Рішення

від 27.02.2017 по справі 907/820/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2017 Справа № 907/820/16

За позовом заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури, м. Ужгород

до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача 2 Ужгородської міської громадської організації Інститут транскордонного співробітництва , м. Ужгород

про скасування рішень Ужгородської міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:50:001:0302 площею 0,08га

Суддя господарського суду -Кривка В.П.

Представники:

Прокурора - Фірка І.І., прокурор відділу прокуратури Закарпатської області;

Відповідача 1 - ОСОБА_1, довіреність від 04.01.17 №03-17/03;

Відповідача 2 - ОСОБА_2, договір про надання правової допомоги від 01.02.17;

СУТЬ СПОРУ: заступником керівника Ужгородської місцевої прокуратури заявлено позов про скасування рішень Ужгородської міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:50:001:0302 площею 0,08га

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 23.12.2016 року було порушено провадження у даній справі. В судовому засіданні 02.02.17 за клопотаннями сторін оголошувалась перерва відповідно до ст. 77 ГПК України.

За спільним письмовим клопотанням сторін, з огляду на складність справи та необхідність подання додаткових письмових обґрунтувань в підтвердження заявлених вимог та заперечень, з метою додаткового забезпечення процесуальних прав сторін, ухвалою суду від 15 лютого 2017 року в порядку ст. 69 ГПК України строк розгляду справи було продовжено на п'ятнадцять днів.

Позовні вимоги заявника мотивовано тим, що оскаржувані рішення Ужгородської міської ради від 31.03.13 №865 та від 02.08.13 №1001 та укладений на їх виконання договір оренди земельної ділянки прийняті з порушенням норм земельного законодавства. Зокрема, зазначає, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:50:001:0302 площею 0,08га була надана Ужгородською міською радою відповідачу 2 без дотримання вимог ст.ст.123,124,134 ЗК України, тобто без проведення торгів. Крім того, згідно з проектом землеустрою щодо відведення оспорюваної земельної ділянки в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання відсутні погодження користувача сусідньої земельної ділянки (фактичного землекористувача) - Закарпатського обласного центру гідрометеорології. У зв'язку з цим заявник вважає, що укладений між відповідачами договір оренди землі, підлягає визнанню недійсним, в т. ч. з огляду на відсутність у ньому передбачених Законом істотних умов, оскільки сторонами оспорюваного договору не узгоджено умов збереження стану об'єкта оренди та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, що відповідно до Закону України Про оренду землі є підставою для визнання такого договору недійсним.

До початку розгляду справи по суті прокурор в порядку ст. 22 ГПК України подав письмову заяву про доповнення підстав (обставин) по суті заявлених позовних вимог. Зокрема, в підтвердження заявлених вимог про визнання оскаржуваних рішень міської Ради та договору оренди землі також покликається на порушення відповідачами правового режиму земель охоронних зон, а саме: згідно з матеріалами проекту із землеустрою оспорювана земельна ділянка відведена відповідачу за рахунок земель, переданих для гідрометеорологічної діяльності Закарпатському обласному центру з гідрометеорології для містобудівних потреб, тобто оспорюваними рішеннями порушено також і вимоги ст.ст. 39, 112 ЗК України, ст. 13 Закону України Про гідрометеорологічну діяльність та Постанови КМУ №2262 від 11.12.99р., внаслідок виділення спірної земельної ділянки в межах 200 м. охоронної зони навколо гідрометеорологічного центру (а.с. 140-145). Вказану заяву прийнято судом до розгляду, виходячи з приписів ст. 22 ГПК України, п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", оскільки не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

В ході судового розгляду прокурор заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві, заяві, поданій в порядку ст. 22 ГПК України та додаткових письмових поясненнях по суті спору та заперечень відповідачів (Т.2, а.с. 4-10), при цьому вказав на відсутність додаткових обґрунтувань та доказів і наполягав на вирішення спору по суті за наявними у справі матеріалами.

Уповноважений представник Відповідача 1 - Ужгородської міської ради проти позову заперечила в повному обсязі з підстав, зазначених у письмовому відзиві на позов з доданням підтверджуючих документів (Т. 1, а.с. 60-131), а також доповнень до відзиву з додатками (Т. 2, а.с. 22-28). При цьому заперечує проти доводів прокурора як по суті заявлених вимог, які вважає безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам, так і в зв'язку зі спливом строку позовної давності заявлених вимог, про застосування якого нею заявлено відповідне письмове клопотання. Зокрема вказала, що в січні 2013 року Ужгородська міська громадська організація Інститут транскордонного співробітництва звернулася до Ужгородської міської ради з клопотанням про виділення їй земельної ділянки площею 800-1000 м 2 для реалізації грантового міжнародного проекту щодо створення ОСОБА_3 Інформаційного Центру. У зв'язку з розглядом вказаного звернення з метою попередження порушень земельного законодавства міська рада направила запит до Держземагенства України з приводу порядку виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівлі ОСОБА_3 центру. Листом від 22.02.13 вказаний орган надав роз'яснення з покликанням на положення абз. 9 ч. 2 ст. 134 ЗК України, який регулює порядок передачі земельних ділянок без проведення земельних торгів у разі розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України. Зважаючи на це, питання надання відповідачу 2 земельної ділянки в оренду вирішувалось міською радою саме з урахуванням ч. 2 ст. 134 ЗК України.

Крім цього, вважає надуманими і доводи прокурора щодо відсутності погодження користувача сусідньої земельної ділянки, а саме Закарпатського обласного центру гідрометеорології, оскільки у матеріалах до оскаржуваного рішення сесії Ужгородської міської ради від 02.08.2013 № 1001 є нотаріально посвідчена заява Закарпатського обласного центру з гідрометеорології про те, що останній не заперечує проти вилучення частини земельної ділянки, площею 0, 0800 га, що перебувала у її постійному користуванні згідно з Державним актом II - ЗК № 002324, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на постійне користування землею за № 366 від 18 березня 2006 року з метою передачі даної земельної ділянки у користування УМГО Інститут транскордонного співробітництва , для будівництва та обслуговування міжнародного інформаційного центру (копія додана до матеріалів справи). Наголосила, що вказана нотаріально посвідчена заява була отримана під час виготовлення проектно-технічної документації з землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Відносно твердження прокурора про відсутність підпису Закарпатського обласного центру з гідрометеорології на акті погодження меж у складі проекту землеустрою зазначила, що вказана установа у встановленому ЗК України порядку надавала нотаріальне погодження на вилучення даної конкретної ділянки для надання її в оренду відповідачу, тому з межами землекористування вона не лише ознайомлена, але і згідна. Крім того, жодних межових спорів між сторонами (Інститутом і Гідрометеоцентром) немає і прокурором не зазначено, чи є хоч якесь порушення межі землекористування (а також заявником не подані до справи відповідні докази). Також представник ради зауважила, що ділянка Інституту внесена до нової електронної бази даних Державного земельного кадастру (див. публічну кадастрову карту), в той час як обмінний файл з координатами розташування решти ділянки Гідрометеоцентру до ДЗК не внесений, а відтак прокурор навіть технічно не взмозі обґрунтувати порушення межі землекористування (вказати координати і площі накладки ділянок, якщо б така існувала, тощо).

Спростовує представник міської ради також вимогу прокурора про визнання недійсним договору оренди з підстав відсутності в ньому таких істотних умов як умови збереження стану об'єкта оренди, умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки , оскільки, як чітко вбачається зі змісту укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 09.09.2013, можна прийти до висновку про наявність в п. 24 і п. 27 договору оренди умов, що стосуються збереження стану об'єкта оренди. Крім того, звертає увагу суду, що прокурором не взято до уваги додаткову угоду про внесення змін до договору від 09.09.2013 року, якою доповнено п. 29 договору абзацом, в якому зазначено, що орендар не в праві вносити право оренди до статутного фонду іншої юридичної особи та передавати його у заставу (копію долучено до матеріалів справи).

Вважає безпідставними та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами і додаткові доводи заявника щодо порушення правового режиму земель охоронних зон, передбачених ст. 13 Закону України Про гідрометеорологічну діяльність , при виділенні даної земельної ділянки. Зокрема, представник відповідача 1 зазначила, що наявність охоронних (санітарно-охоронних) зон згідно з діючим законодавством не є і не може бути перешкодою для надання земельної ділянки у власність/оренду/користування, оскільки це є виключно містобудівне обмеження. Його наявність лише означає у тих чи інших випадках або неможливість, або спеціальний дозвільний порядок здійснення містобудівної діяльності власником / орендарем / користувачем земельної ділянки. Відтак, Ужгородська міська Рада вправі була розпорядитися земельною ділянкою. Водночас наголосила, що охоронна зона встановлюється щодо об'єкту гідрометеорології, а не навколо ділянки, призначеної для такої діяльності. Прокурором не доведено жодним належним і допустимим доказом де саме (на якій саме відстані від ділянки відповідача 2) знаходиться об'єкт гідрометеорології (і який саме), тобто не обґрунтовані належними і допустимими доказами межі охоронної зони.

Окрім письмових заперечень у відзиві, поданому суду в судове засідання 02.02.17 представником відповідача 1 заявлено письмове клопотання про застосування строку позовної давності до вимог заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури щодо скасування рішень Ужгородської міської ради та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, внаслідок його спливу, оскільки прокурор звернувся з даним позовом тільки в грудні 2016 року. Наголосила, що при прийняті оспорюваних рішень був присутній прокурор міста Ужгорода ОСОБА_4 (витяги з протоколів пленарних засідань сесій Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року та 02.08.2013 року додані до матеріалів справи). Обізнаність вказаного прокурора з оскаржуваними рішеннями є доведеною з дати ухвалення рішення - з 29.03.2013 р. та з 02.08.2013 р., у зв'язку з чим вважаються обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до 121 Конституції України , ст. 6 Закону України "Про прокуратуру". На цьому наголошується у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 р. № 6-152цс14. Крім цього інформувала, що відповідно до встановленого порядку, Ужгородська міська рада систематично надсилає прокуратурі міста копії всіх рішень засідань сесій ради для відому і надала письмові докази про надіслання прокуратурі міста копій оскаржуваних рішень міської ради (супровідні листи від 04.04.13 №03-18/26 та від 08.08.13 №03-18/26).

Відповідач 2 проти позову заперечив в повному обсязі, просить в задоволенні позову відмовити. Вважає заявлені вимоги прокуратури необґрунтованими як по суті, так і не доведеними належними і допустимими доказами, заявленими з порушенням строку давності. При цьому покликається на аналогічні заперечення та докази, які заявлені та подані відповідачем 1. Стосовно вимоги прокурора, яка стосується недотримання порядку проведення земельних торгів, відповідач 2 подав суду заяву про застосування строку позовної давності, мотивуючи її присутністю і, відповідно, обізнаністю про прийняття відповідного рішення, тому не має жодних поважних причин пропуску встановленого законом строку на звернення до суду. Водночас зауважив, що надання земельної ділянки в оренду не спричиняє непоправних наслідків для територіальної громади чи будь-яких інших зацікавлених осіб, оскільки ділянка не вибула з публічної власності і по завершенню строку оренди Ужгородська міська Рада зможе розпорядитися нею (надати право оренди / користування чи передати у власність) у відповідності до тієї процедури, яка буде законодавчо встановлена на той момент. Звертає також увагу суду на прецедентну практику ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії щодо повноважень муніципалітету при передачі в оренду земельної ділянки (рішення від 24.06.03 р. по заяві №44277/98, зокрема пункти 38-40), згідно з якою процедурні та компетенційні порушення в діях органу місцевого самоврядування не повинні призводити до позбавлення особи речового права на майно, оскільки це є грубим порушенням ст. 1 Протоколу №1 право на мирне володіння майном Римської Конвенції. Приватна особа не в змозі ефективно вплинути на внутрішні процедури і взагалі дії суб'єкта владних повноважень та не повинна страждати від їх недосконалості або допущених суб'єктом владних повноважень помилок. Нагадує, що згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини практика ЄСПЛ є джерелом права в Україні і повинна застосовуватися судами України при розгляді справ.

