Постанова

від 01.03.2017 по справі 910/14326/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 910/14326/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський миловарний завод" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 у справі №910/14326/16 Господарського суду міста Києва за позовом Київської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський миловарний завод" про розірвання договору та повернення земельної ділянки У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Кравчук О.А. (прокурор відділу ГПУ);

від позивача:Перепелицін К.М. (представник за дов. від 28.02.2017);

від відповідача: Соловйова В.О. (представник за дов. від 29.01.2016);

Вівсяник А.М. (представник за дов. від 29.01.2016);

Зорич Г.А. (представник за дов. від 14.02.2017);

ВСТАНОВИВ:

Київська місцева прокуратура №5 в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський миловарний завод" (далі - відповідач) про:

- розірвання Договору оренди земельної ділянки від 29.10.2004, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за №1063 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу (Київської державної адміністрації) 17.11.2004 за №78-6-00233 у книзі записів державної реєстрації договорів;

- зобов'язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку площею 26 393 кв.м., кадастровий №8000000000:78:122:0002, яка розташована на вул. Ливарська,7, у Оболонському районі м. Києва у стані, придатному для її подальшого використання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.10.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016, позов задоволено повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський миловарний завод" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та припинити провадження у справі на підставі підпункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник вказує, що ним було погашено заборгованість з орендної плати за спірним договором, а відтак вважає, що за відсутності предмета спору провадження у справі мала припинити апеляційна інстанція, позаяк відповідні докази ним були подані до апеляційного господарського суду до прийняття постанови у справі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржених судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій при розгляді даного спору по суті вимог встановлено, що між Київською міською радою - орендодавцем та Колективним підприємством "Київський миловарний завод" - орендарем, 29.10.2004 укладено Договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за №1063 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу (Київської державної адміністрації) 17.11.2004 за №78-6-00233 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі по тексту - договір).

Договір укладено на 25 років (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п.п. 4.1-4.5 договору, визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 відсотка від її нормативної грошової оцінки. Розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору у порядку та у випадках передбачених законодавством України. Орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на відповідний рахунок.

Згідно з п. 8.2., 8.4 договору, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати, а орендар відповідно зобов'язаний своєчасно її вносити.

За актом приймання-передачі 17.11.2004 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного судового спору є вимога Київської місцевої прокуратури №5 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський миловарний завод" ( правонаступник Колективного підприємства "Київський миловарний завод") про розірвання договору оренди земельної ділянки від 29.10.2004 та повернення об'єкта оренди. Підставою даних вимог позивачем визначено систематичне порушення відповідачем обов'язків щодо сплати орендних платежів.

Приймаючи оскаржувані судові акти про задоволення позовних вимог, суди визнали, що позивачем доведено порушення відповідачем, як правонаступником Колективного підприємства "Київський миловарний завод", істотних умов договору оренди щодо сплати орендної плати, що є підставою для розірвання спірного правочину.

Проте такі висновки колегія суддів Вищого господарського суду України визнає передчасними з огляду на таке.

За змістом ст. 93 Господарського кодексу України у редакції від 01.12.06, (тут і далі редакції чинні на час припинення діяльності Колективного підприємства "Київський миловарний завод" 14.12.2006 шляхом реорганізації) підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства громадських та релігійних організацій, інші підприємства, передбачені законом.

Стаття 109 названого Кодексу визначала, що виробничий кооператив за рішенням загальних зборів членів кооперативу може бути реорганізований у підприємства інших форм господарювання в порядку, визначеному статутом кооперативу відповідно до вимог цього Кодексу.

За змістом ст. 59 цього ж Кодексу у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

При цьому слід зазначити, що мова йде про цивільні правовідносини, а не земельні.

Частини 1,2 ст. 104 Цивільного кодексу України у редакції від 30.09.06 передбачали, що юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій

Таким чином, реорганізація Колективного підприємства "Київський миловарний завод" шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський миловарний завод" є юридичним фактом для припинення його права на користування земельною ділянкою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постанові від 21.01.2002 у справі №6/24-1/87.

Глава 19 Розділу IV Земельного кодексу України у вказаній редакції унормовує правовідносини, що виникали з набуття права на землю громадянами та юридичними особами.

Земельний кодекс України у редакції чинній на час перетворення Колективного підприємства у Товариство з обмеженою відповідальністю не передбачав жодних виняткових підстав для набуття права користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів.

Автоматичне переоформлення прав землекористування у даному випадку діючим законодавством також не передбачено.

Натомість, згідно положень ч.1 ст.116 названого Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.93 і ч.2 ст.125 цього Кодексу унормовано, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

За змістом п.п.2 п.б ч.1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції станом на час перетворення) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належали, зокрема, реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Відтак поза межами судового дослідження залишились встановлення обставин щодо набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Київський миловарний завод" у встановленому законом порядку права користування спірною земельною ділянкою, а оскільки касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі, як такі, що прийнятті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на переконання колегії підлягають скасуванню зі направленням справи на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 у справі №910/14326/16 скасувати.

Справу №910/14326/16 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд у іншому складі суду.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А.Кравчук

Г.М. Мачульський