Рішення

від 21.02.2017 по справі 917/2027/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017 р. Справа № 917/2027/16

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава

до Підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність", м. Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 17 000,51 грн.

Суддя Мацко О.С.

Представники в судовому засіданні 12.01.2017 року:

Від позивача: ОСОБА_1, дов. № 29-14/13 від 03.01.2017 року

Від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 30 від 30.12.2016 року

Представники в судовому засіданні 16.02.2017 року:

Від позивача: ОСОБА_3, дов. № 29-14/1 від 03.01.2017 року

Від відповідача: ОСОБА_2, дов. № 30 від 30.12.2016 року

Представники в судовому засіданні 21.02.2017 року:

Від позивача: ОСОБА_3, дов. № 29-14/1 від 03.01.2017 року

Від відповідача: відсутні

У судовому засіданні 12.01.2017р. оголошено перерву до 16.02.2017р., 16.02.2017р. оголошено перерву до 21.02.2017р. згідно ст.77 ГПК України.

В судовому засіданні суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до приписів ст. 85 ГПК України та повідомив дату складання повного рішення.

СУТЬ СПОРУ: розглядається позовна заява про стягнення 17 000,51 грн. заборгованості по сплаті вартості теплової енергії, спожитої на опалення нежитлового приміщення відповідача за адресою: майдан Незалежності, 24, м. Полтава, з яких: 11 362,69 грн. основного боргу, 638,24 грн. - 3% річних за період 10.12.2014р. - 24.10.2016р., 4 999,58 грн. інфляційних за період січень 2015р.- вересень 2016р.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач у відзиві на позов та його представник в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів, викладених у відзиві. Так, зокрема, відповідач зазначав, що:

- відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається, тобто, якщо позивач дійсно надав послуги з опалення в кількості, не обумовленій договором, то цим порушив вимоги ч.2 ст. 275 ГК України ;

- з урахуванням рішення господарського суду Полтавської області від 27.11.2013р. у справі №18/2534/12 право позивача на оплату послуг, наданих на підставі змін, внесених до договору на підставі рішення суду, могло бути порушене лише з 16.12.2013 року;

- жоден норматвно-правовий акт не передбачає обов'язку оплачувати безпідставно і протиправно поставлену без договору теплову енергію;

- позивач вже звертався до суду з позовом про стягнення збитків у сумі 11 362,69 грн (права №917/1534/15), і постановою Вищого господарського суду України від 14.06.2016р. скасовано рішення господарського суду Полтавської області про задоволення позову та постанову Харківського апеляційного господарського суду про залишення рішення без змін, а справу скеровано на новий розгляд. При новому розгляді позов за клопотанням позивача залишено без розгляду;

- позивачем було направлено центру Співдружність неналежним чином оформлений акт приймання - передачі теплової енергії №АВ-17381 від 14.11.2014р. на підставі договору від 01.12.2012р. №3331 та рахунок на оплату;

- після того, як позивач 03.09.2012р. без згоди центру Співдружність зменшив опалювану площу іншого співвласника (ФСТ Україна) приміщення, спірну площу вестибюлю було відключено від опалення. Після нього, і до даного часу вестибюль залишається відключеним від опалення, а вартість послуг оплачується на підставі вже окремого лічильника та нової додаткової угоди №2 до договору від 07.11.2013р. Згідно додатку №1 до даного договору, опалювальну площу відповідача встановлено: площа загального користування - 23,35 кв.м.; власна площа -340 кв.м;

- відсутні належні і допустимі докази, визначені договором для обліку отриманої теплової енергії;

- у матеріалах справи відсутні акти приймання вузлів обліку на комерційний облік, які повинні бути невід'ємною частиною договору.

Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у позові і з цих підстав (п.6 відзиву на позов, арк. справи 43-50), та стягнути з позивача вартість витрат на послуги адвоката (клопотання від 16.02.2017р.). У судове засідання 21.02.2017р. представник відповідача не з'явився, заздалегідь повідомивши суд про неможливість взяти участь у засіданні та підтвердивши свої заперечення проти позову (клопотання від 16.02.2017р.).

