Рішення

від 29.03.2017 по справі 182/3533/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/3533/15-ц 22-ц/774/256/К/17

Справа № 182/3533/15-ц Головуючий у 1-й інстанції

№ провадження 22ц/774/256/К/17 ОСОБА_1

Категорія - 57 (IV) Доповідач Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

в складі : головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

при секретарі: Євтодій К.С.,

за участі: представника ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю СОБР - ОСОБА_3;

представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю СОБР на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю СОБР про захист прав споживачів , -

В С Т А Н О В И Л А:

В травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю СОБР (далі - ТОВ СОБР ) про захист прав споживачів.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що йому на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.

01 квітня 2014 року позивач уклав з ТОВ СОБР договір на централізовану охорону об'єкта № ПС1250 (квартири, що належить позивачеві), згідно умов якого, відповідач зобов'язався здійснювати охорону майна позивача на об'єкті, виїзд групи затримання при спрацюванні тривожної сигналізації та обслуговування сигналізації на об'єкті (п. 2.1 Договору).

31 січня 2015 року в період з 20:20 години до 20:40 години, під час знаходження квартири під охороною за допомогою охоронної сигналізації, сталося проникнення до квартири через балконні двері, які були обладнані датчиками сигналізації, які спрацювали.

В порушення пункту 4.1.1 Договору, яким встановлено, що у випадку спрацювання сигналізації, забезпечується негайний виїзд наряду охорони на об'єкт та прибуття наряду в межах 6 хвилин в зимовий період, наряд відповідача прибув на об'єкт через 12 хвилин.

Через несвоєчасне прибуття наряду правопорушник не був затриманий на місці вчинення злочину, і в охоронюваній квартирі відбулася крадіжка належного позивачу майна, що було встановлено після того, як позивач та представники відповідача увійшли до квартири.

Зокрема, були викрадені чоловічий золотий годинник, мобільні телефони та інше майно, валютні цінності в розмірі 32 000 доларів США, що еквівалентно 535 680 гривень станом на 31 січня 2015 року.

На місці події в присутності працівників слідчо-оперативної групи Нікопольського МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області та представницького складу відповідача було складено протокол огляду місця події, відібрано пояснення в позивача, а також проведено ряд інших слідчих дій, спрямованих на встановлення кількості та вартості речей, що були викрадені.

Того ж дня в результаті слідчих дій в гаражах біля будинку позивача було знайдено викрадені речі, за винятком валютних цінностей.

Органом досудового розслідування Нікопольським МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальне провадження за фактом таємного викрадення майна, належного позивачу, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 КК України , відомості про кримінальне порушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 лютого 2015 року за № 12015040340000319.

Позивач вважає, що діями відповідача йому було спричинено матеріальну шкоду на суму 535 680 грн. та моральну, яку він оцінює в 10 000 грн. та просив суд вказані суми стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково.

Стягнуто з ТОВ СОБР на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок невиконання договору централізованої охорони квартири суму в розмірі 535 680 грн. та 2000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ТОВ СОБР на користь держави судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ СОБР ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції із ухваленням нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 посилаючись на те, що судом при ухваленні рішення допущено неповне з'ясування обставин справи, а позивачем належним чином не доведено позовні вимоги.

Зокрема, судом не враховано та не надано оцінки тому, що пульт централізованого спостереження ТОВ "СОБР" оснащений офіційним сертифікованим програмним забезпеченням "Фенікс-4", згідно витягу з якого вбачається, що ТОВ "СОБР" не порушило своїх зобов'язань за Договором охорони, оскільки сигнал тривоги надійшов до пульту централізованого спостереження відповідача о 20:36 год., а група реагування прибула на об'єкт о 20:41 год., тобто через 4 хв. 42 сек.

Крім того, згідно п. 5.1.5 Договору грошові кошти, цінні папери, вироби із золота та ін. повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах (ящиках), що прикріплені до підлоги, в окремому приміщенні згідно з вимогами ВБН, проте позивачем зазначені умови Договору виконані не були, що призвело до крадіжки належних йому матеріальних цінностей через порушення позивачем способу зберігання матеріальних цінностей, який було погоджено сторонами під час укладання Договору.

Також представник відповідача в апеляційній скарзі наполягає на тому, що позивачем не доведено, а судом не з'ясовано розмір збитків, завданих позивачу, оскільки розмір збитків, окрім як його поясненнями, більше нічим не підтверджено.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12 травня 2006 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу ОСОБА_6, належить квартира АДРЕСА_1.

01 квітня 2014 року з метою охорони майна, яке знаходиться в зазначеній квартирі, ОСОБА_4 уклав з ТОВ СОБР договір на централізовану охорону об'єкта № ПС1250, згідно п. 2.1. якого, відповідач зобов'язався здійснювати охорону майна позивача на об'єкті, виїзд групи затримання при спрацюванні тривожної сигналізації та обслуговування сигналізації на об'єкті (а.с.4,5).

