Рішення

від 09.03.2017 по справі 541/1994/16-ц

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/1994/16-ц

Номер провадження 2/541/53/2017

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 березня 2017 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

в складі:

головуючого судді - Андрущенко-Луценко С.В.,

при секретарях - Непокупній Л.М., Калініченко Л.О.

з участю прокурора - Герасименко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму, ОСОБА_3 освіти і науки України, Управління державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області, Державної казначейської служби України про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати та стягнення середнього заробітку за час простою,

в с т а н о в и в :

30.08.2016 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду із вище зазначеним позовом.

В направленому на адресу суду позові позивачка зазначила, що з 18 листопада 2009 року її було прийнято на роботу прибиральницею-швейцаром у ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум. З квітня 2014 року на території ОСОБА_2 та Луганської областей проводиться антитерористична операція. Територія м. Донецька є тимчасово непідконтрольною українській владі. У результаті вище вказаних подій у липні 2015 року вона вимушена була покинути місце свого постійного проживання та роботи назавжди. Починаючи з липня 2014 року до дня розгляду справи судом ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум не виплачує їй заробітну плату, посилаючись на відсутність коштів. Сума заборгованості по грудень 2014 року становить 12874,86 грн., що підтверджується довідкою про суми виплачених їй доходів та утриманих податків №8027 від 12.08.2016 року. Стверджує, що неодноразово зверталася до ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму з приводу виплати заборгованої заробітної плати, однак отримала відмову. Крім того її повідомили, що наказом по установі №03-к від 06.02.2015 року Про відпустки її відправили у відпустку без збереження заробітної плати до стабілізації ситуації в м. Донецьку та відповідно звільнили з роботи за згодою сторін з 15 липня 2015 року на підставі наказу №28-к від 15.07.2015 року по кадровим питанням . Посилаючись на Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України вважає вище згадані накази такими, що не мають правових наслідків. Отже, з січня 2015 року ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум не забезпечує її роботою, заробітна плата їй не нараховується. Відповідно до ст. 35 КЗпП України простій -це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. За час простою не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. З квітня 2014 року на території Донецької області проводиться антитерористична операція, тому вважає що в ОСОБА_2 гірничо-економічному технікумі виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя і здоров'я працівників, не з вини працівника, що призвело до неможливості продовжувати роботу у зазначеній установі з 01 січня 2015 року. ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум не виплачує їй заборговану заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного простою. Даний відповідач на підконтрольну Україні територію не переміщений. Засновником ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму є ОСОБА_3 освіти і науки України, фінансується установа за рахунок коштів, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також доходів одержаних внаслідок господарської діяльності. Зважаючи на це вважає, що відповідальність за порушення її трудових прав повинно нести як ОСОБА_3 освіти і науки так і Управління державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області та Державна казначейська служба України.

Оскільки ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум не виплатив їй своєчасно заборговану заробітну плату в сумі 12874,86 грн. вона набула право у відповідності до вимог Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на компенсацію втрати не отриманого нею доходу (заробітної плати) з врахуванням відповідного індексу інфляції, що складає за її підрахунками 5082,58 грн. Також вона має право на отримання середнього заробітку за час простою за період з 01 січня 2015 року по 25 серпня 2016 року в розмірі 41002,56 грн.

Зважаючи на вище викладене, просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму, ОСОБА_3 освіти і науки України, Управління державної казначейської служби України у м. Донецьк Донецької області, Державної казначейської служби України на її користь: 12874,86 грн. заборгованої заробітної плати, 41002,56 грн. середнього заробітку за час простою та 5082,58 грн. втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

При судовому розгляді справи позивачка ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному об'ємі, як законний та обґрунтований. В направлених до суду поясненнях, обґрунтувала свою позицію.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явилася, але направила на адресу суду заяву про проведення розгляду справи у її відсутності та у відсутності її представника.

Представник позивачки ОСОБА_1 -ОСОБА_4 повторно в судове засідання не з'явився.

Відповідач ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум перебуває на тимчасово окупованій території України в м. Донецьк, про що свідчить Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.41). Судом направлялися відповідні матеріали позовної заяви та повідомлення про час розгляду справи даному відповідачеві, але були повернуті до суду у зв'язку з тим, що УДППЗ Укрпошта не здійснює пересилання пошти на тимчасово окуповану територію (а.с.46, 103, 136, 144).

Відповідач ОСОБА_3 освіти і науки України свого представника до суду не направило. З установи на адресу суду надійшли заперечення на позов, з яких вбачається, що позов ОСОБА_3 освіти і науки України не визнається, оскільки відповідач не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3, адже працював у ОСОБА_2 гірничо-економічному технікумі і саме цей заклад не провів з ним повного розрахунку. Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595 Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_2 та Луганської областей не дозволяється проводити виплати з бюджетів на непідконтрольних українській владі територіях. Виплата заробітної плати для працівників за період, коли заклад розміщувався на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або заклад був переміщений в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі виплачується за рахунок кошторису установи. Адміністрація ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму не зверталася до ОСОБА_3 з приводу переміщення на територію підконтрольну державній владі. Після повернення територій Донецької області під контроль органів державної влади не профінансовані виплати, у тому числі заробітна плата працівникам установ, будуть проведені у повному обсязі за рахунок кошторисів цих бюджетних установ. Зважаючи на викладене, в задоволенні позову ОСОБА_1 просили відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача - Управління державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області в судове засідання не з'явився. Установа направила на адресу суду клопотання про проведення розгляду справи у відсутності представника та заперечення на позов. У направленому до суду запереченні зазначило, що органами Державної казначейської служби України на даний момент не здійснюється обслуговування установ, організацій, які фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів міст, які знаходяться на території, непідконтрольній органам державної влади України. До того ж, відповідно до п.24 Прикінцевих положень Бюджетного кодексу України виконання державного та місцевих бюджетів у населених пунктах ОСОБА_2 та Луганської областей, що розташовані на території проведення антитерористичної операції, здійснюється тільки після повернення територій під контроль державної влади. Між позивачем ОСОБА_1, ОСОБА_2 гірничо-економічним технікумом, ОСОБА_3 освіти і науки України та Управлінням Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області на даний час відсутні будь-які правовідносини. Договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування між позивачем, відповідачами та Управлінням Державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області не укладено, реєстраційних рахунків в органах Казначейства не відкрито. Управління жодним чином прав та свобод позивача не порушувало, будь-яких протиправних дій відносно нього не здійснювало, зобов'язань перед позивачем не має. На підставі викладеного, в задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

Відповідач - Державна казначейська служба України свого представника в судове засідання не направила, про час і місце розгляду справи установа повідомлена належним чином.

Прокурор Герасименко Ю.Ю. в судовому засіданні вважала, що спірні правовідносини виникли лише між позивачем і ОСОБА_2 гірничо-економічним технікумом. Державна казначейська служба України, з метою захисту інтересів якої прокурор вступив до даної справи, не є учасником спірних правовідносин і відповідно відсутні підстави стверджувати про порушення нею законних прав та інтересів позивача. Зважаючи на викладене, просила суд у задоволенні позову до Державної казначейської служби України відмовити. При вирішенні інших позовних вимог поклалась на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення позивача, прокурора, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 01.12.2011 року працювала на посаді прибиральниці ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму, а з 06.06.2014 року була переведена на посаду швейцара даної установи на підставі наказу №29-к від 06.06.2014 року. Жодних інших записів в трудовій книжці позивачки немає, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.9).

З 18 травня 2015 року позивачка ОСОБА_1 перемістилася з тимчасово окупованої території в с. Зуївці Миргородського району, та стала на облік, як особа переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції (а.с.10).

На підставі наказу №03-ко від 06 лютого 2015 року по ОСОБА_2 гірничо-економічному технікуму позивачці ОСОБА_1 з 07 лютого 2015 року надано відпустку без збереження заробітної плати до стабілізації ситуації в м. Донецьку (а.с.13).

Наказом по ОСОБА_2 гірничо-економічному технікуму №28-к від 15.07.2015 року на підставі особистої заяви, звільнено позивачку ОСОБА_1 з посади швейцара з 15.07.2015 року за згодою сторін (а.с.36).

Позивачкою надано суду відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, як на підтвердження не отримання нею заробітної плати починаючи з липня 2014 року (а.с. 37).

Встановлено, що станом на момент розгляду справи, ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум знаходиться на тимчасово окупованій території у місті ОСОБА_2 та не перемістився на підконтрольну Україні територію.

Так, відповідно до Указу Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" з квітня 2014 року на території ОСОБА_2 та Луганської областей проводиться антитерористична операція.

Активна фаза антитерористичної операції з липня 2014 року проходить у місті ОСОБА_2. З моменту проведення цієї операції територія міста ОСОБА_2 є тимчасово непідконтрольною українській владі.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до Відомостей з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків вбачається, що за ІІІ квартал 2014 року ОСОБА_1 була нарахована ОСОБА_2 гірничо-економічним технікумом заробітна плата в сумі 6437,43 грн., дані про виплату якої відсутні, хоч відповідні суми податків були перераховані до бюджету (а.с.37).

Відповідно до пункту 1.2. 168 Податкового Кодексу України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Таким чином, заробітну плату, зважаючи на наявні перерахування до бюджету за липень-вересень 2014 року ОСОБА_1 повинна була б отримати.

Суд не вважає достатнім доказом, який підтверджує не отримання позивачкою заробітної плати виключно відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків, за умови, що вони не підтверджені іншими об'єктивними доказами по справі, адже в самих відомостях (а.с.37) зазначено, що інформація потребує уточнення у джерел доходів. Не є таким доказом і роздруківка з особового карткового рахунку позивачки ОСОБА_1

Факт перебування позивачки на роботі в ОСОБА_2 гірничо-економічному технікумі в період з липня по грудень 2014 року є спірним.

Ст. 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (таємне).

Як встановлено ст. 1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 02 вересня 2014 року № 1669-VIІ (далі Закон № 1669), періодом проведення антитерористичної операції вважається час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції, встановлені Законом України № 1669, який має пріоритет над іншими законами з огляду на те, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону передбачено, що закони та інші нормативно правові акти України діють у частині, що не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України Про боротьбу з тероризмом у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Згідно з постановою Правління Національного Банку України Про призупинення здійснення фінансових операцій від 6 серпня 2014 року № 466 призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою.

Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 7 листопада 2014 року Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_2 та Луганської областей , яка набрала чинності 11 листопада 2014 року, встановлено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації зобов'язані забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Постанова № 595 прийнята на виконання положень Закону 1669.

Пунктом 3 Тимчасового порядку встановлено, що заробітна плата працівникам установи за період, коли установа розміщувалась на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа переміщена в населений пункт на контрольовану територію, виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису установи.

Заробітна плата виплачується працівникам установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати (здійснювати господарську, статутну діяльність) і працівники виконують свої функціональні обов'язки (п. 4 Тимчасового порядку).

Таким чином, Тимчасовий порядок передбачає низку умов, за наявності яких можлива виплата заробітної плати працівника бюджетних установ.

Відповідно листа Генеральної дирекції УДППЗ Укрпошта № 522-31/205 від 22.07.2014 у зв'язку із загостренням суспільно-політичної ситуації на території ОСОБА_2 та Луганської областей, проведенням бойових дій в зоні АТО, підвищення ризику виникнення загрози життю та здоров'ю працівників поштового зв'язку, блокуванням проїзду до м. Донецьк та м. Луганськ незаконними озброєними угрупуваннями, з 22.07.2014 призупинено приймання для пересилання поштових відправлень на адресу м. Донецьк.

Також у зв'язку з тим же листом, та у зв'язку, з тим що ОСОБА_2 гірничо-економічний технікум не було виведено на контрольовану українській владі територію, суд позбавлений можливості витребувати у відповідача ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму відомості про те, чи має дана установа заборгованість по заробітній платі перед позивачем, а якщо має то про розмір заборгованості по заробітній платі, а також документи, при наявності таких, про виплату позивачеві всіх належних йому сум за період фактичної роботи.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивачки середнього заробітку за час простою, суд приходить до наступних переконань.

Згідно зі статтею 34 КЗпП України, простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Порядок оплати часу простою визначений статтею 113 КЗпП України.

Зокрема, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" роз'яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст. 113 КЗпП, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, таке: за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для здоров'я чи життя працівника не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток; відповідно до ч. 3 ст. 84 КЗпП у разі простою підприємства (установи, організації) з незалежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором.

Таким чином, оплата часу простою в розмірі середнього заробітку передбачена у випадках, коли за відсутності вини працівника виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища.

Крім того, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

Відповідно до вимог статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з пунктом 4 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_2 та Луганської областей, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям ОСОБА_2 та Луганської областей", заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки.

Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).

Позивачкою не надано жодних доказів, які б підтверджували, ту обставину, що вона з січня 2015 року по день винесення судом рішення виходила на роботу та виконувала свої трудові обов'язки, або ж виходила на роботу, а їй роботи не надавали. Навпроти судом встановлено, що з 18 травня 2015 року позивачка перемістилася з тимчасово окупованої території - з м. Донецька в с. Зуївці Миргородського району Полтавської область (а.с.10). Отже, відповідно до вимог статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України Про оплату праці право на отримання винагороди - заробітної плати за цей час не має.

Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачкою ОСОБА_1 не надано суду достатніх доказів, які б з достовірністю підтверджували наявність у ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму перед нею заборгованості по заробітній платі та про наявність у неї права на отримання середнього заробітку за час простою, зважаючи на що в задоволенні її позову до ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Також суд вважає, що оскільки позивачка не перебувала у трудових відносинах з Управлінням Державної казначейської служби України у місті Донецьку Донецької області, ОСОБА_3 освіти і науки України, Державною казначейською службою України і вони не є роботодавцями, у розумінні норм Кодексу законів про працю України, які повинні виплачувати позивачці заробітну плату, тому підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі, при встановленні судом такої, з цих відповідачів немає.

Посилання позивачкою в своїх письмових поясненнях на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 року безпідставні, оскільки дане рішення не регулює спірне питання, а прийняте з приводу строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Зважаючи на вище викладене, в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 62, 64, 77, 79, 84; 88, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 47, 115, 116 КЗпП України, суд, -

в и р і ш и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 гірничо-економічного технікуму, ОСОБА_3 освіти і науки України, Управління державної казначейської служби України у м. Донецьку Донецької області, Державної казначейської служби України про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати та стягнення середнього заробітку за час простою.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області на протязі 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційних скарг через Миргородський міськрайонний суд.

Суддя: ОСОБА_5