Представник позивача підтримав подане письмове клопотання про зменшення суми позову у зв'язку з виявленими неточностями при обрахуванні річних, та просить стягнути з відповідача 550,00 грн. - 3% річних; в іншій частині позовні вимоги залишаються без змін (клопотання вхід.№2574 від 21.02.2017р. - у матер. справи). Суд, розглянувши дане клопотання, встановив, що воно не суперечить приписам процесуального законодавства, та приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду, у зв'язку з чим позовні вимоги розглядаються у новій редакції. Відтак, предметом даного позову є стягнення 11 362,69 грн. основного боргу, 550,00 грн. - 3% річних, 4 999,58 грн. інфляційних.

Крім того, позивачем подано до суду клопотання про поновлення строку позовної давності від 20.02.2017р. №29-01/460 (у матер.справи).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

ПОКВПТТ Полтаватеплоенерго (позивач) забезпечує тепловою енергією у вигляді гарячої води нежитлові офісні приміщення відповідача розташовані в м. Полтава по майдану Незалежності, 24 згідно укладеного договору між теплопостачальною організацією та підприємством Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр Співдружність (відповідач) на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води за № 3331 С від 01.12.2011 року (копія договору з додатком 1 - арк. справи 15-17).

При укладенні договору сторони, зокрема, узгодили наступне:

- облік споживання теплової енергії на опалення проводиться по лічильнику (п. 16 договору);

- відповідно до п. 30 договору оплата за опалення та гаряче водопостачання, що проводить Споживач, стягується на підставі тарифів, встановлених уповноваженим органом. Оплата за опалення та гаряче водопостачання проводиться за фактично використану кількість теплової енергії;

- загальна опалювальна площа будівлі під тепловим лічильником згідно з додатком № 1 до договору складає 1729,30 м .

- розподіл загальної кількості теплової енергії, визначеної за показниками приладу обліку, встановленому на об'єкті, в якому знаходиться декілька споживачів, проводиться пропорційно займаній площі кожного Споживача ( п. 22 договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в квітні 2012 року йому стало відомо, що відповідачу фактично належить більша площа в будівлі, а тому було запропоновано внести зміни до діючого договору. Проте, відповідач відмовив у внесенні змін у договір в добровільному порядку, а тому такі зміни внесено на підставі рішення господарського суду Полтавської області у справі № 18/2534/12 від 27.11.2013. Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Позивач стверджує, що відповідач фактично споживав теплову енергію у вигляді гарячої води на опалення нежитлового приміщення загальною площею розташованого за адресою: майдан Незалежності, 24 протягом опалювального періоду 2012-2013 загальною площею 401,15 м2, що становило 22,85 % загальної площі будівлі, проте від внесення відповідних змін до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води ухилився. Згідно пояснень позивача, зазначені витрати не були ніким понесені (ні позивачем, ні іншими співвласниками будівлі), хоча приміщення отоплювалося.

Отже, в період з листопада 2012 року по квітень 2013 року відповідач фактично споживав теплову енергію на опалення приміщення у більшому обсязі, однак оплату за неї здійснював лише в межах нарахувань, визначених в рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії, що виставлялися теплопостачальною організацією на підставі діючого договору без врахування збільшення обсягів (тобто до набрання рішенням суду від 27.11.2013р. законної сили).

Тому позивачем проведено відповідачу донарахування за теплову енергію в розмірі 5,2 % від загальної вартості теплової енергії, спожитої на опалення всієї будівлі за показниками лічильника теплової енергії.

