Постанова

від 08.08.2019 по справі 541/1996/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 541/1996/16

провадження № 61-33816св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Донецький гірничо-економічний технікум, Міністерство освіти та науки України, Управління Державної казначейської служби України у

м. Донецьку Донецької області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області у складі судді Сидоренка Ю. В. від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю. від 22 травня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом до Донецького гірничо-економічного технікуму (далі - ДГЕТ), Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України), Управління Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області (далі - УДКСУ у м. Донецьку), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час простою та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 24 вересня 1984 року працювала методистом в ДГЕТ.

Із квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей проводиться антитерористична операція та територія м. Донецька є тимчасово непідконтрольною українській владі.

В результаті вище вказаних подій, вона була вимушена залишити місце свого постійного проживання та місце роботи.

Починаючи з липня 2014 року по теперішній час, відповідач не виплачує їй заробітну плату, посилаючись на відсутність коштів. Вона неодноразово усно зверталася до керівництва технікуму з вимогою про проведення з нею остаточного розрахунку, однак їй відмовили у виплаті належних коштів.

Крім того, ДГЕТ повідомив, що згідно з наказом № 03-к від 06 лютого

2015 року її відправили у відпустку без збереження заробітної плати до стабілізації ситуації в м. Донецьку та відповідно звільнили з роботи за згодою сторін з 15 липня 2015 року на підставі наказу № 28-к від 15 липня 2015 року.

На підставі статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України вважала ці накази недійсними та такими, що не створюють для неї ніяких правових наслідків.

Посилалася на те, що відповідно до статті 34, частини третьої статті 113 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного простою.

Відповідач ДГЕТ не виконав вимоги постанови Кабінету Міністрів України

№ 595 від 07 листопада 2014 року про переміщення на територію, на якій органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, і залишився на тимчасово окупованій території.

Оскільки засновником ДГЕТ є МОН України, а згідно з частиною другою статті 4 Закону України Про оплату праці джерело коштів на оплату праці працівників для установ і організацій, що фінансуються з бюджету це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та інших джерел, а розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів здійснюють органи казначейства, вважала належними відповідачами також МОН України, УДКСУ у м. Донецьку та ДКСУ.

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість по заробітній платі за період з 1 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року у розмірі 33 074, 24 грн, середній заробіток за час простою за період з 01 січня 2015 року по 29 серпня 2016 року у розмірі 116 040, 06 грн та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати у розмірі 13 056, 65 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського районного суду Полтавської області

від 23 лютого 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність перед нею у ДГЕТ заборгованості із заробітної плати та її розмір. Також, оскільки позивач не перебувала у трудових відносинах з МОН України, УДКСУ у м. Донецьку, ДКСУ, то в розумінні норм КЗпП України вони не є особами, які повинні виплачувати позивачу заборгованість із заробітної плати.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2017 року рішення Миргородського районного суду Полтавської області від 23 лютого 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, зокрема наявність заборгованості зі сплати заробітної плати. Оскільки ДГЕТ знаходиться на непідконтрольній території, а відповідно до листа Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта від 27 липня 2014 року приймання для пересилання поштових відправлень до м. Донецька призупинено, тому витребувати дані щодо наявності заборгованості роботодавця перед позивачем суд позбавлений можливості. Разом з тим, ці обставини не знімають з позивача процесуального обов`язку щодо доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Заявляючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час простою

з 01 січня 2014 по 29 серпня 2016 року, позивачем не доведено наявності факту простою в розумінні статті 113 КЗпП України та не надано доказів щодо її перебування в зазначений час на своєму робочому місці.

Також за повідомленням Донецької торгово-промислової палати за

№ 195/12.1-20 від 20 лютого 2017 ДГЕТ з заявою про видачу сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) до їх установи не звертався, що також вказує на відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин вимог частини третьої

статті 113 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи № 541/1996/16-ц із суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів

(далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

07 червня 2019 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 541/1996/16-ц передано судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ДГЕТ, який знаходиться на непідконтрольній території, не виплатив їй заробітну плату у повному обсязі. Оскільки МОН України, як представник роботодавця, здійснювало фінансове забезпечення відповідної установи, а УДКСУ

у м. Донецьку Донецької області та ДКСУ здійснювали казначейське обслуговування бюджетних коштів, а тому виплата заробітної плати підлягала здійсненню на загальних умовах.

Просила врахувати, що відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб Державної податкової інспекції України про суми виплачених доходів № 28 від 12 серпня 2016 року ДГЕТ перерахувало суми єдиного внеску за третій квартал 2014 року по її заробітній платі, проте самої заробітної плати на її рахунок не надходило.

Стверджувала, що виписка з карткового рахунку, відкритого в

АТ КБ ПриватБанк свідчить про те, що виплата заробітної плати їй проводилася через установу АТ КБ ПриватБанк , що у свою чергу було можливим лише на підставі зарплатного проекту, укладеного між ДГЕТ і відповідною установою банку, та за умови її письмової згоди на таку форму розрахунку. Фактичні надходження коштів на її картковий рахунок від ДГЕТ свідчать про наявність вищевказаних умов і виключають можливість готівкового розрахунку по заробітній платі.

Учасниками справи відзив (заперечення) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій встановили, що позивач 24 вересня 1984 року прийнята на посаду методиста в Донецький гірничо-економічний технікум.

Згідно з наказом ДГЕТ № 03-ко від 06 лютого 2015 року позивачу

з 09 лютого 2015 року надано відпустку без збереження заробітної плати.

Наказом ДГЕТ № 28-к від 15 липня 2015 року ОСОБА_1 звільнено за угодою сторін на підставі статті 36 Кодексу законів про працю України.

ОСОБА_1 18 травня 2015 року взята на облік в Миргородському районі Полтавської області як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

На час розгляду справи ДГЕТ знаходився на тимчасово окупованій території у місті Донецьку та не перемістився на підконтрольну Україні територію.

Із довідки Миргородської ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області № 8028

від 12 серпня 2016 року та виписки з карткового рахунку

АТ КБ ПриватБанк судами встановлено, що за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року остання виплата заробітної плати позивачеві за даною карткою була проведена 26 червня 2014 року в сумі 879, 11 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 213 ЦПК України (в редакції, що діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції кодексу, що діяла на час ухвалення оскаржуваних рішень) доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до частини третьої статті 10, статті 60 ЦПК України (в редакції кодексу, що діяла на час ухвалення оскаржуваних рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Подібні за змістом положення містять статті 76, 81 чинного ЦПК України.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною четвертою статті 24 Закону України Про оплату праці визначено, що виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи.

За змістом статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується.

Тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції встановлено Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який має пріоритет над іншими законами з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями даного Закону передбачено, що закони та інші нормативно правові акти України діють у частині, що не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України Про боротьбу з тероризмом у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно з постановою правління Національного Банку України від 06 серпня 2014 року № 466 Про призупинення здійснення фінансових операцій призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей , яка набрала чинності 11 листопада 2014 року, встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації зобов`язані забезпечити до 01 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Пунктом 3 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - тимчасовий порядок), встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи.

Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати (здійснювати господарську, статутну діяльність) і працівники виконують свої функціональні обов`язки (пункт 4 тимчасового порядку).

Судами встановлено та не заперечується позивачем, що ДГЕТ не був переміщений на контрольовану українською владою територію.

Відповідно до листа Генеральної дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку Укрпошта у зв`язку із загостренням суспільно-політичної ситуації на території Донецької та Луганської областей, проведенням бойових дій у зону АТО, підвищенням ризику виникнення загрози життю та здоров`ю працівників поштового зв`язку, блокуванням проїзду до м. Донецька та м. Луганська незаконними озброєними угрупуваннями, з 22 липня 2014 року призупинено приймання для пересилання поштових відправлень на адресу м. Донецьк.

Суди врахували вимоги вказаних норм права й обставини справи та дійшли правильного висновку, що позивачем не доведено наявність у ДГЕТ заборгованості із заробітної плати перед ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з

МОН України, УДКСУ у м. Донецьку, ДКСУ, то в розумінні норм КЗпП України вони не є особами, які повинні виплачувати їй заробітну плату.

Витребувати дані щодо наявності заборгованості зі сплати заробітної плати у ДГЕТ суди були позбавлені можливості, оскільки вказаний навчальний заклад не переміщений на підконтрольну українській владі територію та знаходиться у м. Донецьку, до якого призупинено приймання для пересилання поштових відправлень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлені позовні вимоги.

До аналогічних висновків у подібній справі № 541/1994/16-ц дійшов Верховний Суд в постанові від 12 березня 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги, які є аналогічним доводам, викладеним в позовній заяві та апеляційній скарзі на рішення місцевого суду, зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на докази, що були предметом дослідження й оцінки судів та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 23 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 22 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Н. Ю. Сакара