23.02.2017 Справа № 363/3511/16-ц
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2017 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Войнаренко Л.Ф.
секретаря Клименко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгороді Київської області справу за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ключі , ОСОБА_2, БІРТІЛІНА КОНСАЛТІНГ ЛТД, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ГоловенкоАндрій Михайлович, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36 ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, Громадська організація садівницьке товариство Ягода-Малина , Приватне акціонерне товариство Іванківський маслозавод про визнання недійсним розпоряджень, скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування їх з незаконного володіння,
В С Т А Н О В И В :
Позивач в вересні 2016 року звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 ключі , ОСОБА_2, БІРТІЛІНА КОНСАЛТИНГ ЛТД, треті особи - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ГоловенкоАндрій Михайлович, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, Громадська організація садівницьке товариство Ягода-Малина , Приватне акціонерне товариство Іванківський маслозавод про визнання недійсним розпоряджень, скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування їх з незаконного володіння.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що за результатами аналізу додержання вимог земельного законодавства на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району прокуратурою Київської області виявлені порушення вимог земельного законодавства при вилученні з постійного користування державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство земельних ділянок лісогосподарського призначення, зміні цільового призначення та подальшу передачу їх у власність громадянам для ведення садівництва.
Так, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 14.05.2004 року №303 Про передачу в оренду земельної ділянки під розміщення садівницького товариства відкритому акціонерному товариству Іванківський маслозавод затверджено проект відведення земельної ділянки, вилучено із земель Вищедубечанського держлісгоспу 9,9542 га та надано земельну ділянку товариству в оренду на 10 років під розміщення садівницького товариства на території Хотянівської сільської ради за межами населеного пункту.
В подальшому, за рахунок відведених у користування земель ТОВ Іванківський маслозавод та ТОВ Тетерів розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 1.07.2004 року №409 Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Ягода-Малина затверджено матеріали документації із землеустрою по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки членам садівницького товариства Ягода-Малина та передано у власність 144 його членам земельні ділянки загальною площею 16,9521 га.
На підставі зазначеного розпорядження громадянам видані державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме ОСОБА_3, ОСОБА_42, ОСОБА_5, ОСОБА_43, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_44, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40,ОСОБА_6.
Крім того, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації від 04.04.2006 року №198 Про передачу у приватну власність земель загального користування садівницькому товариству Ягода-Малина на території Хотянівської сільської ради затверджено матеріали технічної документації по складанню державного акту на право власності на земельну ділянку . На підставі останнього громадська організація в квітні 2006 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №787104.
В подальшому вищезазначені фізичні особи відчужили на користь ОСОБА_41 земельні ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 9.12.2004 року №7660, яка , в свою чергу, об єднала вказані землі та отримала новий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №280129 , площею 4,4824 га, цільове призначення -для ведення садівництва.
Надалі ОСОБА_41 на підставі договору купівлі-продажу від 4.10.2005 року №5032 та Громадська організація Садівницького товариства Ягода-Малина відчужили землі загальною площею 5,1629 га ОСОБА_2, який, в свою чергу, здійснив поділ придбаних земель і отримав державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ №123102, ЯМ №123103, ЯМ №123104, ЯЛ №191693 та ЯМ №123101.
В 2014 році право власності на чотири земельні ділянки перейшло до ТОВ ОСОБА_1 ключі , ряд спірних земельних ділянок обтяжені іпотекою, іпотекодержателем є БІРТАЛІНА КОНСАЛТІГ ЛТД.
Позивач вважає, що вилучення земельних ділянок та їх подальша передача у власність були проведені з порушенням вимог законодавства, а саме ДП Вищедубечанське лісове господарство не мало необхідного обсягу дієздатності для надання погодження без попередньої згоди органу управління майном, неправомірно було надано лісову ділянку після її вилучення в оренду суб єкту господарювання для розміщення садівницького товариства, оскільки ПАТ Іванківський маслозавод не є сільськогосподарським підприємством або спеціалізованим лісогосподарським підприємством, порушені вимоги ст..42,44 Лісового кодексу України, ч.1 ст.116, ст..118,56,20,22,56,84,149,153,155 ЗК України. Вказує, що земельні ділянки вибули з державної власності всупереч законодавству та ролі держави в особі уповноваженого на те органу, що дає підстави для пред явлення вимог про витребування їх із чужого незаконного володіння.
