Постанова

від 15.03.2017 по справі 910/20656/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2017 р. Справа№ 910/20656/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: не з'явився.

від відповідача: не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2017 у справі № 910/20656/16 (суддя - Ващенко Т.М.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннет"

про стягнення 30 704,93 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннет"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд"

про стягнення 64 040,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2017 в задоволені позовних вимог за первісним позовом відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити первісний позов, в задоволені зустрічного позову відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2017 у справі № 910/20656/16 разом з доданими до неї матеріалами було повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.

02.03.2017 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно. Разом із апеляційною скаргою апелянт звернувся до апеляційного суду з клопотанням про відновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом в задоволенні первісного позову відмовлено, а зустрічні позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2017 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 15.03.2017.

14.03.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів відповідачем за первісним позовом подано клопотання про відкладення розгляду справи.

15.03.2017 до Київського апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшла заява про розгляд справи без участі представника апелянта, а також, останній зазначив, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просив задовольнити її.

В судове засідання 15.03.2017 сторони своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Клопотання відповідача за первісним позовом про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також з огляду на те, що, по-перше, обставини, викладенні в клопотанні позивача про відкладення розгляду справи, жодним чином не підтверджені, та по-друге, відповідач за первісним позовом був обізнаний про розгляд в Київському апеляційному господарському суді апеляційної скарги та не був позбавлений можливості залучити іншого представника для участі у судовому засіданні.

В постанові Вищого господарського суду України від 07 липня 2016 у справі № 910/21819/15 зазначено, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Іннет" (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" (надалі - Проектувальник) 26.08.2014 було укладено Договір № 8 на виконання проектних робіт (надалі - Договір) за умовами якого (п. 1.1) Проектувальник взяв на себе зобов'язання сласними силами та засобами виконати указані в п. 1.2 Договору роботи, а Замовник прийняти результати таких робіт та оплатити Проектувальнику вартість виконаних робіт з найменуванням: робочий проект "Реконструкція нежитлового вбудованого приміщення під котельню" Склад проекту: ПЗ, ГП, АС, ТМК, ОВ, ВК, ЭМ.ЭО, А, ПОС, ОВОС (п. 1.2 Договору).

В п. 9.1 Договору, сторони погодили, що строк дії Договору встановлений з моменту підписання обома сторонами і діє до виконання зобов'язань обох сторін до 31.12.2014.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду, а саме договором підряду на проведення проектних робіт.

Відповідно до приписів ст. 887 Цивільного кодексу України за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спір у справі за первісним позовом виник в зв'язку з неоплатою Замовником виконаних робіт по Договору та нарахування Проектувальником на підставі вказаного 3% річних та інфляційних втрат.

Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що спір у справі за зустрічним позовом виник в зв'язку з тим, що Проектувальник виконував передбачену Договором роботу повільно та понад встановлений строк, що спонукало Замовника відмовитись від Договору, вимагати повернення суми здійсненої ним попередньої оплати та нарахувати Проектувальнику пеню за прострочення виконання роботи понад встановлені Договором строки.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 4.1 Договору загальна вартість робіт згідно Договору становить 60 000,00 грн. з ПДВ.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що оплата по Договору здійснюється поетапно:

1) перший етап: передплата в сумі 20 000,00 грн. з ПДВ, яку Замовник перераховує на розрахунковий рахунок Проектувальника протягом 5 днів з моменту підписання Договору;

2) другий етап: оплата в сумі 20 000,00 грн. з ПДВ, яку Замовник перераховує на розрахунковий рахунок Проектувальнику після підписання проміжного акту здачі-приймання проектної документації;

3) третій етап: (кінцевий розрахунок): оплата в розмірі 20 000,00 грн. з ПДВ, яку Замовник здійснює протягом 5 днів після оформлення акту здачі-приймання проектної документації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 889 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.

З матеріалів справи, а саме з платіжного доручення № 199 від 28.08.2014 вбачається, що замовником в межах встановленого п. 4.2 Договору строку (5 днів з моменту підписання Договору) було здійснено Проектувальнику передплату в сумі 20 000,00 грн.