Як вказує позивач, 17.11.2014 на адресу місця знаходження відповідача ним було направлено рахунок від 14.11.2014р. та два примірника акту приймання-передачі теплової енергії від 14.11.2014р., в яких підприємством проведено донарахування різниці вартості теплової енергії, що не нараховувалась, проте споживалася підприємством-відповідачем в період з листопада 2012 року по квітень 2013 року на загальну суму 11 362,69 грн. (арк. справи 26-28, лист відповідача щодо недоліків зазначеного рахунку та актів - арк. справи 30, виправлені акти та рахунки і супровідний лист про їх направлення від 15.12.2014р. - арк. справи 30-32). Однак відповідач відмовився проводити оплату донарахованих сум з мотивів відсутності в цей період договірних відносин на проведення розрахунків в такому розмірі. Подальше листування сторін (арк. справи 33-34) з цього приводу не дало результатів, у зв'язку з чим у липні 2015р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 11 362,69 грн. збитків - вартості фактично спожитої, але не оплаченої теплової енергії.

Рішенням господарського суду від 03.09.2015р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду, позов було задоволено. Постановою ВГСУ від 14.06.2016р. вказані судові акти скасовано з направленням справи на новий розгляд. При цьому суд касаційної інстанції вказав, що суди дійшли неправильних висновків про те, що предметом позову у даній справі є стягнення збитків внаслідок отримання послуг теплопостачання без договору, оскільки такий договір був укладений сторонами 01.12.2011р. на площу 305,27 кв.м.

При новому розгляді справи ухвалою від 13.09.2016р. господарський суд Полтавської області залишив позов без розгляду. Дана ухвала не оскаржувалася та набрала законної сили в день її прийняття.

21.12.2016р. позивач звернувся до суду з даним позовом.

Судом досліджено матеріали справи, зокрема, рішення господарського суду Полтавської області у справі №18/2534/12, і встановлено наступне:

Зміни у договір № 3331"С" на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.12.11р. були внесені рішенням господарського суду Полтавської області від 27.11.2013р. у справі №18/2534/12, яке набрало законної сили 16.12.2013р. Під час розгляду вказаної справи, судом встановлено, що відповідно до технічного паспорту на громадський будинок (нежитлових приміщень) по майдану Незалежності, 24 станом на 09.02.2005 розмір частки власності займаної площі підприємством Медико-діагностичний науково-реабілітаційний центр Співдружність становить 6/25 - 22,85 % загальною площею 401,15 м.кв. Пропозиція про внесення змін у договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води направлена відповідачу в міжопалювальний період. Проте у зв'язку з ухиленням відповідача від внесення змін у договір в добровільному порядку, позивач змушений був звернутися до суду та судовий розгляд справи продовжувався майже рік.

Відповідно до положень ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд приймає до уваги рішення господарського суду у справі №18/2534/12 та встановлені у ньому факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

З початком опалювального періоду з листопада 2012 року по квітень 2013 року нарахування за відпущену теплову енергію підлягає за тарифом, встановленим Національною комісією державного регулювання у сфері комунальних послуг №81 від 30.09.2011р. (у спірний період діяв тариф 802,18 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Суд погоджується з тим, що у період з листопада 2012 року по квітень 2013 року фактично відповідач безоплатно споживав теплову енергію у вигляді гарячої води на опалення нежитлового приміщення за адресою: майдан Незалежності, 24. Така ситуація склалася внаслідок того, що в укладеному між сторонами та чинному на той час договорі (додатку №1 до нього) опалювальна площа споживача (відповідача) зазначена 305,27 кв.м. (17,65%), в той час як насправді відповідачу у спірний період належить 401,15 кв.м. (22,85%), що встановлено рішенням господарського суду Полтавської області від 27.11.2013р. про цю невідповідність позивачу стало відомо ще на початку 2012р., і він почав вживати відповідних заходів - звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договору №3331 С , після ухилення останнього - звернувся до суду з відповідним позовом. Проте у спірний опалювальний період позивач проводив нарахування за послуги опалення саме виходячи з даних додатку №1 до договору від 01.12.2011р. (копія - арк. справи 17), оскільки судове рішення про внесення змін до договору стосовно опалювальної площі відповідача було прийняте та набрало законної сили вже після закінчення опалювального періоду 2012-2013рр.

При цьому судом з'ясовано, яку кількість теплової енергії безоплатно спожив відповідач - при цьому суд бере до уваги показання приладів обліку теплової енергії, встановлених у будівлі за адресою: м-н Незалежності,24, м. Полтава (арк. справи 12-14), незважаючи на те, що на них відсутні відмітки відповідача (підпис його посадової особи чи печатка, натомість показання завірені ФСТ Україна ). Як пояснено сторонами у судовому засіданні, у спірний період на будівлю за вказаною адресою був встановлений один лічильник, показання якого передавав інший співвласник - ФСТ Україна , після чого об'єм та вартість отриманих послуг кожним з співвласників будівлі вираховувалися пропорційно до належної їм площі приміщення. Заперечення відповідача в цій частині суд оцінює критично, оскільки саме на підставі цих показань лічильника у 2012-2013 роках відповідачем сплачувалися рахунки (виписані виходячи з займаної площі 305,27 кв.м., яка фактично була заниженою), і жодних заперечень стосовно правомірності нарахувань від відповідача не надходило, всі рахунки були оплачені, що підтверджується обома сторонами. Виходячи з даних показань лічильника, фактично належної відповідачу частки у площі приміщення (22,85%), початково вказаної у договорі площі приміщення (17,65 %), різниці часток площ (22,85%-17,65%=5,2%), позивачем були проведені відповідні коригування розміру заборгованості та визначено її загальний розмір (колонки 9,10,11,19 розрахунку, арк. справи 9).

Облік споживання теплової енергії на опалення згідно договору №3331 С проводиться по лічильнику, встановленому на об'єкті, а факт отримання споживачем теплової енергії фіксується щомісячно актом приймання-передачі теплової енергії, який складається сторонами відповідно до вимог чинного законодавства та договору. Сторонами щомісячно складалися вказані Акти, у яких вказувалася площа опалюваних приміщень 305,27 кв.м. (17,65%) та сума, що підлягає до сплати, яка обраховувалася позивачем саме виходячи з 17,65% площі (арк. справи 73-75), з причин, що викладені судом вище. В подальшому, як уже зазначалося судом, позивачем було складено та направлено на адресу відповідача два примірники Акту приймання-передачі теплової енергії №АВ-17381 та рахунок на оплату №АВ-10386 (арк. справи 31-32), до яких ввійшли донарахування за спірний період листопад 2012-квітень 2013. Суд не вбачає в таких діях позивача порушення законодавства чи договірної дисципліни. Посилання відповідача на те, що за даним Актом та рахунком виставлена заборгованість за листопад 2014р., не відповідають дійсності, оскільки зі змісту даних документів очевидно, що вони включають у себе саме вищевказані донарахування (що підтверджується також і розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, арк. справи 9).

У резолютивній частині рішення від 27.11.2013р. зазначено, що рішенням вносяться зміни до договору №3331 с на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.12.2011р., викладені у проекті додаткової угоди №1 та запропоновані до укладення згідно пропозиції №09-01-01/2093 від 10.07.2012р., а саме:Додаток №1 до договору №3331 С на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01/12/2011р. діє зі змінами 401,15 кв.м. належить споживачу - 22,85% (згідно технічного паспорту).

Відповідач звертався до суду з заявою про роз'яснення рішення стосовно дати, з якої набули чинності зміни до договору, внесені рішенням суду. Ухвалою від 05.03.2015р., яка набрала законної сили 05.03.2015р., було відмовлено у роз'ясненні рішення та зазначено, що момент, з якого у даному випадку змінюється зобов'язання, чітко встановлений діючим законодавством: Ч.3 ст.653 ЦК України передбачає, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно ч.5 ст.188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Оскільки рішенням іншого строку не встановлено, суд погоджується з відповідачем у тому, що правовідносини сторін змінилися у відповідності до вказаного судового рішення з моменту набрання ним законної сили.

Проте це не означає, що послуги з теплопостачання, що фактично були надані позивачем відповідачу у спірний період (листопад 2012р.-квітень 2013р.) не повинні бути оплачені останнім, хоча при цьому на спірну площу (401,15 кв.м.- 305,27 кв.м. = 95,88 кв.м.) між сторонами і не було укладено договору у спірний період, як про це зазначає відповідач. При цьому судом враховано правові позиції Верховного Суду України, викладені у його постановах.

Так, при перегляді справи №6-582цс15 Верховний Суд України визнав помилковими висновки суду касаційної інстанції про те, що відсутність укладеного договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить як на споживачеві так і на теплопостачальній організації, не породжує у сторін цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з виконанням такого договору та що викладене виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача вартості отриманих послуг з надання теплопостачання. Верховний Суд України зазначив, що при встановленні судами факту того, що між теплопостачальником та споживачем склалися фактичні договірні відносини, позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню (див. постанову від 18.11.2015р. №6-582цс15). Крім того, у постанові від 11.11.2015р. №6-1192цс 15 Верховний Суд України дійшов до висновку, що самовільне відключення від мереж не звільняє споживача від обов'язку оплатити вартість теплової енергії.

Заперечення відповідача проти позову, викладені ним у відзиві на позов, також не спростовують правомірності позовних вимог. Так, питання відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у багатоквартирних будинках регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року, та Порядком відключення від мереж централізованого опалення, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства №4 від 22.11.2005 року.

Відповідно до пунктів 24-26 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3. Порядку відключення від мереж централізованого опалення, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства №4 від 22.11.2005 року, ним визначається процедура відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - ЦО і ГВП) житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГВП. Для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії. Дія цього Порядку не поширюється на власників, наймачів (орендарів) окремих приміщень, які були відокремлені від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання та користуються автономним теплопостачанням до набрання чинності цим Порядком. Вказаний порядок не дозволяє відключення від мереж централізованого теплопостачання окремого приміщення, до прийняття рішення про відключення від мереж централізованого теплопостачання всього будинку (пункт 2.2.3.).

Від'єднання лише приладів опалення ще не свідчить про фактичне відключення споживача від мереж централізованого опалення (і не отримання ним теплової енергії), оскільки воно повинно відбуватися за технічної можливості такого відключення, яка визначається затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про теплопостачання" схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.

Доказів дотримання вказаних норм та правил відключення від мереж централізованого опалення відповідачем не надано.

Посилання відповідача на те, що з урахуванням рішення господарського суду Полтавської області від 27.11.2013р. у справі №18/2534/12 право позивача на оплату послуг, наданих на підставі змін, внесених до договору на підставі рішення суду, могло бути порушене лише з 16.12.2013 року, є безпідставними, з огляду на наведену вище правову позицію Верховного Суду України від 18.11.2015р. №6-582цс15, оскільки судом встановлено, що фактично послуги з теплопостачання у зазначений період надавалися позивачем.

Стосовно тверджень відповідача щодо того, що якщо б позивач дійсно надав послуги з опалення в кількості не обумовленій договором, то це саме він порушив вимоги ч.2 ст. 275 ГК України і саме його дії призвели б (були причиною) до завдання шкоди (наслідків) у вигляді безпідставно поставленої теплової енергії, то саме відповідач порушив встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності в частині ухилення від укладання договору на послуги теплопостачання житлового приміщення, який є обов'язковим у відповідності до вимог ст. 179 Господарського кодексу України, де передбачено обов'язок сторін щодо укладання господарського договору, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання. Пряма вказівка щодо обов'язку саме відповідача своєчасно укласти договір також передбачена статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги",

Посилання відповідача на не направлення щомісячних Актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків судом оцінюються критично, оскільки як уже зазначалося вище, заявлена до стягнення сума є сумою донарахувань за фактично спожиті послуги протягом певного періоду; Акт приймання-передачі теплової енергії та рахунок на заявлену суму, а також письмова вимога про сплату заборгованості , як зазначено вище у даному рішенні, направлялися відповідачу, були ним отримані, проте Акт не повернутий позивачу, вимога про оплату залишена без задоволення.

