Постанова

від 28.03.2017 по справі 910/19279/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2017 р. Справа№ 910/19279/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Разіної Т.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача: Котелевський К.В. - представник; Сорокін О.В.-представник;

Від відповідача: Трещов А.О. - представник.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016

у справі № 910/19279/16 (суддя Головіна К.І.)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 422 659, 35 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 422 659, 35 грн. з яких, вартість поставленого товару в сумі 333 914,08 грн., пеня у сумі 51 377,48 грн., інфляційна складова боргу у сумі 27 000,00 грн. та 3 % річних у сумі 10 367,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору поставки № 15/08 від 15.08.2012 щодо своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.

У позові ТОВ "ТД "УТБ" просить суд стягнути з ТОВ "Дієса", а всього - 422 659, 35 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 у справі № 91019279/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 422 659, 35 грн. задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" основний борг у сумі 333 914,08 грн., пеню у сумі 37 339,01 грн., інфляційну складову боргу у сумі 25 081,33 грн., 3 % річних у сумі 6 967,04 грн. 04 коп., 6 049,52 грн. судового збору та витрати за надані послуги адвоката у розмірі 4 771,00 грн.

У решті позовних вимог - відмовити.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення суду від 22.12.2016, за якою просив скасувати рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" у справі № 910/19279/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Разіної Т.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2017 поновлено строк на апеляційне оскарження та прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" до провадження, призначено до розгляду на 28.03.2017.

23.03.2017 через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яких позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги ТОВ "Дієса", та просив оскаржуване рішення залишити без змін, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 28.03.2017 представник позивача надав свої пояснення по суті спору, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати повністю і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

28.03.2017 представники відповідача у судовому засіданні надали свої пояснення по суті спору та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД "УТБ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" був укладений договір поставки № 15/08.

Відповідно до пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме: електропобутові товари, телерадіотовари, комп'ютерну техніку, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити його на умовах, визначених цим договором.

Згідно із пунктом 2.1 договору товар постачається партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі заявки покупця на постачання відповідної партії товару, і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) і/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією.

Пунктами 2.5, 2.7 договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником відповідно до умов постачання DDP (доставка з оплатою мита - склад покупця - Україна, Київська область, с. Калинівка, вул. Київська, 49-Ж, Інкотермс 2010, або за будь-якою іншою адресою, обумовленою сторонами при узгодженні заявки. Датою постачання товару вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (витратних накладних, ТТН) на товар.

Постачальник разом із товаром зобов'язується передати покупцю наступні документи: оригінал рахунку-фактури з вказівкою товару, кількості, ціни за одиницю і вартості усієї партії товару; товарно-транспортную накладну або інший рівнозначний транспортний документ; податкову накладну (при розбіжності у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, вказаного в супровідній документації); витратну накладну (при розбіжності у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, вказаного в супровідній документації, невід'ємною частиною витратної накладної є акт приймання товару, складений за формою, узгодженою сторонами в додатку № 1 до договору); копію декларації відповідності і/або сертифікату відповідності продукції вимогам технічних регламентів; інформацію про продукцію (п 2.9 договору).

Відповідно до пункту 3.2 договору загальна сума цього договору визначається виходячи з вартості фактично поставленого постачальником покупцеві товару і складається з сум, вказаних у витратних накладних, підписаних обома сторонами. Орієнтовна вартість товару за даним договором складає 1 000 000,00 грн.

Пунктом 3.5 договору в редакції додаткової угоди від 15.08.2012 визначено, що покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 30 календарних днів з моменту реалізації товару роздрібному споживачу, але в будь-якому випадку не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначених у пункті 2.9 договору.

За редакцією додаткової угоди від 08.12.2014 договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на виконання умов договору поставки позивачем у період з 21.09.2012 по 24.02.2016 було здійснено поставку відповідачу товар на загальну суму 3 548 557,35 грн.

Відповідач взяті на себе зобов'язання виконав частково оплатив поставлений товар на вказану суму частково в розмірі - 3 214 643,27 грн., даний факт підтверджується банківськими виписками з рахунку відповідача.

Слід наголосити, що посилання у договорі про оплату товару відповідачем після його реалізації не є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, оскільки відкладальною є та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та, яка обумовлює настання чи зміну і прав і обов'язків, при чому для обох сторін правочину, тобто сторони можуть визначити на стадії укладення договору обставину, у випадку настання якої виникне зобов'язання між сторонами, тобто права і обов'язки у обох сторін. Крім того, умова договору про оплату товару після його реалізації суперечить закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України вимогам розумності, добросовісності та справедливості, оскільки поставлений Позивачем товар взагалі може бути не реалізований, а відповідно і не оплачений.

Дана правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 15.12.2015 по справі № 911/2950/15, від 17.02.2016 по справі № 910/17610/15.

Згідно із пунктом 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини 2 статті 530 ЦК України. Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України, покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Наявність основної заборгованості, що залишилась у відповідача неоплаченою підтверджується видатковими накладними № 413 від 18.03.2015., № 534 від 24.04.2015, № 605 від 26.05.2015, № 1121 від 15.09.2015, № 1415 від 24.11.2015, № 1537 від 22.12.2015 та № 24.02.2016 та акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2016на загальну суму 333 914,08 грн.

