Ухвала

від 31.03.2017 по справі 913/1161/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

31 березня 2017 року                                                   Справа № 913/1161/16

                                                                                Провадження №33/913/1161/16

Господарський суд Луганської області у складі судді Драгнєвіч О.В., розглянувши заяву Управління Державної казначейської служби України у м.Лисичанську Луганської області від 16.03.2017 за вих.№02-70/339 про відстрочку виконання рішення господарського суду Луганської області від 14.12.2016 у справі №913/1161/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, м. Луганськ

до Комунальної установи “Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ”, м.Лисичанськ, Луганської області

про стягнення 331418 грн 28 коп.,

при секретарі судового засідання Дмітрієвій К.С.,

у засіданні брали участь:

від позивача: представник не прибув;

від відповідача: представник не прибув;

від Управління ДКС України у м. Лисичанську Луганської області: представник не прибув.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” звернулась до господарського суду Луганської області з позовом до Комунальної установи “Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ” про стягнення на підставі договору про закупівлю (постачання) електричної енергії за держані кошти № 62 від 17.02.2016 заборгованості в сумі 331418 грн 28 коп. за надані послуги з перетікання реактивної електричної енергії та поставлену активну електроенергію, з яких: 24079 грн 33 коп.- заборгованість за надані послуги з перетікання реактивної електричної протягом січня – вересня 2016 року; 246481 грн 28 коп. – пені, нарахованої за допущене прострочення з оплати за активну електроенергію та за послуги з перетікання реактивної електричної енергії; 20588 грн 89 коп. – 3% річних; 40268 грн. 78 коп. – інфляційні нарахування.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.12.2016 (повне рішення складено 19.12.2016) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” до Комунальної установи “Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ” про стягнення 331418 грн 28 коп. задоволено частково. Присуджено до стягнення з Комунальної установи “Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” основний борг за послуги з перетікання реактивної електроенергії в сумі 24079 грн 33 коп., інфляційні втрати в сумі 40268 грн 78 коп., 3 % річних у сумі 20588 грн 89 коп., пеню в сумі 123240 грн 64 коп., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 4971 грн 27 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Вказане рішення набрало законної сили 30 грудня 2016 року, на його виконання стягувачу видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 09.03.2017 відмовлено Управлінню Державної казначейської служби України у м.Лисичанську Луганської області в роз'ясненні рішення господарського суду Луганської області від 14.12.2016 у справі №913/1161/16, присуджено до стягнення в дохід Державного бюджету України судовий збір в сумі 800 грн.

21.03.2017 Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанську Луганської області звернулося до господарського суду Луганської області з заявою №02-70/339 від 16.03.2017 про відстрочку виконання рішення господарського суду Луганської області від 14.12.2016 у справі №913/1161/16.

Заява Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанську Луганської області, подана в порядку ст.121 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтована тим, що питання щодо проведення розрахунків за спожиту реактивну електроенергію, нараховані інфляційні втрати та 3% річних з Товариством з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”, яке не перереєстроване на територію підконтрольну українській владі, на сьогодні не врегульоване; листом Державної казначейської служби України від 19.12.2015 року №19-10/666-31224 зобов'язано проводити розрахунки за спожиту електроенергію з постачальниками за умовами перереєстрації підприємства ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” на територію, підконтрольну українській владі; листом Служби безпеки України №8/1/2-18620 (з грифом “Для службового користування”) від 30.12.2015 заборонено здійснення платежів на непідконтрольну українській владі територію та зупинено проведення платежів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання”; відповідно до постанови Кабітену Міністрів України від 06.07.2016 №447 «Питання проведення розрахунків за спожиту електричну електроенергію з постачальником електричної енергії ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання”, встановлено, бюджетні кошти перераховуються через відкритий товариством не бюджетний рахунок в органі Державної казначейської служби на поточний рахунок із спеціальним режимом використання за активну електроенергію; питання проведення інших платежів на користь ТОВ“Луганське енергетичне об'єднання”, а саме розрахунків за реактивну електоренергію, інфляційних нарахувань, пені, річних, судового збору, вищезазначеною постановою не врегульовано.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.03.2017 розгляд заяви призначено на 31.03.2017.

В судове засідання 31.03.2017 представники сторін та Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанську Луганської області не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Однак, позивачем через канцелярію суду подано відзив на заяву, в якому останній заперечив проти задоволення поданої заяви про відстрочку виконання рішення з рлсиланням на наступне: заявником не подано належних доказів, на підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим на даний час чи в майбутньому; суб'єкти електроенергетики, що одночасно провадять діяльність на підконтрольній на не підконтрольній території ведуть окремий бухгалтерський облік господарської діяльності на непідконтрольній та підконтрольній території; постановою Кабінету Міністрів України “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження”, Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” не передбачено вимог щодо обов'язкової перереєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” на підконтрольну територію та обмеження його казначейського обслуговування; позивач здійснює свою господарську діяльність як на контрольованій так і не контрольованій території України; з липня 2014 року, у зв'язку із проведенням антитерористичної операції, були створені робочі місця для співробітників підприємства на підконтрольній українській владі території, зокрема у м. Старобільськ Луганської області; поточний рахунок позивача, на який згідно наказу суду повинні бути перераховані присуджені рішенням суду грошові кошти, відкритий в ФЛОУ АТ «Ощадбанк» у м.Сєвєродонецьк; лист Служби безпеки України від 30.12.2016 №8/1-2-18620, на який посилається Управління не є нормативним актом, який би призупиняв дію законів та підзаконних нормативних актів, зокрема, що регулюють порядок розрахунків бюджетних установ за участю органів Державної казначейської служби України; листом від 19.12.2015 року №19-10/666-31224 Державна казначейська служба України лише надала відповідні роз'яснення, натомість заборони щодо здійснення розрахунків з позивачем не приймала; постановою Кабітену Міністрів України від 06.07.2016 №447 «Питання проведення розрахунків за спожиту електричну електроенергію з постачальником електричної енергії ТОВ “Луганське енергетичне об'єднання” не заборонено проведення розрахунків, що проводяться за рахунок бюджетних коштів за спожиту реактивну енергію з позивачем, що також відповідає висновку, викладеному у постанові Донецього апеляційного адміністративнго суду від 28.02.2017 у справі №812/805/16, якою визнано протиправною бездіяльність Управління Державної казначейської служби у м. Рубіжному щодо неперахування грошових коштів н арозрахунковий рахунок позивача.

Від Управління Державної казначейської служби України у м.Лисичанську Луганської області на адресу суду надійшли додаткові письмові пояснення від 27.03.2017 з доказами направлення копії заяви про відстрочку виконання рішення на адреси електронної пошти сторін (роздруківка про надсилання заяви на електронні пошти). Заявник просив відстрочити виконання рішення суду до врегулювання питання на законодавчому рівні, з огляду на те, що питання проведення інших платежів окрім за активну електроенергію, не врегульовано постановою Кабітену Міністрів України від 06.07.2016 №447 та потребує унормування на законодавчому рівні.

З огляду на належне повідомлення сторін та заявника про час та місце розгляду поданої заяви, а також враховуючи встановлений ст. 121 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду такої заяви, суд вважає за можливе розглянути заяву про відстрочку виконання рішення суду за відсутності представників сторін та заявника.

Розглянувши подану заяву про відстрочку виконання рішення суду, надані доповнення та відзив, господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Статтею 1 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Отже, виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, оскільки судовий захист полягає у відновленні порушеного права.

          Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (з протоколами).

          Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист.

          У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

          Запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочки виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду – виконання ухваленого судом рішення.

Згідно з ч.2 ст.6 Закону України “Про виконавче провадження” рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Згідно з п. 4 вказаної постанови Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема, здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, здійснює платежі за дорученнями розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до законодавства, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

З аналізу норм Бюджетного кодексу України, Статуту відповідача, затвердженого рішенням міської ради № 81/1316 від 24.04.2015, вбачається, що відповідач є комунальною установою, фінансування якого здійснюється, зокрема, і з місцевого бюджету, а тому Казначейство в особі відповідного територіального управління є відповідальним за казначейське обслуговування відповідача; за недотримання порядку казначейського обслуговування ст. 123 Бюджетного кодексу України передбачено відповідальність органів Казначейства України.

Відповідно до пп.2 п.5 Порядку виконання рішень про стягнення з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845, під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання.

Згідно з ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Підпунктами 7.1.1 та 7.1.2 п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” від 17.10.2012 №9 передбачено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо. Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, Управління Державної казначейської служби України у м.Лисичанську Луганської області повинно довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у справі.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно з ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання рішення з об'єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, які надають підстави для відстрочки виконання рішення.

Управління Державної казначейської служби України у м. Лисичанську Луганської області в порушення викладених приписів законодавства документально не підтверджено винятковість обставин, які надають право для відстрочки судового рішення.

Суд зауважує, що відповідно до абзацу 2 п.2 рішення Конституційного Суду України від 19.04.2001 №-4-рп/2001 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) згідно з частиною третьою статті 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Вони застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти.

Беручи до уваги прямий припис ст.1291 Конституції України щодо обов'язковості виконання судових рішень, господарський суд приходить до висновку про те, що відсутність рішень будь-яких органів, що регламентують стягнення грошових коштів на користь підприємств, не перереєстрованих на підконтрольній українській владі території, не може бути підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили. Неврегульованість зазначеного питання не є виключною обставиною в розумінні приписів ст.121 Господарського процесуального кодексу України.

Інших обставин, які б могли бути підставою для відстрочення виконання судового рішення у справі, наразі судом не встановлено.

Окремо, суд також звертає увагу на наступне.

Дійсно, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань місцезнаходженням ТОВ “ЛЕО” є місто Луганськ, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1085-р від 07.11.2014.

Кабінет Міністрів України постановою “Про особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження” від 07.05.2015 №263 визначив особливості регулювання відносин у сфері електроенергетики на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Цим актом, зокрема, передбачено, що купівля та продаж з 1 травня 2015 року електричної енергії, переміщеної з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, на іншу територію України та/або з контрольованої території на неконтрольовану територію, здійснюється на контрольованій території оптовим постачальником електричної енергії та на неконтрольованій території суб'єктами господарювання, що здійснюють виробництво електричної енергії на електроустановках, розташованих на неконтрольованій території та визначених Міненерговугілля, та/або публічним акціонерним товариством ДТЕК “Донецькобленерго” у Донецькій області і товариством з обмеженою відповідальністю “Луганське енергетичне об'єднання” у Луганській області.

Електрична енергія, яка виробляється на неконтрольованій території, продається на цій території суб'єктам електроенергетики, які провадять діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та/або споживачам електричної енергії відповідної області, та/або іншим суб'єктам господарювання, розташованим у відповідній області, згідно з умовами багатостороннього договору, що укладається між суб'єктами електроенергетики, що провадять діяльність на неконтрольованій території.

Суб'єкти електроенергетики, що одночасно провадять діяльність на контрольованій та неконтрольованій території, ведуть окремий бухгалтерський облік господарської діяльності на неконтрольованій та контрольованій території.

Зазначеною постановою не передбачено вимог щодо перереєстрації ТОВ “ЛЕО” на контрольованій території та обмеження його казначейського обслуговування.

Крім того, Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” не передбачено вимог до підприємств, установ, організацій змінити юридичну адресу свого місцезнаходження. Також цей Закон не містить обмежень у здійсненні розрахунків з підприємствами, які мають юридичну адресу на неконтрольованій території. У відповідності до ст. 5 зазначеного Закону ліцензії та документи дозвільного характеру, видані суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, строк дії яких закінчився у період її проведення, вважаються такими, що продовжили свою дію на період проведення антитерористичної операції.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275 затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, до якого входять і населені пункти Луганської області. Ці населені пункти входять у сферу ліцензованої діяльності ТОВ “ЛЕО”.

Будь-яких заборон на здійснення діяльності цієї енергетичної компанії на території населених пунктів, що включені до переліку, законодавством України не встановлювалось, відповідних рішень повноважними органами не приймалось.

Суд також враховує, що позивачем було відкрито поточний рахунок №26006304703374 у філії Луганського обласного управління АТ “Ощадбанк” в м.Сєвєродонецьк, на який відповідно до наказу господарського суду Луганської області від 04.01.2017 повинен бути перерахований основний борг за послуги з перетікання реактивної електроенергії в сумі 24079 грн 33 коп., інфляційні втрати в сумі 40268 грн 78 коп., 3 % річних у сумі 20588 грн 89 коп., пеню в сумі 123240 грн 64 коп., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 4971 грн 27 коп.

Таким чином, станом на даний час чинне законодавство не забороняє і не заважає Управлінню Державної казначейської служби України у м. Лисичанську здійснювати перерахування коштів, визначених до стягнення з відповідача у наказі господарського суду від 04.01.2017 по цій справі, на поточний рахунок позивача, відкритий у державному банку України на підконтрольній українській владі території.

Листи Державної казначейської служби України, Служби безпеки України, на які посилається заявник, як підставу для відстрочення виконання рішення і не виконання покладених законодавством на Казначейство функцій щодо здійснення казначейського обслуговування державних бюджетів, не є нормативними актами, які б призупиняли дію законів та підзаконних нормативних актів, зокрема, що регулюють порядок розрахунків бюджетних установ за участю органів Державної казначейської служби України, а тому до уваги судом не приймається.

Суд також зауважує про те, що листи Державної казначейської служби України, на які посилається заявник, носять роз'яснювальний та рекомендаційний характер, що виключає їх загальнообов'язковість. Вони не є наказами організаційно-розпорядчого характеру, виданими Казначейством, які передбачено п. 11 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 №215, та п. 9 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 30.04.2011 № 460/2011.

Як вбачається з поданої заяви, Управління Державної казначейської служби України у м.Лисичанську Луганської області просить відстрочити виконання рішення господарського суду Луганської області від 14.12.2016 у справі №913/1161/16 до "прийняття компетентними органами відповідних рішень".

Суд звертає увагу на те, що відстрочення виконання рішення – це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом (п. 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.12 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено відстрочення виконання рішення суду до "прийняття компетентними органами відповідних рішень", тобто на невизначений час.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви Управління Державної казначейської служби України у м.Лисичанську Луганської області від 16.03.2017 за вих.№02-70/339.

Господарський суд звертає увагу заявника на те, що відмова в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення не позбавляє права останнього на повторне звернення до господарського суду з відповідною заявою за наявності обставин, які мають бути підтверджені належними доказами, що свідчать про ускладнення чи неможливість виконання рішення суду у даній справі.

Керуючись ст.ст.86, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Управління Державної казначейської служби України у м.Лисичанську Луганської області від 16.03.2017 за вих.№02-70/339 про відстрочку виконання рішення господарського суду Луганської області від 14.12.2016 у справі №913/1161/16 до прийняття компетентними органами відповідних рішень відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її винесення.

Суддя                                                                                           О.В. Драгнєвіч