Відповідно до п. 2.4 Договору періодом охорони майна на об'єкті вважається час з моменту прийняття охороною сигналізації, якою обладнаний об'єкт, під спостереження пульту централізованого спостереження (ПЦС) до зняття її з-під спостереження замовником у відповідності до Інструкції з правил користування сигналізацією.

31 січня 2015 року в період з 20:20 години до 20:40 години, під час знаходження квартири під охороною за допомогою охоронної сигналізації, сталося проникнення до квартири через балконні двері, які також були обладнані датчиками сигналізації, які спрацювали.

В результаті даної події, в охоронюваній відповідачем квартирі відбулася крадіжка належного позивачу майна, були викрадені: чоловічий золотий годинник, мобільні телефони та інше майно, валютні цінності в розмірі 32 000 доларів США, що станом на 31 січня 2015 року, згідно довідки ПАТ КБ Приватбанк № 2355072 від 09 квітня 2015 року, еквівалентно 535 680 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із їх обґрунтованості.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Як вбачається із матеріалів справи, 01 квітня 2014 року з метою охорони майна, яке знаходиться в зазначеній квартирі, ОСОБА_4 уклав з ТОВ СОБР договір на централізовану охорону об'єкта № ПС1250, згідно п. 2.1. якого, відповідач зобов'язався здійснювати охорону майна позивача на об'єкті, виїзд групи затримання при спрацюванні тривожної сигналізації та обслуговування сигналізації на об'єкті (а.с.4,5).

В розділі 5 вказаного договору визначені обов'язки та права замовника , в даному випадку ОСОБА_4

Пункт 5.1.5 вказаного договору передбачає, що грошові кошти, цінні папери, вироби із золота, платини, паладію та з коштовним камінням, годинники в золотих, платинових, срібних корпусах, зброя і боєприпаси, акцизні документи, отрута і наркотичні речовини повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах (ящиках), що прикріплені до підлоги, в окремому приміщені згідно з вимогами ВБН.

Таким чином сторонами договору були погоджені умови, зокрема зберігання грошових коштів, в об'єкті, що знаходиться під охороною.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість та необхідність задоволення позовних вимог, оскілки в даному випадку з боку позивача має місце невиконання умов договору на централізовану охорону об'єкта № ПС1250, а саме п. 5.1.5, згідно якого грошові кошти повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах (ящиках), що прикріплені до підлоги, в окремому приміщені згідно з вимогами ВБН.

Посилання в рішенні суду на те, що відповідач мав право не приймати під охорону майно, відповідно до п 4.2.4 Договору, який передбачає, що охорона має право не приймати під охорону майно на об'єкті, якщо існують обставини, що перешкоджають здійсненню охороною заходів по спостереженню за сигналізацією є безпідставним, оскільки як вбачається із вказаного пункту договору, відповідач наділений правом не приймати під охорону майно на об'єкті у разі невідповідності параметрів телефонної мережі технічним умовам знеструмлення Об'єкта , АТС та ін. Тобто вказаним пунктом договору відповідач наділений правом не приймати під охорону майно, а не обов'язком, крім того наявність чи відсутність сейфу або металевої шафи (ящика), вказаним пунктом договору не оговорена.

Посилання позивача в позовній заяві, на порушення відповідачем умов Договору, зокрема прибуття співробітників відповідача на об'єкт через 12 хвилин, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, оскільки матеріалами справи встановлено, що пульт централізованого спостереження ТОВ "СОБР" оснащений офіційним сертифікованим програмним забезпеченням "Фенікс-4", згідно витягу з якого вбачається, що ТОВ "СОБР" не порушило своїх зобов'язань за Договором охорони, оскільки сигнал тривоги надійшов до пульту централізованого спостереження відповідача о 20:36 год., а група реагування прибула на об'єкт о 20:41 год., тобто через 4 хв. 42 сек.

Також слід зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна особа повинна надати суду докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ч. 1 ст. 57 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування і сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч.ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України).

В силу положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_4 не надав суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог, а саме доказів того, що в нього було викрадено саме 32000 доларів США.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст. 10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Положення ст. 11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст. 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Предметом доказування у даному спорі є факт наявності у позивача та крадіжки з його квартири 32000 доларів США.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

За способом утворення докази поділяються на первинні (відомості про факти одержують із першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т.п.) і похідні (відомості про факти одержують із джерела, що відтворює інший доказ, - з копії документа).

За відношенням до шуканого факту докази поділяються на прямі (прямо вказують на наявність або відсутність шуканого факту) і непрямі (дозволяють зробити припускаємий висновок про шуканий факт).

Позивачем не було надано суду жодних доказів стосовно наявності у нього грошових коштів в розмірі 32000 доларів США та їх крадіжки з квартири.

В матеріалах справи містяться лише копії повідомлення про початок досудового розслідування від 01.02.2015 року, протоколу огляду місця події (предмета) від 31.01.2015 року та протоколу допиту потерпілого від 02.02.2015 року, в яких зі слів самого потерпілого зазначено про крадіжку з його помешкання 32000 доларів США. Однак зазначений факт не встановлений на час розгляду справи відповідними органами.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального закону, з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.3, п.4 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю СОБР задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю СОБР про захист прав споживачів.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: