Постанова

від 29.03.2018 по справі 911/1195/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 911/1195/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

при секретарі судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Прогрес"

на постанову Київського господарського суду від 19.10.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Алданова С.О., судді Мартюк А.І., Зубець Л.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Прогрес"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Ірпінська міська рада та Виконавчий комітет Ірпінської міської ради

про стягнення 1 475 029,00 грн.

за участю:

позивача: Сікорський Т.Г. (довіреність від 27.03.18);

відповідача: Зоріна О.В. (довіреність від 29.03.18),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю ТД "Прогрес" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Прогрес" (далі-відповідач) 1 475 029,00 грн. витрат зі сплати пайових внесків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свій обов'язок, передбачений умовами договору про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011 щодо сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь, а оскільки його виконав позивач, останній вправі вимагати відшкодування понесених ним витрат з відповідача. При цьому позивач вказував на те, що договір про просте товариство є змішаним, оскільки містить елементи договорів доручення та комісії, який передбачає можливість представництва позивачем інтересів відповідача, у тому числі шляхом укладення відповідних договорів.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Київської області від 14.04.2017 (суддя Горбасенко П.В.), позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017, вказане рішення суду скасовано та прийнято нове, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що договір про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011 є змішаним договором, оскільки містить елементи договору комісії, а тому договори про сплату пайових внесків були укладені позивачем, як комісіонером, так як окремих доручень від відповідача не вимагалося, оскільки такі доручення містилися у договорі від 18.02.2011 № 01/011. Відтак, позивач вважає, що понесені ним витрати у відповідному розмірі підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача згідно статті 1024 ЦК України, так як вони були здійснені в його інтересах. При цьому позивач вказує на те, що суд апеляційної інстанції під час нового розгляду не виконав вказівок Вищого господарського суду України викладених у постанові від 23.02.2017 у даній справі щодо правової природи договору про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011. Позивач зазначає, що уклавши відповідні договори та сплативши за ними пайові внески, які були необхідні в інтересах усіх учасників, наявні підстави для застосування положень частини четвертої статті 1135 ЦК України, але суд апеляційної інстанції її не застосував та безпідставно послався на те, що понесені позивачем витрати на оплату пайового внеску є його вкладом у спільну діяльність, а відтак не підлягають відшкодуванню, що суперечить приписам статті 1135 ЦК України. Крім того, позивач вказує на не врахування судом апеляційної інстанції вказівок суду касаційної інстанції, які викладені у постанові від 23.02.2017, які полягали в тому, що суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач вправі був укладати договори про сплату пайових внесків, тобто він діяв в інтересах обох учасників спільної діяльності, а сплата пайового внеску за спірних правовідносин мала здійснюватися у грошовій формі.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін вказану постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що апеляційним судом у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржене судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено апеляційним судом 18.02.2011 між позивачем та відповідачем було укладено договір про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011, відповідно до умов якого, сторони зобов'язались спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу житлових будинків в місті Ірпінь Київської області.

Згідно п. 1.5.1 договору позивач діятиме від всіх сторін цього договору з метою ведення їх спільних справ та стає керівником спільного проекту. На підставі цього договору позивач уповноважений діяти від сторін цього договору у відносинах із третіми особами, вчиняти від їх імені відповідні правочини. З підписанням цього договору вважається, що відповідач надав згоду на вчинення позивачем від імені всіх сторін цього договору на правах керівника спільного проекту кожного правочину, що стосується ведення спільних справ і випливатиме з цього договору.

Пунктом 5.1.15 договору встановлено, що сплата пайових внесків на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Ірпінь у повному обсязі за весь комплекс, що будується згідно даного договору, здійснюється відповідачем за власний рахунок. Пайова участь сплачується відповідачем згідно з нормами чинного законодавства України.

Апеляційним судом встановлено, що позивач уклав з Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради (третя особа-2) договори про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 02.12.2014 № 254, від 25.12.2015 № 111 (далі-договори), на виконання яких позивач згідно платіжних доручень від 03.12.2014 № 2 на суму 345668,35 грн., від 04.12.2015 № 111 на суму 370000,00 грн., від 28.01.2016 № 129 на суму 389360,65 грн., від 29.12.2015 № 123 на суму 255000,00 грн., від 29.12.2015 № 124 на суму 115000,00 грн. перерахував пайову участь (внесок) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь у загальному розмірі 1475029,00 грн.

Задовольняючи позові вимоги, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що понесені позивачем витрати були необхідними для виконання правочину, вчиненого учасником спільної діяльності в інтересах усіх учасників від свого імені, що є підставою для застосування до спірних правовідносин приписів частини четвертої статті 1135 ЦК України, а тому у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що умови договору про просте товариство не передбачають, що позивач, як керівник проекту, на свій розсуд та з власної ініціативи виконує обов'язок відповідача по сплаті пайових внесків у розвиток інфраструктури м.Ірпінь та, що відповідач повинен відшкодувати позивачу будь-яку компенсацію, у зв'язку з чим сплата позивачем пайових внесків не є витратами спільного проекту, а укладені правочини по сплаті пайових внесків вчинені не в інтересах відповідача, що виключає правові підстави для задоволення позову.

Підстави для скасування оскарженої постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Частиною першою статті 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Приписами статті 1132 наведеного Кодексу унормовано, що за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно статті 1133 вказаного Кодексу вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч.1). Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками (ч.2).

Статтею 1135 зазначеного Кодексу встановлено, що під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників (ч.1). У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства (ч.2).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно листа позивача від 01.12.2014 № 12/09-2014, останній ініціював перед органом місцевого самоврядування сплату пайових внесків, які він оплатив на підставі договорів.

Встановивши, що сплачені позивачем грошові кошти є вкладом внесеним ним як стороною договору про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011, апеляційний суд дійшов висновку, що даний вклад впливає на розмір частки позивача у досягнутому від спільної діяльності результаті.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що грошові кошти, які позивач оплатив на підставі договорів, які були укладені між ним та виконавчим комітетом Ірпінської міської ради, за своєю суттю є вкладом позивача до спільного проекту, результати якого будуть розподілені після завершення будівництва житлових будинків у місті Ірпінь Київської області, у порядку та спосіб, який визначений сторонами у розділі 3 договору від 18.02.2011 № 01/011.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання позивача на те, що договір про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011 є змішаним договором, оскільки містить елементи договору комісії, а тому договори були укладені позивачем, як комісіонером, так як окремих доручень від відповідача не вимагалося, оскільки такі доручення містилися у договорі про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011, а тому понесені позивачем витрати у відповідному розмірі підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача згідно статті 1024 ЦК України, так як вони були здійснені в його інтересах, були предметом дослідження в апеляційному суді, який дав їм належну правову оцінку та відхилив з огляду на безпідставність. При цьому доводи у цій частині не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до необхідності додатково перевірити докази, досліджені судами, що, відповідно до приписів статі 300 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається, а сама лише необхідність додатково дослідити докази, які вже були досліджені судами, не є підставою, яка б була передбачена процесуальним законом для скасування судових рішень.

Твердження позивача про те, що суд апеляційної інстанції під час нового розгляду не виконав вказівок Вищого господарського суду України викладених у постанові від 23.02.2017 у даній справі щодо правової природи договору про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011, відхиляються, оскільки згідно змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду, під час нового розгляду ним були виконані усі вказівки суду касаційної інстанції.

Доводи скаржника про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин частини четвертої статті 1135 ЦК України є безпідставними, так як характер відносин який склався між позивачем та третьою особою-2, мав окремий порядок взаємовідносин, який не був пов'язаний з виконанням договору про просте товариство від 18.02.2011 № 01/011, що виключав підстави для застосування даної норми матеріального права, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що понесені позивачем витрати на оплату пайового внеску є його вкладом у спільну діяльність, є правильним.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Прогрес" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2017 у справі Господарського суду Київської області №911/1195/16, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов