Постанова

від 27.02.2017 по справі 920/815/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2017 р. Справа № 920/815/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І. , суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 14.09.2016 р.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3417 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 24.11.16 р. у справі № 920/815/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Докат» , м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтжсервіс» , м. Суми

про стягнення 38954,40 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Докат» звернулося до господарського суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтжсервіс» заборгованість в розмірі 38954,40 грн. за отриманий товар та надані послуги, а також 1378 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду від 24.11.2016 р. у справі № 920/815/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтажсервіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Докат» 38954,40 грн. боргу, 1378,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач має невиконане зобов'язання в частині оплати вартості піску, поставленого позивачем, а також в частині оплати вартості наданих позивачем послуг перевезення, оскільки факт існування заборгованості підтверджений належними та допустимими доказами. Стосовно застосування позовної давності суд зазначив, що сторонами підписаний акт звірки розрахунків 23.09.2013 р., а отже звернення позивача з даним позовом до господарського суду у серпні 2016 р. відбулося у межах позовної давності, та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати. Також просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме 1515,80 грн. судового збору та 9800,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції вирішуючи питання щодо позовної давності невірно застосував положення чинного законодавства, а саме ст. 257, 267, 264 ЦК України та Постанову Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів , ч. 1 ст. 265 ГК України, та ін.

Також апеляційна скарга мотивована порушенням господарським судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: ст. ст. 4-2 , 4-3 , 4-4, 4-7 , 22, 6 9, 77, 82 Господарського процесуального кодексу України .

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав, його представник у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечує.

27.02.2017 р. електронною поштою від відповідача надійшло клопотання, в якому останній просить у зв'язку з неможливістю прибуття до Харківського апеляційного господарського суду винести ухвалу про участь представника ТОВ «Спецмонтжсервіс» адвоката ОСОБА_2 у судовому засіданні у справі № 920/815/16 у режимі відеоконференції, проведення якої забезпечити у господарському суді Сумської області.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 74-1 ГПК України, господарський суд за клопотанням сторони може постановити ухвалу про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за сім днів до дня проведення судового засідання , в якому відбуватиметься така участь.

Питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання.

Згідно зі штампом відділу документального забезпечення Харківського апеляційного господарського суду, клопотання представника ТОВ «Спецмонтжсервіс» , адвоката ОСОБА_2 про забезпечення проведення судового засідання у справі № 920/815/16, що призначене на 27.02.2017 р. о 12:00 год. в режимі відеоконференції надійшло до апеляційного суду 27.02.2017 р. о 10:00, тобто в день проведення судового засідання.

Зазначена обставина, а саме те, що клопотання надійшло у день судового засідання, з урахуванням положень ч. 3 ст. 74-1 ГПК України, унеможливлюють його задоволення.

При цьому, чинне процесуальне законодавство не містить підстав для зміни судом дати та часу раніше призначених судових засідань (за винятком виправлення описки, якої в даному випадку допущено не було), у тому числі, такою підставою не може бути і клопотання однієї із сторін про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Зазначене відповідає також засадам рівності сторін у господарському процесі (ст. 4-2, 22 ГПК України).

Враховуючи викладене, клопотання відповідача про участь в судовому засіданні 27.02.2017 р. о 12:00 годині у справі № 920/815/16 в режимі відеоконференції, не підлягає задоволенню.

Відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, відповідно до накладної № 18 від 11.07.2013 р. ТОВ «Докат» (постачальник) поставило ТОВ «Спецмонтажсервіс» (покупець) пісок у кількості 272,4 м 3 , на загальну суму 18523,20 грн.

Також, позивачем надані відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, перелік та вартість яких визначено у актах виконання робіт:

- № 14 від 21.06.2013 р. на суму 14648,32 грн.;

- № 17 від 11.07.2013 р. на суму 15782,88 грн.

Вищезазначена накладна та акти виконання робіт підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків станом на 23.09.2013 р. підписаний ТОВ «Докат» та ТОВ «Спецмонтажсервіс» , який підтверджує існування між сторонами правовідносини з поставки товарів та надання послуг, а також підтверджує факт часткового розрахунку відповідача з позивачем.

З даного акту звірки вбачається, що станом на 23.09.2013 р. відповідач не повністю розрахувався з позивачем, має заборгованість у сумі 38954,40 грн.

01.07.2016 р. позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою № 14 (а. с. 13) про оплату заборгованості.

Відповідач у встановленому законом порядку заборгованість не оплатив.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що підставою для передачі товару за спірними накладними є договір, укладений між сторонами в спрощеній формі, відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару, в т.ч. не виконав відповідної вимоги останнього щодо оплати.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не передбачено законом. Правочин, щодо якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України , договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Водночас, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України , правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України , допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між сторонами укладено правочин у спрощений спосіб, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України , договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України .

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України , кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України , не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено вище, відповідно до накладної № 18 від 11.07.2013 р. ТОВ «Докат» (постачальник) поставило ТОВ «Спецмонтажсервіс» (покупець) пісок у кількості 272,4 м 3 , на загальну суму 18523,20 грн.

Крім цього, позивачем надані відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, перелік та вартість яких визначено у актах виконання робіт № 14 від 21.06.2013 р. на суму 14648,32 грн. та № 17 від 11.07.2013 р. на суму 15782,88 грн.

З урахуванням відповідних вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 32-34, 36 ГПК України, передача товару за вищезазначеною накладною та надання послуг за вищезазначеними актами відбулися в рамках правочинів, укладених між сторонами в спрощеній формі, тобто шляхом складання накладної, актів та здійснення оплати за поставлений товар, отриманий за цією накладною та за надані послуги.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначено вище, 01.07.2016 р. позивач звернувся до відповідача з листом - вимогою № 14 (а. с. 13) про сплату заборгованості, однак відповідач у встановленому законом порядку суму заборгованості не оплатив.

Отже, як вбачається з матеріалів справи сторони угоду на постачання піску та про надання послуг оформили шляхом складання відповідних документів та вчинення конклюдентних дій. Вчинення таких конклюдентних дій означає згоду на укладання договору. Позивачем обов'язок щодо поставки товару та надання послуг на перевезення вантажу виконано, претензій щодо якості чи кількості поставленого товару та наданих послуг від відповідача на адресу позивача не надходило. Але, відповідач на порушення своїх зобов'язань та чинного законодавства не оплатив поставлений йому товар та надані послуги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина ж 1 статті 903 вищевказаного Кодексу передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності є невірними та помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частина ж п'ята зазначеної статті встановлює, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Як вже зазначено вище між сторонами виникли правовідносини з поставки товару (піску) 11.07.2013 р., а правовідносини з надання послуг - 21.06.2013 р., 11.07.2013 р.

Матеріали справи містять акт звірки взаємних розрахунків від 23.09.2013 р., в якому відображена заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 38954,40 грн. Відповідач також надав свій варіант (пропозицію0 акту звірки, в якому підтвердив наявність заборгованості (а. с. 86).

Згідно з ч 1 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, у відповідності до абз 1, 2 п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Таким чином, 23.09.2013 р. сторонами при підписанні акту звірки розрахунків з печатками сторін, за які відповідають керівники сторін, перервано перебіг позовної давності, у зв'язку з чим звернення позивача з даним позовом до господарського суду у серпні 2016 року відбулося у межах перебігу загальної позовної давності.

Стосовно посилань заявника апеляційної скарги на те, що справа № 920/815/16 розглянута у незаконному складі колегії суддів, оскільки порушений порядок призначення розгляду справи у складі колегії, вбачається наступне:

Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст . 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , у судах функціонує Єдина судова інформаційна (автоматизована) система. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційною (автоматизованою) системою у порядку, визначеному процесуальним законом. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів, навантаження кожного судді, заборони брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядження, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ.

Відповідно до ст. 2 1 ГПК України , У господарських судах функціонує автоматизована система документообігу, що забезпечує: об'єктивний та неупереджений розподіл справ між суддями з додержанням принципів черговості та рівної кількості справ для кожного судді; надання учасникам господарського процесу інформації про стан розгляду справ, у яких вони беруть участь; централізоване зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів; підготовку статистичних даних; реєстрацію вхідної і вихідної кореспонденції та етапів її руху; видачу судових рішень та наказів господарського суду на підставі наявних в автоматизованій системі документообігу даних щодо судового рішення та реєстрації заяви особи, на користь якої воно ухвалено; передачу справ до електронного архіву.

Позовні заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до господарського суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, яка здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження документів, інформація про предмет спору та сторони по справі, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.

Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають у провадженні суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень. Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів. Після визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, внесення змін до реєстраційних даних щодо цієї справи, а також видалення цих даних з автоматизованої системи документообігу суду не допускається, крім випадків, установлених законом.

Згідно зі ст. 4 6 ГПК України , справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Суддя чи склад колегії суддів для розгляду конкретної справи визначається у порядку, встановленому частиною третьою статті 2 1 цього Кодексу.

Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30 здійснюється визначення суддів, які мають повноваження щодо розгляду судової справи на момент автоматизованого розподілу, здійснюється згідно з вимогами підпункту 2.3.3 пункту 2.3 цього Положення, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду, а також з урахуванням дотримання правил поєднання судових справ.

У даній справі протоколом автоматичного розподілу зазначеної справи визначено головуючого суддю та суддю - доповідача Джепу Юлію Артурівну (а. с. 2).

В подальшому ухвалою господарського суду Сумської області від 07.11.2016 р. у справі № 920/815/16 (суддя -доповідач Джепа Ю.А.) враховуючи характер позовних вимог та складність зазначеної справи вирішено призначити розгляд справи колегіально у складі трьох суддів.

На підставі зазначеної ухвали суду від 07.11.2016 р. розпорядженням керівника апарату суду ОСОБА_3 відповідно до п. 2.3.23 Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 920/815/16. За результатами автоматичного розподілу зазначеної справи визначено головуючого суддю та суддю - доповідача Джепу Ю.А., суддю Костенко Л.А. та суддю Коваленко О.В. (а. с. 69-71).

Тобто в даному випадку господарським судом Сумської області дотримано вимог Закону України Про судоустрій і статус суддів , Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, та ін.

Як зазначає представник відповідача у судове засідання 24.11.2016 р. він не з'явився, оскільки приймав участь в іншій справі (цивільній № 592/5548/16-ц), також зазначає, що справа № 920/815/16 розглянута у судовому засіданні менше ніж за 20 хвилин. Зазначені доводи відповідача спростовуються наступним та матеріалами справи: по-перше відповідач не повідомив суд про неможливість прибуття у призначене судове засідання та не надав доказів його участі в іншому судовому засіданні по цивільній справі, по-друге явка сторін не була визнана обов'язковою.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Більше того, розгляд справи було неодноразово відкладено.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 24.11.16 р. у справі № 920/815/16 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 24.11.16 р. у справі № 920/815/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Барбашова С.В.