Рішення

від 19.09.2017 по справі 916/2993/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" вересня 2017 р.Справа № 916/2993/16

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС"

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ"

про стягнення інфляційних та 3% річних

Суддя Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: ОСОБА_1 - довіреність

СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" 3% річних в сумі 919,47 грн. та інфляційних в сумі 10 321,24 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.11.2016р. позовну заяву (вх.№3205/16) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/2993/16 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.01.2017р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" 10 444,49грн. - основного боргу та витрати по сплаті судового збору у сумі 617,34грн., в іншій частині позову було відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017р. рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2017р. у справі №916/2993/16 було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017р. рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 зі справи №916/2993/16 скасовано в частині вирішення спору про стягнення 10 658,09 грн. інфляційних втрат та 1061,12 грн. - 3% річних, справу у відповідній частині передано на новий розгляд до господарського суду Одеської області, у решті рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2017 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 зі справи №916/2993/16 залишено без змін.

Розпорядженням в.о. керівника апарату суду ОСОБА_2 №742 від 25.07.2017р. справу №916/2993/16 було призначено до повторного автоматичного розподілу.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2017р., справу №916/2993/16 було передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.07.2017р. суддею Цісельським О.В. справу №916/2993/16 - прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Клопотання позивача про проведення розгляду справи в режимі відеоконференції (вх.№2-4497/17 від 28.08.2017р.) судом залишено без задоволення.

Представник позивача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних підтримує, з підстав викладених у додаткових поясненнях (вх.№18465/17 від 28.08.2017р.).

Представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача визнає частково, з підстав викладених в письмових поясненнях (вх.№17439/17 від 10.08.2017р.).

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, суд встановив:

24 жовтня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" передало товариству з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" товари на суму 2 843,28 грн. відповідно до видаткової накладної №1024/017 від 24.10.2013р.

Отриманий відповідачем товар був отриманий директором ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" ОСОБА_3 за довіреністю №87 від 24.10.2013р.

07 листопада 2013 року позивач передав відповідачу товар на суму 9 933,86 грн. відповідно до видаткової накладної №1107/018 від 07.11.2013р.

Отриманий відповідачем товар був отриманий директором ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" ОСОБА_3 за довіреністю №95 від 07.11.2013р.

06 березня 2014 року позивач передав відповідачу товар на суму 2 527,38 грн. відповідно до видаткової накладної №306/013 від 06.03.2014р.

Зазначений у видатковій накладній товар був отриманий директором ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" ОСОБА_3, на посвідчення чого у видатковій накладній поставлено підпис ОСОБА_3 та засвідчено його печаткою ТОВ "НПО "СПЕЦПРОЕКТ".

Загалом позивачем відповідача було поставлено товар в сумі 15 304,52 грн., проте відповідачем вартість отриманого товару було оплачено частково, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість в сумі 9 312,83 грн.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині здійснення оплати отриманого від позивача товару і стало підставою для отсаннього звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ст.663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Умовами ст.665 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до статті 620 цього Кодексу.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому ( п.1 ст.656 Цивільного Кодексу України).

Зі змісту статті 692 ЦК України вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором не встановлено інший строк оплати. Таким чином, оскільки у видаткових накладних не передбачено інше, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі №927/1232/13).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано 3% річних, наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 9933.86 08.11.2013 - 17.11.2013 10 3 % 8.16 9312.83 18.11.2013 - 04.11.2016 1083 3 % 828.32 1131.66 07.03.2014 - 06.11.2016 976 3 % 90.70 За самостійним розрахунком суду сума 3% річних складає 1 093,88 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача 3% річних заявлено в меншому розмірі в сумі 1 061,12 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в сумі 1 061,12 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 10 658,09 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв'язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних, викладене в письмових поясненнях (вх.№17439/17 від 10.08.2017р.), суд зазначає наступне:

За наявності підстав, передбачених ч.3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, розмір пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, може бути зменшений за рішенням господарського суду, при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні і інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.п.1, 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка наявним в матеріалах справи доказам.

Разом з тим, судом приймається до уваги, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про ймовірність збитків позивача у зв'язку з неправомірними діями відповідача щодо невчасної оплати саме за даним Договором.

За приписами ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приймаючи до уваги те, що 3% річних та інфляційні за своєю правовою природою не є неустойкою, у зв'язку з чим, у суду відсутні повноваження для їх зменшення в порядку ст.83 ГПК України.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

З огляду на вищезазначені матеріали справи та проаналізовані положення чинного законодавства України, суд, вбачає доведеними та обґрунтованими заявлені позовні вимоги товариство з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС", у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних в розмірі 1 061,12 грн. та сума інфляційних в розмірі 10 658,09 грн.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 692,69 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НПО "СПЕЦПРОЕКТ" (65049. м. Одеса, вул. Докова, 16, код ЄДРЮОФОПГФ 37679742) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЕВОЛЮКС" (04212, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 30789672) інфляційні у розмірі 10 658 (десять тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 09 коп., 3% річних у розмірі 1 061 (одна тисяча шістдесят одна) грн. 12 коп., витрати на оплату судового збору у розмірі 692 (шістсот дев'яносто дві) грн. 69 коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 25 вересня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський