Постанова

від 13.12.2017 по справі 910/20712/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2017 року Справа № 910/20712/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Демидової А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі№ 910/20712/16 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нопосон-Агро" доТовариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" простягнення 33 344,74 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Нопосон-Агро" Демидчук Т.Ю.,

- ТОВ "БВІ-Принт" Шипов К.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Нопосон-Агро" (надалі - ТОВ "Нопосон-Агро" / позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" (надалі - ТОВ "БВІ-Принт" / відповідач) про стягнення 33 344,74 грн., з яких: 25 998 грн. основного боргу, 1 949,85 грн. інфляційних втрат, 886,78 грн. 3 % річних та 4 510,11 грн. неустойки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2017 (суддя Літвінова М.Є. ), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А. ), позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 25 998 грн. основного боргу; у задоволенні решти вимог відмовлено.

ТОВ "БВІ-Принт", не погоджуючись із вказаними рішенням та постановою, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

29.11.2017 до Вищого господарського суду України від ТОВ "Нопосон-Агро" надійшов відзив на касаційну скаргу, за змістом якого позивач просить суд прийняті у справі рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а скаргу ТОВ "БВІ-Принт" - без задоволення.

Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.

Ознайомившись з матеріалами справи та встановленими судами першої та апеляційної інстанції обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність надання їм юридичної оцінки, дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.07.2014 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено договір на поставку поліграфічної продукції № 25/1 (надалі - договір № 25/1 від 15.07.2014), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виготовити та передати у власність замовника поліграфічну продукцію (надалі - "продукція"), відповідно до Специфікації (додаток 1), яка є невід'ємною частиною даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов даного договору.

У відповідності з п. п. 4.1., 4.2. договору № 25/1 від 15.07.2014 приймання-передача продукції здійснюється в місці передання продукції, яке визначається за домовленістю сторін у специфікації. Замовник перевіряє відповідність продукції умовам договору і відповідних додатків до нього. Документом, який засвідчує передачу виготовленої продукції, є видаткова накладна й акт приймання-передачі виконаних робіт, які підписують уповноважені належним чином представники сторін, податкова накладна з боку виконавця, доручення з боку замовника, або акт виготовлення продукції, який підписується виконавцем.

Згідно з п. 5.2. договору № 25/1 від 15.07.2014 оплата вартості погоджених до надання послуг, що визначена в специфікації, здійснюється замовником на підставі рахунку-фактури та на умовах 70 % передоплати, протягом 3 календарних днів із дня підписання сторонами специфікації та 30 % оплати через 3 дні після відвантаження продукції, відповідно до специфікації, що є невід'ємною частиною даного договору, якщо інші строки розрахунків не узгоджені в специфікації.

Пунктом 6.1. договору № 25/1 від 15.07.2014 передбачено, що виконавець виготовляє продукцію в термін, зазначений у специфікації.

Відповідно до п. 6.2. договору № 25/1 від 15.07.2014 термін виготовлення продукції вираховується з моменту отримання від замовника і підписання ним оригінал-макета, затвердження уповноваженою особою замовника кольоропроби, а також, якщо специфікацією не погоджені інші умови розрахунків, здійснення замовником передоплати відповідно до п. 5.2. даного договору. Недотримання замовником зазначених вище умов звільняє виконавця від відповідальності за недотримання термінів виготовлення продукції.

У п. 6.3. договору № 25/1 від 15.07.2014 визначено, що у випадку несвоєчасного надання замовником оригінал-макета або видаткових матеріалів для створення оригінал-макета виконавець вправі перенести виготовлення продукції на відповідну кількість днів прострочення.

За змістом пункту 6.4. договору № 25/1 від 15.07.2014, продукція передається замовнику після виконання сторонами умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що 17.08.2015 сторони погодили специфікації до договору, в яких визначили термін здачі продукції - до 20.08.2015 за умови здачі оригінал-макету 19.08.2015.

Пунктом 3 специфікацій встановлено термін виготовлення продукції - 1 робочий день з моменту здачі оригінал макету та належного виконання замовником інших зобов'язань, що передують початку виготовлення продукції.

Судами було встановлено, що на виконання умов договору № 25/1 від 15.07.2014 позивач здійснив попередню оплату в сумі 20 580 грн. та в сумі 5 418 грн. що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, копії яких наявні в матеріалах справи, та направив відповідачу на електронну адресу оригінал-макет продукції.

Водночас, відповідач в обумовлені договором та специфікаціями до нього строки продукцію позивачу не поставив, грошові кошти, сплачені за товар, не повернув, у зв'язку з чим ТОВ "Нопосон-Агро" звернулося до господарського суду міста Києва з відповідним позовом до ТОВ "БВІ-Принт".

В силу статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, як вірно було проаналізовано судами, укладений між сторонами договір № 25/1 від 15.07.2014 за своєю правовою природою є змішаним договором у розумінні ст. 628 ЦК України, оскільки містить елементи договорів підряду та поставки, а тому відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють, як правовідносини у сфері підряду, так і у сфері поставки у відповідних частинах.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, з урахуванням викладеного, місцевий та апеляційний господарські суди, встановивши, що відповідачем не було здійснено поставку замовленого позивачем товару на суму 25 988 грн., які було сплачено позивачем на підставі узгоджених між сторонами специфікацій, дійшли правомірного висновку, що перераховані кошти підлягають поверненню ТОВ "Нопосон-Агро".

При цьому, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій стосовного того, що відповідачем не було надано належних доказів поставки замовленої продукції позивачу, що підтверджується, в тому числі, рішенням господарського суду Київської області від 23.05.2016 у справі № 911/902/16 за позовом ТОВ "БВІ-Принт" до ТОВ "Нопосон-Агро" про стягнення 11 414,52 грн. заборгованості за поставлений товар, яким відповідачу в даній справі було відмовлено у задоволенні позову, з посиланням саме на відсутність належних та допустимих доказів виконання ТОВ "БВІ-Принт" своїх зобов'язань за договором № 25/1 від 15.07.2014 щодо виготовлення та поставки товару.

Також, суди підставно відхилили посилання ТОВ "БВІ-Принт" на те, що ним під час підписання основного договору на поставку поліграфічної продукції № 25/1 від 15.07.2014, як зразки, були надані позивачу "пусті" специфікації, але з проставленням підпису та печатки підприємства (як зразок для ознайомлення), а надані позивачем специфікації були виготовлені шляхом підробки в січні-лютому 2017 року, а саме здійснені дописки в "пусті" зразки специфікацій до основного договору, з огляду на те, що відповідачем не було наведено ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, жодних аргументованих доводів щодо сумнівів в справжності спірних специфікацій, так само як і не доведено документально вказані ним припущення.

Таким чином, господарський суд міста Києва та Київський апеляційний господарський суд дійшли правомірних та обґрунтованих висновків про те, що оскільки відповідач не передав товар у встановлений строк, то перераховані позивачем кошти в сумі 25 988 грн. підлягають поверненню.

Крім того, звертаючись до господарського суду міста Києва з позовом, ТОВ "Нопосон-Агро" просило стягнути з ТОВ "БВІ-Принт" 1 949,85 грн. інфляційних втрат та 886,78 грн. 3 % річних.

Так, згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 роз'яснено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Господарські суди попередніх інстанцій вірно встановили, що оскільки між сторонами існували правовідносини, за якими саме у позивача були грошові зобов'язання з попередньої оплати товару, а у відповідача - зобов'язання з виготовлення та поставки продукції, то відповідно, повернення сплачених позивачем коштів не є зобов'язанням в розумінні ст. 625 ЦК України, за невиконання якого можливо стягнення інфляційних та 3 % річних, з огляду на що суди обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог про стягнення 1 949,85 грн. інфляційних втрат та 886,78 грн. 3 % річних.

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення пені у розмірі 4 510,11 грн. за період з 07.04.2016 по 07.10.2016, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

За приписами пункту 3 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом п. 7.3. договору, у випадку несвоєчасного виготовлення продукції виконавець сплачує замовнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно виготовленої продукції за кожен день прострочення..

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як роз'яснено пунктом 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що нарахування позивачем пені у розмірі 4 510,11 грн. за період з 07.04.2016 по 07.10.2016 суперечить вимогам п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, враховуючи той факт, що відповідач повинен був виконати свої зобов'язання з поставки продукції позивачу у строк до 20.08.2015, а отже, право на нарахування пені виникло у позивача з 21.08.2015 і припинилось 21.02.2016.

Доводи ТОВ "БВІ-Принт", викладені в касаційній скарзі, стосовно незадоволення судами попередніх інстанцій клопотання відповідача про призначення експертизи, не беруться до уваги з огляду на те, що і в рішенні місцевого суду, і в постанові апеляційного господарського суду містяться достатньо обґрунтовані мотиви залишення вказаного клопотання про призначення судової експертизи без задоволення. Більш того, як було вірно вказано судами, саме по собі уявлення відповідача про те, що рукописний текст у спірних специфікаціях виготовлений в іншу дату, ніж ту, якою вони датовані, без надання підтверджуючих доказів в обґрунтування зазначеного, не є тією достатньою підставою для призначення у справі судової експертизи.

Також, колегією суддів відхиляються посилання відповідача на поверхневе дослідження судами наявних у справі доказів, оскільки, навпаки, як вбачається зі змісту оскаржуваних рішення та постанови та підтверджується матеріалами справи, господарськими судами попередніх інстанцій повно та всебічно досліджено всі подані сторонами документи, встановлено всі фактичні обставини справи, які мають вирішальне значення для вирішення спору по суті, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, результатом чого є законні судові рішення.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БВІ-Принт" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2017 у справі № 910/20712/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

А.М. Демидова