Постанова

від 25.09.2017 по справі 910/6737/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2017 р. Справа№ 910/6737/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

позивач: не з'явився

від позивача: не з'явились

від відповідача: Селівончик А.І. - дов. б/н від 06.03.2017р.

від третьої особи 1: не з'явились

від третьої особи 2: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Джет-Авто плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р.

у справі № 910/6737/16 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Приватного підприємства "Джет-Авто плюс"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Споживче товариство "Діамед" (третя особа-1)

Публічне акціонерне товариство "ПроКредит Банк" (третя особа-2)

про стягнення 182 857,28 грн.

В судовому засіданні 25.09.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Джет-авто плюс" (відповідач) про стягнення 182 857, 28 грн., з яких 117 523,74 грн. заборгованість з орендної плати з урахуванням інфляційного збільшення за період з квітня 2015р. по квітень 2016р., 3 602, 99 грн. 3 % річних за період з 26.03.2015р. до 01.04.2016р. та 61 730, 55 грн. пеня за період 26.03.2015р. по 01.04.2016р., у зв'язку з неналежним виконанням Приватним підприємством "Джет-авто плюс" своїх зобов'язань за договором суборенди нежитлового приміщення № 17/15 від 27.09.2012р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.09.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) та Приватним підприємством "Джет - Авто плюс" (суборендар) було укладено договір суборенди № 17/15, відповідно до якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення у торговому центрі, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - приміщення, або приміщення, що орендується) згідно з поверховим планом, який є невід'ємною частиною цього договору. Як зазначає Позивач, Відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати суборендних платежів за період квітень 2015р. - квітень 2016р.

Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі з урахуванням інфляції у розмірі 117 523,74 грн. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Приватного підприємства "Джет - Авто плюс" пеню у розмірі 61 730,55 грн. та 3% річних у розмірі 3 602,99 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/6737/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016р., позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства "ДЖЕТ-АВТО ПЛЮС" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованість з урахуванням інфляційного збільшення в розмірі 117 523 грн. 74 коп., пеню в розмірі 21 157 грн. 40 коп., три відсотки річних у розмірі 1 769 грн. 51 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 106 грн. 76 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2017р. вказані рішення та постанова у справі №910/6737/16 скасовані, справу передано на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Скасовуючи рішення попередніх інстанцій, Вищий господарський суд виходив з того, що договір оренди, за яким позивачу передане ним в піднайм приміщення було передане в оренду в матеріалах справи відсутній.

Не дослідивши змісту основного договору оренди та його строку, суди передчасно визнали даний договір, а також договір суборенди №17/15 від 27.09.2012р. пролонгованим на підставі ст.764 ЦК України.

Крім того, касаційна інстанція зазначила, що відповідач заперечує факт користування приміщенням після спливу строку дії договору суборенди та факт поновлення договору суборенди на новий строк, посилаючись на відсутність доказів направлення на його адресу рахунків-фактур, долучених позивачем до матеріалів справи та відповідно їх отримання, не підписання сторонами угоди про продовження дії договору суборенди на підставі п.2.3 договору суборенди №17/15 від 27.09.2012р., наявність прямого договору оренди з СТ "Діамед", що виключає на підставі ст. 774 ЦК України продовження строку дії договору суборенди, припинення дії договору суборенди на підставі ст. 50 Закону України "Про іпотеку", оскільки АТ "ПроКредит Банк" в силу ч.4 ст. 334 ЦК України з 29.01.2016р. став власником орендованих нежитлових приміщень.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Рішеннм Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р. у справі №910/6737/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "Джет - Авто плюс" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованість з урахуванням інфляційного збільшення в розмірі 117 523,74 грн., пеню в розмірі 21 157,40 грн., 3 % річних у розмірі 1 769,51 грн. та судовий збір в розмірі 2 106,76 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства "Джет - Авто плюс" 764,15 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скарго, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (ст.ст.4-2,4-3 ГПК України), не повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу 07.07.2017р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.07.2017р. колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2017р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст. 69 ГПК України строк розгляду спору продовжувався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, останній раз на 25.09.2017р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 25.09.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Позивач, представники позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2 в судове засідання апеляційної інстанції 25.09.2017р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явилися, причини їх неявки суду не відомі.

Оскільки їх явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26.09.2012р. між Споживчим товариством "Діамед" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №16/11, відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю в строкове платне користування без права викупу на умовах оренди нежитлове приміщення, загальною площею 52 м2, на строк, зазначений в п. 5.1. даного договору. Приміщення розташоване в будівлі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до п. 1.2. договору останній не дає орендарю право на викуп чи іншу форму відчуження приміщення на свою користь чи на користь третіх осіб. Приміщення, що передається в оренду, не є предметом судових спорів між орендодавцем і будь-якою третьою особою, не знаходиться під арештом, не передане в оренду третім особам.

Згідно п. 2.4.1 договору орендар має право передавати приміщення в суборенду з письмового на те погодження орендодавця.

Даний договір набуває чинності з 27.09.2012р. та діє до 31.09.2013р. Строк підписання акту прийому-передачі об'єкту оренди нежитлового приміщення не пізніше 01.10.2012р. (п.п. 5.1-5.2. договору).

26.09.2012р. між Споживчим товариством "Діамед" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) складено та підписано акт приймання-передачі об'єкту оренди до договору оренди нежитлового приміщення № 16/11 від 26.09.2012р., відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в користування нежитлове приміщення по АДРЕСА_2, на підставі договору оренди №16/11 від 26.09.2012р.

27.09.2012р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) та Приватним підприємством "Джет - Авто плюс" (суборендар) було укладено договір суборенди № 17/15, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення у торговому центрі, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (надалі - приміщення, або приміщення, що орендується) згідно з поверховим планом, який є невід'ємною частиною цього договору. Приміщення знаходиться в користуванні орендаря на підставі договору оренди №16/11 від 26.09.2012р., яким передбачено право орендаря здавати приміщення в суборенду.

Приміщення надається суборендарю під учбовий клас для підготовки водіїв транспортних засобів (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору вступ суборендаря у користування приміщенням настає одночасно із підписанням сторонами акту прийому-передачі приміщення. В акті зазначається стан приміщення та показання лічильників (у разі наявності).

Згідно п. 2.2. договору суборенди, строк суборенди встановлено з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення і до 01.10.2013р.

Пунктом 2.3. договору суборенди передбачено, що по закінченню терміну суборенди суборендар зобов'язується звільнити приміщення та повернути його орендарю за актом прийому-передачі не пізніше останнього дня терміну користування, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору між сторонами не підписана угода про продовження дії цього договору. У випадку не підписання вищезгаданого акту з вини суборендаря в дію вступає п. 3.6. та 6.4.5. договору.

Відповідно до п. п. 3.1., 3.2. договору суборенди орендна плата сплачується суборендарем у розмірі 5 200,00 грн. без ПДВ за місяць. Податкові накладні орендарем не складаються і суборендарю не видаються, оскільки орендар не є платником ПДВ (сплачує єдиний податок згідно з діючим законодавством). Орендна плата сплачується незалежно від результатів господарської діяльності суборендаря.

Орендна плата сплачується суборендарем щомісячно, авансовим платежем до 25-го числа попереднього місяця з урахуванням встановленого Державним комітетом статистики України індексу інфляції за місяць, що передує місяцю, в якому здійснюється платіж.

У випадку дефляції (значення індексу інфляції менш ніж 100) орендна плата сплачується без врахування індексу інфляції у сумі, що дорівнює розміру орендної плати за попередній місяць.

Орендна плата за перший та останній місяць суборенди сплачується суборендарем в момент підписання договору. Сума орендної плати розраховується сторонами виходячи з фактичної кількості днів, що використовуватиме приміщення суборендар в першому місяці (розраховуючи з дня підписання акту до останнього дня в місяці яким підписано акт).

Згідно п. 3.6. договору суборенди у випадку прострочення терміну повернення приміщення (незалежно від підстав припинення договору), суборендар сплачує орендарю орендну плату у подвійному розмірі за весь строк фактичного користування приміщенням з перевищенням встановленого терміну, а також сплачує встановлені штрафні санкцій. Кінцевою датою фактичного користування приміщенням вважається дата підписання орендарем акта прийому-передачі приміщення.

За умовами п. 3.8. договору суборенди суборендар окремо від орендної плати відшкодовує орендарю вартість комунальних послуг (електропостачання, теплопостачання, водопостачання, водовідведення тощо), а також вартість міжнародних та міжміських телефонних розмов, абонплату за телефон. Вищезазначені витрати суборендар зобов'язується відшкодовувати орендарю на підставі виставлених останнім рахунків-фактур протягом 3-х днів з моменту отримання відповідного рахунку. Відшкодування вартості комунальних послуг проводиться:

- у разі відсутності у приміщенні відповідних лічильників - пропорційно орендованій площі;

- у разі наявності у приміщенні відповідних лічильників - згідно показань лічильників.

Відповідно до п. 6.3. договору суборендар зобов'язаний, зокрема:

6.3.2. своєчасно і в повному обсязі вносити на рахунок орендаря орендну плату та інші передбачені цим договором платежі.

6.3.7. по закінченню строку суборенди повернути орендарю приміщення згідно акту прийому-передачі. Всі зміни, які були завдані приміщенню суборендарем та не були, згідно п. 8.3. договору погоджені орендарем, мають бути усунені суборендарем, приміщення приведено до початкового стану. Кінцевою датою терміну суборенди вважається дата підписання вищезгаданого акту прийому-передачі.

Згідно п. 6.4.5 договору суборенди орендар має право, зокрема у випадку, якщо суборендар не звільнив приміщення по закінченню строку суборенди, орендар має право входу до приміщення та виселення суборендаря за рахунок останнього. Пов'язані з цим витрати орендар має право відшкодувати за рахунок внесеної попередньої плати, зазначеної у п. 3.5. договору.

Відповідно до п. 13.10 договору суборенди суборендар має право ініціювати дострокове розірвання цього договору в разі попередження орендаря за два місяці до розірвання. Таке попередження не звільняє суборендаря від сплати орендної плати до моменту повернення приміщення за актом і проведення остаточних розрахунків з орендарем.

Орендар також має право достроково відмовитися від договору, попередньо повідомивши про це суборендаря не менше ніж за два місяця (п. 13.11. договору).

Предметом розгляду даної справи є вимога ФОП ОСОБА_3 (суборендодавця) про стягнення з ПП "Джет-авто плюс" (суборендаря) заборгованості з орендної плати починаючи з квітня 2015р. по квітень 2016р., №% річних та пені у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди нежитлового приміщення №17/15 від 27.09.2012р.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що на підставі ст.764 ЦК України договір оренди та суборенди було пролонговано до 01.10.2016р., оскільки від відповідача позивачу не надходило ніяких заперечень щодо дії договору суборенди та акт повернення майна між сторонами не підписано, відповідно у відповідача станом на 01.04.2016р. виникла заборгованість з орендної плати в сумі 117 523, 74 грн. за договором суборенди за період з квітня 2015р. по квітень 2016р.

Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими виходячи з наступного.

Внаслідок укладення Договору суборенди № 17/15 від 27.09.2012р., між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Так, згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

У відповідності до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч.1 ст.763 ЦК України).

Умовами договору суборенди передбачено, що строк суборенди встановлений до 01.10.2013р., тобто договір суборенди приміщення припинив свою дію з 02.10.2013р. у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначає, що суборендар продовжував користуватися приміщенням після закінчення терміну дії договору, однак в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження продовження користування відповідачем суборендованим майном.

Відсутні в матеріалах справи та не надані позивачем докази на підтвердження виконання ним умов договору оренди (а.с.135-140, т.2), укладеного між позивачем та СТ Діамед , а саме: сплачувати своєчасно та в повному обсязі орендну плату та інші платежі за цим договором (п.2.2.8 договору оренди), відшкодовувати орендодавцю витрати за користування орендарем електроенергією (за показниками лічильників), комунальні платежі (п.2.2.9. договору оренди), а також докази на підтвердження пролонгації вказаного договору.

Із загальними положеннями про найм, а саме ст.ст.759,762 ЦК України обов'язок внесення орендної плати нерозривно пов'язаний із фактичним отриманням послуг з користування, визначеним договором. Договір найму є реальним правочином для укладання якого поряд зі згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій з користування майном з боку орендаря.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт використання відповідачем орендованого приміщення після спливу строку дії договору суборенди.

Пунктом 2.3. договору суборенди передбачено, що по закінченню терміну суборенди суборендар зобов'язується звільнити приміщення та повернути його орендарю за актом прийому-передачі не пізніше останнього дня терміну користування, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору між сторонами не підписана угода про продовження дії цього договору. У випадку не підписання вищезгаданого акту з вини суборендаря в дію вступає п. 3.6. та 6.4.5. договору.

Згідно п. 3.6. договору суборенди у випадку прострочення терміну повернення приміщення (незалежно від підстав припинення договору), суборендар сплачує орендарю орендну плату у подвійному розмірі за весь строк фактичного користування приміщенням з перевищенням встановленого терміну, а також сплачує встановлені штрафні санкцій. Кінцевою датою фактичного користування приміщенням вважається дата підписання орендарем акта прийому-передачі приміщення.

Вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд застосував до спірних правовідносин положення ст.764 ЦК України, оскільки протягом місяця після закінчення строку дії договору відповідач не виявив бажання припинити договірні відносини з позивачем, про що свідчить відсутність доказів направлення на його адресу повідомлення про припинення дії договору, а тому в силу цієї статті закону, за висновком суду, договір автоматично пролонговано.

Однак, місцевий господарський суд не звернув увагу, що умовами договору суборенди не передбачена можливість автоматичної пролонгації.

Крім того, умовами п.2.3 договору суборенди погоджено порядок продовження користування приміщеннями виключно за умови укладення угоди про продовження дії договору суборенди, тобто шляхом оформлення угоди до договору, що сторонами виконано не було.

З огляду на викладене, автоматична пролонгація договору суборенди (положення ст.764 ЦК України) до спірних правовідносин не застосовується, оскільки договором прямо передбачено механізм продовження дії договору суборенди виключно шляхом оформлення угоди до договору, що не було зроблено сторонами.

Колегія суддів додатково зазначає, що 11.01.2014р. між відповідачем та СТ Діамед (власником приміщення) укладено договір оренди приміщення №17/15, за умовами якого СТ Діамед передало, а ПП Джет-авто плюс прийняло у строкове платне користування спірне нежитлове приміщення на строк до 01.01.2015р.

11.01.2014 між СТ Діамед та ПП Джет-авто плюс підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення.

Факт підписання акту приймання-передачі приміщення за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 52 кв.м. між відповідачем та СТ Діамед (власник приміщення) опосередковано свідчить про те, що на день підписання акту були відсутні будь-які права третіх осіб на дане приміщення, а відповідно є додатковим підтвердженням повернення приміщення від ФОП ОСОБА_3 до СТ Діамед .

Згідно ст.774 ЦК України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди незалежно від підстав його припинення, дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору суборенди.

Тобто припинення дії договору оренди №16/11 від 26.09.2012р.. укладеного між СТ Діамед та ФОП ОСОБА_3 слугувало підставою для укладення прямого договору оренди №17/15 від 11.01.2014р. між СТ Діамед та ПП Джет-авто плюс .

26.01.2015р. ПП Джет-авто плюс направило СТ Діамед лист про розірвання договору оренди, а також акт приймання-передачі (повернення) приміщення.

При цьому колегія суддів критично відноситься до письмових пояснень Споживчого товариства Діамед від 03.05.2017р., наданих суду першої інстанції, про те, що Споживче товариство Діамед не укладало прямих договорів оренди з Приватним підприємством Джет-Авто плюс , оскільки починаючи з 2012 року по сьогоднішній день дане приміщення орендується Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, оскільки вказані пояснення підписані представником СТ Діамед ОСОБА_5., який одночасно є представником ОСОБА_3 згідно довіреності від 22.02.2017р. №187 (а.с.169, т.2), тобто зацікавленою особою, та не містять жодних доказів на підтвердження викладеного у них.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Колегія суддів також критично відноситься до посилань місцевого господарського суду на встановлення рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2015 у справі №910/8341/15-г, яке набрало законної сили, преюдиційних фактів на підставі ст.35 ГПК України, таких як оскільки Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 продовжувала користуватись орендованим майном, а від Споживчого товариства "Діамед" Позивачу не надходило ніяких заперечень, на підставі ст. 764 ЦК України, то договір оренди було пролонговано до 31.09.2015р. , оскільки судом у справі №910/8341/15-г при визначенні автоматично пролонгованим договору суборенди не досліджувались умови п.2.3 договору суборенди, яким погоджено порядок продовження користування приміщеннями виключно за умови укладення угоди про продовження дії договору суборенди, тобто шляхом оформлення угоди до договору, що сторонами виконано не було.

Судом також у вказаній справі не було з'ясовано, що автоматична пролонгація договору суборенди (положення ст.764 ЦК України) до спірних правовідносин не застосовується, оскільки договором прямо передбачено механізм продовження дії договору суборенди виключно шляхом оформлення угоди до договору, що не було зроблено сторонами.

Колегією суддів жодним чином не ставиться під сумнів рішення у справі № 910/8341/15-г, яке в апеляційному порядку не переглядалось, і під час прийняття якого не досліджувались обставини, встановлені у даній справі.

При цьому колегія суддів також критично відноситься до письмових пояснень Споживчого товариства Діамед від 03.05.2017р., наданих суду першої інстанції, про те, що Договір оренди нежитлового приміщення № 16/11 від 26.09.2012р., укладений між Споживчим товариством Діамед та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3, є чинним та діючим, а також є чинним Договір суборенди №17/15 від 27.09.2012р., оскільки вказані пояснення підписані представником СТ Діамед ОСОБА_5., який одночасно є представником ОСОБА_3 згідно довіреності від 22.02.2017р. №187 (а.с.169, т.2), тобто зацікавленою особою, та не узгоджуються з матеріалами справи.

Крім того, 29.01.2016р. ПАТ ПроКредит Банк шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №498-ДЗ12 від 22.03.2006р. набуло право власності на майно СТ Діамед , до переліку якого входить зокрема і приміщення загальною площею 52 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що в силу положень ч.1 ст.770 ЦК України набуття 29.01.2016р. банком права власності на приміщення, яке виступає об'єктом оренди та суборенди, є підставою для переходу до нового власника прав орендодавця, і такий перехід не припиняє автоматично права позивача на користування приміщенням за договором оренди.

Між тим, згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.50 Закону України Про іпотеку після продажу предмета іпотеки припиняються будь-які права та вимоги інших осіб на нерухоме майно, що було предметом іпотеки, які виникли після державної реєстрації іпотеки за іпотечним договором згідно з яким було звернено стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки Банк в силу положень ч.4 ст.334 ЦК України з 29.01.2016р. став власником майна СТ Діамед , зокрема, приміщення загальною площею 52 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, в порядку ст.50 Закону України Про іпотеку , правовідносини між ФОП ОСОБА_3 та ПП Джет-авто плюс , що виникли на підставі договору суборенди №17/15 від 27.09.2012р., навіть не враховуючи укладення прямого договору оренди з СТ Діамед на вказане приміщення 11.01.2014р. є в будь-якому випадку припиненими з 29.01.2016р.

Оскільки відсутні правові підстави для стягнення 117 523,74 грн. заборгованості з орендної плати з урахуванням інфляційного збільшення, відсутні підстави для стягнення 3% річних та пені, які є похідними.

У відповідності до п.п. 2, 3, 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст.ст. 4-2, 4-3 ГГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 Про судове рішення , рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Нормами статті 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 104 ГПК України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з'ясування обставин справи на підставі неналежних та недопустимих доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Джет-Авто плюс" з викладених у ній підстав, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р. у справі №910/6737/16 підлягає скасуванню у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 4-1, 4-2, 4-3, 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Джет-Авто плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р. у справі №910/6737/16 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2017р. у справі №910/6737/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податку: НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Джет - Авто плюс" (03040, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 27, корпус 1, ідентифікаційний код 33226479) 3018,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податку: НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Джет - Авто плюс" (03040, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 27, корпус 1, ідентифікаційний код 33226479) 764, 15 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

7. Матеріали справи №910/6737/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров