Ухвала

від 10.03.2017 по справі 815/4299/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

---------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/4299/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марин П. П. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Шевчук О.А. та Зуєвої Л.Є.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача - Півторак Ігоря Івановича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Легітайм-Грін до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю Легітайм-Грін (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області (далі ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 липня 2015 року №0000322205 та №0000332205.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з постановою суду, ДПІ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 12 червня 2015 року по 25 червня 2015 року згідно пп.78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, на підставі виданого ДПІ наказу від 11 червня 2015 року №969 та згідно з направленням від 11 червня 2015 року №001339/1010 посадовими особами ДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2014 року, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 03 липня 2015 року №4576/15-53-22-05/38147534, яким встановлено порушення ТОВ: п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством за період з 01 червня 2014 року по 31 грудня 2014 року неправомірно завищено податковий кредит на суму 408111 грн. та не підтверджено реальність операцій з придбання товарів та послуг у контрагентів-постачальників у червні-вересні 2014 року, листопаді-грудні 2014 року; пп.139.1.1, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством безпідставно в декларації з податку на прибуток за 2014 року включено до складу валових витрати у розмірі 2040553 грн., чим занижено податок на прибуток за 2014 року на 367300 грн..

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17липня 2015 року №0000332205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 459125 грн., в т.ч. за основним платежем на 367300 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 91825 грн., та від 17 липня 2015 року №0000322205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 510139 грн., в т.ч. за основним платежем на 408111 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 102028 грн..

Винесення вказаних податкових повідомлень-рішень і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчиненого правочину та те, що господарські операції мали реальний характер, а товар/послуги використовувалися в господарській діяльності позивача, однак відповідачем при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень такі докази не були прийняті до уваги. Також судом було зазначено, що придбані у контрагентів товари було використано позивачем у власній господарській діяльності та реалізовано наступним покупцям, а саме: ТОВ ЕДС ЛТД , ТОВ Сервіскмоплект-12 , ТОВ Пенетрон-Николаев , ПП Хорт-М , ТОВ Альгіс , ТОВ Авант , ТОВ Мірбіг , ТОВ Електродом-57 , ТОВ БМУ-10 , ПП Охорона Віхрь , ТОВ Хімальянс .

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Положенням пп.139.1.9 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу валових витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу вказаних норм вбачається, що визначальними умовами формування платником своїх валових витрат та податкового кредиту з ПДВ, окрім інших, є наявність належним чином оформлених первинних документів, та зв'язок господарських операцій, на підтвердження яких складаються вказані первинні документи, з господарською діяльністю такого платника.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ та ТОВ Крок-М у лютому 2014 року укладено договори від 10 лютого 2014 року №102 та від 26 травня 2014 року №16, відповідно до яких постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар (будівельні матеріали, продукти харчування), а покупець зобов'язався прийняти зазначений товар і своєчасно оплатити його на умовах, визначених договором.

Також, ТОВ уклало договір поставки із ТОВ Гідромонтажсервіс від 21 серпня 2014 року №25, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію у кількості та на суму, зазначену у накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплати товари згідно накладної.

Крім цього, між позивачем та ТОВ Филакас укладено договір купівлі-продажу від 24 липня 2014 року №433/22-МП, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності: контрольно-вимірювальні прилади, а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його на умовах даного договору. Пізніше, ТОВ уклало з ТОВ Блюз Принт (постачальник) наступні договори: договір поставки від 31 жовтня 2014 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію у кількості та на суму, зазначену у накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплати товари згідно накладної; договір про надання послуг від 31 жовтня 2014 року №31, відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги, перелік, види, обсяги і вартість яких визначаються в актах виконаних робіт.

Окрім іншого, між ТОВ та ТОВ Два слона укладено договір про надання послуг від 23 листопада 2014 року №2311, відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги, перелік, види, обсяги і вартість яких визначаються в актах виконаних робіт.

