Постанова

від 09.03.2017 по справі 908/3058/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

09.03.2017р. справа № 908/3058/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 - за довіреністю від відповідача:ОСОБА_5 - за довіреністю розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги та Приватного підприємства Агро - 07 , м. Запоріжжя Товариства з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія , м. Полтава на рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. по справі№ 908/3058/16 (суддя Науменко А. О.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія , м. Полтава доПриватного підприємства Агро - 07 , м. Запоріжжя простягнення суми

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія , м. Полтава (далі - «Позивач» ) звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства Агро - 07 , м. Запоріжжя (далі - «Відповідач» ) частини попередньої оплати в розмірі 20' 500,00 грн та суми штрафу за прострочення виконання договірного зобов'язання в розмірі 300' 000,00 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. у справі № 908/3058/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства Агро - 07 , м. Запоріжжя (ЄДРПОУ 34868930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія , м. Полтава (ЄДРПОУ 39117280) суму попередньої оплати в розмірі 20' 500 00 грн та суму судового збору в розмірі 307,50 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення суми штрафу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що передбачений сторонами у п.6.2. договору перевезення штраф за своєю правовою природою є пенею, а оскільки відповідач не несе перед позивачем будь-яких грошових зобов'язань за договором № 21 ПУ від 12.10.2016р., то стягнення з нього пені за прострочення доставки вантажу (не грошового зобов'язання) є безпідставним.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу б/н та б/д, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. у справі № 908/3058/16 в частині стягнення з Приватного підприємства Агро - 07 суми попередньої оплати в розмірі 20' 500 00 грн та суми судового збору в розмірі 307,50 грн та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним, обґрунтованим та таким, що прийняте з повним дослідженням усіх обставин справи, оскільки навіть за умови порушення відповідачем договірних зобов'язань суд помилково стягнув з відповідача на користь позивача всю суму попередньої оплати в розмірі 20' 500,00 грн, тоді як відповідачем було здійснено перевезення більшої половини від кількості обумовленого вантажу, що є підставою для скасування спірного рішення.

Водночас, не погоджуючись зі спірним рішенням суду першої інстанції позивач - також звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою № 119 від 26.01.2017р., в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. у справі № 908/3058/16 в частині відмови у стягненні штрафної санкції, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного підприємства Агро - 07 суму штрафу в розмірі 150' 000,00 грн.

Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2017р. апеляційні скарги відповідача та позивача було об'єднано у спільне апеляційне провадження.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

01.03.2017р. до відділу організаційної роботи, документального забезпечення та канцелярії Донецького апеляційного господарського суду від Приватного підприємства Агро - 07 надійшла заява б/н від 24.02.2017р. про долучення документів до апеляційної скарги відповідача.

07.03.2017р. до канцелярії апеляційного суду від представника позивача надійшли заперечення № 318/1 від 03.03.2017р. проти зазначеної вище заяви відповідача. У судовому засіданні представник позивача зазначив, що відповідач належним чином не довів неможливість подання спірних документів, а отже, останні, в порядку ч. 1 ст. 101 ГПК України не можуть бути прийняті судом до уваги. Крім зазначеного, у судовому засіданні, представник позивача наполягав на задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія .

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі Приватного підприємства Агро - 07 та пояснив, що додані до заяви б/н від 24.02.2017р. документи - є уточненням тих матеріалів, які надавалися до суду першої інстанції, що також мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статей 4-4, 81-1 Господарського процесуального кодексу України фіксацію судового процесу було здійснено технічними засобами та складено протокол судового засідання.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає рішення господарського суду винесеним законним, а апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 12.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія (далі - Замовник ) та Приватним підприємством Арго-07 (далі - Перевізник ) укладено договір перевезення № 21 ПУ (далі - Договір № 21 ПУ ).

Пунктом 1.1 договору № 21 ПУ сторони передбачили, що в порядку та умовах, визначених цим договором, що перевізник взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником, або іншою особою, уповноваженою замовником (відправником), вантаж, а саме: комплект електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки (вантаж), з місця відправлення до місця доставки і видати вантаж замовнику, а замовник взяв на себе зобов'язання прийняти вантаж та сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У пункті 1.2 договору № 21 ПУ сторони узгодили, що місцем відправлення вантажу є м. Запоріжжя, місцем доставки Харківська область, Краснокутський район, поблизу села Олексіївка, свердловина № 4 Водянівської площі.

Відповідно до пп. 1.2.1, 2.1. договору № 21 ПУ дата відправлення, термін доставки та інші додаткові умови перевезення визначаються у відповідній заявці замовника, яку замовник надає перевізнику не пізніше 1 дня до запланованої дати надання послуг з перевезення.

Згідно п. 1.7. договору № 21 ПУ, відновна вартість вантажу на момент підписання даного договору становить 6' 000' 000,00 грн.

За умовами пп. 2.3-2.4 договору № 21 ПУ після надання послуг з перевезення перевізник протягом 3-х днів готує та передає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. У випадку, якщо замовник не погоджується з наданим актом приймання-передачі наданих послуг, він зобов'язаний надіслати підряднику письмове обґрунтування відмови від підпису із обов'язковим викладенням зауважень та недоліків наданих послуг, а також шляхів і строків усунення зазначених зауважень та недоліків.

Вартість перевезення вантажу за домовленістю сторін складає суму 41 100 грн., в тому числі ПДВ 20% - 6 850,00 грн. (п. 5.1 договору № 21 ПУ).

Пунктом 5.3. договору № 21 ПУ передбачено, що замовник сплачує авансовий платіж в розмірі 50 % вартості перевезення (п. 5.1. договору) в день завантаження вантажу. Залишок вартості перевезення в розмірі 50% вартості - після підписання акту приймання-передачі наданих послуг, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника.