Письмовим клопотанням від 13.02.17 прокурор пояснив, що не вважає строк позовної давності щодо оскарження спірних рішень ради та укладеного договору пропущеним. Про факт порушення радою наведених у позовній заяві норм прокурору стало відомо лише з листа Управління СБУ в Закарпатській області від 06.06.16 №58/8-913. Однак, у разі доведення перед судом відповідачами факту пропуску такого строку, керуючись вимогами ч. 5 ст. 267 ЦК України, постановою пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ №10 від 29.05.13, заявив письмове клопотання про поновлення строку позовної давності. Поважність пропуску такого мотивує тим, що зі змісту самих оспорюваних рішень дійти попереднього висновку про порушення вимог земельного законодавства, в т. ч. відсутності погодження суміжного землекористувача при відведенні земельної ділянки відповідачу 2, прокуратурі не могло бути відомо.

З огляду на відсутність додаткових обґрунтувань та доказів присічність строку вирішення спору судом (ст. 69 ГПК України) сторони наполягали на вирішенні спору по суті за наявними у справі документами, тому у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами (п. 2.3. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року №18).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Ужгородська міська громадська організація Інститут транскордонного співробітництва звернулася до Ужгородської міської ради з клопотанням про виділення їй земельної ділянки площею 800-1000 м 2 для реалізації грантового міжнародного проекту щодо створення ОСОБА_3 Інформаційного Центру. З наданих заявником до звернення матеріалів вбачається, що уряд України є учасником Спільної операційної програми: Угорщина - Словаччина - Румунія - Україна 2007 - 2013 роки, для реалізації якої було укладено угоду про фінансування між Урядом України з однієї сторони та Європейським Співтовариством з іншої сторони. В рамках цієї Програми було укладено Грантову Угоду HUSKROUA/1001/024 на виконання Проекту під назвою Кордони очима людей . Учасником від імені Спільного Органу Управління ЄІСП Програми Транскордонного Співробітництва Угорщина - Словаччина - Румунія - України є Національне Агентство з Розвитку, а з боку України учасником виступає відповідач по справі - Ужгородська міська громадська організація Інститут транскордонного співробітництва . Вищевказаним Проектом передбачено формування системи виробництва та поширення інформації про розвиток транскордонних процесів, що охоплює: аналітично-прогнозний центр; підрозділ, що займається моніторингом громадської думки населення прикордонних регіонів - ОСОБА_3 центр соціологічного аналізу ; ОСОБА_3 транскордонного співробітництва ; ОСОБА_3 інформаційна служба (Т. 1, а. с. 63-68).

У зв'язку з розглядом вказаного звернення, з метою попередження порушень земельного законодавства, міська рада направила запит до Держземагенства України з приводу порядку виділення земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівлі ОСОБА_3 центру. Листом від 22.02.13 вказаний орган надав роз'яснення з покликанням на положення абз. 9 ч. 2 ст. 134 ЗК України, який регулює порядок передачі земельних ділянок без проведення земельних торгів у разі розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України (Т. 1, а.с. 62).

Рішенням XVII сесії Ужгородської міської ради VІ скликання від 29.03.2013р. за №865, виходячи з приписів ст.ст. 26, 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 12, 220, 92, 118, 121, 122-124, ч. 2 ст. 134 ЗК України, надано дозвіл, зокрема, Інституту транскордонного співробітництва на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,08 га для будівництва ОСОБА_3 інформаційного центру по вул. Собранецькій, б/н з подальшою передачею її в оренду (Т. 1, а.с. 61).

Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів проекту відведення спірної земельної ділянки, у матеріалах міститься нотаріально завірений лист Закарпатського обласного центру з гідрометеорології, яким уповноважена особа останнього не заперечує проти вилучення частини земельної ділянки площею 0,08 га, що перебуває у постійному користуванні центру згідно з Державним актом ІІ-ЗК №002324, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на постійне користування землею за №366 від 18 березня 2006 року, для передачі даної земельної ділянки у користування УМГО Інститут транскордонного співробітництва для будівництва та обслуговування міжнародного інформаційного центру. Крім того, Управління Держземагенства в Ужгородському районі Закарпатської області надало довідку від 01.07.13 №950/03-13 про правовий статус земельної ділянки, зокрема, про відсутність обмежень прав на земельну ділянку і наявних сервітутів (Т. 1, а.с. 79-119).

Рішенням XIX сесії Ужгородської міської ради VІ скликання від 02.08.2013р. за №1001 Ужгородській міській громадській організації Інститут транскордонного співробітництва затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,08 га для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій по вул. Собранецькій, б/н та надано її в оренду на десять років до 02 серпня 2023 року (Т. 1, а.с. 76).

