Рішення

від 20.03.2017 по справі 922/632/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2017 р.Справа № 922/632/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

при секретарі судового засідання Сінченко І.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРБУДБІЗНЕС", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 394200,00 грн. за участю представників:

позивача - Самуся О.В., довіреність №б/н від 14.02.2017;

відповідача - ОСОБА_3, довіреність №431 від 17.03.2017

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБУДБІЗНЕС" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 394200,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається, зокрема на те, що 21.12.2016 згідно платіжних доручень №№ 1070, 1072, 1073 він перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 541200 грн. В призначеннях платежу у зазначених платіжних дорученнях було вказано про здійснення оплати на підставі рахунку № 816 від 21.12.2016 за арматуру, проте між сторонами договір на поставку даного виду товару не було укладено, а тому позивач вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для отримання коштів, перерахованих за вказаними платіжними дорученнями, у зв'язку з чим з урахуванням здійснення відповідачем часткового повернення грошових коштів останній зобов'язаний повернути позивачу безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 394200,00 грн. згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 лютого 2017 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 06 березня 2017 року о 12:30 годині. Цією ж ухвалою суду витребувано у сторін додаткові докази.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06 березня 2017 року розгляд справи відкладено на 20 березня 2017 р. о 12:30 год.

Представник позивача 20 березня 2017 р. надав супровідним листом (вх. №9443) додаткові документи, зазначені у додатку, які судом долучено до матеріалів справи.

Також, представник позивача 20 березня 2017 р. надав клопотання (вх. №9450), в якому просить суд стягнути з відповідача судові витрати за послуги транспортного зв'язку в розмірі 934,09 грн., яке судом долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача 20 березня 2017 р. надав клопотання (вх. №9253) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, зазначених у додатку, яке задоволено судом та надані документи долучено до матеріалів справи.

Також, представник відповідача 20 березня 2017 р. надав клопотання (вх. №9256) про долучення до матеріалів справи додаткових документів, зазначених у додатку, яке задоволено судом та надані документи долучено до матеріалів справи.

Крім того, представник відповідача 20 березня 2017 р. надав відзив на позовну заяву (вх. №9255), який судом долучено до матеріалів справи.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позову, зокрема посилаючись на те, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору поставки, укладеного в спрощений спосіб, а тому кошти перераховані згідно платіжних доручень №№ 1070, 1072, 1073 на загальну суму 541200 грн. не є безпідставно набутими відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 394200,00 грн. не підлягають задоволенню, оскільки є неправомірними та необгрунтованими.

В судовому засіданні 20.03.2016 представник позивача підтримав позов та просив суд його задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві, а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору та витрати за послуги транспортного зв'язку в розмірі 934,09 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Відповідач виставив позивачу рахунок на оплату від 21.12.2016 № 816, в якому визначено два найменування товару - "Арматура Ф10А-400С Д=12м" та "Арматура Ф12А-400С Д=12м", кількість - 22тони за кожне найменування товару та ціна - 10250,00 грн. без ПДВ за кожне найменування товару, а загальна вартість товару - 541200 грн. з ПДВ.

Позивачем сплачено відповідачу грошові кошти в сумі 541200,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № 1072 від 21.12.2016 на суму 200000,00 грн., копією платіжного доручення № 1073 від 21.12.2016 на суму 141200,00 грн. та платіжним дорученням № 1070 від 21.12.2016 на суму 200000,00 грн.

В призначенні платежу у вищезазначених платіжних дорученнях позивачем вказано про оплату за арматуру згідно рахунку на оплату № 816 від 21.12.2016.

У листі від 28.12.2016 за вих. № 2812-1 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів за не відвантажений товар по рахунку №816 від 21.12.2016 у розмірі 541200,00 грн., що перераховані платіжними дорученнями №№ 1072, 1073, 1070 від 21.12.2016.

Відповідач повернув позивачу грошові кошти в сумі 147000,00 грн. та в призначенні платежу вказав про повернення коштів за непоставлений товар, згідно листа від 28.12.2016 за вих. №2812-1 у т.ч. ПДВ 20% - 24500,00 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (арк.14).

Вищенаведені обставини свідчать про те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРБУДБІЗНЕС" (надалі - позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі - відповідач) відповідно до ст. 184 ГК України у спрощений спосіб був укладений договір на поставку будівельних матеріалів (надалі - Договір).

Таким чином, відповідачем не було повернуто позивачу грошові кошти, сплачені позивачем за товар по рахунку №816 від 21.12.2016 в сумі 394200 грн.

Однак, позивач вважає, що вказані кошти мають бути стягнуті на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно набуті за рахунок позивача.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.2 вказаної статті, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа визначеного статтею 1212 ЦК України зобов'язання, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 ст. 181 Господарського суду України, передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.663 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Враховуючи приписи ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У п. 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.04.2015 р. N 01-06/631/15 Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначено, що стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України (постанова від 25.02.2015 N 910/1913/14).

Крім того, Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Судом встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини з поставки товару, а саме укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відтак, між сторонами існували договірні відносини.

Отже, правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Крім того, вимога повернути позивачу попередньо сплачені кошти також не може бути задоволена, оскільки позивачем не надано доказів того, що відповідачем порушено зобов'язання щодо передачі товару у встановлений строк.

Матеріали справи не містять доказів встановлення сторонами строку передачі відповідачем товару.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрати за послуги транспортного зв'язку в розмірі 934,09 грн., суд зазначає наступне.

У наданому клопотанні позивач зазначає, що ці витрати пов'язані з направленням представника позивача в судові засідання до господарського суду Харківської області, на підтвердження чого позивачем надані накази про службові відрядження, проїзні квитки на автобус та посадочний документ.

Відповідно до ч.1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та покладає на позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 5913,00 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 11, 526, 530, 612, 623-629, 639, 655, 693, 712, 1212 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 174, ст. 181, ст. 193, ст. 265 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 47-49, 54, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову повністю.

Повне рішення складено 27.03.2017 р.

Суддя І.О. Чистякова