Постанова

від 21.03.2017 по справі 916/2993/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2017 р.Справа № 916/2993/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Ліпчанської Н.В.,

суддів: Лисенко В.А., Ярош А.І.,

за участю секретаря судового засідання Маленкової О.П.,

та представників сторін:

від позивача: Руденко В.Б. за ордером серії КС №221604 від 04.11.2016р. згідно витягу з договору №10/2016 про надання правової допомоги від 05.09.2016р.,

від відповідача: Лемещук Н.В. за довіреністю б/н від 21.12.2016р., Бойміструк А.П. за довіреністю б/н від 06.03.2017р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ"

на рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2017р.

у справі №916/2993/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС";

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ";

про стягнення 23313,67 грн.,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" (далі - ТОВ "ЕВОЛЮКС") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" (далі - ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ") про стягнення заборгованості за поставлений товар в розмірі 11.594,46 грн., інфляційних в розмірі 10.658,09 грн., 3% річних в розмірі 1.061,12 грн., що разом складає 23.313,67 грн., та витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5.000,00 грн. (а.с.3-5).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на несвоєчасну та неповну оплату відповідачем поставленого йому товару згідно видаткових накладних №1024/017 від 24.10.2013р. на суму 2843,28 грн., №1107/017 від 07.11.2013р. на суму 9933,86 грн. та №306/013 від 06.03.2014р. на суму 2527,38 грн.

Відповідач проти позову заперечує частково, виклавши свою правову позицію у письмовому відзиві, у тексті якого міститься заява про застосування строків позовної давності, та вважає, що строк закінчився 24.10.2013р. (а.с.57-59).

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.01.2017р. (суддя Літвінов С.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 10.444,49 грн. основного боргу та 617,34 грн. витрат по оплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 111-117).

Мотивуючи дане рішення місцевий господарський суд дійшов наступних висновків.

Господарський суд не прийняв до уваги твердження позивача про те, що за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. мало місце часткова оплата від 18.07.2014р. на суму 1693,31, грн., яка випливає з банківської виписки від 18.07.2014р. (із суми сплати 3000 грн. на погашення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. позивачем було віднесено 1693,31 грн.; решта - на погашення заборгованості минулих періодів), з цього приводу місцевий господарський суд вказав, що ні позивачем, ні відповідачем не надано доказів того, що грошові кошти надійшли саме за правовідносинами, що розглядаються по даній справі.

Крім того, з огляду на те, що у відзиві на позов відповідач просив суд застосувати строк позовної давності відповідно до ст. 257 ЦК України в частині стягнення по видатковій накладній №1024/017 від 24.10.2013р., місцевий господарський суд визнав, що позивач звернувся до суду 04.11.2014р., тоді як товар отриманий відповідачем за видатковою накладної № 1024/017 від 24 жовтня 2013 р.

Тобто, місцевий господарський суд визнав, що позивач не скористався своїм правом для захисту своїх законних інтересів пропустивши строк позовної давності для стягнення боргу в частині заборгованості за поставлений товар в сумі 2843,28 грн., у зв'язку з чим в цій частині відмовив.

Крім цього, господарський суд Одеської області відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних та 3% річних визнав вимоги позивача передчасними, оскільки письмова вимога щодо оплати товару відповідачу належним чином не була вручена.

Щодо відмови у задоволенні витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн., місцевий господарський суд зазначив, що в платіжних дорученнях не зазначено, що саме по даному позову сплачені кошти, оскільки в призначенні платежу вказано "за правову допомогу згідно рахунку №4 від 05.09.2016р. та згідно рахунку №7 від 03.11.2016р.", але вказані рахунки не надані до суду. Отже, позивачем не надано підтверджуючих доказів сплати адвокатських послуг.

Не погоджуючись із винесеним рішенням господарського суду позивач ТОВ "ЕВОЛЮКС" звернувся до суду із апеляційною скаргою (а.с.135-140).

ТОВ "ЕВОЛЮКС" вважає, що місцевий господарський суд прийняв рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Свої вимоги ТОВ "ЕВОЛЮКС" мотивує тим, що ним направлена претензі1 відповідачу, яка отримана представником відповідача, що підтверджується належними та допустимими доказами (рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення), а дослідження питання працевлаштування певного працівника не є компетенцією суду.

Також ТОВ "ЕВОЛЮКС" вважає, що попередня судова інстанція не врахувала тих обставин, що наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту ч.1 ст.692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч.2 ст.530 ЦК України. Та зазначає, посилаючись на постанову ВГСУ від 20.09.2012р. №12/5026/556/2012, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Між іншим, ТОВ "ЕВОЛЮКС" щодо строків позовної давності зазначає, що факт оплати відповідачем 18.07.2014р. суми 3000 грн. та зарахування з цієї суми 1693,31 грн. в рахунок оплати за товари згідно видаткової накладної №1024/017 від 24.10.2013р. свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки така оплата засвідчила визнання відповідачем свого боргу.

Щодо підтвердження надання правової допомоги адвокатом, то ТОВ "ЕВОЛЮКС" вважає, що акт приймання-передачі правової допомоги від 03.11.2016р. до договору про надання правової допомоги №10/2016 від 05.09.2016р. вказує на те, що правова допомога надавалась саме у цій справі. Сплачені позивачем суми гонорару адвокатському бюро "Володимира Руденка" мають бути визнані як частина судових витрат саме по цій справі, що, відповідно, є підставою для покладення цих витрат на відповідача.

Відповідач ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" надав відзив на апеляційну скаргу ТОВ "ЕВОЛЮКС", у якому вважає мотиви та підстави вказаної апеляційної скарги безпідставними та необґрунтованими (а.с.180-184).

Разом з тим, відповідач ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" також частково не погоджуючись із винесеним рішенням господарського суду звернувся з апеляційною скаргою, вважаючи, що місцевий господарський суд прийняв рішення із порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням усіх обставин справи (а.с.166-168).

ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" вважає, що часткова оплата за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. у розмірі 3000 грн. не підлягає доказуванню у суді, оскільки дана обставина не заперечувалась жодною із сторін.

Разом з тим, ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" не погоджується із позицією ТОВ "ЕВОЛЮКС" щодо часткового погашення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. у розмірі 1693,31 грн., тому що позивач документально не довів на погашення якої саме заборгованості минулих періодів було спрямовано частину (1306,69 грн.) від перерахованої (3000 грн.) суми. Відповідач вважає, що не взявши до уваги факт оплати боргу з боку відповідача у сумі 3000 грн. суд фактично вийшов за межі позовних вимог.

Також 15 березня 2017 року до канцелярії апеляційного суду від відповідача ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" надійшла заява про залишення своєї апеляційної скарги без розгляду, оскільки у провадженні Одеського апеляційного господарського суду наявні дві апеляційні скарги між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав (а.с.185-186).

Відповідно до п.п.1, 8 ч.2 ст. 129 Конституції України, одними із основних засад судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Рівність перед законом і судом також передбачена положеннями ст. 4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно ч.1 ст.91 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Право на апеляційний перегляд справи передбачає можливість звернення всіх учасників судового провадження до судів апеляційної інстанції.

Також у ч.2 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" №7 від 17.05.2011р. вказано, що у разі якщо у провадженні апеляційної інстанції вже знаходиться апеляційна скарга одного з учасників судового процесу на ухвалу або рішення місцевого господарського суду, а іншим учасником судового процесу подано апеляційну скаргу на ту ж саму або іншу ухвалу чи рішення і ця друга скарга підлягає розглядові, апеляційний господарський суд приймає її до спільного розгляду з раніше поданою і прийнятою до провадження скаргою, про що виносить відповідну ухвалу.

З огляду на вищезазначене судова колегія відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про залишення його апеляційної скарги без розгляду.

Поміж іншого, відповідач ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" у судовому засіданні 21.03.2017р. звернувся до суду з усним клопотанням про відмову від позову, жодним чином не обґрунтувавши вказане клопотання.

Судова колегія відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відмову від апеляційної скарги через необґрунтованість такого клопотання та відсутність жодних підстав.

У судовому засіданні 21.03.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Статтею 14 названого Кодексу унормовано, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За приписами ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Вказана норма кореспондується з приписами ст.180 ГК України, згідно якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 ГК України).

Відповідно до приписів ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору поставки, умовами, що є необхідними для його виконання, в тому числі, є предмет, кількість поставки, строки і порядок поставки.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

ТОВ "ЕВОЛЮКС" (далі - Постачальник) передав ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" (далі - Покупець) товар за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. на суму 2.843,28 грн. з ПДВ. Товар отриманий директором ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" Калафіцьким Віталієм Петровичем за довіреністю №87 від 24.10.2013р. (а.с.12-14).

07 листопада 2013 року ТОВ "ЕВОЛЮКС" передав ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" товар за видатковою накладною №1107/018 на суму 9.933,86 грн. Товар отриманий директором ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" Калафіцьким В.П. за довіреністю №95 від 07.11.2013р. (а.с.15-17).

06 березня 2014 року ТОВ "ЕВОЛЮКС" передав ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" товар за видатковою накладною №306/013 на суму 2.527,38 грн. Товар отриманий директором ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" Калафіцьким В.П. за довіреністю №33 від 06.03.2014р., що підтверджується підписом та проставленою печаткою підприємства (а.с.18).

Видаткові накладні підписано уповноваженими представниками підприємств без зауважень.

Відтак, між сторонами виникли договірні відносини за договором поставки, що є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до ст.175 ГК України.

Відповідачем згідно банківської виписки від 18.07.2014р. на рахунок позивача перераховано 3000 грн., з якої, як зазначає позивач, ним на погашення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. було віднесено 1693,31 грн.; решта - на погашення заборгованості минулих періодів.

Проте, жодною зі сторін не надано доказів того, що грошові кошти надійшли саме на погашення однієї з трьох видаткових накладних, заборгованість по яких і є предметом даного спору.