За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником (ч. 1 ст. 888 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1.1 Договору, замовник зобов'язаний надати вихідні дані протягом трьох днів після оформлення Договору. Якщо після спливу вказаного строку від Проектувальника протягом трьох днів не направлено Замовнику вимог про надання будь-яких додаткових даних, то вважається, що Замовник надав всі необхідні вихідні дані.

В позовній заяві, позивач за первісним позовом вказує на те, що на виконання умов Договору Замовником було надано Проектувальнику всі необхідні вихідні дані для проектування, проте не вказує такої дати. Отже, суд першої інстанції вірно виходив з того, що вихідні дані були надані Замовником на третій день після оформлення Договору, тобто 29.08.2014.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Сторонами в п. 3.1 Договору погоджено, що Проектувальник приступає до виконання проектних робіт по Договору не пізніше трьох днів з моменту підписання Договору і надання Замовником вихідних даних для проектування. При затримці оформлення Договору з вини Замовника, надання вихідних даних замовником, Проектувальник має право збільшити строки виконання робіт на строк такої затримки.

У відповідності до п. 1.3 Договору строк виконання робіт: 2 місяці з дати надання вихідних даних для проектування.

Таким чином, роботи по Договору повинні були бути виконані Проектувальником в строк до 31.10.2014.

В матеріалах справи наявний Акт № 1 (проміжний) від 27.11.2014 здачі-прийняття проектної документації до Договору, який підписаний та скріплений печаткою лише Проектувальника, та в якому вказано, що Проектувальником була виконана і передана Замовнику частина робочого проекту за Договором на суму 40 000,00 грн. Доказів направлення вказаного акту разом з проектною документацією (її частиною) позивачем за первісним позовом до матеріалів справи не подано, а тому судом першої інстанції вірно не прийняті як обґрунтовані та підтверджені належними доказами твердження Проектувальника про те, що в порядку і строки, передбачені Договором, ним було виготовлено робочий проект за Договором та направлено його відповідачу за первісним позовом.

Позивач за первісним позовом вказує на те, що 05.12.2014 ним було направлено Замовнику лист від 05.12.2014 вих. № 136 разом із актом здачі-прийняття проектної документації від 02.12.2014 та податковою накладною № 1 від 02.12.2014 на суму 20 000 грн., в якому Проектувальник повідомив Замовника, що відповідно до умов п. 3.5. Договору, враховуючи, що від замовника не надходило зауважень, проектна документація по об'єкту "Реконструкція нежитлового вбудованого приміщення під котельню" вважається прийнятою і підлягає оплаті у передбачені Договором строки. В зв'язку з цим акт здачі-прийняття проектної документації № 1 (проміжний) від 27.11.2014 та податкову накладну № 6 від 27.11.2014 слід вважати недійсними та анулювати. Вищевказані документи, були надіслані замовнику поштовим відправленням № 9301002637912 та були отримані останнім 15.12.2014.

Враховуючи вказане позивач за первісним позовом дійшов висновку, що оскільки від Замовника не надходило зауважень на акт здачі-прийняття проектної документації від 02.12.2014, проектна документація по об'єкту "Реконструкція нежитлового вбудованого приміщення під котельню", після закінчення, передбаченого п. 3.5. Договору 5 денного терміну для надання зауважень, вважається прийнятою, а виконані роботи підлягають оплаті.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком позивача за первісним позовом не погоджується враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 890 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний, зокрема, погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником.

Згідно з п. 2.3.3 Договору Проектувальник зобов'язаний передати Замовнику готову проектну документацію в строки згідно Договору.

Відповідно до п. 3.3, п. 3.4 Договору передача проектної документації здійснюється по акту приймання-передачі. Датою прийняття проектних робіт вважається дата підписання відповідного акту. При завершенні роботи Проектувальник надає Замовнику акт приймання-передачі проектної документації. Протягом п'яти календарних днів Замовник повинен розглянути отриману проектну документацію і оформити акт приймання передачі.

