Рішення

від 28.02.2017 по справі 2-28/08

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-28/08 22-ц/774/22/К/17

Справа № 2-28/2008 Головуючий в 1-й інстанції

Номер провадження 22-ц/774/22/К/ ОСОБА_1

Категорія - 27 (III) Доповідач - Митрофанова Л.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

в складі : головуючого судді: Митрофанової Л.В.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

при секретарі: Чубіній А.В.

за участі: представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представників ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 лютого 2008 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором грошової позики, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором грошової позики , -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2008 року ОСОБА_7 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором грошової позики. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що 18.08.2004 року та 15.11.2004 року вона уклала договори грошової позики з ОСОБА_2, який взяв у неї в борг 20000 грн. та 10000 грн., про що склав відповідні розписки. Оскілкьи відповідач не виконав свої обов'язки по поверненню боргу, просила стягнути суму заборгованості, з урахуванням відсотків на рівні облікової ставки НБУ, що становить 37467 грн.

Під час розгляду справи ОСОБА_4 подала до суду аналогічний позов, посилаючись на те, що вона сплатила первісному позивачу ОСОБА_7 заборгованість за відповідача, тому набула право вимоги від ОСОБА_2, і просила стягнути з відповідача на свою користь 40777 грн., що становить заборгованість за договорами позики, та відсотки за користування грошима.

Заочним рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 лютого 2008 року позов ОСОБА_4 задоволено, визнано дійсними договори позики між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 від 18.08.2004 року на суму 20000 грн., та від 15.11.2004 року на суму 10000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 ан користь ОСОБА_4 кошти в сумі 40777 грн. за договорами грошової позики, 404,67 грн. судових витрат, держмито 374,67 грн., ІТЗ 30 грн., 2500 грн. витрат на правову допомогу, проценти, індекс інфляції в сумі 1619,75 грн. та 709,60 грн., судові витрати в сумі 53,30, а всього 46468,99 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду з підстав його незаконності та необґрунтованості та закриття провадження у справі. Вважає, що суд першої інстанції не повідомив його належним чином про розгляд справи, чим позбавив відповідача права надати свої заперечення проти позовних вимог та заявити клопотання про призначення експертизи, в матеріалах справи відсутні докази про належне повідомлення відповідача, рішення по справі постановлено на підставі недоведених обставин, не перевірено чи дійсно відповідач підписував розписки.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 просять рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так судом першої інстанції встановлено, що 18 серпня 2004 року та 15 листопада 2004 року ОСОБА_7 уклала договір грошової позики х ОСОБА_2, який взяв у ОСОБА_7 гроші в сумі 20000 грн. та 10000 грн. відповідно.

Грошові кошти по першому договору позики ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 18 серпня 2005 року, по другому договору позики - 15 листопада 2005 року.

25 травня 2007 року ОСОБА_4, без згоди ОСОБА_2, повернула ОСОБА_7 гроші в сумі 40777 грн. відповідно до позову з урахуванням судових витрат, процентів та індексу інфляції по грудень 2006 року включно, а ОСОБА_7 передала їй розписки від імені ОСОБА_2, у звязку із чим ОСОБА_4 набула усіх прав відносно відповідача що мала і ОСОБА_7

Судом першої інстанції вірно встановлено, що факт підписання сторонами договорів позики від 18.08.2004 року, від 15.11.2004 року та надання в позику грошових коштів доведений, ОСОБА_2 свої зобов'язання за договорами позики перед позивачем не виконав, гроші не повернув, тому грошові кошти за договором позики необхідно стягнути за рішенням суду.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив із їх доведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до норм ст. ст. 11, 626 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положеннями ст. ст. 525, 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Різновидом договору є договір позики (ст. 1046 ЦК України).

Нормою ст. 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмові формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, того самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ст. 1050 ЦК України передбачено, що у випадку, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

В свою чергу, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 виконала перед ОСОБА_7 зобов'язання замість ОСОБА_2, тому, відповідно до вимог ст. ст. 509-519 ЦК України, набула усіх прав відносно відповідача, в тому числі й право, відповідно до вимог ЦПК України, на звернення з позовом до суду з даним позовом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що факт підписання сторонами договорів позики від 18.08.2004 року, від 15.11.2004 року та надання в позику грошових коштів доведений, відповідач свої зобов'язання за договорами позики перед позивачем не виконав, гроші не повернув, тому грошові кошти за договором позики необхідно стягнути за рішенням суду та саме на користь ОСОБА_4, яка, відповідно до ст. 512 ЦК України, набула право вимоги за вказаними договорами позики.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що рішення по справі постановлено на підставі недоведених обставин, не перевірено чи дійсно відповідач підписував розписки колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи апеляційної скарги спростовуються вище наведеним.

Крім того слід зауважити, що питання про встановлення факту чи дійсно відповідач підписував розписки було предметом дослідження судом апеляційної інстанції, зокрема представником відповідача було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, в судове засідання неодноразово викликався відповідач для відібрання вільних зразків його підпису, необхідних для проведення експертизи, проте останній в судові засідання 13.12.2016 року, 24.01.2017 року, 31.01.2017 року та 28.02.2017 року в суд апеляційної інстанції не з'являвся, що унеможливило призначення по справі почеркознавчої експертизи та свідчить про ухиляння відповідача від її проведення.

Інші доводи що, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, зокрема розгляд справи за його відсутності, не можуть бути підставою для скасування законного рішення, оскільки вони не призвели до неправильного вирішення справи.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення в частині стягнення з відповідача боргу за договорами позики, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Проте колегія суддів не може погодитися із висновком суду першої інстанції щодо необхідності визнання дійсними договорів позики між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 від 18.08.2004 року та 15.11.2004 року.

Так, визнаючи дійсними вказані договори позики, суд не врахував, що вони були укладені між сторонами в письмовій формі відповідно до вимог чинного законодавства та ніким належним чином не оспорені, тому відсутні підстави для додаткового визнання їх дійсними за судовим рішенням, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі ст. 309 ЦПК України про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання дійсними спірних договорів

В іншій частині рішення суду першої інстанції скасуванню чи зміні не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Заочне рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 29 лютого 2008 року скасувати в частині визнання дійсними договорів позики, укладених між ОСОБА_7 до ОСОБА_2 18 серпня 2004 року та 15 листопада 2004 року та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені вказаних позовних вимог .

В іншій частині заочне рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: