Рішення

від 22.02.2017 по справі 910/20712/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017№910/20712/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НОПОСОН-АГРО

до Товариства з обмеженою відповідальністю БВІ-ПРИНТ

про стягнення 33 344,74 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Іскоростенський Д.А. за довіреністю № 19 від 07.10.2016 р.;

від відповідача: Приймак О.Ю. адвокат згідно з ордером серії КВ № 285940.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю НОПОСОН-АГРО (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БВІ-ПРИНТ (далі - відповідач) про стягнення 33 344,74 грн., з яких 25 998,00 грн. основного боргу, 1 949,85 грн. інфляційних втрат, 886,78 грн. 3% річних та 4 510,11 грн. неустойки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами Договору він перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 25 998,00 грн., проте відповідач в обумовлені строки продукцію позивачу не поставив. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.11.2016 порушено провадження у справі № 910/20712/16, її розгляд призначено на 05.12.2016 року.

02.12.2016 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 05.12.2016 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 11.01.2017 року.

11.01.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а також відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки сторони не підписали Специфікацію до Договору, а отже не досягли згоди щодо змісту і вартості замовлення, порядку та строків його виконання, внаслідок чого у відповідача не виникло зобов'язання з виготовлення та відвантаження продукції позивачеві. При цьому, відповідач вказує на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами Договору усі умови визначаються шляхом підписання Специфікації до Договору, без погодження яких виготовлення та поставка продукції унеможливлюється - чого не здійснила сторона позивача, а саме: види та кількість поліграфічної продукції, що замовляє Замовник та зобов'язується виготовити Виконавець, вартість послуг Виконавця з виготовлення продукції та порядок розрахунків між Сторонами, термін виготовлення даної продукції, місце відвантаження готової продукції Замовнику. Відповідач стверджує, що направляв позивачеві проект Специфікації з рахунком на оплату, однак усупереч вимог п. 1.1., 5.1., 5.2., 2.4.1., 2.3.1., 6.1. Договору Специфікацію позивач не підписав. Оскільки Специфікація до Договору так і не була підписана, відповідач діяв відповідно до ст. 530 ЦК України та очікував на звернення позивача з вимогою про виготовлення продукції та погоджений позивачем оригінал-макет бажаної продукції. Натомість, усупереч вимог п.п. 1.1., 5.1., 5.2., 2.4.1., 2.3.1., 6.1. Договору та вимогам ст. 530 ЦК України позивач так і не звернувся з вимогами про виготовлення продукції та не надіслав відповідачу погоджений оригінал-макет продукції. Крім цього, відповідач просить суд покласти на позивача витрати по сплаті послуг адвоката в сумі 2 400,00 грн.

Судове засідання 11.01.2017 року не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2017 після виходу судді Літвінової М.Є. з лікарняного розгляд справи призначено на 25.01.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2017, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору у справі № 910/20712/16 на п'ятнадцять днів, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.02.2017 року.

08.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

08.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката в сумі 3 600,00 грн.

У судовому засіданні 08.02.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 15.02.2017 року.

15.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано клопотання про призначення у справі судової технічної експертизи документів.

Крім того, 15.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані письмові пояснення, в яких він зазначає, що надані позивачем документи на підтвердження узгодження між сторонами умов поставки продукції не стосуються спірного замовлення та оплат, так як в них мова йде вже про виконану роботу, однак здану з запізненням на думку позивача та недосить якісну. Також, відповідач просить суд покласти на позивача витрати по сплаті послуг адвоката в сумі 5 800,00 грн.

В судовому засіданні 15.02.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України,оголошено перерву до 20.02.2017 року.

20.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові заперечення щодо призначення у справі судової експертизи.

В судовому засіданні 20.02.2017 року, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 22.02.2017 року.

21.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких відповідач категорично заперечує і не визнає як доказ сфабриковані позивачем Специфікації. Також, відповідач зазначає, що на даний час відсутні рахунки-фактури, а відтак, віднести здійснені позивачем платежі до відносин за спірним Договором немає жодних підстав, тоді як всі інші надані копії листів та роздруківок з боку позивача вказують на інше замовлення, яке виконане.

Представник позивача в судовому засіданні 22.02.2017 року подав додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 22.02.2017 року представником відповідача подано клопотання про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката в сумі 8 200,00 грн.

В судовому засіданні 22.02.2017 року судом було розглянуто подане відповідачем клопотання про призначення у справі судової експертизи та вирішено відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (стаття 1 Закону України Про судову експертизу ).

Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Як на тому наголошено у п. п. 2, 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 4 від 23.03.2012 р. Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Обґрунтовуючи клопотання про призначення у справі технічної експертизи документів, відповідач зазначає, що ним під час підписання основного Договору на поставку поліграфічної продукції №25/1 від 15.07.2014 року як зразки були надані позивачу пусті специфікації, але з проставленням підпису та печатки підприємства (як зразок для ознайомлення). Між сторонами була домовленість, що коли будуть досягнуті всі умови між Замовником та Виконавцем продукції буде підписана та оформлена у двох примірниках Специфікація, а саме заповнена як договір на комп'ютерній техніці. Надані позивачем Специфікації наявні лише у нього, оскільки між Замовником і Виконавцем не були визначені умови та у відповідача відсутній другий примірник Специфікації. За таких обставин, а також враховуючи той факт, що позивач надав Специфікацій лише після заперечень відповідача і ухвали суду про обов'язковість таких документів, відповідач стверджує, що ці Специфікації були виготовлені шляхом підробки в січні-лютому 2017 року, а саме здійснені дописки в пусті зразки специфікацій до основного Договору.

Проте, на думку суду, саме по собі уявлення відповідача що рукописний текст у Специфікаціях виготовлений в іншу дату, ніж ту, якою вони датовані, без надання підтверджуючих доказів в обґрунтування зазначеного, не є достатньою підставою для призначення у справі судової експертизи. Будь-яких доказів, які б прямо чи опосередковано свідчили про те, що рукописний текст у специфікаціях був виконаний в іншу дату матеріали справи не містять.

При цьому, суд зазначає, що позивач категорично заперечує проти призначення у справі судової експертизи та не надає дозвіл на знищення документів (Специфікацій) під час проведення експертизи, про що зазначив у письмових поясненнях від 20.02.2017 року.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§ 51 рішення Європейського суду з прав людини від 30 листопада 2006 року у справі "Красношапка проти України").

Представник позивача в судовому засіданні 22.02.2017 року позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.02.2017 року проти задоволення позову заперечив.

В судовому засіданні 22.02.2017 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.07.2014 року між позивачем (Замовник) та відповідачем (Виконавець) було укладено Договір на поставку поліграфічної продукції № 25/1 (далі - Договір), відповідно до п.1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника поліграфічну продукцію (надалі - Продукція ), відповідно до Специфікації (Додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного Договору, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Продукцію відповідно до умов даного Договору.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що оплата вартості погоджених до надання послуг, що визначена в Специфікації, здійснюється Замовником на підставі рахунку-фактури та на умовах 70% передоплати, протягом 3 календарних днів із дня підписання Сторонами специфікації та 30% оплати через 3 дні після відвантаження продукції, відповідно до Специфікації, що є невід'ємною частиною даного Договору, якщо інші строки розрахунків не узгоджені в Специфікації.

Згідно з п. 6.1. Договору Виконавець виготовляє продукцію в термін, зазначений у Специфікації.

Відповідно до п. 6.2. Договору термін виготовлення продукції вираховується з моменту отримання від Замовника і підписання ним оригінал-макета, затвердження уповноваженою особою Замовника кольоропроби, а також, якщо Специфікацією не погоджені інші умови розрахунків, здійснення Замовником передоплати відповідно до п. 5.2. даного Договору. Недотримання Замовником зазначених вище умов звільняє Виконавця від відповідальності за недотримання термінів виготовлення Продукції.

У випадку несвоєчасного надання Замовником оригінал-макета або видаткових матеріалів для створення оригінал-макета Виконавець вправі перенести виготовлення Продукції на відповідну кількість днів прострочення (п. 6.3. Договору).

Пунктом 6.4. Договору передбачено, що Продукція передається Замовнику після виконання сторонами умов Договору.

За умовами п.п. 4.1., 4.2. Договору приймання-передача Продукції здійснюється в місці передання продукції, яке визначається за домовленістю сторін у Специфікації. Замовник перевіряє відповідність Продукції умовам Договору і відповідних додатків до нього. Документом, який засвідчує передачу виготовленої Продукції, є видаткова накладна і Акт приймання-передачі виконаних робіт, які підписують уповноважені належним чином представники сторін, Податкова накладна з боку Виконавця, Доручення з боку Замовника, або Акт виготовлення Продукції, який підписується Виконавцем.

У Специфікаціях до Договору сторони визначили термін здачі продукції - до 20.08.2015 року за умови здачі оригінал-макету 19.08.2015 року.

Пунктом 3 Специфікацій встановлено термін виготовлення продукції - 1 робочий день з моменту здачі оригінал макету та належного виконання Замовником інших зобов'язань, що передують початку виготовлення продукції.

На виконання умов Договору позивач здійснив попередню оплату в сумі 20 580,00 грн. на підставі платіжного доручення № 882 від 19.08.2015 та в сумі 5 418,00 грн. на підставі платіжного доручення №881 від 19.08.2015, та направив відповідачу на електронну адресу оригінал-макет продукції.

Проте, відповідач в обумовлені Договором та Специфікаціями до нього стоки продукцію позивачу не поставив, внаслідок чого за відповідачем виникла заборгованість в сумі 25 998,00 грн., у зв'язку з чим позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаними договором у розумінні ст. 628 ЦК України, оскільки містить елементи договорів підряду та поставки, а тому відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють, як правовідносини у сфері підряду, так і у сфері поставки у відповідних частинах.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 837, ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 671 Цивільного кодексу України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами. Якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

Також, за змістом статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

При цьому, як визначено частиною 2 статті 269 Господарського кодексу України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Як зазначалось вище, у Специфікаціях до Договору сторони визначили термін здачі продукції - до 20.08.2015 року за умови здачі оригінал-макету 19.08.2015 року.

Пунктом 3 Специфікацій встановлено термін виготовлення продукції - 1 робочий день з моменту здачі оригінал макету та належного виконання Замовником інших зобов'язань, що передують початку виготовлення продукції.

В силу статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Водночас, жодних доказів на підтвердження поставки позивачу замовленої продукції в обумовлені договором строки відповідачем надано не було.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 р., умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Разом з цим, Верховний Суд України зазначив, що обмеження у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постановах від 30.09.2015 р. у справі № 904/699/15, від 05.10.2016 року у справі №908/451/14.

Судом встановлено, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем товару на суму 25 988,00 грн.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв кошти, сплачені як передоплата за товар, однак в обумовлені строки не поставив його, відповідний борг в сумі 25 988,00 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Доводи відповідача щодо неузгодженості між сторонами змісту і вартості замовлення, порядку і строків його виконання спростовуються наведеними вище висновками суду та наявними в матеріалах справи доказами, зокрема Специфікаціями до Договору.

Крім того, суд зазначає, що звертаючись до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з позивача заборгованості за спірним Договором відповідач зазначав, що ним 18.08.2015 було узгоджено всі умови поставки замовленої відповідачем продукції за договором та виставлено ТОВ Нопосон-Агро рахунок на оплату №917 від 18.08.2015 каталогів у кількості 1000 шт. вартістю 29 400,00 грн., у той час як, здійснивши 19.08.2015 оплату 70% вартості зазначеної продукції у розмірі 20 580,00 грн., позивач погодився з ціною замовлення та прийняттям даної продукції.

Проте, оскільки відповідачем не було надано належних доказів поставки замовленої продукції позивачу, рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2016 у справі №911/902/16 у задоволенні позову відповідача було відмовлено.

Означене судове рішення набрало законної сили і в силу приписів статті 35 ГПК України має преюдиційне значення для цієї справи, а тому обставини, встановлені ним не доказуються при розгляді цієї справи.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Отже, під час розгляду справи №911/902/16 відповідач не лише стверджував про погодженість сторонами змісту і вартості замовлення, порядку і строків його виконання, а й вказував на те, що передав позивачу замовлену продукцію, проте належних доказів на підтвердження цього не надав.

При цьому, відповідачем всупереч приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України не надано жодних доказів на підтвердження того, що здійснені позивачем платежі не відносяться до спірного Договору, а надані копії листів та роздруківок з боку позивача вказують на інше замовлення, яке виконане.

За таких обставин, суд критично відноситься до заперечень відповідача, викладених у відзиві на позову заяву, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, у зв'язку з чим до уваги не приймаються.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 1 949,85 грн. інфляційних втрат та 886,78 грн. 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Як на тому наголосив Верховний Суд України (постанова від 15.10.2013 р. у справі № 5011-42/13539-2012), застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Таку ж саму правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 01.07.2015 р. у справі № 910/14120/14 та від 16.09.2014 р. у справі № 921/266/13-г/7.

При цьому, у п. 5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За таких обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 1 949,85 грн. інфляційних втрат та 886,78 грн. 3% річних необґрунтованими та відмовляє у їх задоволенні.

Що стосується заявленої до стягнення пені у розмірі 4 510,11 грн. за період з 07.04.2016 по 07.10.2016, суд зазначає наступне.

Так, згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виготовлення Продукції Виконавець сплачує Замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно виготовленої Продукції за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як зазначалось вище, відповідач повинен був виконати свої зобов'язання з поставки продукції позивачу у строк до 20.08.2015 року. Таким чином, право на нарахування пені виникло у позивача з 21.08.2015 року і припинилось 21.02.2016 року в силу приписів п. 6 ст. 232 ГК України.

За таких обставин, суд вважає безпідставним та таким, що суперечить вимогам п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування позивачем пені у розмірі 4 510,11 грн. за період з 07.04.2016 року по 07.10.2016 року, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині залишає без задоволення.

Згідно з п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Оскільки, яку зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеної частини позову.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про відшкодування витрат на оплату адвокатських послуг в сумі 8 200,00 грн., суд зазначає, що згідно з п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Враховуючи те, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті послуг адвоката покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю БВІ-Принт (03680, місто Київ, вулиця Червонопрапорна, будинок 34Ж; код ЄДРПОУ 38804865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НОПОСОН-АГРО (08130, Київська область, Києво-Святошинський район, село Петропалівська Борщагівка, вулиця Леніна, будинок 1Б; код ЄДРПОУ 38738269) 25 998 (двадцять п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 00 грн. основного боргу та 1 074 (одну тисячу сімдесят чотири) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.02.2017 р.

Суддя М.Є. Літвінова