Пунктом 3.5 Договору встановлено, що у випадку, якщо протягом п'яти календарних днів зауваження від Замовника Проектувальнику не надійшли і не оформлений акт приймання-передачі проектної документації, документація вважається прийнятою без зауважень і підлягає оплаті по рахунку Проектувальника.

Як вбачається з наданого позивачем за первісним позовом опису вкладення в цінний лист, 05.12.2014 Проектувальником Замовнику було направлено: лист, акт приймання-передачі та податкову накладну.

Матеріали справи не містять доказів направлення чи надання відповідачу за первісним позовом готової проектної документації, з огляду на що відповідачу за первісним позовом не було що розглядати, на що надавати зауваження чи на підставі чого оформлювати акт приймання-передачі, а строк оплати є таким, що не настав.

Стосовно тверджень Замовника про те, що Договором не встановлено виконання робіт частинами та вартість частин робіт, апеляційний суд зауважує, що умовами Договору (п. 4.2) передбачено, що оплата по Договору здійснюється поетапно.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що представлені позивачем за первісним позовом Акти прийому-передачі проектної документації від 27.11.2014 та від 02.12.2014 по Договору не є належним доказом виконання Проектувальником робіт для Замовника за Договором та передачі Замовнику готової проектної документації, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" 20 000,00 грн. заборгованості за Договором.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки в задоволенні первісного позову в частині стягнення 20 000,00 грн. заборгованості за Договором відмовлено, то первісні позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннет" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" 9 620,00 грн. - інфляційних втрат, 1 084,96 грн. - 3% річних, які є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, є такими, що задоволенню не підлягають.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що роботи по Договору повинні були бути виконані Проектувальником в строк до 31.10.2014.

Таким чином, з 01.11.2014 наступило прострочення виконання Проектувальником своїх обов'язків за Договором.

Враховуючи викладене, позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом 44 040,00 грн. - пені на підставі п. 5.2 Договору, за умовами якого за порушення строків виконання Договору з Проектувальника стягується пеня в розмірі 0,1% від вартості робіт, за якими допущено прострочення за кожний день прострочки.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено приписами ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вказане кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач за зустрічним позовом нараховує пеню за 734 дні, що є безпідставним.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що вірний період для стягнення пені є з 01.11.2014. по 30.04.2015.

Щодо, клопотання відповідача за зустрічним позовом про застосування строку позовної давності в частині стягнення пені, місцевий господарський суд вірно зазначив.

Строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Як передбачено ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення в сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені Господарським кодексом України.

Поняття позовної давності міститься в ст. 256 Цивільним кодексом України, відповідно до якої позовні давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільним кодексом України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Таким чином, пеня може бути розрахована лише за шість місяців з дня виникнення прострочення та стягнена в межах року, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільним кодексом України.

Разом з цим слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся із зустрічним позовом до суду 06.12.2016.

Отже, рік, що передує зверненню позивача до суду із відповідною вимогою, становить з 06.12.2015. по 06.12.2016.

Таким чином, період для розрахунку пені з 01.11.2014 по 30.04.2015 виходить за межі року, що передує зверненню позивача за зустрічним позовом до суду з вимогою про стягнення пені.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зустрічні позовні вимоги про стягнення пені пред'явлені після спливу строку позовної давності, а тому є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають в повному обсязі.

У відповідності до приписів ч. 2 ст. 849 Цивільним кодексом України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за зустрічним позовом звернувся до Проектувальника з вимогою № 29 від 03.11.2016 в якій відмовився від Договору та вимагав повернути сплачені грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн.

У листі-відповіді на вказану вимогу відповідач за зустрічним позовом наполягав, що проекту документацію було надано Замовнику разом з актом від 02.12.2014.

Разом з цим, місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено, що доказів направлення чи надання відповідачу за первісним позовом готової проектної документації до матеріалів справи Проектувальником не подано.

Як визначає ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зустрічні позовні вимоги в частині стягнення з Проектувальника на користь Замовника грошових коштів в розмірі 20 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2017 у справі № 910/20656/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіжпроектбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2017 у справі № 910/20656/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2017 у справі № 910/20656/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/20656/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді Ю.Б. Михальська

І.М. Скрипка