Рішення

від 28.02.2017 по справі 908/39/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/5/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017 Справа № 908/39/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Стандарт» (69096, АДРЕСА_1)

до відповідача: Обслуговуючого гаражного кооперативу «Спілка» (69114, АДРЕСА_2)

про стягнення суми,

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 19/01/2017 від 19.01.2017 р.;

від відповідача : не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Стандарт» , м. Запоріжжя звернулося в господарський суд Запорізької області з позовною заявою про стягнення з Обслуговуючого гаражного кооперативу «Спілка» , м. Запоріжжя заборгованості в сумі 37543,62 грн., з яких 21544,99 грн. - сума основного боргу, 1444,99 грн. - сума 3 % річних, 14553,64 грн. - сума втрат від інфляції.

В обґрунтування правової підстави заявленого позову позивач посилається на приписи ст.ст. 509, 625, 692 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України. При цьому вказує, що відповідно до досягнутої між сторонами домовленості, позивач поставив відповідачу металопрокат на загальну суму 28881,56 грн. Свої зобов'язання щодо поставки металопрокату позивач виконав в повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною № ТД-100112 від 01.10.2014 р. На оплату металопрокату відповідачу було виставлено відповідний рахунок. За отриманий металопрокат відповідач розрахувався частково - в сумі 7336,57 грн. Решта боргу в сумі 21544,99 грн. залишилась не сплаченою За порушення терміну виконання грошового зобов'язання, посилаючись на ст. ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 14553,64 грн. втрат від інфляції та 1444,99 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.01.2017 р. порушено провадження у справі № 908/39/17, розгляд якої призначено на 14.02.2017 р.

Ухвалою суду від 14.02.2017 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено на 28.02.2017 р.

Відповідач - вимоги суду, викладені в ухвалах від 10.01.2017 р. та від 14.02.2017 р. щодо надання письмового відзиву та витребуваних судом документів не виконав, свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки не повідомив.

Відповідно до підпункту 3.9.1 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвали господарського суду від 10.01.2017 р. та від 14.02.2017 р. були направлені судом на адресу відповідача: 69114, АДРЕСА_2, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача, визначеним у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Витяг з ЄДР станом на 14.02.2017 р. наявний в матеріалах справи).

Таким чином, з урахуванням положень підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18, відповідач вважається повідомленим про час та місце слухання даної справи в господарському суді.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 75 ГПК України дозволяє суду розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у випадку, якщо відзив на позов та витребувані судом документи не надані.

Оскільки про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу без участі його представника за наявними у справі матеріалами.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника позивача судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації.

В судовому засіданні представник позивача доводи, викладені у позовній заяві підтримав. Просить позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні 28.02.2017 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ «ТД Стандарт» (позивачем у справі) та ОГК «Спілка» (відповідачем у справі) було досягнуто домовленість про купівлю-продаж товару (металопрокату) на загальну суму 28881,56грн. (в т.ч. ПДВ).

01.10.2014 р. позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар (металопрокат) на загальну суму 28881,56 грн. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується видатковою накладною № ТД-100112 від 01.10.2014 р. (арк. справи 9). Товар отримано уповноваженою особою відповідача ОСОБА_2 (керівником), про що свідчить його підпис на вказаній видатковій накладній.

У зв'язку з цим відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № ТД-100115 від 01.10.2014 р. на суму 28881,56 грн. (копія міститься в матеріалах справи - арк. справи 10). Згідно вказаного рахунку, він дійсний до сплати до 02.10.2014 р.

Як вказано позивачем, виставлений Рахунок-фактура № ТД-100115 від 01.10.2014 р. на суму 28881,56 грн., відповідачем було оплачено частково - в сумі 7336,57 грн.

Решта боргу в сумі 21544,99 грн. залишилась несплаченою.

У зв'язку з цим, позивачем на адресу відповідача була направлена Претензія (вих. № 01/07 від 01.07.2016 р.) з вимогою в строк до 18.07.2016 р. погасити існуючу заборгованість.

Позовні вимоги про стягнення з Обслуговуючого гаражного кооперативу «Спілка» , м. Запоріжжя заборгованості в сумі 37543,62 грн., з яких 21544,99 грн. - сума основного боргу, 1444,99 грн. - сума 3 % річних, 14553,64 грн. - сума втрат від інфляції, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать, що на підставі підписаної обома сторонами видаткової накладної № ТД-100112 від 01.10.2014р., між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов'язки, а саме: обов'язок позивача полягає у поставці товару відповідачеві, та, відповідно, обов'язок відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.

Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов'язки, аналогічні зобов'язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Таким чином, виходячи із правової природи правочину купівлі-продажу, після отримання товару у покупця виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Отже, у покупця (відповідача) виникло зобов'язання по сплаті ціни переданого йому товару.

Згідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з рахунку-фактури № ТД-100115 від 01.10.2014 р. на суму 28881,56 грн., він дійсний до сплати до 02.10.2014 р.

Оскільки поставлений товар відповідачем не було оплачено у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача з Претензією (вих. № 01/07 від 01.07.2016 р.), в якій вимагав сплатити заборгованість в строк до 18.07.2016 р.

Всупереч ст. 530 ЦК України відповідач обов'язок по сплаті товару належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість за отриманий від позивача товар станом на момент подання позову до суду становить 21544,99 грн.

Згідно наданих позивачем доказів (у тому числі довідкою від 28.02.2017р.), платежами, здійсненими 03.12.2015 р., 04.07.2016 р. та 07.07.2016 р., відповідач перерахував позивачу суму 4455,01 грн., суму 1881,56 грн. та суму 1000,00 грн., відповідно. Всього, на користь позивача, за отриманий металопрокат, відповідачем було сплачено суму 7336,57 грн.

Решта боргу в сумі 21544,99 грн., залишилась не сплаченою.

Наданою суду Довідкою, позивач підтвердив наявність, станом на 28.02.2017 р., суми основної заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 21544,99 грн.

Крім того, слід відзначити, що оскільки цивільним законодавством не встановлено форми, змісту та порядку пред'явлення кредитором вимоги до боржника, то виставлений позивачем рахунок-фактура, в якому була визначена сума, що належить до сплати, який прийнято відповідачем до виконання, вважається вимогою до Обслуговуючого гаражного кооперативу «Спілка» щодо виконання зобов'язання по оплаті в розумінні статті 530 ЦК України.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно з приписами якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення основного боргу в сумі 21544,99 грн. обґрунтованою та доведеною, а тому задовольняє її у повному обсязі.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з нього 3% річних та втрат від інфляції заявлені позивачем обґрунтовано.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У пункті 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

За змістом п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Враховуючи викладене, судом перевірено розрахунки позивача із урахуванням роз'яснень Пленуму, приписів законодавства та за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство . При цьому, судом встановлено, що з урахуванням суми основного боргу та періодів заборгованості, вимога про стягнення трьох відсотків річних підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений позивачем період часу: за період з 03.10.2014 р. по 27.02.2016 р. на суму боргу 21544,99 грн., належний до стягнення розмір 3% річних становить суму 908,15 грн., але не суму 1444,99 грн., яку заявлено позивачем до стягнення. Тому, в решті вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як заявленої безпідставно.

В той же час, заявлена до стягнення сума 14553,64 грн. втрат від інфляції (за заявлений позивачем період часу: з жовтня 2014 р. по листопад 2016 р. (на суму боргу 21544,99), підлягає задоволенню у повному обсязі.

Отже, позов задовольняється частково.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

В даному випадку відповідач не надав суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним своїх договірних зобов'язань.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Обслуговуючого гаражного кооперативу «Спілка» (69114, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 25820842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД Стандарт» (69096, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 36836146, р/р № 26008210171309 в АТ ПроКредитБанк м. Київ, МФО 320984) суму 21544 (двадцять одна тисяча п'ятсот сорок чотири) грн. 99 коп. основного боргу, суму 908 (дев'ятсот вісім) грн. 15 коп. 3% річних, суму 14553 (чотирнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят три) грн. 64 коп. втрат від інфляції та суму 1358 (одна тисяча триста п'ятдесят вісім) грн. 29 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України - 02.03.2017 р.

Суддя М.В. Мірошниченко