На виконання прийнятих радою рішень 09.09.13 між Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, від імені якої діє Департамент міського господарства Ужгородської міської ради, як орендодавцем, і Ужгородською міською громадською організацією Інститут транскордонного співробітництва , як орендарем, на підставі рішення Ужгородської міської ради від 02 серпня 2013 року за №1001, укладено Договір оренди землі №1632 площею 0.0800 га, розташованої за адресою: м. Ужгород, по вул. Собранецькій, б/н, в строкове платне користування до 02 серпня 2023 року, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування громадських та релігійних організацій. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:50:001:0302.

Земельну ділянку передано орендарю за актом приймання-передачі.

Сторони обумовили, що поліпшення стану орендованої земельної ділянки, проведені орендарем за письмовою згодою з орендодавцем землі, не підлягають відшкодуванню. Умови, обсяги і строки відшкодування орендарю витрат за проведені ним поліпшення стану земельної ділянки визначаються окремою угодою (пункт 24 Договору оренди землі).

Окремим розділом про обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки закріплено, що на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження); передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю ділянку (пункти 25, 26 Договору).

Пунктами 27, 29 та 30 Договору сторони, зокрема, обумовили право орендодавця вимагати, і обов'язок орендаря: дотримуватися екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; тільки за письмовою згодою Орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; дотримуватися режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно з Додатковою угодою про внесення змін та доповнень до Договору від 09.09.2013 р., укладеною сторонами 11.11.2015 року, до п.п. 5, 9, 10 Договору оренди було внесено зміни щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру і порядку сплати орендної плати. Крім того, п. 2 Угоди Основний договір від 09.09.13 доповнено п. 29 наступного змісту: визначити, що орендар не вправі вносити право оренди до статутного фонду іншої юридичної особи та передавати його у заставу (Т. 1, а.с. 131).

Не погоджуючись з законністю прийнятих рішень та укладеного на їх виконання договору, покликаючись, зокрема, на порушення вимог ст. 134 ЗК України при наданні відповідачу 2 земельної ділянки; на відсутність у розробленому за замовленням відповідача проекті землеустрою щодо відведення ділянки погодження межі землекористування із суміжним землекористувачем - Закарпатським обласним центром з гідрометеорології; порушення відповідачами ст. 13 Закону України Про гідрометеорологічну діяльність та постанови КМ України №2262 від 11.12.99 р. в частині неврахування при відведенні ділянки режиму 200-метрової охоронної зони навколо об'єктів гідрометеорологічних спостережень; відсутність в укладеному договорі всіх істотних умов договору оренди землі, що вимагаються Законом України Про оренду землі , зокрема щодо умов збереження об'єкту оренди та умов передачі в заставу, до статутного капіталу юридичної особи права оренди земельної ділянки, прокурор в грудні 2016 року звернувся до господарського суду з позовом визнати їх незаконними та скасувати, а договір оренди землі визнати недійсним.

Аналізом положень чинного законодавства та дослідженням матеріалів справи, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, в тому числі і надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як роз'яснено п.1.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" виходячи з положень статей 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, статей 11, 16, 167, 169, 374 ЦК України, ст.ст. 2, 8, 48, 133, 148, 152, 197 ГК України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, відчуженні земельних ділянок державної або комунальної власності, укладенні, зміні, розірванні договорів купівлі-продажу, ренти, оренди земельної ділянки та інших договорів щодо земельних ділянок, встановленні сервітуту, суперфіцію, емфітевзису, в тому числі прийнятті державними органами та органами місцевого самоврядування відповідних рішень) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Згідно п. г ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі . Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. При цьому, оскільки судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 43 ГПК України). Згідно зі ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Згідно зі ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи документів проекту відведення спірної земельної ділянки, у матеріалах міститься нотаріально завірений лист Закарпатського обласного центру з гідрометеорології, яким уповноважена особа останнього не заперечує проти вилучення частини земельної ділянки площею 0,08 га, що перебуває у постійному користуванні центру згідно з Державним актом ІІ-ЗК №002324, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на постійне користування землею за №366 від 18 березня 2006 року, для передачі даної земельної ділянки у користування УМГО Інститут транскордонного співробітництва для будівництва та обслуговування міжнародного інформаційного центру.

Зважаючи на це, суд критично оцінює доводи прокурора, на які він покликається як на підставу заявлених вимог у даній справі, а саме: щодо недотримання положень ст. 198 ЗК України та відсутність у розробленому проекті землеустрою про відведення спірної земельної ділянки - погодження межі землекористування із суміжним землекористувачем - Закарпатським обласним центром з гідрометеорології, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи. При цьому суд бере також до уваги, що прокурор не вказує, та не покликається з доданням належних і допустимих доказів на будь яке порушення меж землекористування зазначеного суб'єкта земельних відносин, чи наявність межового спору між цими землекористувачами, у зв'язку з цим і на порушення суб'єктивних земельних прав чи інтересів Закарпатського обласного центру з гідрометеорології у спірних правовідносинах.

Не доведено прокурором належними і допустимими доказами порушень відповідачами ст. 13 Закону України Про гідрометеорологічну діяльність та постанови КМ України №2262 від 11.12.99 р. в частині неврахування при відведенні ділянки режиму 200-метрової охоронної зони навколо об'єктів гідрометеорологічних спостережень.

Так, згідно ст. 13 Закону України Про гідрометеорологічну діяльність з метою відвернення негативного впливу господарської та іншої діяльності на процес проведення гідрометеорологічних, геліогеофізичних спостережень та базових спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, що провадяться гідрометеорологічними станціями і постами, та збереження їх репрезентативності навколо цих об'єктів встановлюються охоронні зони. В охоронних зонах забороняється розміщення та експлуатація об'єктів, що можуть негативно впливати на якість спостережень, створювати небезпеку для працівників, які їх проводять, перешкоджати нормальному функціонуванню гідрометеорологічних станцій та постів. Порядок встановлення охоронних зон навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності, режим їх використання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку встановлення охоронних зон навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності, та режиму їх використання, затвердженого Постановою КМ України, від 11.12.1999, № 2262 охоронні зони - це земельні ділянки, ділянки водного об'єкта з особливим режимом їх використання, обмежені замкнутою лінією навколо об'єктів , призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності , до яких належать окремі гідрометеорологічні об'єкти, об'єкти базових спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, метеорологічні, гідрологічні, морські, аерологічні, авіаметеорологічні, спеціалізовані та інші гідрометеорологічні станції, пости та пункти спостережень (далі - об'єкти). Розміри охоронних зон встановлюються МНС. Рішення про встановлення охоронних зон приймає відповідний орган місцевого самоврядування на підставі клопотання МНС або його підприємства, установи чи організації відповідно до законодавства. При цьому клопотання має містити відомості про місцезнаходження об'єкта , площу, яку він займає, площу охоронної зони , що встановлюється навколо нього, характер його діяльності, власників (користувачів) суміжних земельних (водних) ділянок. До клопотання додаються викопіювання з кадастрових планів зазначених власників землі та землекористувачів. На підставі рішення органу місцевого самоврядування про встановлення охоронної зони межі охоронних зон переносяться в натуру (на місцевість) землевпорядними організаціями разом з підприємствами, установами та організаціями МНС з установленням спеціальних знаків, про що складається відповідний акт. Акт складається у чотирьох примірниках і підписується користувачем (власником) земельної ділянки або ділянки водного об'єкта, представником підприємства, установи чи організації МНС, представником місцевого органу земельних ресурсів Держземагентства і виконавцем робіт. Один примірник акта з копією матеріалів про перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронної зони передається відповідному місцевому відділу земельних ресурсів Держземагентства для внесення відповідних даних до земельно-кадастрової документації. В охоронних зонах об'єктів, віднесених МНС до реперної мережі (станції, пости, пункти спостережень, призначені для отримання неперервних, однорідних, репрезентативних даних, необхідних для встановлення багаторічних тенденцій змін клімату, гідрологічного режиму, забруднення навколишнього природного середовища), забороняється зокрема: будівництво та розміщення будь-яких споруд та інших об'єктів. В охоронних зонах об'єктів, не віднесених до реперної мережі , за письмовою згодою відповідного підприємства, установи чи організації МНС може провадитися діяльність, яка негативно не впливає на якість спостережень і не перешкоджає нормальному функціонуванню зазначених об'єктів . У разі провадження будь-якої діяльності необхідно попередити відповідне підприємство, установу чи організацію МНС про початок робіт не пізніш як за 10 днів. Земельні ділянки, ділянки водних об'єктів, на яких встановлено охоронні зони, не вилучаються у землекористувачів (водокористувачів) і можуть використовуватися з обмеженнями, визначеними цим Порядком.

У ході судового розгляду прокурором не надано жодного документу, передбаченого цим Положенням в підтвердження заявлених доводів у зазначеній частині (відповідної документації, актів документальної фіксації порушення встановлених обмежень охоронною зоною, в т.ч. внаслідок відведення спірної земельної ділянки, тощо). Не надано доказів та не вказано, відносно якого об'єкта (віднесеного в установленому порядку до реперної мережі) встановлена охоронна зона як така, її місцезнаходження, віддаленість від спірної земельної ділянки, тобто не обґрунтовані належними і допустимими доказами межі охоронної зони, тощо. Крім цього, виходячи з положень п. 8 зазначеного Порядку, в даному випадку суд погоджується із запереченнями відповідачів, що наявність охоронної зони згідно з діючим законодавством не є і не може бути перешкодою для надання земельної ділянки у власність/оренду/користування, оскільки це є виключно містобудівне обмеження, яке означає у тих чи інших випадках або неможливість, або спеціальний дозвільний порядок здійснення містобудівної діяльності власником / орендарем / користувачем земельної ділянки.

Щодо заявленої прокурором вимоги про визнання недійсним договору оренди, укладеного між відповідачами у спорі, з підстав відсутності у ньому всіх істотних умов (зокрема щодо умов збереження об'єкту оренди та умов передачі в заставу, до статутного капіталу юридичної особи права оренди земельної ділянки) суд констатує наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на момент укладення договору) передбачено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 вказаного Закону визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно о умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 15 Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди; строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Між тим, відсутність в укладеному між сторонами договорі оренди земельної ділянки від 09.09.2013 окремого розділу чи чіткого пункту щодо умов збереження об'єкту оренди не свідчить, що сторони не дійшли згоди щодо вказаної істотної умови.

Аналізуючи зміст Договору суд бере до уваги однакове для всього змісту договору значення слів і понять та загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а також здійснює порівняння вищевикладених пунктів договору зі змістом інших його частин, усім його змістом та намірами сторін. Проаналізувавши умови спірного договору оренди земельної ділянки, господарський суд прийшов до висновку про наявність в п.п. 27, 29, 30 договору оренди умов, що стосуються збереження стану об'єкта оренди. Стосовно ж іншої істотної умови: умов передачі в заставу до статутного капіталу юридичної особи права оренди земельної ділянки, то таке твердження прокурора є помилковим з огляду на положення Додаткової угоди до Договору оренди землі від 09.09.13, укладеної 11.11.15.

Таким чином, з аналізу вищенаведеного, суд прийшов до висновку про наявність всіх істотних умов договору визначених в ст. 15 Закону України «Про оренду землі, а тому відсутні підстави для визнання спірного договору оренди недійсним з зазначених прокурором у вказаній частини підстав.

Поряд з цим, відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ст. 124 ЗК України). Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 134 ЗК України (чинного на момент передачі землі) не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України . При цьому під терміном міжнародна організація у коментованій нормі слід розуміти - об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та інших галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів.

За таких обставин, суд погоджується з доводами прокурора, що оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування та укладеним на його виконання договором оренди землі, спірну земельну ділянку було передано в користування відповідачу 2 з порушенням земельного законодавства, тобто без проведення торгів (ст.ст. 116, 134 ЗК України), оскільки Ужгородська міська громадська організація Інститут транскордонного співробітництва не є суб'єктом у розумінні вище коментованої ст. 134 ЗК України, про що представник відповідача 2 підтвердив у ході судового розгляду. Зважаючи на це, позовні вимоги прокурора з зазначених підстав є обґрунтованими.

Між тим, відповідачі вказують на пропуск прокурором строку позовної давності щодо заявлених вимог, тому наполягають на його застосуванні і просять суд відмовити в позові, внаслідок спливу строку позовної давності, про що подали відповідні заяви.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до положень ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п.п. 4.1 п. 4 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. Абзац 2 п.п. 4.1 п. 4 зазначеної Постанови визначено, що у разі, коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга ст. 29 Господарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Згідно із п. 3 Наказу Генеральної прокуратури України від 07.11.2012 року №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" (діючого на час прийняття оспорюваних рішень), з метою забезпечення належної організації нагляду за додержанням і застосування законів та підвищення його ефективності, керуючись ст. 15 Закону України "Про прокуратуру", генеральним прокурором зобов'язано забезпечити нагляд за додержанням і застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та відомствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами державного нагляду (контролю) та управління, військовими частинами, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, фізичними особами - підприємцями, посадовими особами та громадянами. З цією метою наказано не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів , які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування , їх посадовими особами. При цьому основними напрямами нагляду за додержанням і застосуванням законів наказом визначено, зокрема захист фінансово-економічних інтересів держави, передусім у бюджетній та земельній сферах .

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що було обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", діючого на час прийняття оспорюваних рішень, призводить до наслідків, визначених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Згідно із мотивувальною частиною Постанови Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 року № 6-152цс14 визначено наступне: норма частини першої ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Відповідачем 1 надані докази щодо обізнаності прокуратури м. Ужгорода про оскаржувані рішення з дати їх прийняття міською радою (витяги з протоколів пленарних засідань сесій Ужгородської міської ради від 29.03.2013 року та 02.08.2013 року, в яких зафіксована присутність прокурора міста Ужгорода ОСОБА_4 при прийнятті оскаржуваних рішень, Т.1 а.с. 129-130, а також супровідні листи від 04.04.13 №03-18/26 та від 08.08.13 №03-18/26 про направлення копій оспорюваних рішень в прокуратуру міста відповідно до встановленого порядку для відому та можливого реагування, Т.2 а.с. 22-28).

Таким чином, виходячи з вищенаведеного в сукупності прокуратура міста Ужгорода була обізнана і мала бути обізнана про прийняття оскаржуваних рішень та надання земельної спірної ділянки відповідачу 2 в оренду ще в серпні 2013 року . Проте прокурор звернувся з даним позовом тільки в грудні 2016 року , тобто зі спливом встановленого законом строку позовної давності.

Письмовим клопотанням від 13.02.17 прокурор пояснив, що не вважає строк позовної давності щодо оскарження спірних рішень ради та укладеного договору пропущеним. Про факт порушення радою наведених у позовній заяві норм прокурору стало відомо лише з листа Управління СБУ в Закарпатській області від 06.06.16 №58/8-913. Однак, у разі доведення перед судом відповідачами факту пропуску такого строку, керуючись вимогами ч. 5 ст. 267 ЦК України, постановою пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських справ №10 від 29.05.13, заявив письмове клопотання про поновлення строку позовної давності. Поважність пропуску такого мотивує тим, що зі змісту самих оспорюваних рішень дійти попереднього висновку про порушення вимог земельного законодавства, в т. ч. відсутності погодження суміжного землекористувача при відведенні земельної ділянки відповідачу 2, прокуратурі не могло бути відомо.

В пунктах 2.2., 2.3. своєї постанови № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України). При цьому питання щодо поважності цих причин вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову з наданням доказів за правилами ст. 43 ГПК України.

Доказів наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову до матеріалів справи не надано. При цьому суд критично оцінює доводи прокуратури щодо поновлення строку позовної давності виходячи з вищезазначених наглядових функцій прокуратури та дійсних обставин, встановлених судом. Крім цього, як стверджує прокуратура про факт наявності наведених у позовній заяві порушень при наданні міською радою спірної земельної ділянки в оренду прокурору стало відомо лише з листа Управління СБУ в Закарпатській області від 06.06.16 №58/8-913, тобто ще в межах трирічного строку для пред'явлення даного позову, проте з цим позовом прокурор звернувся до суду тільки в грудні 2016 року. За таких обставин суд дійшов висновку, що клопотання прокурора про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом до задоволення не підлягає.

Враховуючи вищенаведене в сукупності в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати+ покладаються судом на позивача .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 29, 32, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ :

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача .

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2017 року.

Суддя В.Кривка