Згідно п. 9.1. договору № 21 ПУ він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається із заявки на перевезення вантажу від 13.10.2016р., позивач заявив до перевезення, а відповідач взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом наступний вантаж:

- трансформатори - 4 шт. (в.-2925, д.-3000, ш.-1600);

- контейнери з перетворювачами - 4 шт. (в.-2980, д.-3730, ш.-2480);

- контейнери з ФКУ- 4 шт. (в.-2980, д.-3730, ш.-2480), що разом становить 12 одиниць товару.

На виконання умов договору № 21 ПУ позивачем, на підставі виставлених відповідачем рахунків, 17-18.10.2016р. було перераховано ПП Агро-95 грошову суму у розмірі 41' 100,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 3922 від 17.10.2016р. на суму 6' 850,00 грн, № 3923 від 17.10.2016р. на суму 6' 850,00 грн, № 4016 від 18.10.2016р. на суму 6' 850,00 грн, № 4017 від 18.10.2016р. на суму 6' 850,00 грн та № 4018 від 13' 700,00 грн від 18.10.2016р., наявними в матеріалах справи.

Згідно товарно-транспортних накладних: № Р29 від 17.10.2016р. (дві накладні); № Р29 від 19.10.2016р. відповідачем до пункту розвантаження було доставлено 4 трансформатори, 2 контейнери з ФКУ та 2 шафи перемикання. Таким чином, відповідачем здійснено перевезення 6 одиниць товару, що вказані в заявці на перевезення (4 трасформатори та 2 контейнери з ФКУ), що є половиною від заявленого позивачем до перевезення обсягу вантажу. Не перевезеними залишились 2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивачем до суду про повернення частини суми попередньої оплати, на яку Відповідач перевезення не здійснив.

Ухвалюючи спірне рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним своїх обов'язків по перевезенню вантажу за договором перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р. Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача частини попередньої оплати у розмірі 20' 500,00 грн, що є половиною від сплаченої позивачем суми за договором перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Стосовно вимог позивача про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу, судова колегія зазначає наступне.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 ГК визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 ГК розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що пунктом 6.2 договору сторони визначили, що прострочення доставки вантажу за цим договором перевізник зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, завдані порушенням строку доставки, та сплатити штраф в розмірі 1% від вартості вантажу, строк доставки якого порушений, за кожен день такого прострочення. .

Тобто розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожну добу прострочення, що за визначенням статті 549 ЦК відповідає поняттю пеня .

Між тим для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має.

У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.

Така правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду України від 08.02.2017р. у справі № 910/29752/15 (№ справи ВСУ 3-1217гс16).

За таких обставин висновок місцевого господарського суд про неможливість застосування штрафу, визначеного сторонами у відсотках за кожен день прострочення, є передчасним.

Разом з тим, як зазначалося раніше, за п. 1.1 договору № 21 ПУ - …перевізник взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником, або іншою особою, уповноваженою замовником (відправником), вантаж… .

Під вантажем, за п. 11 договору № 21 ПУ розуміється - …комплект електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки (надалі - Вантаж )… .

Пунктом 6.2 договору № 21 ПУ визначено, що за прострочення доставки вантажу за цим договором перевізник зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, завдані порушенням строку доставки, та сплатити штраф в розмірі 1% від вартості вантажу, строк доставки якого порушений, за кожен день такого прострочення.

Так, зазначений вище пункт договору передбачає відповідальність у вигляді штрафу за порушення строку доставки усього обсягу вантажу, про який ідеться у п. 1.1 договору № 21 ПУ.

Згідно ч. 1, ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (аналогічне положення закріплене у ч. 1, ст. 307 ГК України).

Частиною 1 статті 313 ГК України визначено, що перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.

Розмір штрафів, що стягуються з перевізників за прострочення в доставці вантажу, визначається відповідно до закону (ч. 3, ст. 313 ГК України).

Таким чином, у контексті приписів зазначених нормативно-правових актів та укладеного сторонами договору № 21 ПУ, стягнення штрафу за порушення строку доставки вантажу можливе виключно стосовно вантажу, прийнятого перевізником до перевезення, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

З матеріалів справи не вбачається порушення відповідачем строків доставки вантажу, який був прийнятий ним до перевезення за товарно-транспортними накладними № Р29 від 17.10.2016р. (дві накладні) та 19.10.2016р.

Вимоги позивача про застосування приписів п. 6.2. договору № 21 ПУ щодо частини товару (вантажу), який не був прийнятий відповідачем до перевезення суперечать диспозиції як вище зазначених норм законодавства так і, власно, умовам договору.

Окрім цього, судова колегія вважає за необхідне зазначити про наступне.

Виходячи з умов п. 15.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні , затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4.

Матеріали справи зазначеного акту, щодо порушення строку доставки вантажу - не містять. За поясненнями Сторін такий акт не складався.

Згідно ч. 2, ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, у даному випадку, належним доказом порушення відповідачем строків доставки вантажу мав би бути акт, складений відповідно до приписів п. 15.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Враховуючи, що вищезазначений помилковий висновок місцевого господарського суду не вплинув на правильність судового рішення в цілому - рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. у справі № 908/3058/16 залишається без змін.

Оскільки доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи місцевим господарським суд допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 103, 104 ГПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне відхилити апеляційні скарги.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агро - 07 , м. Запоріжжя - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Полтавська бурова компанія , м. Полтава - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.2017р. у справі № 908/3058/16 - залишити без змін, з мотивів викладених у цій постанові.

Головуючий суддя: В. М. Татенко

Судді: О. В. Стойка

ОСОБА_3

Надруковано примірників:1-позивачу; 1-відповідачу; 1-у справу; 1-ГСЗО; 1-ДАГС.