Згідно із частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1-3 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися у встановлений строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому в судовому засіданні відповідач вказував, що товар за накладними № 413 від 18.03.2015, № 534 від 24.04.2015, № 605 від 26.05.2015, № 1121 від 15.09.2015, № 1415 від 24.11.2015, № 1537 від 22.12.2015 та № 208 від 24.02.2016 на суму 333 914,08 грн. не був ним реалізований у зв'язку із низькою популярністю (неліквідністю) такого товару, а тому на підставі п. 5.10 договору направив позивачу вимогу № 13 від 04.11.2016, в якій просив останнього власними силами і за свій рахунок здійснити вивезення цього товару із магазинів відповідача протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця.

Пунктом 5.10 договору визначено, що постачальник гарантує конкурентоспроможність і ліквідність товару, що поставляється. У випадку якщо протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару буде виявлена низька популярність, неконкурентоспроможність і/або неліквідність поставленого товару (у тому числі за вказаний період товар не буде проданий через роздрібну мережу кінцевому споживачеві), постачальник зобов'язується викупити такий товар у покупця за ціною його первинного продажу покупцеві і здійснити власними силами і за свій рахунок його повернення (вивезення). Зобов'язання по викупу такого товару у постачальника виникають у момент отримання від покупця повідомлення про низьку популярність і/або конкурентоспроможності і/або неліквідності товару (партії товару).

Слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження обставин дійсної наявності товару та неможливості реалізувати його.

Згідно із частиою 1 та 3 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Слід врахувати, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар за період з 18.03.2015 по 24.02.2016, а у випадку дійсної нереалізації товару - на його повернення у строк, передбачений п. 5.10 договору, тобто протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару.

Відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його оплати та товар у строк, передбачений договором, не повернув.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що у період з 18.03.2015 по 24.02.2016 відповідач отримував товар від позивача за видатковими накладними, які були підписані відповідальною особою ТОВ "Дієса" на підставі виданих підпріємством довіреностей без зауважень.

Посилання відповідача, що акт звірки взаєморозрахунків від 31.08.2016 ним був підписаний помилково спростовується матеріалами справи, а саме актами звірки, за попередні періоди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки доказів належної оплати поставленого товару відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення з ТОВ "Дієса" заборгованості за отриманий товар в сумі 333 914,08 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення з відповідача пені у сумі 51 377,48 грн., нараховану за кожною несплаченою видатковою накладною, окрім видаткової накладної № 413 від 18.03.2015 р.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.4 договору за прострочення плати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш 20 % від вартості поставленої партії товару.

Отже, чинним законодавством та умовами договору передбачено нарахування відповідачу пені за прострочення оплати товару.

При цьому, як було встановлено судом, строк оплати товару за видатковими накладними настав на наступний день після спливу 60-денного строку для його повернення, отже, за видатковими накладними № 413 від 18.03.2015 р. такий строк настав - 18.05.2015 р., № 534 від 24.04.2015 р. - 24.06.2015 р., № 605 від 26.05.2015 р. - 26.07.2015 р., № 1121 від 15.09.2015 р. - 15.11.2015 р., № 1415 від 24.11.2015 р. - 24.01.2016 р., № 1537 від 22.12.2015 р. - 21.02.2016 р. та № 208 від 24.02.2016 р. - 25.04.2016 р.

За таких обставин, строк нарахування пені за видатковою накладною № 413 від 18.03.2015 р. починається з 19.05.2015 р., № 534 від 24.04.2015 р. - 25.06.2015 р., № 605 від 26.05.2015 р. - 27.07.2015 р., № 1121 від 15.09.2015 р. - 16.11.2015 р., № 1415 від 24.11.2015 р. - 25.01.2016 р., № 1537 від 22.12.2015 р. - 22.02.2016 р. та № 208 від 24.02.2016 р. - 26.04.2016 р. та протягом 6-ти місячного строку, передбаченого ст. 232 ГК України.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені з урахуванням встановлених обставин, відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України та ч. 6 ст. 232 ГК України, суд прийшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 37 339,01 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції у сумі 27 000,00 грн. та 3 % річних у сумі 10 367,79 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства, вимоги про стягнення інфляційної складової суми боргу та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційне збільшення суми боргу у розмірі 25 081,33 грн. та 3 % річних у сумі 6 967,04 грн., тобто у менших сумах, ніж заявлено позивачем.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини у справі, позовні ТОВ "ТД "УТБ" підлягають частковому задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, які складаються із судового збору та вартості адвокатських послуг, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати відшкодовуються з відповідача у разі задоволення позову.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р. відшкодування витрат за надання адвокатських послуг здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У даному випадку при визначенні розміру адвокатських послуг, що заявлені до відшкодування позивачем, суд враховує наявність договору про надання правової допомоги від 10.10.2016 р., укладеного між адвокатом Колядою А.С. та ТОВ "ТД "УТБ", свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, наданого адвокату Коляді А.С., акта приймання-передачі наданих послуг до договору про надання адвокатських послуг від 15.11.2016 р., квитанції про оплату правової допомоги № 13 від 16.11.2016 р., згідно яких сторони погодили об'єм правової допомоги та її вартість у сумі 5 000,00 грн. Тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо достатньої кількості доказів для підтвердження факту надання адвокатських послуг на вказану суму.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 у справі № 910/19279/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/19279/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Т.І. Разіна

Ю.Б. Михальська