Просить визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду, визнати недійсними розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 14 травня 2004 року №303, від 4 квітня 2006 року №198 та від 1 липня 2004 року в частині затвердження технічної документації та передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_42, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_45, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_44, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_46, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19,ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_47, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40 Н.Л., визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №191693 (кадастровий номер 3221888800:33:041:0101 площа 0,6805 га), який видано ОСОБА_2, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,6805 га з кадастровим номером 3221888800:33:041:0101, яка знаходиться в адміністративних межах Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, визнати недійсними договори іпотеки , укладені між ТОВ ВЕЛИКІ КЛЮЧІ та БІРТАЛІНА КОНСАЛТІГ ЛТД від 12.01.2015 року №№114,118, витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство з незаконного володіння товариства з обмеженої відповідальністю ВЕЛИКІ КЛЮЧІ земельні ділянки загальною площею 5,1629 га, які складаються з чотирьох земельних ділянок, кадастровий номер 3221888800:33:041:0155 площа 1,2997 га, кадастровий номер 3221888800:33:041:0153 площа 0,4595 га, кадастровий номер 3221888800:33:041:0154 площа 3,1827 га, кадастровий номер 3221888800:33:041:0152 площа 0,2210 га, які знаходяться в адміністративних межах Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області, стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.
В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі і просить задовільнити.
Представник Кабінету Міністрів України в судове засідання не з явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Представник Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство ОСОБА_48 суду пояснила, що Державне підприємство Вищедубечанське лісове господарство є правонаступником Вище-Дубечанського держлісгоспу, в 2004 році Вище-Дубечанським держлісгоспом було узгоджено проект відведення земельної ділянки ВАТ Іванківський маслозавод , збитки лісогосподарському виробництву були відшкодовані в повному обсязі, вважає, що порушень чинного законодавства при винесені розпорядження РДА №303 від 14 травня 2004 року допущено не було, позовні вимоги прокурора є неправомірними і задоволенню в цій частині є підлягають. В частині інших позовних вимог покладається на розсуд суду.
Представник відповідача - Вишгородської районної державної адміністрації ОСОБА_1 проти позову заперечила, суду пояснила, що розпорядження РДА прийняті в відповідності до чинного земельного законодавства, підстав для визнання їх недійсними немає. Повноваження районних державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України Про місцеві державні адміністрації , Земельним та Лісовим Кодексами України. Проектна документація була узгоджена з Вище-Дубечанським держлісгоспом, організації - Київського обласного та місту Києву лісового та мисливського господарства в 2004 році не існувало. Просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідачів - ТОВ ОСОБА_1 ключі та БЕРТІЛІНА КОНСАЛТІНГ ЛТД - ОСОБА_49 позов не визнав, пояснив, що Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_49 ключі є власником 4 земельних ділянок. Між вказаним товариством та компанією БІРТІЛІНА КОНСАЛТИНГ ЛТД 12 січня 2015 року були укладені договори іпотеки, відповідно до яких іпотекодержателем вказаних земельних ділянок є БІРТІЛІНА КОНСАЛТИНГ ЛТД. Прокурором не доведено підстав, визначених в ст..203,215 ЦК України, для визнання договорів іпотеки недійсними, не надано самих договорів іпотеки земельної ділянки, просить в задоволенні позову відмовити (а.с.142-144,152-162).
Представник відповідача ОСОБА_2-ОСОБА_50 позов не визнав, суду пояснив, що ОСОБА_2 став власником земельних ділянок на підставі договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 4 жовтня 2015 року у ОСОБА_41 та від 5 червня 2009 року у СТ Ягода-Малина , в результаті поділу придбаних земельних ділянок ОСОБА_2 в передбаченому законом порядку були отримані державні акти на право власності на земельні ділянки, в подальшому земельні ділянки ОСОБА_2 були відчуджені за договорами дарування ОСОБА_51, про що у вказаних договорах зроблена відповідна відмітка про перехід права власності . Вважає позовні вимоги необгрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають (а.с.128-130).
Представник 3-х осіб -ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_52, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41 ОСОБА_53 позов не визнала, суду пояснила, що її довірителі в передбачений законом порядку отримали у власність земельні ділянки, своїм правом розпорядились в передбачений спосіб, вимоги позивача є неправомірними і задоволенню не підлягають.
Представник 3-ї особи - Громадської організації садівницьке товариство Ягода-Малина в судове засідання не з явився, про день і час слухання справи повідомлений належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомив.
Представник 3-ї особи - Приватного акціонерного товариства Іванківський маслозавод -ОСОБА_54 позов не визнав, суду пояснив, що порушень законодавства під час відведення земельної ділянки в 2014 році не було, позовні вимоги є неправомірними і такими, що задоволенню не підлягають.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.
Суд прийшов до такого висновку, виходячи з наступного.
В відповідності до ст.60 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених в ст..61 цього Кодексу.
Судом встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 14.05.2004 № 303 Про передачу в оренду земельної ділянки під розміщення садівницького товариства відкритому акціонерному товариства Іванківський маслозавод затверджено проект відведення земельної ділянки відкритому акціонерному товариству Іванківський маслозавод , вилучено із земель Вище-Дубечанського держлісгоспу земельну ділянку загальною площею 9,9542 га та надано земельну ділянку вказаному товариству в оренду терміном на 10 років під розміщення садівницького товариства на території Хотянівської сільської ради за межами населеного пункту (а.с.26).
Згідно ст..149 ЗК України (у редакції , що діяла на час виникнення правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні , -ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів.
Таким чином вказаною нормою ЗК України було передбачено право Кабінету Міністрів України вилучати земельні ділянки площею понад 10 га, розпорядження Вишгородської райдержадміністрації №303 від 14 травня 2004 року виділялась відкритому акціонерному товариства Іванківський маслозавод земельна ділянка площею меншою 10 га.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Частиною 1 ст. 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.
Так, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
Отже, розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 14.05.2004 № 303, згідно з яким зазначеному підприємству передано в оренду земельну ділянку, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання.
Враховуючи викладене, позов, предметом якого є визнання недійсним розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації, яким вирішено питання про передачу в оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволено, оскільки таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання.
Викладене узгоджується з правовою позицією, що встановлена Верховним Судом України в постанові від 06.07.2016 у справі № 3-514гс16.
Також, твердження позивача про те, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 01.07.2004 № 409 та від 04.04.2006 № 198 не відповідають вимогам земельного законодавства спростовується наступним.
Судом встановлено, що розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 01.07.2004 № 409 Про передачу в приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства Ягода-малина , затверджено матеріали технічної документації по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки членам садівницького товариства Ягода-малина та передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки 144 членам садівницького товариства Ягода-малина (а.с.29-37).
В подальшому, розпорядженням Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 04.04.2006 №198 затверджено технічну документацію по складанню державного акту на право власності на землі загального користування садівницькому товариству Ягода-малина та передано у власність садівницькому товариству Ягода-малина землі загального користування площею 2,8828 га (а.с.28).
При розгляді даної справи суд, у відповідності до ст. 58 Конституції України , застосовує законодавство, яке існувало на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією .
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 116 ЗК України, (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), місцева державна адміністрація, зокрема розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
Згідно ч.5 ст.149 ЗК України (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев ятою цієї статті; в) будівництва об єктів, пов язаних з обслуговування жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності , можуть вилучатись для суспільних потреб та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
З урахуванням вищевказаних норм законодавства, Вишгородська районна державна адміністрація Київської області була повноважним органом державної влади щодо вилучення спірних земельних ділянок.
Посилання позивача на те, що вилучення спірної земельної ділянки відбулось без згоди Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства спростовується наступним.
Як встановлено судом, на виконання Указу Президента України № 171 від 07.12.2004 Про додаткові заходи щодо розвитку лісового господарства та постанови Кабінету Міністрів України № 679 від 26.05.2004 Про утворення територіальних органів Державного комітету лісового господарства наказом Державного комітету лісового господарства України № 111 від 17.06.2004 Про утворення обласних управлінь лісового господарства України з 01.01.2005 утворено Київське обласне управління лісового господарства.
