Постанова

від 10.09.2020 по справі 815/4299/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 815/4299/15

адміністративне провадження № К/9901/42307/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2015 (суддя - Марина П.П.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2017 (колегія суддів: А.Г. Федусик. Л.Є. Зуєва, О.А. Шевчук) у справі № 815/4299/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Легітайм-Грін до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Легітайм-Грін звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.07.2015 № 0000322205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість всього на 510139 грн. та від 17.07.2015 № 0000332205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток всього на 459125 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що чинне законодавство України не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань, податкового кредиту, валових витрат платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації. При цьому він не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. Під час проведення перевірки ревізору-інспектору були надані всі первинні документи, які були складені на підставі проведених господарських операцій та оформлені відповідно до вимоги ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2017 позов задоволено. Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 17.07.2015 № 0000322205, № 0000332205.

Рішення судів обґрунтовано тим, що позивачем було надано належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчиненого правочину та те, що господарські операції мали реальний характер, а товар/послуги використовувалися в господарській діяльності позивача, однак відповідачем при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень такі докази не були прийняті до уваги. Також судом було зазначено, що придбані у контрагентів товари було використано позивачем у власній господарській діяльності та реалізовано іншим покупцям.

Не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в яких просить їх скасувати, у задоволені позову відмовити. Вказується, що суди попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з`ясування матеріалів справи не надали правового значення виявлених фактів під час проведення перевірки здійснення ним удаваних господарських операції із його контрагентами. При цьому, вказується на доводи, які ним були висловлені в акті перевірки та апеляційній скарзі, що не підлягають додаткового зазначенню.

Письмового відзиву від позивача на вказану касаційну скаргу відповідача до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 12.06.2015 по 25.06.2015 згідно пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 11.06.2015 р. № 969, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, згідно з направленням від 11.06.2015 № 001339/1010, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків ризикових категорій управління податкового аудиту ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, Поповою Т.В., згідно з направленням від 11.06.2015 р. № 001340/1011, головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків ризикових категорій управління податкового аудиту ДПІ у Приморському районі ГУ ДФС в Одеській області Фендюрою А.Ю., проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ Легітайм-Грін (код ЄДРПОУ - 38147534) щодо підтвердження взаємовідносин з контрагентами за період з 01.06.2014 р. по 31.12.2014 р., їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено акт від 03.07.2015 р. № 4576/15-53-22-05/38147534.

Актом перевірки встановлено порушення ТОВ Легітайм-Грін п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством за період з 01.06.2014 р. по 31.12.2014 р. неправомірно завищено податковий кредит на суму 408111 грн., та не підтверджено реальність операцій з придбання товарів та послуг у контрагентів-постачальників у червні-вересні 2014 р., листопаді-грудні 2014 р.; пп. 139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством безпідставно в декларації з податку на прибуток за 2014 р. включено до складу витрати у розмірі 2040553 грн., чим занижено податок на прибуток за 2014 р. на 367300 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.07.2015 № 0000332205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 459125 грн., в т.ч. за основним платежем на 367300 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 91825 грн., від 17.07.2015 № 0000322205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 510139 грн., в т.ч. за основним платежем на 408111 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 102028 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що такий висновок контролюючим органом був зумовлений, у тому числі, нереальних наслідків за правочинами, укладеними позивачем з ТОВ КРОК-М , ТОВ СКМПН , ТОВ ГІДРОМОНТАЖСЕРВІС УКРАЇНА , ТОВ ФІЛАКС , ТОВ ТОПФЕР УКРАЇНА , ТОВ БЛЮЗ ПРІНТ , ТОВ ДВА СЛОНА .

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду, який їх скасував, з чим погоджується Верховний Суд, з огляду на наступне.

Згідно із приписами статей 138-139 ПК України (тут і надалі в редакцій чинній на час виникнення спірних правопорушень) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб`єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами, що відповідає матеріалам справи у лютому 2014 між ТОВ Крок-М (виконавець) та ТОВ Легітайм-Грін (замовник) уклали договір про надання послуг від 10.02.2014 № 102, відповідно до якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги, перелік, види, обсяги і вартість яких визначається в актах виконаних робіт. Також у травні 2014 між вищевказаними сторонами було укладено договір від 26.05.2014 р. № 16, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (будівельні матеріали, продукти харчування), а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар і своєчасно оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Окрім цього судом встановлено, що у серпні 2014 ТОВ Легітайм-Грін (покупець) уклало договір поставки із ТОВ Гідромонтажсервіс (постачальник) від 21.08.2014 № 25, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію у кількості та на суму зазначену у накладних, а покупець зобов`язується прийняти та оплати товари згідно накладної.

Також у липні 2014 між ТОВ Филакас (продавець) та ТОВ Легітайм-Грін (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 24.07.2014 р. № 433/22-МП, відповідно до якого продавець зобов`язується передати у власність покупця товарно-матеріальні цінності: контрольно-вимірювальні прилади, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його на умовах даного договору.

У жовтні 2014 року ТОВ Легітайм-Грін (покупець) уклало з ТОВ Блюз Принт (постачальник) наступні договори:

- договір поставки від 31.10.2014 відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію у кількості та на суму зазначену у накладних, а покупець зобов`язується прийняти та оплати товари згідно накладної;

- договір про надання послуг від 31.10.2014 № 31, відповідно до якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги, перелік, види, обсяги і вартість яких визначається в актах виконаних робіт.

У листопаді 2014 року ТОВ Легітайм-Грін (замовник) та ТОВ Два слона (виконавець) укладено договір про надання послуг від 23.11.2014 р. № 2311, відповідно до якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги, перелік, види, обсяги і вартість яких визначається в актах виконаних робіт.

Крім цього, у листопаді 2014 між ТОВ Легітайм-Грін (покупець) та ТОВ ТПД Солос (постачальник) укладено договір від 26.11.2014 р. № 37, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і своєчасно оплатити його вартість на умовах, визначених цим договором (а.с. 94-95 т. 1).

Також у зазначеному періоді вказаними сторонами було укладено договір про надання послуг від 28.11.2014 № 43, відповідно до якого ТОВ ТПД Солос зобов`язується надавати ТОВ Легітайм-Грін послуги. Перелік, види, обсяг і вартість робіт визначаються у кожному окремому випадку в актах виконаних робіт. ТОВ Легітайм-Грін зобов`язується прийняти і оплатити виконані роботи згідно актів приймання виконаних робіт.

Крім того, судами було встановлено, що між ТОВ Агровит Одеса (виконавець) та ТОВ Легітайм-Грін (замовник) у періоді, що перевірявся, укладено наступні договори:

- договір про надання послуг від 26.09.2014 р. № 26/09п, відповідно до якого виконавець зобов`язується надавати замовнику послуги. Перелік, види, обсяг і вартість робіт визначаються у кожному окремому випадку в актах виконаних робіт. ТОВ Легітайм-Грін зобов`язується прийняти і оплатити виконані роботи згідно актів приймання виконаних робіт (а.с. 119 т. 1);

- договір постачання товарів від 22.09.2014 р. № 22/09т, згідно з яким в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити товар. Кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару визначаються у рахунку, виставленого постачальником замовнику. Постачальник та замовник відповідно підтверджують, що укладання цього договору та його виконання не суперечить нормам чинного законодавства України, а також відповідно підтверджують те, що укладання цього договору та його виконання не суперечить цілям діяльності сторін, положенням їх установчих документів чи інших локальних актів сторін.

Наявність відповідних договорів не заперечуються відповідачем, які долучені до матеріалів справи, зміст яких досліджений в судовому порядку судами попередніх інстанцій.

Судами також установлено, що не заперечується відповідачем, наявністю всіх належно оформлених супроводжуючих документів згідно вказаних договорів, якими, серед інших, були: видаткові накладні, податкові накладні, акти здачі-прийомки робіт (надання послуг), платіжні доручення про оплату наданих товарів та послуг.

Згадувані документи первинного обліку відображені податковою в акті перевірки, зауважень, що порядку складення яких зазначено не було. Недоліків до таких документів не зауважено податковим органом і в касаційній скарзі.

З урахуванням того, що матеріали справи містять докази реальності здійснення відповідної угоди між позивачем та названими суб`єктами господарювання, а доказів не використання позивачем придбаних послуг у своїй господарській діяльності відповідачем надано не було, тому визначені контролюючим органом порушення, які викладені в акті перевірки є неприйнятними. При цьому відповідні докази використання вказаної продукції у власній господарській діяльності Товариства, було встановлено судами, що відображено у судових рішеннях. Зокрема придбаний позивачем у перевіряємий період товар/послуги був реалізований ТОВ ЕДС ЛТД , ТОВ Сервіскмоплект-12 , ТОВ Пенетрон-Николаев , ПП Хорт-М , ТОВ Альгіс , ТОВ Авант , ТОВ Мірбіг , ТОВ Електродом-57 , ТОВ БМУ-10 , ПП Охорона Віхрь , ТОВ Хімальянс . Отже, висновки, що викладені відповідачем в акті перевірки були вірно відхилені судами попередніх інстанцій, так вони побудовані на припущеннях і на непідтверджених фактах.

Водночас, судами попередніх інстанцій правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача щодо господарських правовідносин позивача з названими підприємствами, в більшості, ґрунтуються на податковій інформації відсутності їх за місцем знаходження і не відображенням ними відповідних операцій у власному податковому обліку що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операції за умови наявності у позивача первинних документів, які спростовують такі доводи.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій на виконання завдання адміністративного судочинства надали оцінку всім виявленим відповідачем фактам в акті перевірки, які стали підставою для винесення спірних в даній справі податкових повідомлень-рішень. При цьому, Суд визнає, що відповідач касаційною скаргою просить здійснити переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно спірного податкового повідомлення-рішення скасованого в частині, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2017 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник