Постанова

від 25.05.2017 по справі 910/1358/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2017 р. Справа№ 910/1358/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Скрипки І.М.

У судове засідання з'явились:

від позивача: Гончар О.М. - представник;

від відповідача: Рог О.В. - представник;

від третьої особи: не з'явились;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017

у справі № 910/1358/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд"

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ААН "СейЯ-Кірш-аудит"

про визнання недійсними окремих частин угоди

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" до Київської міської ради про визнання недійсним пункту 4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012.

Позовні вимоги ТОВ "Євротрансбуд" обґрунтовано тим, що зміст пункту 4 угоди суперечить рішенню КМР "Про бюджет міста Києва на 2012 рік" від 29.12.2011 № 1100/7336, оскільки встановлений договором розмір орендної плати перевищує розмір, визначений чинним законодавством України. На підставі статтей 203, 215 ЦК України позивач просив суд визнати пункту 4 угоди недійсним з моменту її укладання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ААН "СейЯ-Кірш-аудит".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 та прийняти нове рішення по справі, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів Майданевича А.Г. та Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 25.05.2017.

Представник позивача 25.05.2017 в судовому засіданні, надав пояснення по суті спору підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд", рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 скасувати, прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача 25.05.2017 в судовому засіданні, надав пояснення по суті спору заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд", рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 25.05.2017, повноважні представники третьої особи не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені на клопотаннях та в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2008 між КМР та ТОВ "Євротрансбуд" був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 15.05.2008 за № 91-6-00778 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Згідно із пунктом 1.1 договору орендодавець на підставі рішення КМР від 26.06.2007 № 1015/1676, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Відповідно до пункту 1.2 договору об'єктом оренди цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - проспект Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва; розмір - 1069 кв.м.; цільове призначення - для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку; кадастровий номер - 8000000000:88:168:0037.

На виконання умов договору КМР передала, а ТОВ "Євротрансбуд" прийняло в користування орендовану земельну ділянку, що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 15.05.2008.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:88:168:0037) має:

- цільове призначення: для іншої комерційної діяльності;

- категорія землі: землі житлової та громадської забудови;

- вид використання земельної ділянки: для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку;

- відомості про обмеження у використанні земельної ділянки: відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, не зареєстровані.

У подальшому рішенням КМР VIII сесії VI скликання "Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" договорів оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 № 91-6-00528 та від 15.05.2008 № 91-6-00778" № 811/7047 від 01.12.2011 вказаному товариству поновлено договір оренди земельної ділянки від 15.05.2008 № 91-6-00778 на 5 років.

Пунктом 2 вищевказаного рішення КМР від 01.12.2011 № 811/7047 встановлено, що розмір річної орендної плати, визначеної в договорі від 15.05.2008 № 91-6-00778, підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства.

19.04.2012 між КМР та ТОВ "Євротрансбуд" була укладена угода про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрована Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис від 26.04.2012 за № 91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів.

Відповідно до пункту 1 угоди сторони погодили поновити на підставі рішення КМР від 01.12.2011 № 811/7047 та Закону України "Про оренду землі" на 5 (п'ять) років договір оренди земельної ділянки, укладений між орендодавцем та орендарем зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА) 15.05.2008 за № 91-6-00778.

Згідно із пунктом 4 угоди сторони дійшли згоди підпункт 4.2 договору оренди викласти в редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 (одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством".

З метою проведення аудиторської перевірки у 2015 році ТОВ "Євротрансбуд" звернулось до ТОВ "ААН "СейЯ-Кірш-аудит".

За результатами даної перевірки було встановлено та зазначено у аудиторському висновку (звіті незалежного аудитора) від 11.06.2015, копія якого долучена до матеріалів справи, що станом на момент підписання угоди діяли ставки розміру орендної плати, визначені додатком 12 до рішення КМР "Про бюджет міста Києва на 2012 рік" від 29.12.2011 № 1100/7336, відповідно до пункту 28.1 якого ставка орендної плати для операцій з нерухомим майном була встановлена у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а в угоді визначена річна орендна плата за земельну ділянку у розмірі 11,25% від її нормативної грошової оцінки, що є вищим ніж встановлено в нормативно-правовому акті.

Звертаючись з даним позовом до суду, ТОВ "Євротрансбуд" просив суд визнати пункт 4 угоди недійсним, оскільки той не відповідає вимогам рішення КМР "Про бюджет міста Києва на 2012 рік" від 29.12.2011 № 1100/7336 та неправомірно встановлює більший розмір орендної плати за користування земельної ділянки, ніж це передбачено чинним законодавством України.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України вказав на необхідність встановити початок перебігу позовної давності з урахуванням правил, встановлених законом, та навести правові висновки, в залежності від чого вирішити питання про наявність підстав для захисту порушеного права чи про відмови у такому захисті.

Статтями 203, 215 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9 визначено, що вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Згідно із пунктом 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 № 11 на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 9 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладання угоди) встановлено, що до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: розпорядження землями територіальної громади м. Києва; передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до ЗК України; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до Закону.

Згідно із пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції, чинній на момент укладання угоди виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначено, що у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Частиною 1 статті 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній на момент укладання угоди).

Згідно із ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання угоди) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Пунктом 288.4 статті 288 ПК України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно із підпунктом 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки - для інших земельних ділянок, наданих в оренду.

Водночас, пунктом 28.1 додатку 12 "Розміри орендної плати за земельні ділянки (у відсотках від нормативної грошової оцінки)" до рішення Київської міської ради від 29.12.2011 р. № 1100/7336 (в редакції, чинній на момент укладання угоди) ставка орендної плати для операцій з нерухомим майном встановлена у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Тобто, застосування ставки орендної плати в розмірі 11,25% від нормативного грошової оцінки, у даному випадку є порушенням норм чинного законодавства України та прав ТОВ "Євротрансбуд", як орендаря, а оспорюваний пункт 4 угоди не відповідає вимогам законодавства України, тому є підстави для визнання його недійсним.

Проте як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у справі було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до пункту 2.8 Постанови Пленуму ВГСУ № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI).

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦК України).

Згідно із статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В своїх доводах, ТОВ "Євротрансбуд" зазначає, що про порушення свого права товариству стало відомо лише 11.06.2015 - з часу отримання аудиторського висновку.

Так, ТОВ "Євротрансбуд", як сторона, угоди про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012 р., не міг бути необізнаним з її змістом.

Згідно із пунктом 40 рішення КМР "Про бюджет міста Києва на 2012 рік" від 29.12.2011 № 1100/7336 вказане рішення, на підставі статті 28 Бюджетного кодексу України, підлягало оприлюдненню у газеті "Хрещатик" у десятиденний термін з дня прийняття.

Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався з наступного дня після укладення вищевказаної угоди та, відповідно, сплив 20.04.2015 р., проте ТОВ "Євротрансбуд" звернулось до суду з даним позовом лише 29.01.2016, тобто поза межами строку позовної давності.

Відповідно до ч. 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно із пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорюваний пункт 4 угоди дійсно не відповідає вимогам законодавства України на час укладення угоди та права ТОВ "Євротрансбуд" були порушені, проте строк, у межах якого ТОВ "Євротрансбуд" могло звернутись до суду з вимогою про захист свого порушеного права сплив, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає на підставі частини 4 статті 267 ЦК України.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євротрансбуд" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 у справі № 910/1358/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/1358/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.Г. Майданевич

І.М. Скрипка