Рішення

від 23.02.2017 по справі 541/1996/16-ц

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1996/16-ц

Провадження №2/541/54/2017

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

23 лютого 2017 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сидоренка Ю.В..,

з участю: секретаря судового засідання - Лисенко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

прокурора - Герасименко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 гірничо-економічного технікуму, ОСОБА_4 освіти і науки України, ОСОБА_5 Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області, Державної казначейської служби, про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час простою та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати

в с т а н о в и в :

30 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з вказаним позовом. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 24 вересня 1984 року вона працювала методистом у ОСОБА_3 гірничо-економічному технікумі. З квітня 2014 року на території ОСОБА_3 та Луганської областей проводиться антитерористична операція, з моменту проведення якої територія м. Донецька є тимчасово непідконтрольною українській владі. В результаті вище вказаних подій у липні 2015 року вона вимушена була залишити місце свого постійного проживання та місце роботи назавжди. Починаючи з липня 2014 року до сьогодні відповідач не виплачує йому заробітну плату, посилаючись на відсутність коштів. Сума заборгованості з липня по грудень 2014 року становить 33074,24 грн. Вона неодноразово усно зверталася до ОСОБА_3 гірничо-економічного технікуму з вимогою про проведення з нею остаточного розрахунку, однак останній відмовився виплатити належні їй кошти. Крім того, ДГЕТ повідомив, що згідно з наказом № 03-к від 06.02.2015 року її відправили у відпустку без збереження заробітної плати до стабілізації ситуації в м.Донецьку та відповідно звільнили з роботи за згодою сторін з 15 липня 2015 року на підставі наказу № 28-к від 15.07.2015 року. На підставі ст.9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України позивач вважає ці накази недійсними та такими, що не створюють для неї ніяких правових наслідків. В зв'язку з цим вважає, що відповідно до ст.34, ч.3 ст.113 КЗпП України відповідач ОСОБА_3 гірничо-економічний технікум зобов'язаний виплачувати їй середній заробіток за час вимушеного простою. Відповідач ДГЕТ не виконав вимоги постанови КМУ № 595 від 07.11.2014 про переміщення на територію, на якій органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі і залишився на тимчасово окупованій території. Оскільки його засновником є ОСОБА_4 освіти і науки України, а згідно з ч.2 ст.4 Закону України Про оплату праці джерело коштів на оплату праці працівників для установ і організацій, що фінансуються з бюджету -це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел, а розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів здійснюють органи Казначейства, позивач також зазначила відповідачами ОСОБА_4 освіти і науки України, ОСОБА_5 державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області та ОСОБА_6 казначейську службу України.

Також позивач зазначила, що вона має право у відповідності до вимог Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на компенсацію втрати не отриманого нею доходу (заробітної плати) з урахуванням відповідного індексу інфляції, що складає за її підрахунками 13056,65 грн.

З викладених підстав, позивач просить суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість по заробітній платі за період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року у розмірі 33074,24 грн., середній заробіток за час простою за період з 1 січня 2015 року по 29 серпня 2016 року у розмірі 116040,06 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати у розмірі 13056,65 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, що діє на підставі довіреності (а.с.81) позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, вважав заперечення на позов, надані відповідачами, необгрунтованими.

Відповідач ОСОБА_3 гірничо-економічний технікум перебуває на тимчасово окупованій території України в м. Донецьк, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.30-33) та листом ОСОБА_4 освіти і науки України (а.с.55-58). Судом були направлено цьому відповідачеві копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками, але вказані матеріали були повернуті до суду у зв'язку з тим, що УДППЗ Укрпошта не здійснює пересилання пошти на тимчасово окуповану територію (а.с.45).

Відповідач ОСОБА_4 освіти і науки України свого представника до суду не направило, у поданому до суду письмовому запереченні вважає вимоги позивача безпідставними та необгрунтованими, просить у їх задоволенні відмовити з тих підстав, що ОСОБА_4 освіти і науки України, як орган державної влади, зобов'язано діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України і не може вчиняти дії, які відповідно до законодавства не зобов'язано вчиняти, а на сьогоднішній день законодавчо не врегульовано порядок погашення заборгованості із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції. При цьому посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_3 та Луганської областей , які не дозволяють проводити виплати з бюджетів на непідконтрольних українській владі територіях. Виплата заробітної плати для працівників за період, коли заклад розміщувався на тимчасово непідконтрольній території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або заклад був переміщений в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи. Крім цього зазначило, що ОСОБА_4 не може бути відповідачем у справі щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки ОСОБА_3 гірничо-економічний технікум відсутній у переліку підпорядкованих МОН державних професійно-технічних навчальних закладів, наведеному у додатку до розпорядження КМУ від 21 січня 2009 року № 42, і його фінансування та матеріально-технічне забезпечення здійснюється ОСОБА_3 обласною державною адміністрацією (а.с.117-119, 129-134).

Відповідач ОСОБА_5 державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області свого представника до суду не направило, у поданих до суду клопотаннях просило проводити розгляд справи без його участі. У направленому до суду запереченні на позов зазначило, що органами Державної казначейської служби України на даний момент не здійснюється обслуговування установ, організацій, які фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів міст, які знаходяться на території, непідконтрольній органам державної влади України. До того ж, відповідно до п.24 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України виконання державного та місцевих бюджетів у населених пунктах ОСОБА_3 та Луганської областей, що розташовані на території проведення антитерористичної операції, здійснюється тільки після повернення територій під контроль державної влади. Між позивачем ОСОБА_2, ОСОБА_3 гірничо-економічним технікумом, ОСОБА_4 освіти і науки України та ОСОБА_5 Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області на даний час відсутні будь-які правовідносини. Договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування між позивачем, відповідачами та ОСОБА_5 Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області не укладено, реєстраційних рахунків в органах Казначейства не відкрито. ОСОБА_5 жодним чином прав та свобод позивача не порушувало, будь-яких протиправних дій відносно нього не здійснювало, зобов'язань перед позивачем не має. На підставі викладеного, в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі (а.с.65-66).

Відповідач ОСОБА_6 казначейська служба України свого представника в судове засідання не направила, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.46, 74, 90, 115, 136, 152).

Прокурор в судовому засіданні вважала, що з огляду на вимоги ст.ст. 21, 115, 116 КЗпП України спірні правовідносини виникли лише між позивачем і ОСОБА_3 гірничо-економічним технікумом. ОСОБА_6 казначейська служба України, з метою захисту інтересів якої прокурор вступив до даної справи, не є учасником спірних правовідносин і відповідно відсутні підстави стверджувати про порушення нею законних прав та інтересів позивача. В зв'язку з цим просила у задоволенні позову до Державної казначейської служби України відмовити. При вирішенні інших позовних вимог поклалась на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши та проаналізувавши письмові докази у справі, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З копії трудової книжки позивача вбачається, що позивач ОСОБА_2 24.09.1984 року була прийнята на посаду методиста в ОСОБА_3 заочний гірничий технікум, який на підставі наказу ОСОБА_4 освіти України від 17.06.94 № 186 перейменований у ОСОБА_3 гірничо-економічний технікум (а.с.12). Згідно з наказом № 03-ко від 06.02.2015 року позивачу з 09.02.2015р. надано відпустку без збереження заробітної плати (а.с.13) а наказом № 28-к від 15.07.2015 року позивача звільнено за угодою сторін на підставі п. ст.36 КЗпП України (а.с.14). Твердження позивача про те, що в ОСОБА_3 гірничо-економічному технікумі виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з вини працівника, що призвело до неможливості продовжувати роботу у зазначеній установі з 1 січня 2015 року, в зв'язку з чим цей відповідач зобов'язаний виплачувати йому середній заробіток за час вимушеного простою з 1 січня 2015 року до дня звернення до суду, суд вважає безпідставним з наступних міркувань.

Відповідно до ст.34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Згідно з ст.113 КЗпП України про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Необхідність повідомлення працівником про цю ситуацію передбачена і ч.2 ст.6 Закону України Про охорону праці , в якій зазначено, що працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. Відповідно до ч.3 ст.6 згаданого Закону за період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

При цьому суд зауважує, що в наведених положеннях КЗпП України та Закону України Про охорону праці мова йде про виробничу ситуацію, тобто ситуацію, яка пов'язана з умовами праці на конкретному підприємстві, установі, організації та обставинами, що виникли в ході його діяльності, і оплата часу простою не з вини працівника ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Доказів того, що позивач повідомляла власника про початок простою в зв'язку з створенням вказаної виробничої ситуації, так само як і доказів простою певного структурного підрозділу чи всього ОСОБА_3 гірничо-економічного технікуму, позивачем суду не надано. За повідомленням ОСОБА_3 торгово-промислової палати ОСОБА_3 гірничо-економічний технікум з заявою про видачу сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) до ОСОБА_3 торгово-промислової палати не звертався (а.с.164). Таким чином, підстав для застосування до спірних правовідносин вимог ч.3 ст.113 КЗпП України суд не вбачає.

Щодо стягнення на користь позивача заборгованості із заробітної плати та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати суд вважає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

ОСОБА_6 створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Ст. 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Статтею 1 Закону України Про оплату праці передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з положеннями ч.2 цього Закону визначено структуру заробітної плати. Основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій, інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.2 ЗУ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно ст.3 даного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" з квітня 2014 року на території ОСОБА_3 та Луганської областей проводиться антитерористична операція. З моменту проведення цієї операції територія міста ОСОБА_3 є тимчасово непідконтрольною українській владі.

Тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції встановлено Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який має пріоритет над іншими законами з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями даного Закону передбачено, що закони та інші нормативно правові акти України діють у частині, що не суперечать цьому Закону.

Як встановлено ст. 1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , періодом проведення антитерористичної операції вважається час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України Про боротьбу з тероризмом у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно з постановою Правління Національного Банку України Про призупинення здійснення фінансових операцій від 6 серпня 2014 року № 466 призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою.

Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_3 та Луганської областей , яка набрала чинності 11 листопада 2014 року, встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Пунктом 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_3 та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року, встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи.

Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати (здійснювати господарську, статутну діяльність) і працівники виконують свої функціональні обов'язки (п. 4 Тимчасового порядку).

Таким чином, Тимчасовий порядок передбачає низку умов, за наявності яких можлива виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ.

Судом встановлено, що на час розгляду справи ОСОБА_3 гірничо-економічний технікум знаходиться на тимчасово окупованій території у місті ОСОБА_3 та не перемістився на підконтрольну Україні територію.

Відповідно листа Генеральної дирекції УДППЗ Укрпошта № 532-05/7476 від 29.09.2015 Про пересилання поштових відправлень на територію ОСОБА_3 та Луганської областей УДППЗ Укрпошта не здійснює пересилання пошти до міста ОСОБА_3.

У зв'язку з цими обставинами суд позбавлений можливості витребувати у відповідача ОСОБА_3 гірничо-економічного технікуму інформацію про те, чи має дана установа заборгованість по заробітній платі перед позивачем, про суму заборгованості, в разі її наявності, та про розмір і структуру щомісячної заробітної плати, яка підлягала виплаті позивачу згідно умов трудового договору у період, зазначений у позовній заяві, а також документи, при наявності таких, про виплату позивачеві належних йому сум.

На підтвердження суми заборгованості по заробітній платі позивач та його представник посилаються на довідку Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області № 8028 від 12.08.2016р. (а.с.34) та виписку з карткового рахунку позивача у ПАТ КБ ПРИВАТБАНК за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 року (а.с.95-96), згідно якої остання виплата заробітної плати позивачеві за даною карткою була проведена 26.06.2014 року в сумі 879,11 грн. На ці ж докази посилається позивач у підтвердження розміру отримуваної нею заробітної плати, з якої нею було в подальшому проведено розрахунок заборгованості.

Проте, з вказаних документів не вбачається можливим визначити розмір щомісячної заробітної плати, що належала до виплати позивачу від ОСОБА_3 гірничо-економічного технікуму, оскільки суми, що виплачувались позивачу, щомісяця є різними, як і неможливо встановити факт наявності та розмір заборгованості по заробітній платі останнього перед позивачем Тому ці документи не можуть бути визнані судом належними та допустимими доказами у справі за умови відсутності офіційних документів про нарахування та виплату заробітної плати (розрахункових листів, відомостей та ін.), а також неможливості з'ясувати наявність у позивача інших рахунків та можливість отримання ним заробітної плати іншим шляхом, зокрема готівкою.

З відповіді ОСОБА_5 державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області від 07.02.2017 року №02-35/44 вбачається, що інформацію в розрізі працівників, яким здійснюється нарахування та виплата заробітної плати може надати лише установа роботодавець, яка проводить ці нарахування, у даному випадку - ОСОБА_3 гірничо-економічний технікум (а.с.160-161).

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем та його представником під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів, які б безспірно свідчили про наявність у ОСОБА_3 гірничо-економічного технікуму заборгованості перед позивачем по заробітній платі та її розмір.

З огляду на те, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати є похідними від вимог про стягнення заборгованості із заробітної платі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні і цієї позовної вимоги.

Крім того суд вважає, що оскільки позивачем було укладено трудовий договір з ОСОБА_3 гірничо-економічним технікумом, то відповідно до ст.21 КЗпП України інші відповідачі у даній справі - ОСОБА_4 освіти і науки України, ОСОБА_5 Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області, ОСОБА_6 казначейська служба України, не є роботодавцями, які зобов'язані виплачувати позивачу заробітну плату, тому підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі, навіть при встановленні судом її наявності та розміру, з цих відповідачів немає.

На підставі викладеного, у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 21, 34, 113, 115 КЗпП України, Законами України Про оплату праці , Про охорону праці , Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 гірничо-економічного технікуму, ОСОБА_4 освіти і науки України, ОСОБА_5 Державної казначейської служби України у м.Донецьку Донецької області, Державної казначейської служби, про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості по заробітній платі за період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року у розмірі 33074,24 грн., середнього заробітку за час простою за період з 1 січня 2015 року по 29 серпня 2016 року у розмірі 116040,06 грн. та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати у розмірі 13056,65 грн. - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: ОСОБА_7