Постанова

від 08.02.2017 по справі 911/85/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року Справа № 911/85/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М., суддівДанилової М.В., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скаргиПершого заступника прокурора Київської області, м. Київ на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року у справігосподарського суду Київської області за позовомПершого заступника прокурора Київської області, м. Київ до 1. Бориспільської районної державної адміністрації, м. Бориспіль, Київська обл.; 2. Фермерського господарства "Піщане", с. Гнідин, Київська обл. провизнання недійсним розпорядження райдержадміністрації, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності

за участю представників

прокуратури: Суходольський С.М.,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: Шеховцов О.Д., Якуніна І.М.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник прокурора Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) до Бориспільської районної державної адміністрації (далі за текстом - Бориспільська РДА), фермерського господарства "Піщане" (далі за текстом - ФГ "Піщане") про визнання недійсним розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 року № 542 "Про продаж земельної ділянки ФГ "Піщане"; визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003 року, укладеного Бориспільською РДА та СФГ "Піщане"; визнання недійсним державного акту на право власності ФГ "Піщане" серії КВ № 105699, виданого Бориспільським районним відділом земельних ресурсів 09.09.2003 року на земельну ділянку площею 100 га, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.05.2016 року позов задоволено: визнано недійсним розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 року № 542 "Про продаж земельної ділянки ФГ "Піщане"; визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003 року, укладений між Бориспільською РДА та СФГ "Піщане"; визнано недійсним державний акт від 09.09.2003 року серії КВ № 105699 на право власності ФГ "Піщане" на земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 100 га, в тому числі: 95, 45 га сіножатей; 2, 3 га під водою та 2, 25 га боліт для ведення селянського фермерського господарства, що розташована в адмінмежах Гнідинської сільської Ради, Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного розпорядження порушено норми законодавства і, зокрема, ч. 2 ст. 59, п. д) ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки передано у власність ФГ "Піщане" земельну ділянку площею 100 га, з яких 4, 55 га водного фонду, що є перевищенням встановлених законом обмежень щодо безоплатної передачі у власність замкнених природних водоймищ загальною площею до 3 га.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року рішення господарського суду Київської області від 12.05.2016 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження не було проведено розмежування земель між державною та комунальною власністю, а, отже, Бориспільська РДА з урахуванням положень п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 122 Земельного кодексу України діяла у межах повноважень, визначених земельним законодавством. Крім того, відчуження Бориспільською РДА земель 2, 3 га під водою відповідає положенням ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України, ч. 8 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", а законодавчого обмеження щодо відчуження боліт (2, 25 га) земельним законодавством не встановлено, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для позбавлення відповідача своєї власності. Також, судом зауважено, що прокурором в порушення вимог Закону України "Про прокуратуру" не подано доказів повідомлення суб'єкта владних повноважень, в інтересах якого заявлено позов, що позбавляє прокурора права на звернення до суду.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, перший заступник прокурора Київської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року і залишити в силі рішення господарського суду Київської області від 12.05.2016 року.

ФГ "Піщане" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Бориспільською РДА відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Київської області від 12.05.2016 року, а представники відповідача-2 проти доводів касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідача-1 згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора та представників відповідача-2, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 року № 542 "Про продаж земельної ділянки ФГ "Піщане" Бориспільською РДА (продавець) та ФГ "Піщане" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003 року (далі за текстом - Договір), відповідно до п. 1 якого Бориспільська РДА продала, а ФГ "Піщане" купило земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 100 га, в тому числі: 95, 45 га сіножатей; 2, 3 га під водою та 2, 25 га боліт для ведення селянського фермерського господарства, що розташована в адмінмежах Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області за межами населеного пункту.

Після державної реєстрації зазначеного Договору ФГ "Піщане" як власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення отримало Державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії КВ № 105699 від 09.09.2003 року.

Прокурор, звертаючись з даним позовом свої вимоги обґрунтував тим, що розпорядження Бориспільської РДА, укладений на його підставі Договір купівлі-продажу і, як наслідок, виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення суперечать положенням ч. 2 ст. 59, ч. 2 ст. 84, ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, оскільки органом виконавчої влади прийнято рішення (розпорядження) про продаж земельної ділянки сільськогосподарського призначення, у складі якої відчужено і землі водного фонду, загальна площа яких перевищує 3 га земель, визначених законодавством, що з урахуванням положень ст. ст. 21, 393, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 155 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсним розпорядження та укладеного на його підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.09.2003 року та виданого Державного акту серії КВ № 105699 від 09.09.2003 року.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Як вірно встановлено апеляційним господарським судом, оскаржуване розпорядження Бориспільської РДА від 26.08.2003 року № 542, яким вирішено продати ФГ "Піщане" у власність за плату земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства в адміністративних межах Гнідинської сільської ради загальною площею 100 га, в тому числі: 95, 45 га сіножатей, 2, 3 га під водою, боліт 2, 25 га, прийнято відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України та ст. 122 Земельного кодексу України, в межах повноважень, наданих районній державній адміністрації як органу виконавчої влади щодо розпорядження землями за межах населених пунктів.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції 2003 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу приписів ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції 2003 року) сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Районні, обласні ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.

Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Відповідач, скориставшись своїм правом, придбав у Бориспільської РДА земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 100 га, в тому числі: 95, 45 га сіножатей; 2, 3 га під водою та 2, 25 га боліт для ведення селянського фермерського господарства.

В ст. 1 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що болото - це надмірно зволожена земельна ділянка із застояним водним режимом і специфічним рослинним покривом.

Відповідно до ст. 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Згідно з ч. 1 ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

За приписами п. а) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 59 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). При цьому, ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися, зокрема, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Таким чином, законодавство розрізняє два види об'єктів цивільних правовідносин: водні об'єкти (загальнодержавного і місцевого значення) та землі водного фонду, розпорядження якими здійснюють відповідні органи місцевого самоврядування та органи державної виконавчої влади.

Відповідно до п. 8 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі лісового і водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 га ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства і невеликих - до 3 га ділянок під замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

Отже, апеляційний господарський суд правомірно виходив з того, що системний аналіз вищевказаних правових приписів дозволяє дійти висновку, що водними об'єктами загальнодержавного значення, якими зайняті земельні ділянки водного фонду, розпоряджаються органи державної виконавчої влади, а, отже, розпорядження земельною ділянкою 2, 3 га під водою здійснено з дотриманням вищенаведених законодавчих приписів; при цьому, заборони щодо передачі боліт вищенаведені законодавчі норми не містять, що вказує на відповідність оскаржуваного розпорядження вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора, оскільки приймаючи рішення про відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення Бориспільська РДА як виконавчий орган державної влади діяла в межах повноважень, визначених законодавством, при цьому, місцевим господарським судом не враховано, що норми земельних наділів встановлено для безоплатної передачі земельних ділянок, а тому розпорядження щодо відчуження земельної ділянки прийнято з дотриманням вищенаведених законодавчих приписів, що свідчить і про правомірність укладеного на його підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки та виданого державного акту на право власності на землю.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи першого заступника прокурора Київської області, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 року у справі № 911/85/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.О. Швець