Постанова

від 19.10.2017 по справі 911/1195/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2017 р. Справа№ 911/1195/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Сікорський Т.Г. (довіреність б/н від 20.01.2017 р.)

від відповідача - Зоріна О.В. (довіреність б/н від 31.08.2017 р.)

від третіх осіб - не з'явились

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Прогрес

на рішення господарського суду Київської області від 14.04.2017 р.

у справі №911/1195/16 (суддя Горбасенко П.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Прогрес

до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Прогрес

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору

1. Ірпінська міська рада

2. Виконавчий комітет Ірпінської міської ради

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТД Прогрес звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Прогрес про стягнення 1475029,00 грн.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.06.2016 р. залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Ірпінську міську раду та Виконавчий комітет Ірпінської міської ради.

Рішенням господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 р. рішення господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.02.2017 р. рішення господарського суду Київської області від 02.08.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.12.2016 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.04.2017 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1475029,00 грн. та 22125,44 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Прогрес було подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, проте в матеріалах справи містяться заяви представників третіх осіб про розгляд справи за їх відсутності.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників третіх осіб.

Колегія суддів зазначає, що ухвалами Київського апеляційного господарського суду по даній справі явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представників третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

18.02.2011 р. між позивачем та відповідачем у справі було укладено договір про просте товариство № 01/011, відповідно до умов якого, сторони зобов'язались спільно діяти для досягнення господарської мети - будівництва комплексу житлових будинків в місті Ірпінь Київської області (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.5.1 договору сторони дійшли згоди, що позивач діятиме від всіх сторін цього договору з метою ведення їх спільних справ та стає керівником спільного проекту. На підставі цього договору позивач уповноважений діяти від сторін цього договору у відносинах із третіми особами, вчиняти від їх імені відповідні правочини. З підписанням цього договору вважається, що відповідач надав згоду на вчинення позивачем від імені всіх сторін цього договору на правах керівника спільного проекту кожного правочину, що стосується ведення спільних справ і випливатиме з цього договору.

Пунктом 5.1.15 договору сторони погодили, що сплата пайових внесків на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Ірпінь у повному обсязі за весь комплекс, що будується згідно даного договору, здійснюється відповідачем за власний рахунок. Сторони погодили, що сплата будь-яких інших внесків, сплата будь-яких соціальних і благодійних внесків, передача частки жилої площі новозбудованих будинках, внесків іншого характеру, у тому числі внесків, що мають бути сплачені згідно з рішеннями органів місцевого самоврядування, розпорядчими актами органів державної влади, з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених органом місцевого самоврядування тощо, сплата яких виявиться необхідної для реалізації спільного проекту, в тому числі компенсація за знесення зелених насаджень на земельній ділянці у рамках реалізації спільного проекту, здійснюються відповідачем. Пайова участь сплачується відповідачем згідно з нормами чинного законодавства України.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе обов'язків (п. 15.1 договору).

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що відповідач не виконав свій обов'язок передбачений умовами договору про просте товариство щодо сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь. Така бездіяльність з боку відповідача негативно вплинула на спільний проект будівництва, оскільки сплата пайового внеску є обов'язковою умовою для присвоєння новозбудованим будинкам поштових адрес, а відтак і для оформлення права власності на квартири у цих будинках.

На думку позивача договір про просте товариство, укладений між сторонами у справі, змішаний, містить, зокрема, елементи договору доручення, який передбачає можливість представництва позивачем інтересів відповідача, в тому числі шляхом укладення договорів та елементи договору комісії.

З огляду на те, що договір змішаний, містить, зокрема, елементи договору доручення та комісії та враховуючи, що відповідач свій обов'язок щодо сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Ірпінь не виконав, позивач уклав з Виконавчим комітетом Ірпінської міської ради (друга третя особа у справі) договір про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 02.12.2014 р. № 254 та договір про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 25.12.2015 р. № 111, на виконання яких позивач згідно платіжних доручень: від 03.12.2014 р. № 2 на суму 345668,35 грн., від 04.12.2015 р. № 111 на суму 370000,00 грн., від 28.01.2016 р. № 129 на суму 389360,65 грн., від 29.12.2015 р. № 123 на суму 255000 грн., від 29.12.2015 р. № 124 на суму 115000 грн. перерахував пайову участь (внесок) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь в загальному розмірі 1475029,00 грн. (завірені копії долучені до матеріалів справи).

Відтак, позивач посилаючись на п. 1.5.1 договору та ст.ст. 1007, 1024 ЦК України, вважає, що понесені ним витрати зі сплати пайової участі (внеску) у розвиток інфраструктури м. Ірпінь замість відповідача повинні бути повністю відшкодовані останнім.

Суд касаційної інстанції у своїй постанові від 23.02.2017 р. вказав місцевому господарському суду, що під час нового розгляду справи необхідно надати оцінку спірним правовідносинам з огляду на умови договору на предмет віднесення пайової участі до вкладу позивача у спільну діяльність, а саме чи є понесені позивачем витрати по сплаті пайової участі формою його участі у договорі, в тому числі його вкладом як учасника.

Крім того, касаційна інстанція зазначає, що при розгляді спору, що виник із укладеного між сторонами договору про просте товариство суди мають керуватися, зокрема нормами глав 54 (купівля-продаж), 61 (підряд), 77 (спільна діяльність) ЦК України.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, касаційна інстанція дійшла висновку, що сторони договору про просте товариство не мають права на відшкодування своїх витрат у спільному проекті.

У рішенні касаційної інстанції, з посиланням на ст.ст. 509, 525 ЦК України зазначено, що з аналізу наведених норм права та виходячи з природи правовідносин сторін договору простого товариства, слід вказати, що його учасник не має права на відшкодування своїх витрат у спільному проекті за рахунок іншого учасника, тобто позивач не вправі вимагати компенсації тих витрат, що є його вкладом у спільну діяльність.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

В силу ч. 1 ст. 1132 ЦК України, за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 1135 ЦК України, під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.

За приписами ч. 2 ст. 1135 ЦК України, у відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Частинами 1, 2 ст. 1007 ЦК України передбачено, що довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.

Згідно ч. 1 ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Як передбачено ст. 1024 ЦК України, комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.

Відповідач стверджує, що понесені позивачем витрати по сплаті пайових внесків не являються витратами спільного проекту, а є витратами позивача, оскільки відповідно п.п. 6.1. - 6.2.13. 6 Розділу 6 Витрати спільного проекту договору про просте товариство визначено детальний перелік видів витрат спільного проекту у т.ч. витрати по сплаті комунальних послуг, витрати на охорону комплексу, страхування; пов'язані з отриманням дозволів, погоджень та ліцензій; з виплатою заробітної плати, обслуговуванням кредитів, вкладів, позик; пов'язані з виконанням проектних та інших робіт; витрат на оплату рекламних, консалтингових послуг, пов'язаних з реалзацією спільного проекту та будь-які інші пов'язані із спільним проектом з урахуванням виключень, передбачених цим договором.

Таким виключенням є умови п. 5.1.15 договору, де зазначено, що сплата пайових внесків на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Ірпінь у повному обсязі за весь комплекс, що будується згідно цього договору, здійснюється відповідачем за власний рахунок. Пайова участь сплачується відповідачем згідно з нормами чинного законодавства.

Більше того, у цьому ж пункті зазначено, що сторони погодили, що сплата будь-яких інших внесків, соціальних, благодійних, внесків іншого характеру, що виявиться необхідною для реалізації спільного проекту - здійснюється відповідачем.

Як зазначено у п. 1.5.1 договору, позивач уповноважений діяти від імені сторін цього договору у відносинах із третіми особами, вчиняти від їх імені відповідні правочини. З підписанням цього договору вважається, що відповідач надав згоду на вчинення позивачем від імені всіх сторін цього договору на правах керівника спільного проекту кожного правочину, що стосується ведення спільних справ і випливатиме з цього договору.

Аналізуючи умови договору щодо витрат спільного проекту, колегія суддів дійшла висновку, що п. 1.5.1 договору, на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, не містить положень про те, що позивач, як керівник проекту, на свій розсуд з власної ініціативи виконує замість відповідача його прямі обов'язки, зокрема, щодо сплати пайового внеску у розвиток інфраструктури м. Ірпінь, як і не містить положень про те, що відповідач повинен відшкодувати будь-яку компенсацію за це.

А відтак, позивач неправомірно вважає понесені ним витрати на сплату пайових внесків - витратами спільного проекту, як і неправомірно вважає укладені з власної ініціативи правочини по сплаті пайових внесків - вчиненими від імені чи замість відповідача.

Відповідач стверджує, що понесені позивачем витрати по сплаті пайової участі є формою його участі у договорі, його вкладом як учасника.

Відповідно до пункту 2.2. договору, для досягнення мети цього договору позивач в якості вкладу до спільного проекту вносить грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділову репутацію та ділові зв'язки у т.ч.: здійснює у повному обсязі фінансування проведення будівельних робіт з будівництва комплексу та прийняття його в експлуатацію.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач неодноразово наголошував на тому, що був змушений сплатити пайові внески, оскільки не міг здійснити дії по прийняттю збудованих об'єктів в експлуатацію, у т.ч. зареєструвати Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, підключити збудовані об'єкти до комунікацій, присвоїти поштову адресу, тощо.

А тому, правомірно вважати ці кошти вкладом, внесеним позивачем як стороною договору відповідно до п. 2.2.4. за власною ініціативою на підставі власного рішення.

В матеріалах справи містяться докази того, що саме позивач був ініціатором сплати пайових внесків, звернувся до Ірпінської міської ради з такою пропозицією, що підтверджується листом ТОВ ТД Прогрес № 12/09-2014 від 01.12.2014 р. Позивач сам визначив для себе цей обов'язок, попередньо погодив з органом місцевого самоврядування, письмово підтвердив свою готовність виконати домовленість та сплатити кошти пайової участі, а відтак це його вклад, як учасника спільної діяльності, що може мати наслідком перерозподіл часток і не дає права на відшкодування понесених витрат за рахунок відповідача.

Як вбачається з письмових пояснень Ірпінської міської ради, які містяться в матеріалах справи, два договори про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 02.12.2014 р. № 254 та від 25.12.2015 р. № 111 , об'єкт будівництва по вул. О. Кошового, 13Б, укладені з ТОВ ТД Прогрес у відповідь на його письмову пропозицію про це, а сплачені кошти пайового внеску (пайової участі) в сумі 1475029,00 грн. є доказом виконання цих договорів.

Зі змісту договорів про залучення коштів замовників будівництва обєктів архітектури на розвиток інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь від 02.12.2014 р. № 254 та від 25.12.2015 р. №111 не вбачається, що іх укладено позивачем - саме як керівником спільного проекту, в інтересах спільного проекту, відповідно до повноважень, наданих йому договором.

Отже, уклавши від свого імені окремі договори № 111 та № 254 про залучення коштів замовників будівництва об'єктів архітектури на розвиток інженерно- транспортної і соціальної інфраструктури м. Ірпінь з Ірпінською міською радою, позивач діяв з власної ініціативи, а не як керівник спільного проекту та самостійно сплатив кошти на підставі цих договорів.

Оскільки, за умовами договору про просте товариство, сплачені кошти пайових внесків не входять до складу витрат спільного проекту, то спірні кошти є вкладом позивача, як учасника простого товариства, розмір якого впливає лише на розмір його частки у досягнутому від спільної діяльності результаті і не дає права на відшкодування понесених витрат за рахунок відповідача.

Слід зазначити, що договір про просте товариство, укладений між сторонами, регулюється главою 77 ЦК України та не є змішаним, як стверджує позивач, оскільки вказаний договір не містить положень про те, що будь-яка із сторін договору вправі виконувати замість іншої її прямі обов'язки з власної ініціативи, як не містить і положень щодо права вимоги компенсації усього виконаного замість іншої сторони. Заявлені позовні вимоги про компенсацію сплачених позивачем на підставі окремих договорів між ним та виконавчим комітетом Ірпінської міськради коштів пайової участі, не ґрунтуються на договорі між сторонами у справі.

Доказів того, що позивач уклав зазначені договори від імені та за рахунок відповідача або за його дорученням матеріали справи не містять.

Крім того, судова колегія зазначає, що позивачем не надано доказів того, що він не міг зареєструвати Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації з вини відповідача, а також, що довідка-повідомлення про сплату пайового внеску йому не видавалась саме з вини відповідача.

Також, в матеріалах справи відсутня вимога органу самоврядування про сплату пайової участі або претензія про несплату пайової участі.

З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1475029,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому остання підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 14.04.2017 р. у справі №911/1195/16 підлягає скасуванню.

За змістом ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується стороні на користь якої відбулось рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 2 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Прогрес задовольнити.

Рішення господарського суду Київської області від 14.04.2017 р. у справі № 911/1195/16 скасувати.

В позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Прогрес (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. О.Кошового, 13-Б, код ЄДРПОУ 37076280, адреса для листування: 03037, м. Київ, пр-т Валерія Лобановського, 4а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Прогрес (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. О.Кошового, 13-Б, код ЄДРПОУ 30942402) 24337 (двадцять чотири тисячі триста тридцять сім) грн. 98 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

Справу №911/1195/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець