Рішення

від 23.03.2017 по справі 910/1358/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.03.2017Справа № 910/1358/16

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Євротрансбуд

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю ААН СейЯ-Кірш-аудит

про визнання недійсними окремих частин угоди

за участю представників:

від позивача: Гончар О.М. - представник за довіреністю № 125-08/1 від 15.08.2016 р.

від відповідача: Перепелицін К.М. - представник за довіреністю № 225-КМГ-622 від 28.02.2017 р.

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Євротрансбуд (далі - ТОВ Євротрансбуд ) з позовом до Київської міської ради (далі - КМР) про визнання недійсним пункту 4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 р. (далі - угода).

Свої позовні вимоги ТОВ Євротрансбуд обґрунтовує тим, що зміст пункту 4 угоди суперечить рішенню КМР Про бюджет міста Києва на 2012 рік від 29.12.2011 р. № 1100/7336, оскільки встановлений договором розмір орендної плати перевищує розмір, визначений чинним законодавством України. На підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України позивач просить суд визнати пункту 4 угоди недійсним з моменту її укладання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.02.2016 р. до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю ААН СейЯ-Кірш-аудит (далі - ТОВ ААН СейЯ-Кірш-аудит ).

02.06.2016 р. рішенням господарського суду міста Києва позов ТОВ Євротрансбуд задоволено та визнано недійсним пункту 4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 р. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 р. рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 р. скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Вищого господарського суду України від 15.12.2016 р. вказані постанову Київського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду міста Києва скасовано, справу направлено на новий розгляд.

У судовому засіданні під час нового розгляду справи представник позивача свої вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, вважав, що оспорюваний пункт угоди викладений з урахуванням положень п. 288.5.2 ст. 288 Податкового кодексу України, згідно з якими розмір орендної плати не може перевищувати 12% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та відповідає вказаним вимогам Податкового кодексу України. Також просив застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Позиція третьої особи щодо заявленого позову суду невідома.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що 15.05.2008 р. між КМР (орендодавець) та ТОВ Євротрансбуд (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (далі - договір), зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 15.05.2008 р. за № 91-6-00778 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець на підставі рішення КМР від 26.06.2007 р. № 1015/1676, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - проспект Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 1069 кв.м.; цільове призначення - для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку; кадастровий номер - 8000000000:88:168:0037 (п. 1.2 договору).

На виконання умов договору КМР передала, а ТОВ Євротрансбуд прийняло в користування орендовану земельну ділянку, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 15.05.2008 р., копія якого долучена до матеріалів справи.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:88:168:0037) має:

- цільове призначення: для іншої комерційної діяльності;

- категорія землі: землі житлової та громадської забудови;

- вид використання земельної ділянки: для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку;

- відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому рішенням КМР VIII сесії VI скликання Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю Євротрансбуд договорів оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 № 91-6-00528 та від 15.05.2008 № 91-6-00778 № 811/7047 від 01.12.2011 р. вказаному товариству поновлено договір оренди земельної ділянки від 15.05.2008 № 91-6-00778 на 5 років.

Пунктом 2 вищевказаного рішення КМР від 01.12.2011 р. № 811/7047 встановлено, що розмір річної орендної плати, визначеної в договорі від 15.05.2008 р. № 91-6-00778, підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства.

19.04.2012 р. між КМР (орендодавець) та ТОВ Євротрансбуд (орендар) була укладена угода про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис від 26.04.2012 р. за № 91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - угода).

Згідно з п. 1 угоди сторони погодили поновити на підставі рішення КМР від 01.12.2011 р. № 811/7047 та Закону України Про оренду землі на 5 (п'ять) років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) 15.05.2008 р. за № 91-6-00778.

Відповідно до п. 4 угоди сторони дійшли згоди підпункт 4.2 договору оренди викласти в редакції: Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 (одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством .

У 2015 році з метою проведення аудиторської перевірки ТОВ Євротрансбуд звернулось до ТОВ ААН СейЯ-Кірш-аудит . За результатами вказаної перевірки було встановлено та зазначено у аудиторському висновку (звіті незалежного аудитора) від 11.06.2015 р., копія якого долучена до матеріалів справи, що станом на момент підписання угоди діяли ставки розміру орендної плати, визначені додатком 12 до рішення КМР Про бюджет міста Києва на 2012 рік від 29.12.2011 р. № 1100/7336, відповідно до пункту 28.1 якого ставка орендної плати для операцій з нерухомим майном була встановлена у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а в угоді визначена річна орендна плата за земельну ділянку у розмірі 11,25% від її нормативної грошової оцінки, що є вищим ніж встановлено в нормативно-правовому акті.

Звертаючись з даним позовом до суду, ТОВ Євротрансбуд просить суд визнати п. 4 угоди недійсним, оскільки той не відповідає вимогам рішення КМР Про бюджет міста Києва на 2012 рік від 29.12.2011 р. № 1100/7336 та неправомірно встановлює більший розмір орендної плати за користування земельної ділянки, ніж це передбачено чинним законодавством України.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України вказав на необхідність встановити початок перебігу позовної давності з урахуванням правил, встановлених законом, та навести правові висновки, в залежності від чого вирішити питання про наявність підстав для захисту порушеного права чи про відмови у такому захисті.

Приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 р. № 9, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Відповідно до пункту 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 № 11 (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 11) на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Виконуючи зазначені вказівки Верховного Суду України, а також Вищого господарського суду України та розглядаючи спір по суті, господарський суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями ст. 9 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладання угоди) встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: розпорядження землями територіальної громади м. Києва; передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Закону.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні в редакції, чинній на момент укладання угоди).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124 ЗК України).

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі встановлено, що однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на момент укладання угоди).

Частиною 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент укладання угоди; далі - ПК України) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.4 ст. 288 ПК України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Підпунктом 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки - для інших земельних ділянок, наданих в оренду.

Водночас, пунктом 28.1 додатку 12 Розміри орендної плати за земельні ділянки (у відсотках від нормативної грошової оцінки) до рішення Київської міської ради від 29.12.2011 р. № 1100/7336 (в редакції, чинній на момент укладання угоди) ставка орендної плати для операцій з нерухомим майном встановлена у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, застосування ставки орендної плати в розмірі 11,25% від нормативного грошової оцінки, у даному випадку є порушенням норм чинного законодавства України та прав ТОВ Євротрансбуд , як орендаря, а оспорюваний пункт 4 угоди не відповідає вимогам законодавства України, тому є підстави для визнання його недійсним.

Разом з тим, відповідач у справі заявив клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Як роз'яснено у пункті 2.8 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, ТОВ Євротрансбуд вказує, що про порушення свого права товариству стало відомо лише 11.06.2015 р. - з часу отримання аудиторського висновку.

Перевіряючи такі доводи позивача суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 16.11.2016 р. по справі № 6-2469цс16, де Верховний Суд України зазначив про те, що аналіз термінів довідався та міг довідатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Суд зазначає, що можливість позивача знати про порушення свого права повинна випливати з об'єктивних обставин, незалежних від його волі, тобто таких, що не моделюються самим позивачем.

Так, ТОВ Євротрансбуд , як сторона, угоди про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 р., не міг бути необізнаним з її змістом.

Відповідно до п. 40 рішення КМР Про бюджет міста Києва на 2012 рік від 29.12.2011 р. № 1100/7336 вказане рішення, на підставі ст. 28 Бюджетного кодексу України, підлягало оприлюдненню у газеті Хрещатик у десятиденний термін з дня прийняття.

Отже, зважаючи на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, суд дійшов висновку про те, що ТОВ Євротрансбуд мало об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права в момент укладення угоди про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 р., тобто перевірити п. 4.2 на відповідність вимогам закону.

Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався з наступного дня після укладення вищевказаної угоди та, відповідно, сплив 20.04.2015 р., але ТОВ Євротрансбуд звернулось до суду з даним позовом лише 29.01.2016 р., тобто поза межами строку позовної давності.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У судовому засіданні представник - ТОВ Євротрансбуд наполягав, що строк позовної давності не пропущений, оскільки про порушення своїх прав товариство дізналось лише отримавши аудиторський висновок, а значить - перебіг строку позовної давності почався з 11.06.2015 р.

Водночас, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, ТОВ Євротрансбуд не надало суду доказів того, що товариство не знало та не могло знати про порушення його права, а також доказів поважності причин пропущення ним строку позовної давності.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 р. № 10, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що оспорюваний пункт 4 угоди не відповідає вимогам законодавства України на час укладення угоди та права ТОВ Євротрансбуд були порушені, проте суд приймає до уваги, що строк, у межах якого ТОВ Євротрансбуд могло звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного права сплив, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Згідно статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Євротрансбуд до Київської міської ради за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю ААН СейЯ-Кірш-аудит про визнання недійсними окремих частин угоди

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 23 березня 2017 року.

Повний текст рішення підписаний 29 березня 2017 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя Головіна К.І.