Постанова

від 14.05.2018 по справі 917/2027/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/2027/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго",

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

(головуючий - Россолов В.В., судді - Гетьман Р.А., Тихий П.В.)

від 10.04.2017,

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго"

до підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність"

про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" звернулося до суду з позовом (з урахування клопотання (а.с. 123)) про стягнення з підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" 11 362,69 грн основного боргу за спожиту теплову енергію за період з листопада 2012 по квітень 2013 року, 638,24 грн 3% річних, 4 999,58 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.12.2011 між позивачем (теплопостачальною організацією) та відповідачем (споживачем) було укладено договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 3331 "С". Згідно з додатком № 1 до цього договору відповідачу належить 305,27 кв. м, що становить 17,65 % від загальної площі будівлі, де позивач надає відповідачу послуги згідно з договором. Дізнавшись, що відповідачу належить більша площа в будівлі, ніж погоджена сторонами в договорі, позивач звертався до Господарського суду Полтавської області з позовом про внесення змін до укладеного між ними договору. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 27.11.2013 у справі № 18/2534/12 позов задоволено. Оскільки у період з листопада 2012 по квітень 2013 року відповідач фактично споживав теплову енергію на опалення приміщення у більшому обсязі, проте оплату за неї не здійснив, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію разом з 3 % річними, інфляційними втратами.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.02.2017 позов задоволено.

Стягнуто з підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" 11 362,69 грн основного боргу, 550,00 грн 3 % річних, 4 999,58 грн інфляційних втрат та судовий збір.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

24.11.2017 позивач звернувся з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції позивач зазначає те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо поважності причин пропуску ним позовної давності та наявним у матеріалах справи доказам, що було правомірно зроблено місцевим судом. Зазначає, що апеляційним судом не враховано, що причини пропуску позовної давності позивачем є поважними, несвоєчасність подання позивачем позову зумовлена, зокрема, тим, що Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" намагалося вирішити спір в досудовому порядку, визначеному умовами договору, нормами чинного законодавства. Вказував на те, що пропуск позовної давності є незначним - 4 дні, а причини такого пропуску - поважними.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає про те, що апеляційним судом було в повному обсязі з'ясовано обставини справи, постанова апеляційного суду від 10.04.2017 ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Верховний Суд погоджується із висновком судів про доведеність позивачем порушення його права, за захистом якого він звернувся, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріального справа, 01.12.2011 між Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (теплопостачальною організацією) і підприємством Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр Співдружність (споживачем) було укладено договір № 3331 "С", за умовами якого теплопостачальна організація зобов'язувалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщення споживача до межі розподілу балансової належності теплової мережі будівлі в м. Полтава, за адресою: майдан Незалежності, 24.

Відповідно до додатку № 1 до договору відповідачу належить площа 305, 27 кв.м - 17,65 %. Загальна опалювальна площа будівлі, щодо якої облік теплової енергії здійснюється тепловим лічильником складає 1 729,30 м.

Судами встановлено, що позивач звертався до Господарського суду Полтавської області, рішенням якого від 27.11.2013 у справі № 18/2534/12 було внесено зміни у договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 3331"С" від 01.12.2011 в частині розміру загальної площі використання відповідачем будівлі (збільшено площу до 401,15 кв. м).

За ч.ч. 2, 3 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 714 ЦК України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Аналогічні положення закріплено і в ст. 275 ГК України.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відсутність між сторонами договірних правовідносин не виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача вартості за фактично спожиті послуги.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), встановивши фактичне споживання відповідачем теплової енергії у спірний період в більшому об'ємі, ніж було погоджено сторонами у договорі (опалювальна площа відповідача - 401,15 кв.м, а не 305,27 кв.м), господарські суди прийшли до правильного висновку про правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 11 362,69 грн основного боргу та 550,00 грн 3 % річних, 4 999,58 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущена позовна давність щодо заявлених позовних вимог і не було доведено поважності причин її пропуску, а тому відмовив у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позовної давності.

Проте, такий висновок апеляційного суду є помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Частинами 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорів, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини порушення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Місцевий господарський суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач звернувся до суду з пропуском позовної давності, встановленої ст. 257 ЦК України. При цьому, дослідивши наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), врахувавши справу № 917/1534/15 (позовна давність не переривалась), у період розгляду якої позивач не звертався до суду з позовом про стягнення коштів з інших підстав, оскільки мав цілком обґрунтоване припущення про судовий захист його прав у її межах, прийшов до правильного висновку про поважність причин пропуску позивачем позовної давності та захисту прав позивача шляхом задоволення цього позову.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 104 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За п. п. 8, 9 ч. 2 ст. 105 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) у постанові мають бути зазначені, зокрема, у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції, висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, вказуючи на недоведеність позивачем поважності причин пропуску позовної давності при зверненні з цим позовом, належним чином не обґрунтував та не зазначив в чому полягає його незгода з поважністю причин пропуску позивачем позовної давності, яка була встановлена місцевим господарським судом при дослідженні доказів у справі згідно з вимог ст. 43 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).

Оскільки постанова Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 не відповідає вимогам ст. 105 ГПК України, вона підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 21.02.2017.

У зв'язку із скасуванням постанови апеляційного суду від 10.04.2017 підлягає скасуванню і додаткова постанова Харківського апеляційного господарського суду від 24.04.2017, якою було розподілено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду.

Відповідно до ст. 129 ГПК України з підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" підлягає стягненню 1 653, 00 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 квітня 2017 року та додаткову постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24 квітня 2017 року у справі за № 917/2027/16 скасувати.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 21 лютого 2017 року залишити без змін.

Стягнути з підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" (36003, м. Полтава, Майдан Незалежності, буд. 24, код ЄДРПОУ 25167652) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (36008, м. Полтава, вул. Комарова, буд. 2-А, код ЄДРПОУ 03338030) 1 653, 00 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Полтавської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

І. Ткач