Згодом, постановою Кабінету Міністрів України № 678 від 26.04.2007 Питання удосконалення управління лісовим та мисливським господарством та наказу Державного комітету лісового господарства України № 157 від 03.05.2007 Про ліквідацію обласних управлінь лісового господарства та утворення обласних управлінь лісового та мисливського господарства Київське обласне управління лісового господарства ліквідовано та з 13.07.2007 утворено Київське обласне управління лісового та мисливського господарства.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1364 від 28.12.2011 Про утворення територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України Київське обласне управління лісового та мисливського господарства перетворене в Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, яке здійснює свою діяльність по даний час.
З вищевказаного вбачається, що на момент прийняття оспорюваних розпоряджень Вишгородської районної державної адміністрації Київської області Київського обласного управління лісового та мисливського господарства,яке перетворене в Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства не існувало, оскільки відповідний орган було створено першочергово лише 01.01.2005 року.
Суд враховує пояснення представника Державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство про те, що надавались відповідні узгодження з існуючим на час прийняття розпоряджень Вище-Дубечанським держлісгоспом, матеріальні збитки відшкодовані.
Суд також враховує пояснення позивача про те, що технічна документація щодо спірних земельних ділянок не перевірялась. Дані докази суду не надані.
Таким чином, суд приходить до висновку, що розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації Київської області від 14.05.2004 № 303, від 01.07.2004 № 409 та від 04.04.2006 №198 прийняті з дотримання норм законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин.
Позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №191693 (кадастровий номер 3221888800:33:041:0101, площа 0,6805 га), який виданий ОСОБА_2 та витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП Вищедубечанське лісове господарство з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,6805 га з кадастровим номером 3221888800:33:041:0101, яка заходиться в адміністративних межах Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_43, ОСОБА_42, ОСОБА_9, ОСОБА_44, ОСОБА_10, ОСОБА_55,ОСОБА_12, ОСОБА_56, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_20 , ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_24, ОСОБА_23, ОСОБА_31, ОСОБА_29, ОСОБА_28, ОСОБА_57, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_38 ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_6, ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_25 відчужили на користь ОСОБА_41 земельні ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 9.12.2004 року №7660 (а.с.38-45). На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.10.2005 № 5032, ОСОБА_2 була придбана земельна ділянка у ОСОБА_41, площею 4,4824 га, яка розташована на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області (а.с.46).
Вказані вище договори купівлі-продажу земельних ділянок позивачем не оспорюються.
На підставі вказаних договорів купівлі-продажу, Вишгородським районним відділом земельних ресурсів 18.11.2005 видано ОСОБА_2 державний акт направо власності на земельну ділянку серії ЯБ № 311253.
Крім того, між ОСОБА_2 та садівницьким товариством Ягода-малина був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2009 № 1147, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3221888800:33:041:0101 площею 0,6805 га, яка розташована на території Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області.
На підставі вказаного договору купівлі-продажу, Управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області 22.06.2010 видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 191693.
Таким чином, ОСОБА_2 отримав у власність спірні земельні ділянки загальною площею 5,1629 га за оплатними договорами.
В подальшому, судом встановлено, що в результаті поділу ОСОБА_2 придбаних земельних ділянок, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 3221888800:33:041:0101, Управлінням Держкомзему у Вишгородському районі Київської області було видано ОСОБА_2 у встановленому законодавством порядку державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ №123101 (кадастровий номер3221888800:33:041:0152), ЯМ № 123102 (кадастровий номер 3221888800:33:041:0153), ЯМ №123103 (кадастровий номер 3221888800:33:041:0154), ЯМ № 123104 (кадастровий номер 3221888800:33:041:0155) (а.с.132-139).
Тому, земельна ділянка площею 0,6805 га з кадастровим номером 3221888800:33:041:0101, яка заходиться в адміністративних межах Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області припинила своє існування в результаті розподілу.
Зазначене підтверджується листом Головного управління Держземагенства у Київській області від 09.04.2015 № 3-275/0-601/6-15.