У зв'язку із зазначеним, місцевий господарський суд правомірно відхилив банківську виписку щодо перерахування 3000 грн. як доказ часткової оплати боргу по даній справі.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав на сплив встановленого законодавством терміну позовної давності щодо стягнення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 2. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, як вбачається з матеріалів справи, представник позивача 08.09.2016р. направив на адресу відповідача претензію за вих.№024/2016 від 07.09.2016р., яку 12.09.2016р. було отримано особою за довіреністю.

Відповідач заперечує щодо отримання вказаної претензії, та зазначає, що особа, яка отримала вказану претензію на його підприємстві не працює, жодної довіреності їй не видавалось, на підтвердження чого надав до суду накази про прийняття на роботу директора та бухгалтера, звіт по формі 1 ДФ та журнал реєстрації виданих довіреностей (а.с.60-67).

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідачем у відзиві заявлено клопотання про застосування строків позовної давності щодо вимоги про стягнення заборгованості за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р. у розмірі 2843,28 грн. Позовна заява подана 04.11.2016р. (як вбачається з відтиску поштового штемпелю на конверті), отже із пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності щодо стягнення боргу за видатковою накладною №1024/017 від 24.10.2013р.

Відтак, місцевий господарський суд правомірно задовольнив заяву про застосування строку позовної давності щодо стягнення боргу в частині заборгованості за поставлений товар в сумі 2843,28 грн. згідно видаткової накладної №1024/017 від 24.10.2013р. у зв'язку із пропуском встановленої ст. 257 ЦК України загальної позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, зробленою до винесення судом рішення.

Судова колегія апеляційної інстанції з урахуванням положень ст.ст.258, 267 ЦК України погоджується із позицією місцевого господарського суду щодо задоволення клопотання відповідача про застосування строку позовної давності і відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення боргу в сумі 2843,28 грн. згідно видаткової накладної №1024/017 від 24.10.2013р..

Відповідач жодних доказів, які б спростовували наявність заборгованості за видатковою накладною №1107/018 від 07.11.2013р. (за замовленням покупця №1107/026 від 07.11.2013р.) на суму 9.933,86 грн. та видатковою накладною №306/013 від 06.03.2014р. (за замовленням покупця №1107/026 від 07.11.2013р.) на суму 2.527,38 грн., до суду не надав.

Проте, матеріали справи містять накладну на повернення №001 від 18.11.2013р. на суму 621,03 грн. за видатковою накладною №1107/018 від 07.11.2013р. (замовлення покупця №1107/026 від 07.11.2013р.) (а.с.22).

А згідно банківської виписки відповідач частково оплатив товар у розмірі 1395,72 грн. за видатковою накладною №306/013 від 06.03.2014р. (замовлення покупця №306/014 від 06.03.2014р.) (а.с.19).

Відтак, з огляду на наявність підтвердження факту одержання відповідачем товару на суму 12461,24 грн., відсутності доказів його повної оплати та наявність лише часткової оплати та повернення товару на загальну суму 2016,75 грн., місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 10.444,49 грн. основного боргу.

Поміж іншого, позивач нарахував відповідачу в порядку ст. 625 ЦК України 10658,09 грн. інфляційних та 3% річних у розмірі 1061,12 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторонами не обумовлений у видаткових накладних строк (термін) виконання боржником обов'язку щодо оплати товару, отже з огляду на положення ч. 2. ст. 530 ЦК України місцевий господарський суд правомірно визнав вимоги щодо стягнення інфляційних та 3% річних передчасними та відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Розглядаючи позов, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення витрат на оплату адвоката в розмірі 5000,00 грн., з огляду на що судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом (частина п'ята статті 49 Кодексу).

Вищий господарський суд України у ч.ч.2,3 п.6.3 Постанови Пленуму "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013р. зазначив, що відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Так, позивачем надано до суду ордер серії КС №221604 від 04.11.2016р., витяг з договору №10/2016 про надання правової допомоги від 05.09.2016р., платіжні доручення №947 від 06.09.2016р. та №1257 від 03.11.2016р., акт приймання-передачі правової допомоги до Договору про надання правової допомоги №10/2016 від 05.09.2016р. (а.с.9-11, 25-28)

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд з витягу з договору про надання правової допомоги від 05.09.2016р. не вбачається дотримання положення ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а саме порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Також в призначенні платежу платіжного доручення №947 від 06.09.2016р. на суму 2000,00 грн. вказано "За правову допомогу зг. рах.№ 4 від 05.09.2016, без ПДВ.", а в призначенні платежу платіжного доручення №1257 від 03.11.2016р. - "За правову допомогу зг. рах.№ 7 від 03.11.2016 р. Без ПДВ.". Проте, вказаних рахунків, згідно яких була вчинена оплата, матеріали справи не містять.

Зазначені платіжні доручення неможливо віднести до доказів оплати адвокатських послуг саме за справою №916/2993/16. А отже, у господарського суду були відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Враховуючи вищенаведене, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2017р. у справі №916/2993/16 слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" та Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2017р. у справі №916/2993/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий Н.В. Ліпчанська

Суддя В.А. Лисенко

Суддя А.І. Ярош