довіреностей, довіреностей, актів списання, відомостей складського обліку, то слід звернути увагу на наступне. До перевіркі надані копії документів, що підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій, а саме: договори, податкові, видаткові накладні, акти звірки, докази сплати за придбаний товар, договори з матеріально-відповідальними особами, наряди замовлення, по суті і підтверджують факт використання запасних частин та заміни масла, відомості складського обліку, щодо оприбуткування запасних частин. Крім того, ТОВ ШБУ надано перелік техніки, на якій було здійснено заміну необхідних запасних частин.

Отже, відсутні підстави вважати вищезазначені операції безтоварними, фіктивними та таким, що не мають на меті настання господарських операцій.

ТОВ ШБУ придбало товар, за який розрахувалося і використало у своїй господарський діяльності запасні частини.

У зв'язку із чим господарські операції із вище переліченими контрагентами ТОВ ШБУ відповідають приписам ст. 138, 198 Податкового кодексу.

Щодо взаємовідносин з ТОВ АКТІС ГРУП протягом квітня 2015 та червня 2015 в акті перевірки зазначено, що до перевірки не надано документи щодо транспортування, навантаження та розвантаження відповідної кількості вапняку та в подальшому до місця його переробки; інформація та відповідні документи щодо транспортування транспортних засобів, задіяних у транспортуванні до місця переробки вапняку; не надано журнал реєстрації довіреностей на отримання матеріально-відповідальними особами ТОВ ШБУ матеріальних цінностей на переробку ТОВ АКТІС ГРУП , не надано акти обліку кількості тон відповідно до показників вимірювальних вагів на головному контейнері. При проведені перевірки були використані результати опрацювання податкової інформації щодо ТОВ АКТІС ГРУП за звітний період декларування ПДВ квітень 2015 з покупцями від 15.07.2015 № 2497/04-62-22-3, проведені ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровський області, відповідно до якої в тому числі наявна відсутність оформлення ТОВ АКТІС ГРУП за звітний період декларування ПДВ у квітні 2015 року неправомірно визначених сум податкового кредиту та оподаткованих зобов'язань згідно з даними наявної податкової інформації підтверджено.

Судом встановлено, що між ТОВ ШБУ та ТОВ АКТІС ГРУП укладено договір на виконання робіт № 03/ВН від 09.02.2015, відповідно до якого ТОВ АКТІМ ГРУП виконувало роботи пов'язані із дробуванням вапняку та з використанням обладнання. Роботи виконувалися за адресою Херсонська область, пгт. Архангельське, вул. Суворова, 45. В подальшому між ТОВ ШБУ та ТОВ АРСЕЛОРМІТТАЛ БЕРИСЛАВ укладено договір на придбання послуг щодо дроблення вапняку (за адресою: Херсонська область, пгг Архангельське, вул. Суворова, 45 знаходиться вапняковий кар'єр).

Транспортування вапняку здійснювалося технікою ТОВ ШБУ , перероблений вапняк не зберігався та не перевозився до місця зберігання, після переробки в рамках виконання вимог договору він направлявся ТОВ АРСЕЛОРМІТТАЛ БЕРИСЛАВ залізничними вагонами, як зазначено в договорі.

В свою чергу суду надані договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, перелік техніки, акти звірки взаємних розрахунків, та подальшу реалізацію продукції які підтверджують факт здійснення господарських операцій та реальний характер їх здійснення.

Щодо взаємовідносин з ТОВ ТТС ПЛЮС в акті перевірки не зазначено будь-яких порушень по вищезазначеним господарським відносинам, в акті перевірки зазначено про наявність договорів, податкових накладних, довідок про вартість виконаних робіт.

Слід зазначити, що дії податкового органу зі складання акту перевірки є способом реалізації наданих суб'єкту владних повноважень компетенції та засобом фіксування порушення та документування дій контролюючого органу.

Приписами ст. 86 ПК України визначено, що за результатами перевірки платників податків службовими особами органів ДПС складається акт, а за відсутності порушень вимог законодавства - довідка (п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу), вимоги щодо змісту яких передбачено Порядком Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами затверджений Наказом

Міністерства фінансів України 20.08.2015 № 727.

Акт перевірки та викладені у ньому факти та висновки є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

А тому під час його складання, податковому органу необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Проте в акті перевірки зроблено посилання на лист Кременчуцької ОДПІ Головного управління ДФС в Полтавський області Про надання інформації від 28.12.2015 №2446/7/16-03-22-05 відповідно до якого ТОВ ТТС ПЛЮС в рамках наказу ДФС України від 28.07.2015 № 543 Про забезпечення комплексного контролю податкових ризиків ПДВ доведено на відпрацювання в категорію транзитер по декларації за липень 2015 року.

В свою чергу, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом податкових зобов'язань. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої систему руху коштів, яка могла б свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

ТОВ ШБУ виконав свої зобов'язання перед контрагентом, а ТОВ ТТС ПЛЮС перед ним, а саме: виконав передбачені умовами договору роботу, за що отримав грошові кошти, які були перераховані на розрахунковий рахунок ТОВ ТТС ПЛЮС . Відсутність заборгованості підтверджується актом звірки взаєморозрахунків.

Щодо взаємовідносин з ТОВ ОБЛТОПВУГІЛЛЯ в акті перевірки зазначено, що до перевірки ТОВ ШБУ не було надано журнал реєстрації довіреностей, відомостей складського обліку, акти на списання даних вугілля. Під час перевірки були використані результати опрацювання податкової інформації щодо ТОВ ОБЛТОПВУГІЛЛЯ за звітний період декларування ПДВ за липень 2015 року.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Наказ Міністерства фінансів Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей № 99 від 16.05.1996 втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України № 987 від 30.09.2014 р. (який набрав чинності з 01.01.2015 р.).

Ні Податковий кодекс України, ні інші законодавчі акти з питань оподаткування не ставлять право позивача на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового та іншого законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь - яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що за чинними нормами права будь-яка відповідальність, у т.ч. цивільна, податкова, фінансова носить індивідуальний характер і стосується лише винної особи, через що на ТОВ ШБУ , не може бути покладено відповідальність за невиконання або неналежне виконання контрагентами обов'язків зі своєчасності, правильності ведення бухгалтерського і податкового обліку та звітності.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

При цьому, суд зазначає, що за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 27.01.2016р. № 21-5333а15.

Згідно положень ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Приписами ч.4 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

В свою чергу, судом не встановлено належних та допустимих доказів, що досліджені податковим органом під час проведення перевірок, а саме: щодо наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, які б слугували підставою для складання висновку у актах перевірок щодо реальність вчинення господарської операції та щодо неможливість здійснення господарських операцій за правочинами, укладеними між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Враховуючи зазначене та досліджені господарські операції, суд прийшов до висновку, що за належних доказів ГУ ДФС в Одеській області не мала підстав для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем документи до перевірки та суду відповідно до вимог п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, не мають жодних дефектів форми та змісту, а тому є юридично належними, допустимими та достатніми для підтвердження факту зміни стану майна, зобов'язань і фінансових результатів і, відповідно, реальності проведення даних господарських операцій.

Щодо посилань на відсутність ТТН, суд вважає за необхідне зазначити: відсутність певної транспортної документації не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Зокрема ухвалою Вищого адміністративного суду України від "13" липня 2010 р. по справі № К-1972/10 встановлено: "…правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавством висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вастберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції суд зазначив, що … адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

При цьому, необхідно зауважити, що необхідно дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом .

Орган влади, який не є судом держави, для виконання ст.6 §1, може розглядатись як суд у змістовному значенні цього терміну ( Срамек проти Австрії , §36).

Відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору, може спричини порушення статті 6 §1 Конвенції (справа Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів ).

Отже, дослідивши матеріали справи, суд погоджується із доводами позивача про те, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки - є безпідставними, оскільки фінансово-господарська діяльність суб'єкта господарювання відбувалась на законних підставах, що підтверджує дії платника податку в правовому полі. І тому виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту, та відповідно визначення суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість - є незаконними.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд вважає, що обставини, на які посилається відповідач як підставу своїх правомірних дій, не знайшли свого обґрунтування в ході судового розгляду та не підтверджуються матеріалами справи.

Основною метою ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та іншим порушенням принципу безперешкодного користування своїм майном, до яких часто вдаються або схильні вдаватися на практиці уряди держав.

Названа стаття проголошує: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).

Терміну спір необхідно надавати основного, а не формального характеру (рішення у справі Ле Конт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії ). Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а опиратись на реальні події відповідно до обставин кожної справи ( Гору проти Греції ).

Поряд з цим, слід відмітити, що принцип захисту легітимних очікувань також належить до принципів що розвивались судовою практикою ЄСПЛ з метою контролю за здійсненням влади так, щоб не допустити свавілля та зловживань, з метою захисту від можливих порушень з боку публічної адміністрації, в першу чергу, при реалізації державними органами та посадовими особами дискреційних повноважень .

Статтею 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з врахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та пропорційно, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілях, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що податковий орган, при прийнятті спірного рішення діяв формально, без дотримання необхідного балансу, без врахування усіх обставин, які є суттєвими, а отже, допустив порушення ст.19 Конституції України та ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Важливою для України з точки зору конкретизації положень щодо презумпції невинуватості є правозастосовна практика ЄСПЛ, яка в нашій державі є джерелом права та має вищу, порівняно національним законодавством, юридичну силу.

Принцип презумпція невинуватості є обов'язковим для будь - яких суб'єктів владних повноважень (справа Аллене де Рібемон проти Франції ).

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні гарантії статті 6 § 1 застосовуються до усіх сторон процесу, а не лише до тих осіб, які не виграли справи у національних судах (Philis v. Greece (Філіпс проти Греції) (No. 2), § 45).

Керуючись приписами ст. ст. 6-8, 71, 86, 122, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративного позову задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.09.2016р. № 0008341401.

Скасувати податкове повідомлення - рішення від 28.09.2016р. № 0008351401.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю Одеське шляхо - будівельне управління (код ЄДРПОУ 36191005) суму судового збору за подання адміністративного позову за:

- платіжним дорученням № 3128 від 17.10.2016 р. у сумі 25 901, 64 грн. ( двадцять п'ять тисяч дев'ятсот одна гривня 64 коп.).

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.