Рішення

від 31.10.2017 по справі 908/3058/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/147/16-17/101/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2017 Справа № 908/3058/16

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська бурова компанія» , 36014, м. Полтава, вул. Харчовиків, 27

до відповідача: приватного підприємства «Арго-07» , 69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 150

про стягнення суми штрафу

суддя Корсун Віталій Леонідович

У засіданні приймали участь представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 26.12.16 № 05

від відповідача: директор ОСОБА_2, паспорт серії СВ № 284558

СУТЬ СПОРУ:

16.11.16 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська бурова компанія» (ТОВ «Полтавська бурова компанія» ) до приватного підприємства «Арго-07» (ПП «Арго-07» ) про стягнення попередньої оплати та штрафу.

16.11.16 проколом автоматизованого розподілу судових справ вказану позовну заяву передано на розгляд судді Науменко А.О.

Ухвалою від 18.11.16 судом прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 908/3058/16.

16.01.17 господарським судом Запорізької області по даній справі прийнято рішення (яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.17), яким позов задоволено частково. А саме, вказаним рішенням присуджено до стягнення з відповідача 20 500 грн. - суму попередньої оплати та 307,50 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

23.03.17 на виконання рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.17 видано відповідний наказ.

26.07.17 постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.17 та рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.17 у справі № 908/3058/16 в частині вирішення спору про стягнення штрафу та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

15.08.17 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 908/3058/16 передано на новий розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 15.08.17 справу № 908/423/17 в частині вирішення спору про стягнення штрафу прийнято до провадження суддею Корсун В.Л., якій присвоєно № провадження 34/147/16-17/101/17. Судове засідання призначено на 29.08.17.

В ході розгляду справи, судом неодноразового оголошувалась перерва. Крім того, ухвалою від 02.10.17 строк вирішення спору продовжено на 15 днів - до 31.10.17, розгляд справи відкладено.

За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 31.10.17, на підставі ст. ст. 82 1 , 85 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представникам сторін повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та у поясненні від 22.09.17 № 1405. В обґрунтування позовної вимоги про стягнення штрафу посилається на неналежне виконанням відповідачем умов договору перевезення № 21 ПУ від 12.10.16, укладеного між сторонами, за яким відповідач взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому позивачем вантаж. Оплату послуг з перевезення позивачем було здійснено в повному обсязі, однак, в порушення умов договору, відповідачем заявлений до перевезення вантаж був перевезений не повністю. Внаслідок прострочення відповідачем зобов'язання з перевезення вантажу, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 300 000,00 грн. штрафу на підставі п. 6.2. договору.

Відповідач щодо заявленого до стягнення штрафу, який розраховано позивачем від вартості вантажу - 6 000 000,00 грн. заперечив повністю з підстав викладених у відзиві від 29.08.17. Зокрема, зазначив, що ні договором, ні заявкою не передбачена вартість вантажу; поняття відновна вартість і вартість не є тотожними. У зв'язку із викладеним позивач вважає, що відновна вартість не може застосовуватись при нарахуванні штрафу. Крім того, з огляду на невизначеність вартості частини не перевезеного вантажу, відповідно неможливо визначити розмір штрафу.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.10.16 між товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавська бурова компанія» (Замовник) та приватним підприємством «Арго-07» (Перевізник) укладено договір перевезення № 21 ПУ відповідно до умов якого (п. 1.1), перевізник в порядку та умовах, визначених цим договором, взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником, або іншою особою, уповноваженою замовником (відправником), вантаж, а саме: комплект електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки (вантаж), з місця відправлення до місця доставки і видати вантаж замовнику, а замовник взяв на себе зобов'язання прийняти вантаж та сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У пункті 1.2 договору сторонами узгоджено, що місцем відправлення вантажу є м. Запоріжжя, місцем доставки Харківська область, Краснокутський район, поблизу села Олексіївка, свердловина № 4 Водянівської площі.

Відповідно до пунктів 1.2.1 договору, дата відправлення, термін доставки та інші додаткові умови перевезення визначаються у відповідній заявці замовника, яку замовник надає перевізнику не пізніше 1 дня до запланованої дати надання послуг з перевезення.

Згідно із п. 1.7. договору, відновна вартість вантажу на момент підписання даного договору становить 6 000 000,00 грн.

Пунктом 2.1. договору сторони визначили, що замовник не пізніше одного дня до запланованої дати надання послуг з перевезення, надає перевізнику заявку в якій зазначається місце відправлення вантажу, місце доставки вантажу, найменування та основні характеристики вантажу, вага або обсяг вантажу, дата та час відправлення вантажу, термін доставки вантажу, інші додаткові умови перевезення.

За умовами пунктів 2.3.-2.4. договору, після надання послуг з перевезення перевізник протягом 3-х днів готує та передає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. У випадку, якщо замовник не погоджується з наданим актом приймання-передачі наданих послуг, він зобов'язаний надіслати підряднику письмове обґрунтування відмови від підпису із обов'язковим викладенням зауважень та недоліків наданих послуг, а також шляхів і строків усунення зазначених зауважень та недоліків.

Вартість перевезення вантажу за домовленістю сторін складає суму 41 100 грн., в тому числі ПДВ 20% - 6 850,00 грн. (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.3. договору передбачено, що замовник сплачує авансовий платіж в розмірі 50 % вартості перевезення (п. 5.1. договору) в день завантаження вантажу. Залишок вартості перевезення в розмірі 50% вартості - після підписання акту приймання-передачі наданих послуг, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника.

Згідно із п. 9.1. договору, він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.16, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис закріплено частинами 1, 7 ст. 193 ГК України.

У відповідності до заявки на перевезення вантажу від 13.10.16, копія якої долучена до матеріалів справи, позивач заявив до перевезення, а відповідач взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом наступний вантаж: трансформатори - 4 шт. (в-2925, д -3000, ш -1600); контейнери з перетворювачами - 4 шт. (в-2980, д-3730, ш-2480); контейнери з ФКУ- 4 шт. (в-2980, д-3730, ш-2480), що разом становить 12 одиниць.

Датою завантаження у заявці вказано: 17-18.10.16; дата розвантаження - 18-20.10.16; умови оплати: передплата 50% за фактом навантаження; автомобіль - юмба; № а/м, п/п: Сканія АР 1009 СА/АР 2253 ХТ (дві ходки), Рено АР 6081 АТ/АР 1558 ХР; водій: ОСОБА_3, ОСОБА_4

На виконання умов договору позивач згідно виставлених відповідачем рахунків, відповідними платіжними дорученнями перерахував перевізнику 41 100,00 грн.

Відповідно до п. 1.5. договору № 21 ПУ, факт прийняття вантажу від перевізника підтверджується підписанням товарно-транспортної накладної.

Згідно із товарно-транспортними накладними: від 17.10.16 № Р29 (дві накладні); від 19.10.16 № Р29 відповідачем до пункту розвантаження було доставлено 4 трансформатори, 2 контейнери з ФКУ та 2 шафи перемикання.

Згідно з положеннями ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом ч. 2 ст. 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами ч. 5 ст. 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

З аналізу наведених вище норм матеріального права та обставин справи вбачається, що між сторонами спору склалися правовідносини з перевезення вантажу.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.17 скасовано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.17 та рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.17 у справі № 908/3058/16 в частині вирішення спору про стягнення штрафу та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 111 12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, у постанові Вищого господарського суду України від 26.07.17 по даній справі зазначено, що із встановлених судами обставин справи щодо умов наведеного договору не вбачається, що вказана у п. 6.2. договору відповідальність наступає у випадку прийняття відповідачем до перевезення усього обсягу вантажу, як про це зазначено судом апеляційної інстанції, а тому його доводи висновків місцевого господарського суду у цій частині не спростовують.

Крім того, Вищим господарським судом України у наведеній вище постанові зазначено: … для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 08.02.17 зі справи № 910/29752/15 господарського суду міста Києва, яка відповідно до приписів ст. 111 28 ГПК України має враховуватися судами.

Разом з тим слід зазначити, що відповідно до цієї норми права суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Однак оскільки таких мотивів щодо відступу від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, місцевим господарським судом не наведено, а суд апеляційної інстанції висновків місцевого господарського суду у частині вирішення позову про стягнення штрафу не спростував, виходячи із того, що судами не досліджувалося питання щодо правильності обрахування позивачем розміру штрафу, висновки місцевого господарського суду у цій частині вирішення спору є передчасними.

За загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими ст.ст. 32- 34, 43, 82, 84 ГПК України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Наведені порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права як такі, що призвели до прийняття неправильних судових рішень в частині вирішення спору про стягнення штрафу та не можуть бути усунені касаційною інстанцією в силу положень ч.2 ст.111 5 та ст.111 7 ГПК України, є підставою для їх скасування в цій частині з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення належить залишити без змін.

Під час нового розгляду справи в скасованій частині суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства .

Предметом даного судового розгляду по справі № 908/3058/16 є вимога ТОВ «Полтавська бурова компанія» про стягнення з відповідача 300 000,00 грн. штрафу за прострочення доставки вантажу за договором перевезення від 12.10.16 № 21 ПУ на підставі п. 6.2. договору.

У відповідності із приписами ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду Запорізької області від 16.01.17 та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.17 у справі № 908/3058/16 в частині вирішення спору про стягнення 20 500,00 грн. попередньої оплати за договором перевезення від 12.10.16 № 21ПУ набрали законної сили.

Отже, з урахуванням положень ч. 3 ст. 35 ГПК України та роз'яснень викладених у абз. 5 п.п. 2.6 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18, встановлені рішенням суду в господарській за № 908/3058/16, обставини в частині вирішення спору про стягнення 20 500,00 грн. попередньої оплати за договором перевезення від 12.10.16 № 21 ПУ не потребують доказуванню, як преюдиційні, при новому розгляді справи № 908/3058/16 в частині стягнення суми штрафу.

Так, в частині вирішення спору про стягнення 20 500,00 грн. попередньої оплати за договором перевезення від 12.10.16 № 21 ПУ судом першої та апеляційної інстанції, зокрема, встановлено наступні обставини:

… відповідачем здійснено перевезення 6 одиниць товару, що вказані в заявці на перевезення (4 трансформатори та 2 контейнери з ФКУ), що є половиною від заявленого позивачем до перевезення обсягу вантажу. Не перевезеними залишились 2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами.

25.10.16 позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою про перевезення залишку вантажу та сплату штрафу в сумі 300 000 грн. внаслідок прострочення зобов'язань за договором № 21 ПУ. До претензії додано обґрунтування відмови від підписання актів приймання-передачі наданих послуг.

Відповідачем листом від 27.10.16 № 174 відхилено претензію позивача, як необґрунтовану.

09.12.16 позивачем на адресу відповідача направлено вимогу за вих. № 1534 від 08.12.16 щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 20 500 грн. та сплату штрафу в сумі 300 000 грн.

… матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань перед позивачем в частині перевезеними 2-х контейнерів з ФКУ та 4-х контейнерів з перетворювачами .

Розглядаючи спір у справі № 908/3058/16 в частині стягнення з відповідача 300 000 штрафу суд виходив з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 919 ЦК України, перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Відповідно до положень ст. 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

За приписами ч. 1 ст. 923 ЦК України, у разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами).

За умовами пунктів 3.1.5, 3.1.6 договору у цій справі, перевізник зобов'язався доставити вантаж до місця доставки в строк, визначений у заявці замовника, тобто по 20.10.16.

Як свідчать матеріали цієї справи, перевізник не виконав перевезення відповідно до заявки (замовлення) до договору № 21ПУ у повному обсязі, а саме: відповідачем залишились не перевезеними 2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами.

Згідно із наданими позивачем до матеріалів справи копіями товарно-транспортних накладних № 33, № 34 від 25.10.16 (т. 1, а.с. 28-29), перевезення залишку вантажу, що не був перевезений відповідачем (2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами), здійснено за допомогою іншого перевізника.

Факт неналежного виконання ПП «Агро-07» взятих на себе договірних зобов'язань перед позивачем в частині перевезеними 2-х контейнерів з ФКУ та 4-х контейнерів з перетворювачами за договором перевезення від 12.10.16 № 21 ПУ встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 16.01.17 та у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 09.03.17 у справі № 908/3058/16 (які є чинними в частині вирішення спору про стягнення 20 500,00 грн. попередньої оплати за договором перевезення від 12.10.16 № 21ПУ) та відповідно до положень ст. 35 ГПК України зазначені обставини не потребують доведенню.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.2 договору перевезення від 12.10.16 № 21 ПУ, за прострочення доставки вантажу за цим договором перевізник зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, завдані порушенням строку доставки, та сплатити штраф в розмірі 1% від вартості вантажу, строк доставки якого порушений, за кожен день такого прострочення.

Статтями 193, 199 ГК України, ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Заходи відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 546 ЦК України.

Згідно із ч.1 ст. 230 та ч. 4 ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із викладеного вбачається, що розмір договірної штрафної санкції обраховано у відсотковому розмірі за кожен день прострочення, що за визначенням ст. 549 ЦК України відповідає поняттю «пеня» .

У відповідності до ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України закріплено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений ст. 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені ч. 1 ст. 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За приписами ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов'язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов'язання.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 08.02.17 у справі № 910/29752/15 господарського суду міста Києва, яка відповідно до приписів ст. 111 28 ГПК України має враховуватися судами.

Судом також враховано, що та обставина, що за порушення передбаченого строку доставки вантажу перевізник сплачує замовнику неустойку у вигляді штрафу в розмірі 1 % від вартості вантажу, строк доставки якого порушений, за кожен день такого прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок перевізника доставити вантаж не стає грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до умов договору і наведених вище положень законодавства має право на застосування до відповідача, у зв'язку з порушенням останнім строку виконання господарського зобов'язання в частині доставки 2-х контейнерів з ФКУ та 4-х контейнерів з перетворювачами, штрафної санкції передбаченої п. 6.2 договору перевезення від 12.10.16 № 21 ПУ.

Як свідчить зміст п. 6.2. договору, сторони погодили, що за прострочення доставки вантажу за цим договором перевізник зобов'язаний, зокрема, сплатити штраф в розмірі 1% саме від вартості вантажу, строк доставки якого порушений, за кожен день такого прострочення.

Враховуючи те, що за загальним правилом штраф обраховується не із загальної вартості послуг (робіт, товарів), а з вартості послуг (робіт, товарів), які виконані з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а також приймаючи до уваги, що інше прямо не передбачено умовами укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що штраф має визначатись, виходячи з вартості не перевезеної частини вантажу (два контейнери з ФКУ та чотири контейнери з перетворювачами), яка зазначена в заявці від 13.10.16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом та яка є невід'ємною частиною договору від 12.10.16 № 21.

З урахуванням викладеного, дослідивши питання щодо правильності обрахування позивачем розміру штрафу, суд встановив, що заявлена позивачем в якості штрафу сума 300 000,00 грн. розрахована ТОВ «Полтавська бурова компанія» не вірно, а саме не від вартості вантажу, строк доставки якого порушений (два контейнери з ФКУ та чотири контейнери з перетворювачами), а від загальної відновної вартості вантажу зазначеної у п. 1.7. договору - 6 000 000,00 грн., що не відповідає п. 6.2. договору та суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості, на яких має ґрунтуватись зобов'язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Судом враховано, що в заявці на перевезення від 13.10.16 та в договорі від 12.10.16 № 21ПУ відсутні будь-які посилання на те, що трансформатори - 4 одиниці (в.-2925, д.-3000, ш.-1600), контейнери з перетворювачами - 4 одиниці (в.-2980, д.-3730, ш.-2480), контейнери з ФКУ- 4 одиниці (в.-2980, д.-3730, ш.-2480) є комплектом електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки про який йдеться в п. 1.1 договору. Також у заявці та в договорі не зазначено ні загальну вартість вантажу, ні вартість кожної окремої одиниці вантажу, який заявлено до перевезення.

При цьому, п. 6.2. договору не передбачено нарахування штрафу в розмірі 1 % відсотка від відновної вартості вантажу про який йдеться у п. 1.1. договору, за кожен день прострочення.

Позивачем до матеріалів справи не надано документів з яких би суд мав змогу встановити вартість недопоставленої частини вантажу, а саме 2-х контейнерів з ФКУ та 4-х контейнерів з перетворювачами.

У зв'язку із наведеним, суд за відсутності документів щодо вартості недопоставленого вантажу - 2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами, позбавлений можливості розрахувати суму штрафу за прострочення доставки вантажу відповідно до п. 6.2. договору.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що саме з вартості недопоставленого вантажу (2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами) має визначатись сума штрафу в розмірі 1 % за відповідну кількість днів прострочення, що позивачем не надано суду доказів щодо вартості кожної окремої одиниці недопоставленого вантажу, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок є необґрунтованим, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 300 000,00 грн. штрафу - недоведеними.

У зв'язку із чим, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення 300 000,00 грн. штрафу з відповідача.

Також, відмовляючи у задоволені позову суд виходив з недоведеності позивачем належними та допустимими доказами того, що заявлений до перевезення вантаж у заявці є повним комплектом електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки загальною вартістю 6 000 000,00 грн., і що вказане у заявці обладнання утворює собою єдине ціле, яке дає змогу використовувати його за призначенням.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення суми штрафу покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2 1 , 4 2 , 4 3 , 4 5 , 22, 33, 34, 49, 69, 82, 82 1 , 84, 85, 111 12 , 111 28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Повне рішення складено 06.11.17.

Суддя В.Л. Корсун