Постанова

від 23.02.2017 по справі 922/2687/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 922/2687/15 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Яценко О.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І., розглянувши матеріали касаційних скаргУправління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 у справі №922/2687/15 Господарського судуХарківської області за позовомПрокурора Жовтневого району м.Харкова в інтересах держави в особі: 1. Управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до 1. Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області, 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 провизнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернення комунального майна,

в засіданні взяли участь представники:

- ГПУ:Зарудяна Н.О. - позивача 1:не з'явились, - позивача 2:не з'явились - відповідач 1:не з'явились - відповідача 2:ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.07.2016 р. (суддя Аріт К.В.) позов задоволено повністю.

Визнано недійсними договір оренди нерухомого майна №2594 від 25.01.2006 року, укладений між загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 54 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, та додаткові угоди до договору оренди № 2954 від 25.01.2006 року.

Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 звільнити та повернути до комунальної власності територіальної громади м.Харкова нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору оренди нерухомого майна №2954 від 25.01.2006 року.

Суд дійшов висновку, що на момент вчинення спірного договору майно, що передане в оренду, перебувало на балансі школи, яка є об'єктом освіти, і відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" не могло використовуватися не за призначенням, надавши правову оцінку оспорюваному договору на предмет мети використання переданого в оренду об'єкту, суд встановив, що діяльність орендаря не пов"язана з навчально-виховним процесом та не передбачає мету надання освітніх послуг. При цьому суд враховував, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним передачу такого приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально - виховним процесом.

Суд також не застосував позовну давність з тих мотивів, що позов про визнання недійсним спірного договору не був поданий протягом трьох років з дня вчинення правочину за поважних причин.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016р. (судді: Хачатрян В.С., Ільїн О.В., Пелипенко Н.М.) рішення господарського суду Харківської області від 26.07.2016 р. залишено без зміни.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить неправильне застосування ст. 63 Закон у України "Про освіту, оскільки судами не враховано, що для організації навчального процесу були взята лише частина приміщень цієї будівлі, відповідно до потреб школи з числа тих, що відповідали санітарним нормам; спірні приміщення, які перебували в занедбаному технічному стані і не відповідали вимогам санітарних норм, в числі інших приміщень були передані в оренду, не входили і не входять до матеріально-технічної бази школи як об'єкту освіти у значенні ч. І ст.63 Закону України Про освіту .

Заявник вважає, що норма ч.5 ст.63 Закону України Про освіту стосується об'єкту освіти в цілому або його підрозділів, технологічно пов'язаних з навчальним та науковим процесом. Судами не враховано неприналежності орендованих спірних приміщень до матеріально-технічної бази, а відтак, і до об'єкту освіти, як такого, прокурором не були надані докази того, що спірні приміщення були технологічно пов'язані з навчальним процесом на момент укладання спірного договору або в будь-який наступний час.

Заявник вважає, що судами неправомірно не враховано правові висновки Верховного Суду України, що висловлені у постановах від 25.03.2015 року у справі № від 25.03.2015 року у справі № 11/163/2011/5003, від 22.04.2015 року у справі № 916/2122/13, від 13.05.2015 року у справі № 903/543/14, яка стосується застосування позовної давності. У даній справі позивачі не подавал заяв про поновлення строків позовної давності, а подавали заяви про застосування позовної давності, тому за відсутності клопотання про поновлення строку позовної давності від позивачів відсутні підстави для поновлення строку позовної давності, а отже, є підстави да застосування позовної давності.

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, в позові відмовити.

Скаржник доводить, що оспорюваний договір не порушує норми законодавства, зокрема, ст.ст. 203, 215, 626, 638 ЦК України, обставинами справи не встановлено, що спірні приміщення є об'єктом освіти або частиною такого об'єкту; об'єктом оренди є частина нежитлового приміщення, яке у навчально-виховному процесі не використовується, не доведено обставин спричинення перешкод або унеможливлення надання освітніх послуг зменшення обсягу цих послуг внаслідок укладення оспорюваного договору.

Скаржник вважає, що позивачем не доведено порушення його прав, а вказано лише на формальне порушення закону.

Скаржник посилається на практику Верховного Суду України щодо застосування позовної давності у справах за участю прокурора (постанова Верховного Суду України від 25.03.2015 р. № 3-21гс15) та доводить неправильне застосування ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, оскільки позовну давність слід обчислювати з моменту коли саме позивач дізнався про порушення свого права, а не прокурор; прокурор не наділений повноваженнями ставити питання поновлення позовної давності за відсутності такого клопотання від самого позивача.

Ухвалою від 30.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Київська енергетична будівельна компанія" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 23.02.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Харківської міської ради №955 від 12.07.1997 року "Про реорганізацію закладів освіти в Жовтневому районі", рішенням №1146 від 24.12.1997 року "Про ліквідацію дитячого дошкільного закладу №271 Жовтневого району", рішенням Жовтневої райради №8-16 від 06.01.98 року, наказом відділу освіти Жовтневого району м. Харкова №6 від 12.01.1998 року (правонаступником якого є другий позивач) був ліквідований дошкільний заклад загального розвитку АДРЕСА_1.

Будівля дитячого закладу була передана в оперативне управління Харківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області школі для розміщення початкових класів. Передане школі приміщення було вирішено використати для проведення навчально-виховного процесу учнів початкових (1-4) класів.

25.01.2006 року між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області (орендодавцем) та СПДФО ОСОБА_4 (орендарем) укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі) №2594, за умовами якого, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування майно - нежитлове приміщення загальною площею 110,6 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова та знаходиться на балансі Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області, з метою використання: 93,2 кв.м. - для розташування перукарні на базі науково-виробничого навчання; 17,4 кв.м. - для розташування пункту прокату книг.

На виконання умов вказаного договору, 25.01.2006 року сторонами підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення (будівлі), а саме, частини нежитлових приміщень першого поверху площею 110,6 кв.м. в двоповерховій нежитловій будівлі.

15.03.2011 року сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди №2594 від 25.01.2006 року, відповідно до якої, у зв'язку зі зміною балансоутримувача нежитлових приміщень 110,6 кв.м по АДРЕСА_1, орендодавцем по договору оренди визначено управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради.

01.01.2012 року сторонами підписано додаткову угоду до договору оренди №2594 від 25.01.2006 року, у відповідності до якої, договір оренди було викладено в новій редакції, а балансоутримувачем нежитлових приміщень 110,6 кв.м. по АДРЕСА_1, (орендодавцем по договору оренди) зазначено управління освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради.

25.10.2012 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди, якою внесли зміни у п. 3.1. та п. 3.2. розділу 3 договору в частині розміру орендної плати та п. 10.1. розділу 10 договору, яким врегульовано строк дії, умови зміни та розірвання договору.

Так, термін дії договору за даною додатковою угодою встановлено до 25.09.2015 року.

Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі, наголошував на тому, що передані в оренду другому відповідачу приміщення школи належить до об'єктів освіти та не може використовуватись не за призначенням, а саме, відповідно до умов спірного договору: "під солярій, пункт прокату книг, майстерня з ремонту одягу, перукарня".

Невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним договору оренди, оскільки нормами чинного законодавства встановлена заборона використання цього приміщення з іншою метою.

В обґрунтування своєї позиції прокурором наголошено на приписи ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", ч.1 ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до вимог яких передача будь-яких приміщень шкільних навчальних закладів у оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності не пов'язаної з наданням освітніх послуг, прямо заборонено законом.

Предметом спору по даній справі є вимоги визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №2594 від 25.01.2006 року та додаткових угод до нього від 01.01.2012 року, 25.10.2012 року, укладений між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області та СПДФО ОСОБА_4; зобов'язати СПДФО ОСОБА_4 звільнити та повернути нежитлове приміщення вартістю 285600,00 грн., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 згідно договору, укладеного між Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради Харківської області та СПДФО ОСОБА_4

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого договору недійсним на момент його вчинення (укладення).

Частиною 2 ст.18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 9 Закону Україну "Про загальну середню освіту" визначено, що школа І - III ступенів належить до загальноосвітніх навчальних закладів.

За змістом п. 1 статуту, Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №54 має правовий статус навчального закладу, отже є загальноосвітнім навчальним закладом.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти.

Виходячи з аналізу наведених норм матеріального права, об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (ст. 28 Закону України "Про освіту").

На момент вчинення спірного договору майно, що передане в оренду, перебувало на балансі школи, яка є об'єктом освіти, і відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" не може використовуватися не за призначенням.

При цьому, суд касаційної інстанції визнає правомірним висновок, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним передачу такого приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

З огляду на той факт, що спірне орендоване приміщення на момент укладення договору перебувало на балансі школи, яка є об'єктом освіти і, відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту", не може використовуватися не за призначенням.

Встановивши, що спірні приміщення передані в оренду другому відповідачу для використання під перукарню, всупереч забороні, встановленій чинним на той момент законодавством, є правильним висновок суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору вимогам закону, внаслідок чого він підлягає визнанню недійсним.

Суд касаційної інстанції враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року за №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Касаційна інстанція вважає, що забороняючи "використання не за призначенням" (ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту ), законодавство не містить чіткого зазначення, яке використання може кваліфікуватися таким, що буде суперечити призначенню. Тому суд вважає, що законна мета норми ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту не допустити такого використання обєкту освіти, яке за зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак буде суперечити призначенню такого обєкту з огляду на освітній, навчально-виховній, навчально-виробничний, науковий характер діяльності закладу освіти.

В зв'язку з цим суд касаційної інстанції враховує встановлені судом обставини щодо мети оренди, і вважає, що суди дійшли правомірних висновків, що мета використання приміщення за спірним договором оренди є явно суперечливою призначенню об'єкта освіти.

Щодо строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

До вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність, передбачена ст. 257 Цивільного кодексу України, а саме три роки.

Відповідно до положень ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо з позовом до господарського суду звернувся прокурор, який не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Прокуратурою Жовтневого району міста Харкова зазначено, що з метою виявлення та поновлення порушених житлових, майнових і соціальних прав дітей та інтересів держави у сфері охорони дитинства та на підставі завдання прокуратури міста Харкова №04-34-21643 вих14-289окв від 19.09.2014 року вивчено стан додержання органами місцевого самоврядування вимог Закону України "Про охорону дитинства" щодо збереження мережі закладів освіти, лікувальних та оздоровчих закладів, відчуження їх майна, земельних ділянок, використання приміщень для цілей, не пов'язаних з освітніми, лікувальними, оздоровчими процесами та дозвіллям дітей, законності використання коштів на їх утримання, в процесі такого вивчення і був встановлений факт укладення спірного договору.

Прокурором було надано пояснення стосовно того, що прокуратурою району перевірки протягом 2005-2012 років щодо стану додержання управлінням освіти адміністрації Жовтневого району Харківської міської ради, Харківською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №54 Харківської міської ради вимог Законів України "Про охорону дитинства", "Про освіту", "Про загальну середню освіту" не проводились.

Судом встановлено, що спірний договір не відповідає вимогам закону, однак орендодавець, яким на теперішній час є перший та другий позивачі, вважають спірний договір таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позивачі і не звертались до суду з відповідним позовом, а враховуючи, що прокурору не було відомо про наявність спірного договору, то відповідно і прокурор не міг звернутись в межах строку позовної давності з таким позовом.

За таких обставин, позов про визнання недійсним спірного договору не був поданий протягом трьох років з дня вчинення правочину за поважних причин.

Касаційна інстанція не може переоцінювати причини пропуску позовної давності, які визнані судом першої інстанції поважними.

При цьому, касаційна інстанція не приймає до уваги твердження про неправильне застосування судом позовної давності за відсутності клопотання позивача про відновлення позовної давності з таких мотивів.

Так, що за нормою ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Можливість втручання прокурора у випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або коли такий орган відсутній, а також вимоги ст. 29 ГПК України щодо необхідності обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей.

В розглядуваному випадку звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду приміщення об'єкту освіти, що з огляду на значимість питання забезпечення державою права освіти, і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства становить суспільний інтерес.

За нормою ст. 29 ГПК України відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

З огляду на викладене, суд вважає, що процесуальне представництво прокурором інтересу держави не може бути поставлено у формальну залежність від позивача, процесуальна позиція якого не співпадає з представленим прокурором державним інтересом, тому суд визнає, що ініціатива визнання причин позовної давності поважними може виходити і від прокурора у випадку, коли позивач відмовляється від захисту державного інтересу або не належно використовує процесуальні права.

Інший підхід не дозволяє прокурору реалізувати покладені на нього законом функції представництва інтересу держави за умови, коли позивач не ставить питання про відновлення позовної давності через іншу процесуальну позицію по відношенню до предмету спору.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржників про відповідність оспорюваного договору оренди законодавству відхиляються з вищенаведених мотивів.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується

з висновками апеляційного господарського суду, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційні скарги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 у справі № 922/2687/15 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий, суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна О.І. Поляк