Відповідно до пояснень представника відповідача ОСОБА_2 зазначені земельні ділянки були відчужені ОСОБА_2 за договорами дарування від 10.04.2012 за реєстровим номером № 242, від 10.04.2012 за реєстровим номером № 247, від 16.02.2012 за реєстровим номером № 151, від 16.02.2012 за реєстровим номером 145 на користь ОСОБА_51, про що у вказаних державних актах на право власності на земельну ділянку, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_58, зроблена відповідна відмітка про перехід права власності.
Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо визнання недійсними договорів іпотеки, які укладені між ТОВ ОСОБА_49 ключі та БІРТІЛІНА КОНСАЛТІНГ ЛТД, від 12.01.2015 № № 114, 118.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи між ТОВ ОСОБА_49 ключі та БІРТІЛІНА КОНСАЛТІНГ ЛТД укладені Договори іпотеки від 12.01.2015 за № № 114,118, відповідно до яких іпотекодержателем вказаних земельних ділянок є БІРТІЛІНА КОНСАЛТІНГ ЛТД.
Прокурор у своїй позовній заяві, просить суд, визнати недійсним вказані договори іпотеки відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України.
Позов подано в порядку цивільного судочинства, позивачем визнається , що земельними ділянками власник розпорядився в цивільно-правовому порядку відповідно до норм ЦК України, тобто вчинив правочин, а не акт адміністративної дії.
Водночас, в позовній заяві договори не купівлі-продажу не оспорюються, жодної передбаченої цивільним законодавством правової підстави для визнання правочинів недійсними не зазначено, а тому підстави позову не ґрунтуються на відповідних нормах законодавства, в тому числі ст.215 ЦК України.
Не може бути застосовані окремо, без недійсності правочину і норми ст.388 ЦК України, в тому числі внаслідок обізнаності держави про відчуження нею майна громадянам, подальшого правомірного оплатного відчуження іншій особі, яка беззаперечно є добросовісним набувачем в усіх випадках.
Нормами ст.ЗЗО ЦК України передбачається, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з положеннями ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
4)Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Первісне безвідплатне відчуження майна здійснено державою шляхом прийняття рішень державними органами, тобто внаслідок реалізації волі держави на розпорядження державною власністю. В подальшому майно набуто у власність за відплатними правочинами відповідачами в осіб, які мали право на його відчуження, про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочинів та їх визнання державними органами, про що свідчить державна реєстрація цих правочинів.
Так, згідно із положеннями ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Крім того, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що визначено у відповідному акті законодавства України, то згідно із частиною другою статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІУ "Про міжнародні договори України" (далі - Закон № 1906-ІУ). статті З Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право" застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, зі змінами, внесеними Протоколом № 11 (далі - Конвенція), питання тлумачення й застосування цієї Конвенції та протоколів до неї підпадають під юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Обов'язковість цієї юрисдикції визнана Україною під час ратифікації Конвенції, що закріплено в Законі України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Крім того, Законом України від 22 лютого 2000 року № 1484-ІІІ "Про ратифікацію Протоколу № 6 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який стосується скасування смертної кари" було ратифіковано відповідний Протокол № 6 до Конвенції, який набрав чинності для України 01 травня 2000 року; Законом України від 09 лютого 2006 року № 3435-ІУ "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" було ратифіковано згадані протоколи. При цьому Протокол № 14 змінює контрольну систему Конвенції і вносить до неї відповідні зміни і зазначені протоколи набрали чинності для України 01 липня 2006 року та 01 червня 2010 року відповідно.
Також згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватися з обов'язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав.
Таку позицію висловлює й Вищий спеціалізований суд з розглду цивільних та кримінальних справ в постанові пленуму від 19.12.2014 № 13 Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя .
Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі Рисовський проти України від 20.10.2011 року, заява №29979/04 ЄЄПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту пунктів 32 - 35 рішення Європейського суду з прав людини Єтретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила .
У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .
Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року, на підставі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовував рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.
В позовній заяві відсутні будь-які посилання на порушення, вчиненні громадянами в процесі приватизації або укладання договорів купівлі-продажу, тобто позов обґрунтовано виключно припущеннями щодо порушень державних органів та посадових осіб, які принаймні і повинні згідно законодавства нести відповідальність у разі заподіяння майнової шкоди державі.
