Постанова

від 01.03.2017 по справі 910/17813/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2017 р. Справа№ 910/17813/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання: Романовій Ю.М.

представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

від відповідача: не прибули

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА-АГРО"

на рішення господарського суду міста Києва

від 13.12.2016

у справі №910/17813/16 (суддя Демидов В.О.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА-АГРО"

про стягнення 70078,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

28.09.2016 Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕДА-АГРО про стягнення заборгованості у розмірі 70 078,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати послуг з перевезення вантажів відповідно до договору № 1 про надання транспортних послуг з перевезення вантажу від 06.01.2016.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА-АГРО" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 суму основного боргу у розмірі 60000 грн. 00 коп., пеню у розмірі 7357 грн. 80 коп., інфляційні втрати у розмірі 2721 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 1378 грн. 00 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕДА-АГРО" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 року та прийняти нове рішення.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги скаржник зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, оскільки прийняте внаслідок неповного з'ясування судом всіх обставин справи, неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Крім того, скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначив, що у відповідача відсутні відомості щодо укладення договору про надання транспортних послуг з перевезення вантажу №1 від 06.01.2016, а справжність даного договору викликає у відповідача сумніви, з зв'язку з чим, для встановлення справжності підпису та відбитка печатки на вказаному договорі необхідні спеціальні знання різних напрямів у межах однієї галузі знань, 15.11.2016 відповідачем було подано клопотання про призначення комплексної судової експертизи.

Однак, судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні даного клопотання відповідача, з огляду на наявні докази, які надають можливість зробити обґрунтовані висновки по суті спору та відхилення клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю участі в судовому засіданні ОСОБА_4, явку якого було зобов'язано забезпечити ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2016.

За твердженнями відповідача, не зважаючи на відсутність в матеріалах справи витребуваних ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2016 доказів, які обґрунтовують вимоги позивача, суд першої інстанції зробив хибний висновок про достатність матеріалів справи для її вирішення по суті.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) від 20.01.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА-АГРО" на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 року у справі №910/17813/16 прийнято до провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.03.2017.

27.02.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярія) від відповідача надійшло клопотання про призначення комплексної судової експертизи, додаткові пояснення до апеляційної скарги та клопотання про відкладення розгляду справи.

01.03.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів (канцелярія) від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 01.03.2017 заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, за мотивів викладених у відзиві, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції 01.03.2017 представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, та, як зазначалось вище, надав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому повідомив про те, що представники відповідача, які володіють достатньою компетенцією для здійснення належного представництва інтересів відповідача, 01.03.2017 перебуватимуть в інших судових засіданнях, зокрема в м. Вінниця (у справі №822/2115/16) та у м. Києві (у справі №810/4123/16), на підтвердження чого надав суду роздруківку з Єдиного реєстру судових рішень по справі№822/2115/16 та роздруківку з офіційного веб-порталу Судова влада по справі №810/4123/16. Крім того, подав клопотання про призначення комплексної судової експертизи.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду, критично ставиться до клопотання відповідача про відкладення судового засідання та клопотання про призначення комплексної судової експертизи з метою встановлення справності підпису та відбитка печатки відповідача на спірному договорі, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, останнім в суді першої інстанції також було заявлено клопотання про призначення комплексної судової експертизи, а ухвалою господарського суду міста Києва від 30.11.2016 відповідача було зобов'язано забезпечити явку ОСОБА_4 в судове засідання, відкладене на 13.12.2016 для відібрання експериментальних зразків підпису останнього. Відповідач, в свою чергу, в судове засідання призначене на 13.12.2016 не з'явися, подав клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку з неможливістю участі в судовому засіданні ОСОБА_4 через перебування у відрядженні в м. Одеса.

Так, згідно із п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Так, відповідно до приписів ст. ст. 41, 42 ГПК України призначення експертизи на вимогу учасників процесу не є обов'язком суду, а є його правом; висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за загальними правилами, встановленими статтею 43 ГПК України.

Як зазначено в п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2651 від 27.11.2006 "Про деякі питання призначення судових експертиз", п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №4 від 23.03.2012 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи викладене, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України та того, що відповідач не був позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами, в тому числі, заявляючи клопотання про призначення комплексної судової експертизи з метою встановлення справності підпису та відбитка печатки відповідача на спірному договорі, не забезпечив явку в судове засідання, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_4, що свідчить про зловживання своїми процесуальними правами, направленими на затягування розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача та за наявними в ній матеріалами, оскільки останній про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представника відповідача, що не з'явився, у судове засіданні 01.03.2017, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

До того ж, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасника апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення скасуванню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 06.01.2016 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ВЕДА-АГРО (замовник) було укладено договір № 1 про надання транспортних послуг з перевезення вантажу (далі - Договір), згідно розділу 1 якого у порядку та на умовах, передбачених цим договором, клієнт доручає, а автоперевізник зобов'язується за плату та за рахунок клієнта виконати послуги, пов'язані з систематичним перевезенням вантажів. Автоперевізник за дорученням клієнта зобов'язується виконати види послуг, які уточнюються у відповідній специфікації до даного договору.

В тому числі, у даному розділі Договору сторони погодили, що укладають відповідні додаткові угоди до даного договору, в яких визначаються: вид, найменування та кількість вантажу; пункт відправлення та пункт призначення вантажу; розмір оплати послуг автоперевізнику; період, в який здійснюються автоперевезення; інші необхідні відомості.

У відповідності до п. п. 2.2.1 та 2.1.7 Договору виконавець зобов'язується належним чином виконати прийняту від замовника заявку, а замовник зобов'язується вчасно сплатити за виконані перевезення.

Згідно п. 3.1 Договору вартість кожного окремого перевезення вантажу узгоджується сторонами в специфікаціях. Сумою договору є загальна сума вартості всіх перевезень, здійснених на протязі дії даного договору.

За умовами п. 4.1 Договору розрахунки між замовником та виконавцем здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України на підставі рахунку протягом 3 банківських днів з дати надання послуг або на умовах попередньої оплати. Акт виконаних робіт, що надісланий засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою, вважається таким, що має юридичну силу до заміни його на оригінал.

В п. 5.4 Договору сторони погодили, що у разі затримки оплати послуг транспортного перевезення вантажу, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу без обмеження строку нарахування та інфляцію за прострочений період.

Пунктом п. 8.1 Договору встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2016.

Відповідно до 8.4 Договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно 1 розділу Договору, специфікації до даного договору є невід'ємною частиною даного договору.

Так, сторони в Специфікації №1 до Договору погодили найменування вантажу - насіння соняшника; кількість вантажу вказується у товарно-транспортних накладних та в актах виконаних робіт; вид транспорту - автотранспорт; пункт відправлення - Миколаївська область, Первомайський район, с. Іванівка; пункт призначення - Миколаївська область, Братський район, смт. Братське, вул. Промислова, буд. №4; тариф на перевезення - 140 грн., в т.ч. без ПДВ за кожну фактично перевезену тонну вантажу за вищевказаним маршрутом.

За твердженням позивача, на виконання умов договору він виконав роботи з вантажоперевезення всього на загальну суму 236 065,20 грн., проте відповідач лише частково оплатив послуги за договором на суму 176 065,20 грн., у зв'язку із чим борг відповідача складає 60 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити, у 10-ти денний термін з дня отримання претензії, заборгованість у розмірі 60 000,00 грн., що підтверджується описом вкладення до цінного листа, наявним в матеріалах справи (а.с. 37).

Доказів сплати вказаної заборгованості матеріали справи не містять.

Приписами ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 909 ЦК України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Приписами ст. 920 ЦК України встановлено що, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ч. 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, Закон України Про автомобільний транспорт та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 №363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, визначають товарно-транспорту накладну як обов'язковий документ, який має оформлюватись при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Так, згідно п.п. 1, 11.1 даних Правил товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів та єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

З викладеного вбачається, що позивач належним чином виконав умови Договору, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 04.02.2016 №657653, від 02.02.2016 №657669, від 02.02.2016 №657670, від 01.02.2016 №657671, від 01.02.2016 №657672, від 01.02.2016 №657673, від 01.02.2016 №657674, від 01.02.2016 №657675, від 05.02.2016 №657676, від 05.02.2016 №657679, від 05.02.2016 №657680, від 04.02.2016 №657681, від 04.02.2016 №657682, виставленими рахунками на оплату: №1 від 13.01.2016 на суму 58844,80 грн, №2 від 17.01.2016 на суму 23620,80 грн, №3 від 31.01.2016 на суму 81023,60 грн та №4 від 06.02.2016 на суму 72576,00 грн, та актами здачі-прийомки виконаних робіт (послуг), які не були повернуті відповідачем з його підписом, що не суперечить умовам п. 4.1 Договору, згідно якого акт виконаних робіт, що надісланий засобами факсимільного зв'язку або електронною поштою, вважається таким, що має юридичну силу до заміни його на оригінал.

В тому числі, згідно з випискою по рахунку позивача у ПАТ Райффайзен Банк Аваль , відповідачем частково оплачено отримані послуги за договором на суму 176 065,20 грн. (призначення платежу - оплата транспортних послуг згідно з рахунком №1 від 13.01.2016 - 58844,80 грн., №2 від 17.01.2016 - 23620,80 грн., №3 від 31.01.2016 - у загальному розмірі 81023,60 грн., №4 від 06.02.2016 у загальному розмірі 12576 грн.).

Крім того з наявних в матеріалах справи копій товарно-транспортних накладних вбачається, що вони оформлені належним чином, містять підписи уповноважених осіб отримувача вантажу та штамп відповідного складу.

Відтак, місцевим господарським судом вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рахунок №4, за яким заявлена до стягнення заборгованість, частково оплачена відповідачем та в якому наявне посилання на Договір, що спростовує доводи відповідача про відсутність факту укладання договору та надання транспортних послуг.

Відповідно до ст. 610 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відтак, як вбачається з матеріалів справи, Договір позивачем виконувався, зобов'язання з оплатити позивачеві за надані послуги визнавались, відповідачем зобов'язання з оплати за Договором в повному обсязі не виконане, наявність і розмір спірної заборгованості належними і допустимими доказами підтверджено та відповідачем не спростовано ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, відтак висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 60 000,00 грн. боргу апеляційний господарський суд вважає правомірним та обґрунтованим.

Пунктом 3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Як зазначалося вище, відповідно до п. 5.4 договору у разі затримки оплати послуг транспортного перевезення вантажу, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу без обмеження строку нарахування та інфляцію за прострочений період.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2721,00 грн. та пені у розмірі 7357,80 грн., тобто у заявленому позивачем розмірі, оскільки факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом, з урахуванням того, що існують розбіжності стосовно заявлених до стягнення сум у прохальній частині позовної заяви та наданому позивачем розрахунку, а також враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання позивача.

Згідно зі ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідачем в додаткових поясненнях до апеляційної скарги від 27.02.2017 уточнено апеляційні вимоги та, зокрема в прохальній частині, зазначено про задоволення позовних вимог в повному обсязі, однак зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник не погоджується з прийнятим рішення суду першої інстанції про задоволення позову, відтак, апеляційний господарський суд вважає помилковим зазначенням про це скаржником, з огляду на що не приймає до уваги дане прохання відповідача.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА-АГРО" про призначення комплексної судової експертизи - відхилити.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕДА-АГРО" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 у справі №910/17813/16 - без змін.

3. Матеріали справи №910/17813/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

К.В. Тарасенко