Також, у листопаді 2014 року між ТОВ та ТОВ ТПД Солос укладено договір від 26 листопада 2014 року №37, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, визначених цим договором. Також у зазначеному періоді вказаними сторонами було укладено договір про надання послуг від 28 листопада 2014 року №43, відповідно до якого ТОВ ТПД Солос зобов'язується надавати ТОВ послуги, перелік яких, види, обсяг і вартість робіт визначаються у кожному окремому випадку в актах виконаних робіт.

Також, між ТОВ Агровит Одеса та ТОВ у періоді, що перевірявся, укладено наступні договори:

- договір про надання послуг від 26 вересня 2014 року №26/09п, відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати замовнику послуги.

- договір постачання товарів від 22 вересня 2014 року №22/09т, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар.

Про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами свідчать: акти здачі-приймання виконаних робіт від 23 жовтня 2014 року, від 29 жовтня 2014 року, від 31 жовтня 2014 року, від 23 жовтня 2014 року, від 30 липня 2014 року, від 31 липня 2014 року, від 02 липня 2014 року та інші; видаткові накладні від 03 грудня 2014 року, 04 липня 2014 року, витратні накладні 01 грудня 2014 року, 05 грудня 2014 року та інші; рахунок на оплату від 24 липня 2014 року за №5063/ВМО.

Крім того, фактичне отримання послуг з організації перевезення та отримання самих товарів підтверджується ТТН від 11 липня 2014 року №17, від 02 грудня 2014 року №33, від 08 грудня 2014 року за №42 та іншими.

На вимогу ТОВ та з метою формування останнім податкового кредиту контрагентами позивача були виписані податкові накладні, зокрема, від 04 грудня 2014 року№4132, від 18 грудня 2014 року №18129, від 03 листопада 2014 року №2418, від 19 червня 2014 року №1962, 08 липня 2014 року №873, від 23 липня 2014 року №2374 та інші накладні, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що про реальність господарських відносин позивача з контрагентами свідчать факти використання позивачем у власній господарській діяльності та реалізації придбаних у контрагентів товарів наступним покупцям, а саме: ТОВ ЕДС ЛТД , ТОВ Сервіскмоплект-12 , ТОВ Пенетрон-Николаев , ПП Хорт-М , ТОВ Альгіс , ТОВ Авант , ТОВ Мірбіг , ТОВ Електродом-57 , ТОВ БМУ-10 , ПП Охорона Віхрь , ТОВ Хімальянс .

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що наведена первинна документація є належним та допустимим доказом реальності (товарності) господарських правовідносин позивача з контрагентами, а протилежного під час провадження в судах першої та апеляційної інстанцій представниками ДПІ доведено не було.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене у сукупності, та оскільки договори позивача з контрагентами в судовому порядку недійсним не визнавалися, підстав для визнання їх нечинними із суті та форми не вбачається, сторони мали на меті створення реальних правових наслідків, що підтверджується первинними документами, а податкові накладні складені у відповідності до положень ПК України з зазначенням всіх необхідних реквізитів та в установленому законом порядку недійсними не визнавались, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту та формування валових витрат по взаємовідносинам з вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що платник податків не повинен нести відповідальність за дії чи бездіяльність (протиправні) своїх контрагентів. Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки виключно для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат та формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Так, чинним податковим законодавством не поставлено в залежність право на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб, в тому числі і контрагента платника податків, зокрема, внаслідок виявлення порушень чинного законодавства при укладанні правочинів контрагентом позивача та іншими суб'єктами господарювання. Тобто, якщо суб'єкт господарювання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, надання податкової звітності або інших вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки виключно щодо цієї особи. Вказані положення, також, узгоджуються зі змістом статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Отже, приймаючи до уваги все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги ТОВ про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 17 липня 2015 року №0000322205 та №0000332205 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а самі податкові повідомлення-рішення - скасуванню.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності згідно законодавства та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 березня 2017 року.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Л.Є. Зуєва О.А. Шевчук