Стосовно заперечень відповідача щодо відсутності Акту приймання приладів обліку теплової енергії на комерційний облік, який є невід'ємною частиною договору (п.17 договору №3331 С ), суд зазначає, що позивачем надано Акт приймання приладів обліку теплової енергії на комерційний облік рег.№545, що знаходяться у приміщенні за адресою: м. Полтава, вул. Незалежності, 24, згідно якого ПОКВПТГ Полтаватеплоенерго прийняло на комерційний облік прилади обліку теплової енергії з 01.12.2011р. по 31.10.2013р. Даний Акт укладено між позивачем та ФСТ Україна - іншим співвласником приміщення за даною адресою, який в подальшому, як уже зазначалося вище в даному рішенні, повідомляв покази приладів обліку теплової енергії рег.№545, встановлені у даному приміщенні. Така ситуація була спричинена тим, що у вказаний період у приміщенні було встановлено тільки один прилад обліку, і виходячи з його показань, а також пропорційно займаній площі кожним із співвласників проводилися нарахування витрат на теплопостачання, і жодних заперечень з цього приводу у відповідача не було, всі рахунки оплачено належним чином. В подальшому у кожного зі співвласника було встановлено окремий прилад обліку, складено Акт приймання його на комерційний облік, проте судом дані правовідносини не досліджуються, оскільки виходять за межі спірного періоду та не стосуються предмету спору.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача 11 362,69 грн. основного боргу.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розрахунку 3% річних та інфляційних позивач виходить з того, що Акт приймання-передачі теплової енергії №АВ-17381 від 14.11.2014р. на суму 11 362,69 грн. та рахунок ним було направлено відповідачу 17.11.2014р., і договором 3331 С від 01.12.2011р. передбачено оплату на підставі рахунку в строк до 10 числа місяця наступного за розрахунковим. Судом встановлено, що у зв'язку з допущеними у даному рахунку неточностями відповідачу виставлявся інший рахунок та акт - отримані останнім 15.12.2014р. Суд вважає, що у даному випадку посилання позивача на п.31 договору є некоректним, оскільки мова іде не про щомісячні платежі, які повинні сплачуватися до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, тому до даних правовідносин доцільно застосувати приписи ст.530 ЦК України.

Відповідно до вищевказаної статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом приймається до уваги, що вимога від 22.01.2015р. №30.1-13/163 про оплату направлених відповідачу ОСОБА_4 та рахунку була скерована відповідачу 22.01.2015р. та отримана ним 26.01.2015р. (арк. справи 34-36), тому з урахуванням приписів ст.530 ЦК України прострочення виконання грошового зобов'язання має місце з 03.02.2015р. Саме з цього періоду судом здійснено перерахунок річних та інфляційних, заявлених до стягнення (закінчення періоду прострочення - за даними позивача). За перерахунком суду, сума річних за період 03.02.2015р.- 24.10.2016р. становить 587,61 грн., інфляційних за період 03.02.2015р. - 30.09.2016р. - 5 444,43 грн. (розрахунки виконані за допомогою калькулятора Ліга.Закон та долучені до матеріалів справи). Оскільки суд не виходить за межі позовних вимог, то вважає обґрунтовано заявленими до стягнення позивачем 550 грн. річних та 4 999,58 грн. інфляційних.

Відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строку позовної давності. Позивач надав суду клопотання про поновлення пропущеного стоку позовної давності.

Розглядаючи та вирішуючи клопотання про застосування у даному спорі строку позовної давності, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначає Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014р. у справі №3-23гс14, при цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Так, на переконання суду, позивачу стало відомо про порушення його прав 16.12.2013р. - з моменту набрання рішенням від 27.11.2013р. у справі №18/2534/12 за позовом ПОКВПТГ Полтаватеплоенерго до Підприємства Медико-дігностичний науковий реабілітаційний центр Співдружність про внесення змін у договір №3331 С від 01.12.2011р. законної сили. До цього моменту у позивача було тільки власне припущення про необхідність покладення на відповідача витрат по сплаті теплопостачання на додаткову площу приміщення (крім визначеної договором). Саме вищевказаним рішенням було встановлено, що відповідачу фактично належить площа 401,15 кв.м., що становить 22,85% площі приміщення, і у позивача виникло право здійснити відповідні коригування розрахунків та вимагати оплати. Враховуючи законодавчо встановлений трирічний строк позовної давності та подання позовної заяви №29-01/3205 від 16.12.2016р. до суду 21.12.2016р., суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Звернення до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми основного боргу у справі №917/1534/15 не перериває строку позовної давності, як про це зазначав позивач у запереченнях на відзив, виходячи з наступного:

Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено переривання позовної давності у випадку пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, тобто стосується випадків субсидіарної відповідальності осіб та випадків, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У справі №917/1534/15 позивачем ставилася вимога про стягнення 11 362,69 грн., у даній справі позивач просить стягнути з відповідача, крім основного боргу, нарахування по ст.625 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Цивільного кодексу України передбачено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Отже, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу України залишення господарським судом позову без розгляду з підстав, зазначених у частині першій статті 81 ГПК, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку, а отже такий позов не впливає на перебіг позовної давності.

Разом з тим, за змістом ст. 256 Цивільного кодексу України, позовною давністю є строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати примусового здійснення чи захисту своїх прав. Подання особою позову до суду є свідчення того, що заінтересована особа (позивач) реалізував волю на примусове здійснення свого права, яке з урахуванням засад цивільного законодавства, викладених у ст. 3 Цивільного кодексу України, підлягає судовому захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Таким чином, застосування наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можливе за умови відсутності поважних причин її пропуску.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому, закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.

Судом враховано, що з моменту подання позовної заяви та порушення провадження у справі №917/1534/15 ухвалою від 24.07.2015р. та до прийняття судом першої інстанції при новому розгляді справи ухвали про залишення позову без розгляду (13.09.2016р.) пройшов досить тривалий період часу - більше року, і у цей період позивач не звертався до суду з позовом про стягнення коштів з інших підстав, оскільки мав цілком обґрунтоване припущення про судовий захист його прав у межах вказаної справи (особливо враховуючи той факт, що рішення господарського суду Полтавської області від 03.09.2015р. про задоволення позовних вимог набрало законної сили після перегляду його в апеляційній інстанції 07.10.2015р.).

Дані обставини суд вважає такими, що можуть свідчити про поважність причин пропуску позовної давості, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про необхідність захисту порушених прав позивача.

Крім того, згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Хоча національне законодавство не ставить можливість захисту порушених прав в залежність від тривалості пропуску строку позовної давності, з урахуванням правової природи та призначення строку позовної давності в тлумаченні Європейського Суду з прав людини суд приходить до висновку, що пропуск позивачем строку позовної давності на 4 дні жодним чином не здатен вплинути на повноту доказів чи спотворити їх.

Відтак, суд надав оцінку доводам позивача щодо поважності причин пропуску позовної давності та поданим на їх обґрунтування доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст.43 ГПК України, врахувавши як обставини намагання позивача захистити своє право у судовому порядку, так і незначний строк пропуску позовної давності, та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення.

Судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача в силу приписів ст.49 ГПК України.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст. ст.33,43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" (код ЄДРПОУ 25167652, м. Полтава, майдан Незалежності, 24, 36003) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (код ЄДРПОУ 03338030, м. Полтава, вул. Комарова, 2а, 36008) 11 362,69 грн. основного боргу, 550,00 грн. річних, 4 999,58 грн. інфляційних, 1378,00 грн. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27.02.2017р.

Суддя О.С.Мацко