Рішення

від 23.03.2017 по справі 757/31179/15-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/31179/15-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

23 березня 2017 року Печерський районний суд м.Києва

в складі головуючого судді Остапчук Т.В.

при секретарі Медведєвій М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Автофінанс про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до ТОВ Лізингова компанія Автофінанс , які під час судового розгляду зменшив і просив визнати недійсним Договір №000180 фінансового лізингу від 10.03.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АвтоФінанс (01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 9СД2, ЄДРПОУ 38104479) та ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ІПН: НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1), стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АвтоФінанс (01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 9СД2, ЄДРПОУ 38104479) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ІПН: НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1) кошти в розмірі 83 980 (вісімдесят три тисячі дев'ятсот вісімдесят) грн. 00 коп., отримані на виконання договору, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія АвтоФінанс (01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 9СД2, ЄДРПОУ 38104479) на користь держави судовий збір за подання позовної заяви про захист прав споживача.

Позовні вимоги позивача ОСОБА_1 обґрунтовані наступним. 10 березня 2015 року позивачем було підписано договір фінансового лізингу, 11 березня 2015 року сплачено необхідну суму на рахунок відповідача , однак після детального ознайомлення із текстом договору виявилось невідповідність замовленого ним товару, так як позивач мав намір придбати автомобіль марки Ssang Yong Korando AT DLX 2013, замість цього в договорі визначено автомобіль марки Chery E5 Comfort, якого позивач не замовляв. Про вказану заяву позивачем було доведено до відома відповідача, однак жодної реакції не отримав від відповідача. 16 березня 2015 року позивачем було сплачено 161 500грн. Після того, як відповідачем було вказано про недоотримання 10 % вартості , позивач звернувся за юридичною консультацією та звернувся до відповідача із заявою про розірвання укладеного договору. Лише 28 серпня 2015 року на рахунок позивача надійшли кошти в сумі 77 520грн. Позивач вважає, що укладений ним договір є недійсним з огляду на невідповідність його вимогам Закону України Про захист прав споживачів , зокрема відповідач визначив автомобіль на власний розсуд, а не той, що був обраний позивачем. Умова договору щодо сплати 10% вартості предмета лізингу як адміністративний платіж є незаконною та порушує принцип справедливості та добросовісності. Ціна договору та визначення розмірі і складових лізингових платежів, та порядок їх оплати є недійсними , оскільки суперечать положенням чинного законодавства. Крім цього до складу лізингового платежу не може бути включена плата за укладення договору чи організацію. Не обґрунтована співмірність розміру адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору виконаній послузі. Застосування комісійних платежів суперечить суті договору фінансового лізингу. Договором передбачена зміна розміру платежів проте не передбачена формула перерахунку. Крім цього позивач посилається на те, що інші умови договору є несправедливими, створюють істотний дисбаланс договірних відносин та порушують права споживача, а отже договір в цілому має бути визнаний недійсним.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав через загальну канцелярію суду заяву з прохання розглядати справу за його відсутності та зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, приходить до наступного.

Встановлено, що 10 березня 2015 року між ТОВ Лізингова компанія Автофінанс та ОСОБА_1 укладено договір №000180 фінансового лізингу. Вказаний договір підписаний лізингоодержувачем ОСОБА_1 Вказаний договір містить предмет даного договору, яким є транспортний засіб марки Chery E5 Comfort, з об'ємом 1,5, механічна КПП, передній привід. Вказаним договором та додатками до нього №1 та №2 визначена вартість предмета лізингу, авансовий платіж, сума авансового платежу, щомісячний авансовий платіж, адміністративний платіж, комісія за передачу, а також сам предмет лізингу. Договір, що підписаний сторонами містить положення щодо визначення поняття кожного платежу, умови за яких вони сплачують, а також зобов'язання кожної із сторін.

11 березня 2015 року, тобто після укладення даного договору, позивачем сплачено 32 300грн., а також 16 березня 2015 року 129 200,00грн.

12 червня 2015 року відповідач на заяву позивача повідомив про розірвання договору, а також про повернення коштів в розмірі 77 520грн. та відсутність підстав для повернення адміністративного платежу у розмірі 32 300грн.

Відповідно до ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ч. 1 ст.215 ЦК України передбачені підстави, за наявності яких правочин може бути визнаний недійсним, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою ( правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. (ч. 1 ст. 227 ЦК України)

Згідно приписів ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України встановлює, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 №9, відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Пунктом 20 цієї ж постанови передбачено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Статтею 19 Закону України Про захист прав споживачів встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється.

Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 6 даної статті передбачено, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно ст.18 Закону України Про захист прав споживачів , виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Тобто, з правового змісту вказаної вище норми випливає висновок про те, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідно встановити наявність однієї з таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності, 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, 3) умови договору завдають шкоди споживачеві.

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Верховного суду України від 16.12.2015р. справа №6-2766 цс15.

Відповідно до правової позиції викладеної в Ухвалі Верховного суду України від 11.05.2016 року справа № 6-3020цс15, згідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР. Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13). За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-XII до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

У постанові від 8 червня 2016 року Верховний Суд України вказав на те, що оспорюваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України Про захист прав споживачів , а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до правової позиції викладеної в Ухвалі Верховного суду України від 19.10.2016 року у справі №6-1551цс16 відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України Про фінансовий лізинг . Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

За таких обставин Договір фінансового лізингу № 000180 від 10.03.2015 року має бути визнаний судом недійсними з моменту вчинення та з відповідача підлягають стягненню на користь позивача сплачені кошти в розмірі 161 500,00 грн., тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст..88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1615 грн.00 коп. на користь держави.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 15, 16, 203,215 ,227, 806 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 82, 88, 212-215 , суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Лізингова компанія Автофінанс про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів - задовольнити.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 000180 від 10.03.2015 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія " Автофінанс " та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 161 500,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія " Автофінанс " на користь держави судовий збір в розмірі 1615 грн.00 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його отримання.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Остапчук Т.В.