Разом з цим, прокурор просить суд на підставі ст.387 та ст. 388 ЦК України витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування ДП Вищедубечанське лісове господарство земельні ділянки, що знаходяться у власності ТОВ ОСОБА_49 ключі .
У правовій позиції, що викладена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2016 № 6-2407цс15, вказано, що одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.
До того ж одна з умов застосування віндикаційного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
Крім того, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Проте, позивачем не надано суду жодного доказу того, що під час укладення Договорів іпотеки від 12.01.2015 за № № 114,118 сторонами не було дотримано норми ст. 203 ЦК України.
Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство з незаконного володіння ТОВ ВЕЛИКІ КЛЮЧІ (код ЄДРПОУ 39396062) земельні ділянки загальною площею 5, 1629 га, з огляду на наступне.
Як встановлено судом, ТОВ ОСОБА_49 ключі (код ЄДРПОУ 39396062) є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888800:33:041:0155 (площа 1,2997 га), 3221888800:33:041:0154 (площа 3,1827 га), 3221888800:33:041:0153 (площа 0,4595 га), 3221888800:33:041:0152 (площа 0,2210 га).
З пояснень представника ТОВ ВЕЛИКІ КЛЮЧІ вказані земельні ділянки ТОВ ОСОБА_49 ключі набуло у власність на підставі протоколу Загальних зборів учасників Товариства № 1 від 10.09.2014, у зв'язку із передачею земельних ділянок ОСОБА_51 до статутного капіталу ТОВ ВЕЛИКІ КЛЮЧІ , в свою чергу, ОСОБА_51 став учасником ТОВ ОСОБА_49 ключі .
Таким чином, земельні ділянки набуті ТОВ ОСОБА_49 ключі у законний спосіб на підставі ст. 115 ЦК України відповідно до якої, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу, а також майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
П. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5, визначено, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.
З урахування викладеного, та на підставі доказів, що наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що ТОВ ОСОБА_49 ключі є добросовісним набувачем земельних ділянок з кадастровими номерами 3221888800:33:041:0155 (площа 1,2997 га), 3221888800:33:041:0154 (площа 3,1827 га), 3221888800:33:041:0153 (площа 0,4595 га), 3221888800:33:041:0152 (площа 0,2210 га).
Також, слід зазначити, що судом були встановлені всі юридичні факти, які визначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема встановлено, що спірні земельні ділянки ТОВ ОСОБА_49 ключі набуло з відповідних правових підстав. Також, встановлено, що підстави набуття ТОВ ОСОБА_49 ключі спірних земельних ділянок є законними, а отже вказане Товариство є добросовісним набувачем.
Згідно з положеннями ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
При цьому норма ч. 1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним.
Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст.ст. 387 та 388 ЦК України.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 № 5, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387 , 388 Цивільного кодексу України ).
Вищевказаною Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що витребувати своє майно із чужого незаконного володіння має право лише власник, і лише якщо доведе факт незаконного вибуття майна з його володіння.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд не знаходить підстав для витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та у постійне користування державного підприємства Вищедубечанське лісове господарство з володіння ТОВ ОСОБА_49 ключі (код ЄДРПОУ 39396062) земельних ділянок загальною площею 5, 1629 га, які складаються з чотирьох земельних ділянок (кадастровий номер 3221888800:33:041:0155 площа 1,2997 га), (кадастровий номер 3221888800:33:041:0154 площа 3,1827 га), (кадастровий номер 3221888800:33:041:0153 площа 0,4595 га), (кадастровий номер 3221888800:33:041:0152 площа 0,2210 га).
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.11,60,208,209,213 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
На рішення суду може бути протягом десяти днів подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Київської області через Вишгородський районний суд Київської області.
Суддя Л.Ф.Войнаренко
Суд | Вишгородський районний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 23.02.2017 |
Оприлюднено | 01.03.2017 |
Номер документу | 64958433 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Карпенко Світлана Олексіївна
Цивільне
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Карпенко Світлана Олексіївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні