Постанова

від 10.04.2017 по справі 917/2027/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа № 917/2027/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 29-14/4/1, від 03 січня 2017 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №782 П/1-42) на рішення Господарського суду Полтавської області від 21 лютого 2017 року у справі № 917/2027/16

за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава

до Підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність", м. Полтава

про стягнення грошових коштів у сумі 17 000,51 грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21 лютого 2017 року у справі № 917/2027/16 (суддя Мацко О.С.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з Підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" (код ЄДРПОУ 25167652, м. Полтава, майдан Незалежності, 24, 36003) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (код ЄДРПОУ 03338030, м. Полтава, вул. Комарова, 2а, 36008) 11 362,69 грн. основного боргу, 550,00 грн. річних, 4 999,58 грн. інфляційних, 1378,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

10 квітня 2017 року повторним автоматичним розподілом справи у зв'язку з перебуванням судді Пелипенко Н.М. у відпустці було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Тихий П.В.

У судове засідання, яке відбулось 10 квітня 2017 року, з'явився представник позивача. Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

ПОКВПТТ "Полтаватеплоенерго" забезпечує тепловою енергією у вигляді гарячої води нежитлові офісні приміщення відповідача розташовані в м. Полтава по майдану Незалежності, 24 згідно укладеного договору між теплопостачальною організацією та підприємством Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр Співдружність на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води за № 3331 С від 01 грудня 2011 року (копія договору з додатком 1 Том1, арк. справи 15-17).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в квітні 2012 року йому стало відомо, що відповідачу фактично належить більша площа в будівлі, а тому було запропоновано внести зміни до діючого договору. Проте, відповідач відмовив у внесенні змін у договір в добровільному порядку, а тому такі зміни внесено на підставі рішення господарського суду Полтавської області у справі № 18/2534/12 від 27 листопада 2013 року.

Позивач стверджує, що відповідач фактично споживав теплову енергію у вигляді гарячої води на опалення нежитлового приміщення загальною площею розташованого за адресою: майдан Незалежності, 24 протягом опалювального періоду 2012-2013 загальною площею 401,15 м2, що становило 22,85 % загальної площі будівлі, проте від внесення відповідних змін до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води ухилився. Згідно пояснень позивача, зазначені витрати не були ніким понесені (ні позивачем, ні іншими співвласниками будівлі), хоча приміщення отоплювалося.

Отже, в період з листопада 2012 року по квітень 2013 року відповідач фактично споживав теплову енергію на опалення приміщення у більшому обсязі, однак оплату за неї здійснював лише в межах нарахувань, визначених в рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії, що виставлялися теплопостачальною організацією на підставі діючого договору без врахування збільшення обсягів (тобто до набрання рішенням суду від 27 листопада 2013 року законної сили).

Тому позивачем проведено відповідачу донарахування за теплову енергію в розмірі 5,2 % від загальної вартості теплової енергії, спожитої на опалення всієї будівлі за показниками лічильника теплової енергії.

Як вказує позивач, 17 листопада 2014 року на адресу місця знаходження відповідача ним було направлено рахунок від 14 листопада 2014 року та два примірника акту приймання-передачі теплової енергії від 14 листопада 2014 року, в яких підприємством проведено донарахування різниці вартості теплової енергії, що не нараховувалась, проте споживалася підприємством-відповідачем в період з листопада 2012 року по квітень 2013 року на загальну суму 11 362,69 грн. (Том 1, арк. справи 26-28, лист відповідача щодо недоліків зазначеного рахунку та актів арк. справи 30, виправлені акти та рахунки і супровідний лист про їх направлення від 15.12.2014р. - Том 1, арк. справи 30-32). Однак відповідач відмовився проводити оплату донарахованих сум з мотивів відсутності в цей період договірних відносин на проведення розрахунків в такому розмірі.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції дійшов до висновку, що фактичне споживання відповідачем теплової енергії на площі 95,88 кв.м., яка попередньо не була визначена в договорі надання послуг з теплопостачання, є підставою для стягнення вартості спожитої теплової енергії. Одночасно було відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог з огляду на існування у Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" поважних причин її пропуску .

Не погоджуючись з даною правовою позицією місцевого господарського суду відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що

-з урахуванням рішення господарського суду Полтавської області від 27 листопада 2013 року у справі №18/2534/12 право позивача на оплату послуг, наданих на підставі змін, внесених до договору на підставі рішення суду, могло бути порушене лише з 16 грудня 2013 року;

-жоден нормативно-правовий акт не передбачає обовязку оплачувати безпідставно і протиправно поставлену без договору теплову енергію;

-позивачем було направлено центру Співдружність неналежним чином оформлений акт

- відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається, тобто, якщо позивач дійсно надав послуги з опалення в кількості, не обумовленій договором, то цим порушив вимоги ч.2 ст. 275 ГК України ;

Крім того, відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити у позові і з цих підстав

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі норм матеріального законодавства зважаючи на наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що 01 грудня 2011 року між ПОКВПТТ "Полтаватеплоенерго" та Підприємством Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр Співдружність укладено договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води за № 3331 С.

При укладенні договору сторони, зокрема, узгодили наступне:

-облік споживання теплової енергії на опалення проводиться по лічильнику (п. 16 договору);

-відповідно до п. 30 договору оплата за опалення та гаряче водопостачання, що проводить Споживач, стягується на підставі тарифів, встановлених уповноваженим органом. Оплата за опалення та гаряче водопостачання проводиться за фактично використану кількість теплової енергії;

-загальна опалювальна площа будівлі під тепловим лічильником згідно з додатком № 1 до договору складає 1729,30 м;

-розподіл загальної кількості теплової енергії, визначеної за показниками приладу обліку, встановленому на об'єкті, в якому знаходиться декілька споживачів, проводиться пропорційно займаній площі кожного Споживача ( п. 22 договору).

Починаючи з квітня 2012 року позивач, стверджуючи про фактичне використання відповідачем більшої площі приміщення, пропонував Підприємству "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" внести зміни до діючого договору.

Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 18/2534/12 від 27 листопада 2013 року було внесено зміни у договір № 3331"С" на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.12.11р в частині розміру загальної площі використання відповідачем будівлі (збільшено до 401,15 м кв.), у зв'язку з тим, що відповідно до технічного паспорту на громадський будинок (нежитлових приміщень) по майдану Незалежності, 24 станом на 09 лютого 2005 року розмір частки власності займаної площі підприємством "Медико-діагностичний науково-реабілітаційний центр "Співдружність" становить 6/25 - 22,85 % загальною площею 401,15 м.кв.

Відповідно до положень ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує встановлена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду, суд приймає до уваги рішення господарського суду у справі №18/2534/12 та встановлені у ньому факти, при цьому ці факти не можуть ставитися судом під сумнів.

З огляду на існування рішення суду у справі №18/2534/12, яким підтверджено приналежність відповідачеві значно більшої площі нерухомого майна ніж попередньо визначено в договорі, ( 401,15 м2, що становить 22,85 % загальної площі будівлі, замість 305, 27 кв. м (17, 65 %) колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду, що у період з листопада 2012 року по квітень 2013 року відповідач фактично безоплатно споживав теплову енергію у вигляді гарячої води на опалення нежитлового приміщення за адресою: майдан Незалежності, 24.

Місцевим господарським судом встановлено, що виходячи з даних показань лічильника, фактично належної відповідачу частки у площі приміщення (22,85%), початково вказаної у договорі площі приміщення (17,65 %), різниці часток площ (22,85%-17,65%=5,2%), позивачем були проведені відповідні коригування розміру заборгованості та визначено її загальний розмір (колонки 9,10,11,19 розрахунку, арк. справи 9).

Облік споживання теплової енергії на опалення згідно договору №3331 С проводиться по лічильнику, встановленому на обєкті, а факт отримання споживачем теплової енергії фіксується щомісячно актом приймання-передачі теплової енергії, який складається сторонами відповідно до вимог чинного законодавства та договору. Сторонами щомісячно складалися вказані Акти, у яких вказувалася площа опалюваних приміщень 305,27 кв.м. (17,65%) та сума, що підлягає до сплати, яка обраховувалася позивачем саме виходячи з 17,65% площі (арк. справи 73-75), з причин, що викладені судом вище. В подальшому, позивачем було складено та направлено на адресу відповідача два примірники Акту приймання-передачі теплової енергії №АВ-17381 та рахунок на оплату №АВ-10386 (арк. справи 31-32), до яких ввійшли донарахування за спірний період листопад 2012-квітень 2013 року.

У відповідності до ч.5 ст.188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Оскільки рішенням іншого строку не встановлено, суд погоджується з відповідачем у тому, що правовідносини сторін змінилися у відповідності до вказаного судового рішення з моменту набрання ним законної сили.

Місцевий господарський суд правомірно визначив, що сама по собі відсутність між сторонами укладеного договору щодо спірної площі (95,88 кв.м) у період з листопада 2012 року по квітень 2013 року не виключає факт споживання відповідачем у даний період теплової енергії на даній площі, а відтак і обов'язок з оплати вартості спожитої теплової енергії .

Згідно по позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові по справі №6-582цс15 відсутність укладеного договору купівлі-продажу теплової енергії, обов'язковість укладення якого лежить як на споживачеві так і на теплопостачальній організації, не породжує у сторін цивільних прав та обов'язків, пов'язаних з виконанням такого договору та що викладене виключає можливість стягнення з відповідача на користь позивача вартості отриманих послуг з надання теплопостачання. Верховний Суд України зазначив, що при встановленні судами факту того, що між теплопостачальником та споживачем склалися фактичні договірні відносини, позов про стягнення вартості спожитої теплової енергії підлягає задоволенню (постанова від 18 листопада 2015 року №6-582цс15).

Посилання відповідача на те, що з урахуванням рішення господарського суду Полтавської області від 27 листопада 2013 року у справі №18/2534/12 право позивача на оплату послуг, наданих на підставі змін, внесених до договору на підставі рішення суду, могло бути порушене лише з 16 грудня 2013 року, є безпідставними, з огляду на наведену вище правову позицію Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року по справі №6-582цс15, оскільки судом встановлено, що фактично послуги з теплопостачання у зазначений період надавалися позивачем.

Стосовно тверджень відповідача щодо того, що якщо б позивач дійсно надав послуги з опалення в кількості не обумовленій договором, то це саме він порушив вимоги ч.2 ст. 275 ГК України і саме його дії призвели б (були причиною) до завдання шкоди (наслідків) у вигляді безпідставно поставленої теплової енергії, то саме відповідач порушив встановлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності в частині ухилення від укладання договору на послуги теплопостачання житлового приміщення, який є обов'язковим у відповідності до вимог ст. 179 Господарського кодексу України, де передбачено обов'язок сторін щодо укладання господарського договору, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання. Пряма вказівка щодо обов'язку саме відповідача своєчасно укласти договір також передбачена статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Посилання відповідача на не направлення щомісячних Актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків судом оцінюються критично, оскільки як уже зазначалося вище, заявлена до стягнення сума є сумою донарахувань за фактично спожиті послуги протягом певного періоду; Акт приймання-передачі теплової енергії та рахунок на заявлену суму, а також письмова вимога про сплату заборгованості, як зазначено вище у даному рішенні, направлялися відповідачу, були ним отримані, проте Акт не повернутий позивачу, вимога про оплату залишена без задоволення.

З урахуванням викладеного, Господарський суд Полтавської області дійшов до правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог стосовно стягнення 11 362,69 грн основного боргу.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розрахунку 3% річних та інфляційних позивач виходить з того, що Акт приймання-передачі теплової енергії №АВ-17381 від 14.11.2014р. на суму 11 362,69 грн. та рахунок ним було направлено відповідачу 17.11.2014р., і договором 3331 "С" від 01.12.2011р. передбачено оплату на підставі рахунку в строк до 10 числа місяця наступного за розрахунковим. Судом встановлено, що у зв'язку з допущеними у даному рахунку неточностями відповідачу виставлявся інший рахунок та акт отримані останнім 15 грудня 2014 року. Колегія суддів погоджується з тведженням місцевого господарського суду з приводу некоректності посилання позивача на п.31 договору, оскільки мова іде не про щомісячні платежі, які повинні сплачуватися до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, тому до даних правовідносин доцільно застосувати приписи ст.530 ЦК України.

Відповідно до вищевказаної статті, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом приймається до уваги, що вимога від 22 січня 2015 року №30.1-13/163 про оплату направлених відповідачу та рахунку була отримана ним 26 січня 2015 року (Том 1, арк. справи 34-36), тому з урахуванням приписів ст.530 ЦК України прострочення виконання грошового зобовязання має місце з 03 лютого 2015 року. З цього періоду судом здійснено перерахунок річних та інфляційних, заявлених до стягнення (закінчення періоду прострочення за даними позивача). За перерахунком суду, сума річних за період 03.02.2015 р.- 24.10.2016 р. становить 587,61 грн, інфляційних за період 03.02.2015 р. 30.09.2016 р. 5 444,43 грн. За таких обставин колегія суддів погоджується з приводу правомірності заявлення до стягнення 550 грн річних та 4 999,58 грн інфляційних втрат.

В той же час суд приймає до уваги, що в ході розгляду спору у суді першої інстанції відповідачем було заявлено про необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності та відмови у позові з цих підстав (п.6 відзиву на позов, Том 1, а. с. 43-50).

Місцевим господарським судом було відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог з огляду поважність причин її пропуску Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплової господарства "Полтаватеплоенерго". На думку суду першої інстанції, позивач мав цілком обґрунтоване припущення про судовий захист його прав у межах справи №917/1534/15 про стягнення 11 362,69 грн збитків, підстави позову по якій є аналогічними позову по даній справі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В даному випадку суд приймає до уваги, що позивач безпосередньо в позовній заяві зазначає про його обізнаність з приводу фактичної приналежності Підприємству "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" більшої площі (в розмірі 95,88 кв.м) ніж обумовлено договором ще з квітня 2012 року. Вказана обставина слугувала підставою для звернення як в досудовому, так і в судовому порядку до Підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" з вимогою про внесення змін до договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води за № 3331 С від 01 грудня 2011 року в частині загальної площі споживання. Враховуючи законодавчо встановлений трирічний строк позовної давності та подання позовної заяви до суду 21 грудня 2016 року, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Не виключає факту пропущення строку на звернення з даним позовом позиція позивача щодо початку відліку трирічного строку з моменту набрання рішенням від 27 листопада 2013 року у справі №18/2534/12 за позовом ПОКВПТГ "Полтаватеплоенерго" до Підприємства "Медико-дігностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" про внесення змін у договір №3331 "С" від 01 грудня 2011 року законної сили, як дати з якої позивачу стало достеменно відомо про порушення його права. Матеріалами справи підтверджується, що рішенням суду від 27 листопада 2013 року у справі №18/2534/12 вступило в законну силу 16 грудня 2013 року, позаяк позовна заява була подана до суду 21 грудня 2016 року, тобто за межами строку встановленого статтею 257 ЦК України.

За таких обставин суд констатує про звернення позивача до суду з даною позовною вимогою після спливу строку позовної давності.

В той же час позивач надав суду клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності, з посиланням на припущення з приводу судового захисту його прав у межах справи №917/1534/15.

Звернення до суду з позовною заявою про стягнення з відповідача суми основного боргу у справі №917/1534/15 не перериває строку позовної давності, виходячи з наступного.

Положеннями ч.ч. 2, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено переривання позовної давності у випадку пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, тобто стосується випадків субсидіарної відповідальності осіб та випадків, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У справі №917/1534/15 позивачем ставилася вимога про стягнення 11 362,69 грн., у даній справі позивач просить стягнути з відповідача, крім основного боргу, нарахування по ст.625 ЦК України.

Частиною 1 ст. 265 Цивільного кодексу України передбачено, що залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Отже, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 265 Цивільного кодексу України залишення господарським судом позову без розгляду з підстав, зазначених у частині першій статті 81 ГПК, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку, а отже такий позов не впливає на перебіг позовної давності.

Суд апеляційної наголошує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Таким чином, застосування наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можливе за умови відсутності поважних причин її пропуску.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому, закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними.

У п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Судом приймається до уваги, що Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" є обласним комунальним підприємством, реалізація забезпечення правової діяльності якого покладена на юридичний департамент підприємства. В даному випадку позивач не був позбавлений можливості як одночасно подати даний позов з позовом по справі №917/1534/15, так і одразу ж після залишення позову по справі №917/1534/15 без розгляду (13 вересня 2016 року).

В ході проведення судового засідання представник позивача зазначив, що причиною несвоєчасної подачі позову слугувала втрата оригіналів документів, і лише після їх знаходження, повний пакет документів був поданий до суду разом з позовною заявою для вирішення спору по суті. Однак відповідні доводи сторони як не підтверджуються жодними письмовими доказами, як то довідкою підприємства про втрату документів, поясненнями особи, відповідальної за їх збереження, так і самі по собі не є підставами для неможливості розгляду спору у господарському суду за умови існування належним чином завірених копій документів, та безпосередньо документів, наявних в справах №917/1534/15 та №18/2534/12. Отже позивач не довів поважність причин та наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача, подане клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Оскільки позивач під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції не пояснив і документально не підтвердив причини зволікання із поданням даної позовної заяви; підстав, які унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову доказів, які б підтверджували наявність підстав для незастосування строків позовної давності, колегія суддів констатує про звернення Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" до суду з даною позовною вимогою після спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, невирішення питання про можливість застосування позовної давності може свідчити про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так визначальною в питанні застосування позовної давності в контексті ст.6 конвенції є справа "Grafescolo S.R.L. проти Молдови". В ній компанія-заявник стверджувала, що судовий розгляд був несправедливим, оскільки національні суди не взяли до уваги положення цивільного кодексу країни стосовно позовної давності, які були чинними на момент укладення договору. Уряд стверджував, що строк позовної давності не міг бути застосований, оскільки національні суди визнали абсолютну недійсність договору купівлі-продажу. У цій справі Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Відзначалося, що роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство закону, що є обов'язковим для країн, котрі підписали конвенцію. Далі Суд повторює, що ст.6 документа зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення. (У справі "Руїз Торія проти Іспанії" (рішення від 09 грудня 1994 року) ЄСПЛ установив, що відмова національного суду обгрунтувати відхилення заперечення стосовно спливу строку давності є порушенням цього положення). Суд відзначив у цьому контексті, що строк позовної давності був важливим аргументом, і якщо б він був узятий до уваги, то це, можливо, привело до відмови в позові. У світлі викладеного ЄСПЛ дійшов до висновку, що судовий розгляд не був справедливим, а отже, мало місце порушення ст.6 конвенції.

Окрім цього Європейський суд з прав людини, наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 21 лютого 2017 року у справі № 917/2027/16 скасуванню, з прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Підприємства "Медико-діагностичний науковий реабілітаційний центр "Співдружність" задовольнити.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 21 лютого 2017 року у справі № 917/2027/16 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 18 квітня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя П.В.Тихий