Постанова

від 23.02.2017 по справі 911/1195/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року Справа № 911/1195/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В., суддіБакуліна С.В., Поляк О.І. розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПРОГРЕС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 у справі№ 911/1195/16 Господарського судуКиївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПРОГРЕС" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору 1.Ірпінська міська рада, 2.Виконавчий комітет Ірпінської міської ради простягнення 1475029,00грн, в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Трегубова О.С., Сікорський Т.Г. - відповідача:Зоріна О.В., - третя особа 1:не з'явились, - третя особа 2:не з'явились ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Прогрес" (позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес" (відповідач) про стягнення 1475 029 грн, оскільки останній не виконав свій обов'язок, передбачений умовами договору про просте товариство від 18.02.2011 року № 01/011 щодо сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь, тому позивач, який виконав таке зобов'язання вимагає відшкодування понесених витрат із сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь в заявленому до стягнення розмірі повинні.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. (суддя Подоляк Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що умовами договору про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011 не передбачено, що позивач, як керівник проекту на свій розсуд з власної ініціативи виконує замість відповідача його прямі обов'язки, зокрема, щодо сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Ірпінь, як і не передбачено, що відповідач повинен відшкодувати будь-яку компенсацію за це, то суд дійшов висновку про відсутність підстав щодо стягнення з відповідача понесені позивачем витрати зі сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016р. (судді: Коршун Н.М., Зеленін В.О., Ткаченко Б.О.) рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. залишено без зміни.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "ПРОГРЕС" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, позов задовольнити.

Заявник вважає, що судами не застосовано норми, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, щодо договору комісії - ч. 2 ст. 628, ст. 1022, ст. 1024 ЦК України, договір про просте товариство №01/011 від 18.02.2011 р., укладений між Позивачем та Відповідачем, є змішаним. При цьому до відносин, пов'язаних зі сплатою пайової участі, мають застосовуватися положення ЦК України стосовно договору комісії, оскільки положення Договору про просте товариство №01/011 містять усі істотні умови не тільки договору про спільну діяльність, а й договору комісії.

Таким чином, заявник доводить, що на виконання укладених договорів про сплату пайових внесків Позивач, який діяв в інтересах Відповідача, як комісіонер, поніс витрати у розмірі 1 475 029,00 гривень. Вказані витрати документально підтверджені і на підставі статті 1024 ЦК України підлягають відшкодуванню Відповідачем, оскільки вони були вчинені в інтересах Відповідача. Не застосовано норму пункт 4 ст. 1135 ЦК України, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач як Сторона-2 за Договором про просте товариство №01/011 від 18.02.2011 р., вчинив в інтересах усіх учасників правочини від власного імені - уклав договори про пайову участь та сплатив за ними грошові кошти, тому укладення відповідних договорів та сплата за ними пайових внесків були необхідними в інтересах усіх учасників, відтак існували усі умови для застосування ч. 4 ст. 1135 ЦК України.

За твердженням заявника суди не врахували обов'язковість застосування норми ч. 5 ст. 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , зокрема форма сплати пайового внеску (грошова чи не грошова) визначається виключно законом, а не нормами договору між господарюючими суб'єктами, а органи місцевого самоврядування встановлюють порядок залучення коштів пайового участі виключно в межах норм закону; суди допустили порушення норми ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не застосувавши її імперативного припису.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес" у відзиві доводи скарги заперечує з тих мотивів, що договором про просте товариство не передбачено право сторони договору виконувати прямі обов'язки іншої сторони, а також не містить умов про обов'язок відповідача компенсувати відповідні витрати; умовами договору також не передбачено, що відповідач зобов'язується здійснити пайову участь (внесок) у розвиток інфраструктури виключно у грошовій формі.

Ухвалою від 23.01.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Київська енергетична будівельна компанія" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 02.02.2016.

Ухвалою від 02.02.2017 розгляд скарги відкладено на 23.02.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Між сторонами у справі було укладено договір про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011 (далі - Договір), відповідно до умов якого, сторони зобов'язались спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу житлових будинків в місті Ірпінь Київської області (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 1.5.1 договору сторони дійшли згоди, що позивач - сторона 2 діятиме від всіх сторін цього договору з метою ведення їх спільних справ та стає керівником спільного проекту. На підставі цього договору сторона 2 уповноважена діяти від сторін цього договору у відносинах із третіми особами, вчиняти від їх імені відповідні правочини. З підписанням цього договору вважається, що сторона 1 надала згоду на вчинення стороною 2 від імені всіх сторін цього договору на правах керівника спільного проекту кожного правочину, що стосується ведення спільних справ і випливатиме з цього договору.

Пунктом 5.1.15 договору сторони погодили, що сплата пайових внесків на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Ірпінь у повному обсязі за весь комплекс, що будується згідно даного договору, здійснюється відповідачем - стороною 1 за власний рахунок.

Звертаючись з позовом позивач посилається на порушення пункту 5.1.15 Договору, зазначаючи, що відповідач не виконав передбачений цим пунктом обов'язок щодо сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь.

За висновком позивача він, виконавши за свій рахунок цей обов'язок, має право вимагати відшкодування понесених витрат, оскільки спірні кошти ним було сплачено в інтересах спільного проекту.

При розгляді спору, зокрема суд апеляційної інстанцій кваліфікував укладений між сторонами спору Договір як такий, що є договором про просте товариство, який регулюється главою 77 ЦК України та не є змішаним, оскільки вказаний договір не містить положень про те, що будь-яка із сторін договору вправі виконувати замість іншої її прямі обов'язки з власної ініціативи, як не містить і положень щодо права вимоги компенсації усього виконаного замість іншої сторони.

Відмовляючи у позові, суди мотивували свої висновки тим, що позовні вимоги про компенсацію сплачених позивачем на підставі окремих договорів між ним та виконавчим комітетом Ірпінської міськради коштів пайової участі, не ґрунтуються на договорі між сторонами у справі; доказів того, що позивач уклав зазначені договори від імені та за рахунок відповідача або за його дорученням в матеріалах справи не містяться; договір не містить умов про те, що відповідач зобов'язаний здійснити пайову участь (внесок) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь виключно у вигляді грошових коштів.

Касаційна інстанція приходить до висновку, що при розгляді спору судами першої та апеляційної інстанцій не враховано наступне.

Касаційна інстанція зазначає, що при розгляді спору, що виник із укладеного між сторонами договору про просте товариство суди мають керуватися, зокрема нормами глави 54 ("купівля-продаж"), 61 ("підряд"), 77 ("спільна діяльність").

У випадку, коли з умов договору вбачається, що кожна із сторін вносить вклади (передає земельну ділянку, вносить грошові кошти, виконує роботи, поставляє матеріали і т.д.) з метою досягнення загальної мети - створення об'єкту нерухомого майна, відповідний договір слід кваліфікувати як договір простого товариства.

Укладений сторонами Договір передбачав зобов'язання сторін спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу житлових будинків в місті Ірпінь Київської області (п.1.1 Договору).

За змістом норми ст. 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

За умовами п. 1.5.1. Договору "Сторони дійшли згоди, що Сторона-2 діятиме від всіх Стороні цього Договору з метою ведення їх спільних справ та стає керівником Спільного проекту. На підставі цього Договору Сторона-2 уповноважена діяти від Сторін цього Договору у відносинах із третіми особами, вчиняти від їх імені відповідні правочини. З підписанням цього Договору вважається, що Сторона-1 надала згоду на вчинення Стороною-2 від імені всіх Сторін цього Договору на правах керівника Спільного проекту кожного правочину, що стосується ведення спільних справ і випливатиме з цього Договору".

З пункту 2.2. Договору вбачається, що "для досягнення мети цього Договору Сторона-2 в якості вкладу до Спільного проекту вносить грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділову репутацію та ділові зв'язки, а саме:

2.2.1. Здійснює у повному обсязі фінансування робіт по підготовці Земельної ділянки для будівництва Комплексу, в тому числі очищення будівельного майданчику від сміття, об'єктів, що можуть заважати будівництву Комплексу зняття родючого шару грунту;

2.2.2. Здійснює у повному обсязі фінансування робіт по оформленню дозвільної документації підготовки Земельної ділянки для виконання будівельних робіт з будівництва Комплексу .

2.2.3. Здійснює у повному обсязі фінансування виготовлення ПКД, що необхідна для будівництва Комплексу.

2.2.4. Здійснює у повному обсязі фінансування проведення будівельних робіт з будівництва комплексу та прийняття його в експлуатацію".

За умовами п. 5.1.5. Договору "Сторони погодили, що сплата пайових внесків на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Ірпінь у повному обсязі за весь комплекс, що будується згідно цього Договору, здійснюється Стороною-1 за власний рахунок. Пайова участь сплачується Стороною-1 згідно з нормами чинного законодавства".

За нормою ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Як вказано вище, умовами Договору встановлено обов'язок саме відповідача сплачувати пайову участь.

За вимогами норми ст. 509 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

З аналізу наведених норм права та виходячи з природи правовідносин сторін договору простого товариства, слід вказати, що його учасник не має права на відшкодування своїх витрат у спільному проекті за рахунок іншого учасника, тобто позивач не вправі вимагати компенсації тих витрат, що є його вкладом у спільну діяльність.

Разом з тим, судами не надано оцінки спірним правовідносинам з огляду на умови Договору на предмет віднесення пайової участі до вкладу позивача у спільну діяльність, а саме чи є понесені позивачем витрати по сплаті пайової участі формою його участі у Договорі, в тому числі його вкладом як учасника, тому касаційна інстанція не погоджується з висновками судів, що позивач, сплативши пайову участь (внесок) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь замість відповідача не має права на відшкодування цих витрат.

З норми ст. 3 ЦК України слідує, що цивільні правовідносини грунтуються, зокрема на засадах справедливості, добросовісності та розумності.

Згідно ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній

Касаційна інстанція вважає, що учасник правовідносин не може отримувати перевагу від своєї недобросовісної та неправомірної поведінки.

Касаційна інстанція зазначає, що позивач має право на розумні очікування від поведінки відповідача в частині реалізації мети Договору, в тому числі виконання останнім взятих на себе зобов'язань, тому дії сторін Договору мають бути оцінені як відповідно до умов Договору, так і на предмет добросовісної поведінки його учасників, що судами не враховано.

За нормою ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Касаційна інстанція згідно зі ст.111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на всебічно та повно встановлених обставинах справи, тому не відповідають законодавству, у зв'язку з чим наявні підстави для скасування оскаржуваних у справі рішення та постанови та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "ПРОГРЕС" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 та рішення Господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. у справі № 911/1195/16 господарського суду Київської області скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий, суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна О.І. Поляк