Постанова

від 22.03.2017 по справі 910/6737/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року Справа № 910/6737/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В.(головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Джет-авто плюс" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року у справі № 910/6737/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до приватного підприємства "Джет-авто плюс", третя особа: споживче товариство "Діамед", про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з відповідача 182 857,28 грн., з яких 117 523,74 грн. заборгованість з орендної плати з урахуванням інфляційного збільшення за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року, 3 602,99 грн. 3 % річних за період з 26.03.2015 року до 01.04.2016 року та 61 730,55 грн. пеня за період 26.03.2015 року по 01.04.2016 року, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за користування майном за договором суборенди нежитлового приміщення № 17/15 від 27.09.2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з урахуванням інфляційного збільшення в розмірі 117 523,74 грн., пеню в розмірі 21 157,40 грн., 3 % річних у розмірі 1 769,51 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року (судді: Жук Г.А., Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними судові рішення скасувати, у задоволені позову відмовити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вважає, що судові рішення у справі є законними та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2012 року між Споживчим товариством "Діамед" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (позивач у справі) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №16/11, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування без права викупу на умовах оренди нежитлове приміщення, загальною площею 52 кв.м., на строк, зазначений в п.5.1. цього договору.

Згідно з п. 2.4.1. договору оренди, позивач має право передавати приміщення в суборенду з письмового на те погодження орендодавця.

26.09.2015 року Споживчим товариством "Діамед" та позивачем було складено та підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди до договору оренди нежитлового приміщення № 16/11 від 26.09.2012 року, відповідно до якого СТ "Діамед" передало, а позивач прийняв в користування нежитлове приміщення по вул. Симиренко, 17А в м. Києві, на підставі договору оренди №16/11 від 26.09.2012 року.

27.09.2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (орендар за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством "Джет-авто плюс" (суборендар, відповідач у справі) було укладено договір суборенди № 17/15 (а.с. 17-24 том 1), відповідно до п.1.1., 1.1.2. якого орендар передав, а суборендар прийняв в строкове платне користування нежиле приміщення у торговому центрі, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симиренко, 17А згідно з поверховим планом, який є невід'ємною частиною цього договору. Приміщення знаходиться у користуванні орендаря на підставі договору оренди №16/11 від 26.09.2012, яким передбачено право орендаря здавати приміщення в суборенду.

Приміщення здається суборендарю під учбовий клас для підготовки водіїв транспортних засобів (п. 1.2. договору)

Згідно з п. 2.2. договору суборенди, строк суборенди встановлено з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення і до 01.10.2013.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. та 3.8. договору суборенди орендна плата сплачується суборендарем у розмірі 5 200,00 грн. без ПДВ за місяць. Податкові накладні орендарем не складаються і суборендарю не видаються, оскільки орендар не є платником ПДВ (сплачує єдиний податок згідно з діючим законодавством). Орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності суборендаря.

Орендна плата сплачується суборендарем щомісячно, авансовим платежем до 25-го числа попереднього місяця з урахуванням встановленого Державним комітетом статистики України індексу інфляції за місяць, що передує місяцю, в якому здійснюється платіж. У випадку дефляції (значення індексу інфляції менш ніж 100) орендна плата сплачується без врахування індексу інфляції у сумі, що дорівнює розміру орендної плати за попередній місяць. Суборендар окремо від орендної плати відшкодовує орендарю вартість комунальних послуг (електропостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення тощо), а також вартість міжнародних та міжміських телефонних розмов, абонплату за телефон. Вищезазначені витрати суборендар зобов'язується відшкодовувати орендарю на підставі виставлених останнім рахунків-фактур протягом 3-х днів з моменту отримання відповідного рахунку.

Предметом даного судового розгляду є вимоги суборендодавця до суборендаря про сплату заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційного збільшення за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року, 3% річних та пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди нежитлового приміщення № 17/15 від 27.09.2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем належними та допустимими доказами доведено факт порушення відповідачем зобов'язань з оплати орендної плати та відповідно існування підстав для покладення на відповідача відповідальності за порушення взятих зобов'язань, передбаченої умовами договору суборенди №17/15 від 27.09.2012, однак через допущені помилки під час здійснення розрахунку пені та 3% річних відповідні позовні вимоги судом задоволені частково.

Проте, висновки судів зроблені за неповно встановлених фактичних обставин справи, що свідчить про їх необґрунтованість та передчасність.

Виходячи зі змісту ст.ст. 38, 43, 84 ГПК України рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до абз. 4 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.п. 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення").

Зазначеним вимогам оскаржені судові рішення не відповідають.

За приписами статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до статті 774 цього Кодексу передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Однак договір оренди за яким позивачу передане ним в піднайм приміщення було передано в оренду у матеріалах справи відсутній.

При цьому, не дослідивши змісту основного договору оренди та його строку, суди передчасно визнали даний договір, а також договір суборенди №17/15 від 27.09.2012 року пролонгованими на підставі ст. 764 ЦК України.

До того ж, відповідач заперечує факт користування приміщенням після спливу строку дії договору суборенди та факт поновлення договору суборенди на новий строк, посилаючись на відсутність доказів направлення на його адресу рахунків-фактур долучених позивачем до матеріалів справи та відповідно їх отримання, не підписання сторонами угоди про продовження дії договору суборенди на підставі п.2.3 договору суборенди №17/15 від 27.09.2012 року, наявність прямого договору оренди з СТ "Діамед", що виключає на підставі ст. 774 ЦК України продовження строку дії договору суборенди, припинення дії договору суборенди на підставі ст. 50 Закону України "Про іпотеку", оскільки АТ "ПроКредит Банк" в силу ч.4 ст. 334 ЦК України з 29.01.2016 року став власником орендованих нежитлових приміщень.

Таким чином, не врахувавши наведених обставин та не навівши їм оцінки, суди не встановили дійсних обставин, з якими в даному випадку пов'язуються зобов'язання з внесення орендної плати за договором піднайму та не з'ясували дійсних прав і обов'язків сторін щодо предмету спору.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 111 7 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову суд касаційної інстанції визнає передчасним, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено в повному обсязі матеріали та обставини справи, що мають суттєве значення для розгляду спору. Порушення господарськими судами вимог ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати наведене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Джет-авто плюс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року та рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2016 року скасувати, і справу № 910/6737/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко