Постанова

від 23.03.2017 по справі 911/2790/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2017 р. Справа№ 911/2790/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Мальченко А.О.

При секретарі судового засідання Степанці О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явились,

від скаржника - Ясир Є. М. посвідчення №028898 від 17.04.2014 року,

від відповідача 1 - Колода Є. Г.,довіреності №1 від 04.01.2017 року,

від відповідача 2 - не з'явилися,

від третьої особи - не з'явилися,

розглянувши матеріали апеляційних скарг

Прокуратури Київської області

на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2016 року

у справі №911/2790/16 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави

до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області

2) Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Олімп"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів"

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави звернулвся до Господарського суду Київської області з позовом до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Олімп" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів" про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.11.2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірний об`єкт оренди, а саме приміщення будівлі їдальні, об`єктом освіти, про який йдеться в ч. 2 ст. 5 Закону України Про приватизацію державного та комунального майна та в ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту .

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Прокуратура Київської області звернулась до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 11.11.2016 року у справі №911/2790/16 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, рішення прийнято з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи. Зокрема, скаржник, крім підстав вказаних у позовні заяв зазначає, що висновок суду першої інстанції про відповідність вимогам чинного законодавства спірного договору оренди ґрунтується на довільному тлумаченні змісту імперативної норми ч. 5 ст. 63 Закону України Про освіту та не відповідає фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 року колегією суддів у складі головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Мартюк А.І., Зеленін В.О. апеляційну скаргу Прокуратури Київської області прийнято до провадження.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду Пасічник О.Ю. від 06.02.2017 року №09-52/85/17, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Ткаченко Б.О. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи №911/2790/16.

За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.02.2017 року, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду апеляційну скаргу Прокуратури Київської області у справі №911/2790/16 сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Агрикова О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2017 року прийнято апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2016 року по справі №911/2790/16 до провадження та призначено розгляд справи на 22.02.2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 року розгляд справи відкладено на 23.03.2017 року.

У зв'язку з перебуванням судді Смірнова Л.Г., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, на лікарняному, відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1, Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою здійснено заміну судді Смірнова Л.Г. у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформовано протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2016 року у справі №911/2790/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 року прийнято апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення господарського суду Київської області від 11.11.2016 року по справі №911/2790/16 у складі колегії суддів Агрикової О.В. (головуючий), Чорногуз М.Г., Мальченко А.О. до провадження.

В судовому засіданні 23.03.2017 року представник скаржника надав усні пояснення по суті спору, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача 1 надав усні пояснення по суті спору, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представники позивача, відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не з`явились, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, причини неявки суд не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що позивач, відповідач 2 та третя особа були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, докази чого наявні в матеріалах страви, а також зважаючи на те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників позивача, відповідача 2 та третьої особи.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Олімп" (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна №1832 від 27.05.2016 року (а.с. 18-24), що належить до державної власності, а саме - частини нежитлових приміщень першого поверху їдальні площею 72,7 кв.м, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка-2, та перебуває на балансі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів" (п. 1.1 договору).

Згідно з п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою розміщення торговельного об'єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.

Відповідно до п. 10.1. договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 27.05.2016 року до 26.04.2019 року включно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що незаконне надання ТОВ Фірма Олімп в користування нежитлового приміщення першого поверху їдальні площею 72,7 кв.м, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка-2, та перебуває на балансі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів" для розміщення торговельного об'єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи перешкоджає реалізації права громадян України на доступну освіту, повну реалізацію здібностей, таланту, всебічного розвитку, що суперечить інтересам держави у сфері освіти.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно положень ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України).

В п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

На підставі ст. 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 61 Закону України "Про освіту", додатковими джерелами фінансування навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти, є зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Наведене вище свідчить про те, що законодавством, яке регулює спірні правовідносини по справі передбачена можливість отримання шкільними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна, з умовою однак, щодо можливості передачі в оренду будівель, споруд та іншого нерухомого майна, обладнання, не пов'язаних з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. При цьому ці платні послуги не можуть надаватися державними або комунальними позашкільними навчальними закладами замість або в межах освітньої діяльності.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Проте договір оренди приміщення (комунального майна) не підпадає під жодну з перелічених умов - приватизація, перепрофілювання або використання не за призначенням. Крім того, у вищезазначеній статті Закону, містяться посилання на об'єкт освіти, як цілісний майновий комплекс, однак відповідно до умов договору оренди у ньому йдеться про окремо визначене приміщення.

Як зазначає прокурор, оренда приміщень навчальних закладів дозволяється лише у випадках, якщо об'єкт оренди використовується з цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу, оскільки договір оренди від 27.05.2016 року №1832 укладений з метою розміщення торговельного об'єкта з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи, прокурор вважає, що зазначений договір є недійсним.

Крім того, в апеляційній скарзі прокурор також зазначає, що ТОВ Фірма Олімп не має ліцензії на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням послуг для одержання освіти і підготовкою фахівців різних рівнів кваліфікації.

Положенням "Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.08.2001 р. №563, надано визначення поняття навчально-виховного процесу, яким є система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

Отже, навчально-виховний процес передбачає як безпосередньо навчально-виховну роботу, так і інші заходи, спрямовані на організацію та забезпечення цієї роботи.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про освіту", організація та відповідальність за харчування у навчальних закладах державної та комунальної форми власності покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади, керівників навчальних закладів.

Таким чином, організація харчування є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу закладів освіти.

Пунктом 3 Порядку організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 01.06.2005 р. №242/329 передбачено, що процес організації харчування дітей у навчальних та оздоровчих закладах складається з: відпрацювання режиму і графіка харчування дітей; визначення постачальників продуктів харчування і продовольчої сировини; приймання продуктів харчування і продовольчої сировини гарантованої якості; складання меню-розкладу; виготовлення страв; проведення реалізації готових страв і буфетної продукції; надання дітям готових страв і буфетної продукції; ведення обліку дітей, які отримують безоплатне гаряче харчування, а також гаряче харчування за кошти батьків; контроль за харчуванням; інформування батьків про організацію харчування дітей у закладі.

Відповідно до п. 1.2 договору, вбачається, що ТОВ Фірма Олімп здійснює продаж продовольчих товарів.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", цей Закон регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", ліцензуванню підлягає, зокрема, освітня діяльність закладів освіти.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ Фірма Олімп не здійснює освітньої діяльності, а приймає участь в організації харчування навчального закладу, що є пов'язаним з навчально-виховним процесом та, в даному випадку, не підлягає ліцензуванню.

Законодавство України не містить переліку видів господарської діяльності, що пов'язані з навчально-виховним процесом. Законом взагалі не визначено поняття навчально-виховного процесу, яке надається лише у підзаконному нормативно-правовому акті, яке судом наводилось раніше. Таким чином, перелік діяльності, які можна віднести до навчально-виховного процесу, необмежений. Але, як вбачається з визначення, навчально-виховний процес передбачає як безпосередню навчально-виховну роботу, так і інші заходи, направлені на організацію та забезпечення цієї роботи.

Згідно "Переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності", що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. за №796, навчальними закладами можуть надаватись послуги з надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі (п.п. 2) п. 8 Переліку).

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Міністерства освіти і науки України, в якому вказано, що Міністерство не заперечує та надає дозвіл на передачу в оренду державного нерухомого майна - частини приміщення першого поверху їдальні, площею 72,2 кв.м., розташованої за адресою Київська обл.., Києва-Святошинський р-н, м. Боярка, з метою торгівлі продовольчими товарами, крім товарів підакцизної групи. (а. с. 60).

Також, в матеріалах справи наявна довідка Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів" №312 від 13.09.2016 року надана на вимогу суду першої інстанції, в якій вказано, що будівля їдальні коледжу була побудована у 1977 році, згідно проекту частина нежитлового приміщення площею 72,2 кв.м. призначена для розміщення магазину з продажу продовольчих товарів, ТОВ Фірма Олімп є єдиним торгівельним закладом на території містечка м. Боярка-2. (а.с. 74).

Також, в матеріалах справи відсутні докази наявності заборгованість ТОВ Фірма Олімп за договором оренди від 27.05.2016 року за №1832, що свідчить про належне виконання ТОВ Фірма Олімп взятих на себе зобов'язань.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір оренди відповідає вимогам ст. 180 ГК України та не містить жодних умов, за яких може бути визнаний судом недійсним.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що вимоги про зобов`язання ТОВ Фірма Олімп звільнити та повернути передане в оренду згідно договору №1832 від 27.05.2016 року частину нежитлового приміщення першого поверху їдальні площею 72.7 кв. м. є похідними вимогами від вимог про визнання недійсними договору оренди №1832 від 27.05.2016 року, вони також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Прокурором, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і, як наслідок, неправильному застосуванню норм матеріального і процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором не надано належних і допустимих, в розумінні наведених вище приписів процесуального закону, доказів того, що об'єкт оренди - індивідуально визначене нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів" та становить частину нежитлового приміщення будівлі їдальні, є об'єктом освіти, про який йдеться в ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та в ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", також, суд першої інстанції вірно врахував обставини, що у даному випадку в оренду передане державне майно, що являє собою частину нежитлового приміщення будівлі їдальні, розташованої окремо від навчального корпусу коледжу та обставини, що Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і природокористування України "Боярський коледж екології і природних ресурсів" потребує використання спірного приміщення для навчально-виховного процесу та права цього навчального закладу порушені, а тому договір оренди №1832 від 27.05.2016 року не підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи те, що судом встановлено відповідність спірного договору вимогам чинного на момент його укладення законодавства, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення господарського суду Київської області від 11.11.2016 року.

Решта доводів апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржників.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокуратури Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2016 року у справі №911/2790/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2016 року у справі №911/2790/16 залишити без змін.

3. Справу №911/2790/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

А.О. Мальченко