Рішення

від 03.04.2017 по справі 469/1394/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №469/1394/16-ц 03.04.2017 03.04.2017 03.04.2017

Cправа №469/1394/16-ц Суддя суду першої інстанції Гапоненко Н.О.

Провадження №22-ц/784/703/17 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Категорія 5

РІШЕННЯ

Іменем України

03 квітня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого: Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі прокурора - Цвікілевич Н.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Миколаївської області рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2017 року , ухваленого у цивільній справі за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень сільської ради, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави пред'явив зазначений позов до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівська сільська рада), ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування окремих пунктів рішень Коблівської сільської ради, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, а також витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 14 грудня 2012 року Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області прийнято рішення №9 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок , яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення садівництва із земель не наданих у власність та користування та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0.1 га (пасовища) для садівництва в селі Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Наступним рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за №11 від 26 грудня 2012 року Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян , затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_3 на комерційне призначення для будівництва об'єктів інфраструктури та закладів громадського харчування.

На підставі цього рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 який було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди 29 грудня 2012 року за № 482090001001794.

В подальшому, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №655 від 29 квітня 2015 року, відповідно до якого останній придбав у власність вказану земельну ділянку.

Разом з тим, відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі Миколаївської області від 13 вересня 2016 року, приблизна відстань від урізу Чорного моря меж спірної земельної ділянки до південної межі складає 50-60 м., до північної межі 90-100 м.

Посилаючись на те, що передача земельної ділянки відбулася з грубим порушенням водного та земельного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах нормативно визначеної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, тому належить до земель водного фонду загальнодержавного значення та передача (відчуження) таких земельних ділянок у приватну власність законодавчо заборонена, тому усі угоди щодо відчуження цих земельних ділянок є недійсними, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 просив:

визнати незаконними та скасувати пункти 1,2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0.1 га (пасовища) нормативною грошовою оцінкою 445 130 грн. для ведення садівництва, із земель не наданих у власність та користування в селі Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26 грудня 2012 року Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян , в частині зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, з ведення садівництва на комерційне призначення для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;

визнати недійсним та скасувати державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 виданий на ім'я ОСОБА_3, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29 грудня 2012 року за № 482090001001794;

витребувати від ОСОБА_4 на користь Територіальної громади села Коблеве Березанського району Миколаївської області в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0.1 га (пасовища) нормативною грошовою оцінкою 445 130 грн., з кадастровим номером НОМЕР_2;

стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір за подачу позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5, проти задоволення позову заперечував. Просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2017 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі перший заступник прокурора Миколаївської області посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог. Зокрема, перший заступник прокурора Миколаївської області посилався на невідповідність висновків суду щодо початку перебігу позовної давності дійсним обставинам справи.

Дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позов є обґрунтованим, проте прокурором пропущена позовна давність для звернення з вимогою до суду, оскільки здійснюючи нагляд за додержанням та застосуванням законів, прокуратура мала об'єктивну можливість довідатися про порушення законодавства, допущені при прийнятті оскаржуваних рішень сільською радою не пізніше серпня 2013 року, але прокурор звернуся до суду лише у листопаді 2016 року.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення районного суду не відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

В силу ст.ст.13-14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону і гарантується державою.

Відповідно до ст.ст.78-83,116,118,125,126 ЗК України (в редакції, що діяли на час передачі земельної ділянки), право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка як об'єкт права власності являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує права інших осіб.

Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Громадяни є суб'єктами права власності на землі приватної власності.

Територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності. Це право вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин 1,3 ст.60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Аналогічні положення передбачені ч.ч.1,5-9 ст.88 ВК України, в якій зазначено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

У межах прибережної захисної смуги морів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води.

Користування пляжною зоною здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства. У межах пляжної зони забезпечується безперешкодний і безоплатний доступ громадян для загального водокористування, крім земельних ділянок, на яких розташовані гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори.

Прибережні захисні смуги уздовж морів є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних (стаття 62 ЗК України, стаття 90 ВК України).

Землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній або комунальній власності і можуть надаватись у передбаченому законом порядку лише у користування фізичних та юридичних осіб та лише для цілей, визначених земельним та водним законодавством (статті 59, 84 ЗК України, статті 85, 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги (з установленою в них пляжною зоною) встановлюються за окремими проектами землеустрою, які є документами, що містять графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах.

Із матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0.1 га розташована в межах території с. Коблеве Березанського району Миколаївської області у прибережній захисній смузі, а саме в межах пляжної зони на відстані від урізу води Чорного моря приблизно до південної межі 50-60 метрів, до північній -90-100 метрів (а.с.26).

Земельна ділянка перебувала у комунальній власності Територіальної громади села Коблеве.

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (п.п.1,2) за №9 від 14 грудня 2012 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення садівництва із земель не наданих у власність та користування і надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0.1 га (пасовища) для ведення садівництва в селі Коблеве у межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с.15).

Наступним рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області за №11 від 26 грудня 2012 року Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_3 для ведення садівництва в межах населеного пункту села Коблеве площею 0.1 га (забудовані землі) на комерційне призначення для будівництва об'єктів інфраструктури та закладів громадського харчування (а.с.18).

На підставі цього рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії НОМЕР_3 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 який було зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди 29 грудня 2012 року за №482090001001794 (а.с.21)

29 квітня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу №655 відповідно до якого останній придбав у власність вказану земельну ділянку (а.с.24).

Звертаючись з вимогами про повернення земель комунальної власності прокурор підкреслював особливий статус прибережних захисних смуг і пляжних зон та їх значення у формуванні водно-екологічного правопорядку і забезпечення екологічної безпеки населення України. При цьому, прокурор посилався на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої свого права власності на землю, так і публічного, суспільного інтересу, як складової державного інтересу. Такий інтерес який полягає у важливості відновлення водоохоронної зони, що створена для можливості охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, збереження їх водності, тобто для забезпечення екологічної безпеки, що є обов'язком держави (стаття 15 Конституції України), а також надає права безперешкодного користування пляжною зоною всьому населенню.

Територіальною громадою, як первинним суб'єктом місцевого самоврядування та суб'єктом комунальної власності, є жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (статті 1,6 Закону України №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні ). Орган місцевого самоврядування, в тому числі і селищна рада, представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції та повноваження, визначені Конституцією України та іншими законами.

Підставами цього позову прокурор зазначив порушення прав територіальної громади саме рішеннями її органу - Коблівською сільською радою, яка є відповідачем у справі, а також інтересів держави без визначення органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції, в тому числі і щодо звернення до суду.

У цьому випадку прокурор, залишаючись особою, яка за законом здійснює право на захист прав, свобод та інтересів інших осіб (ст.45 ЦПК України), набуває права позивача.

Така правова позиція ґрунтується на висновках Верховного Суду України, викладених в постанові від 17 лютого 2016 року (справа №6-2407цс15).

Вирішуючи питання про дотримання вимог земельного та водного законодавства при передачі землі комунальної власності у власність ОСОБА_3, колегія суддів виходить з наступного.

Листом Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 22 вересня 2016 року повідомлено, що станом на 26 грудня 2012 року чинною містобудівною документацією, яка регулює забудову території на якій розташована спірна земельна ділянка, був проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету УРСР у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року №112 (далі - проект планування). Зазначеним проектом планування в зонах рекреації планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпенгів, піонетаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам'яток археології, заказники пам'ятків культури. При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0.1 га відповідно до проекту планування розташована в зоні рекреації та на момент відведення її цільове призначення (землі сільськогосподарського призначення) та після його зміни (землі громадської забудови) не відповідало чинній в той час містобудівний документації. Звернень до управління від ОСОБА_7 щодо розгляду проектів землеустрою по зазначеній ділянці не зареєстровано (а.с.28).

За інформацією Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації від 22 вересня 2016 року, землевпорядна документація щодо відведення земельної ділянки в селі Коблеве у власність ОСОБА_3 з кадастровим номером НОМЕР_2 до управління не надходила, висновки про погодження (відмову) не надавалися (а.с.29).

З огляду на зазначене та з урахуванням положень статей 18,19,22 ЗК України прибережні захисні смуги як землі водного фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення сільського господарства, в тому числі садівництва.

При цьому, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (стаття 20 ЗК України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмову в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Таким чином, достовірно встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Чорного моря, що, в силу ст.60 ЗК України та ч.9 ст.88 ВК України, унеможливлювало її відведення у приватну власність ОСОБА_3

За такого, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішень Коблівської сільської ради підлягали задоволенню.

Підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, з огляду на таке.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

За правилами ст.152 ЗК України недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Такий правовий висновок Верховного Суду України викладено у постанові від 19 червня 2013 року (справа № 6-57цс13).

Також підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_4

Так, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Це може бути реституція, віндикація чи кондиція.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції, може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Разом із тим, відповідно до закріпленого в ст.387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України.

Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст.1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст.1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

У випадках, коли в позовах заявляються вимоги про віндикацію та реституцію, суд повинен самостійно визначати, яку вимогу по суті (а не за формою) пред'являє позивач, і, відповідно, застосувати належні норми законодавства, керуючись при цьому нормами статті 4, пунктів 3, 4 частини першої статті 214 ЦПК України.

При цьому, одночасне пред'явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про визнання недійсним правочину із застосуванням реституції (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 388 ЦК України є помилковим, адже віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

До того ж, одна з умов застосування віндикаційного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.

Так, відповідно до ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1.Було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2.Було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3.Вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення компетентного органу, щодо цього майна, але в подальшому скасованого рішенням суду, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Зазначаючи про те, що вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника - Територіальної громади села Коблеве Березанського району Миколаївської області, відбулось поза волею останньої, позивач на підставі ч.1 ст.388 ЦК України просив суд витребувати вказану земельну ділянку у ОСОБА_4

Волевиявлення органу місцевого самоврядування - Коблівської сільської ради, яка повинна діяти в інтересах територіальної громади села, відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України здійснюється у формі рішення, яке повинно відповідати чинному законодавству.

Отже, оскільки рішення Коблівської сільської ради визнано незаконним та скасовано у зв'язку з порушеннями, допущеними під час його прийняття, підстави вважати, що волевиявлення власника земельної ділянки було належним відсутні.

З огляду на викладене, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_4 з її наступним поверненням у власність Територіальної громади села Коблеве Березанського району Миколаївської області.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог про скасування державного акту, оскільки за наявності позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, вказана вимога є взаємовиключною.

Проте, відмовляючи у задоволені позовних вимог районний суд посилався на пропуск прокурором позовної давності.

Так, вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, районний суд посилався на те, що супровідним листом Коблівської сільської ради від 08 серпня 2013 року №1021 до прокуратури району направлено копії рішень сільської ради із земельних питань за 2012 рік, а супровідним листом Коблівської сільської ради від 21 січня 2013 року №73 до прокуратури району направлено протоколи ХХІІ сесії від 14 грудня 2012 року та ХХІІІ позачергової сесії від 26 грудня 2012 року, на яких були прийняті оскаржувані рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що про наявність оскаржуваних рішень сільської ради стало відомо лише під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015150000000089, зареєстрованому 25 березня 2015 року за ч.2 ст.364 КК України за фактом незаконного вибуття у приватну власність земель прибережної захисної смуги Чорного моря.

Колегія суддів вважає, що позивачем не пропущену позовну давність, виходячи з такого.

За ч.2 ст.3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним з таких органів є прокуратура, на яку п.3 ст.131-1 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256,261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Правовою позицією Верховного Суду України при перегляді судового рішення у справі №6-178цс15 від 01 липня 2015 року з підстав неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, яка є обов'язковою для всіх судів України зазначено, що ст. 36-1 Закону України Про прокуратуру та ч.2 ст.45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч.2 ст.45 ЦПК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Оскільки прокурор звернувся до суду на захист порушених інтересів територіальної громади села і суспільних, публічних (державних) інтересів без визначення іншого органу, який за законом уповноважений на захист цих прав, та набув, як зазначалось вище, процесуальні права позивача, тому суд обґрунтовано досліджував питання про те, коли саме прокурор довідався або міг довідатись про порушення прав громади та держави.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копії рішень Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області з земельних питань за 2012 рік направлялись районному прокурору у січні та серпні 2013 року (а.с.66,67).

Проте, доказів того, що серед них були саме копії рішення №9 від 14 грудня 2012 року та рішення №11 від 26 грудня 2012 року, матеріали справи не містять.

Крім того, текст оскаржуваних рішень не містить жодної інформації, яка б свідчила про їх незаконність.

У власність фізичної особи передавалась земельна ділянка - пасовища із земель, не наданих у власність та користування в межах території населеного пункту села Коблеве Березанського району Миколаївської області, для ведення садівництва (а.с.15).

Відомостей про те, що ця земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, текст рішення сільської ради не містить.

Відсутні такі відомості і в проектах землеустрою та у висновку про погодження проекту землевпорядної документації відділу Держкомзему у Березанському районі Миколаївської області від 13 грудня 2012 року. Єдиним обмеженням у висновку зазначена необхідність використання земельної ділянки за цільовим призначенням (а.с.19).

Ситуаційні схеми розташування земельної ділянки відносно узрізу не складались.

Таким чином, навіть у разі отримання у 2013 році копій рішень за № 9 від 14 грудня 2012 року та №11 від 26 грудня 2012 року, прокурор не міг зі змісту цих рішень довідатись про їх незаконність та порушення суспільних інтересів та інтересів громади.

Дізнатися про незаконність рішень сільської ради прокурор міг лише внаслідок витребування та ретельного дослідження всієї землевпорядної документації, перевірки дійсного розташування земельної ділянки на місцевості з залученням спеціалістів землевпорядних організацій, отримання від них додаткових відомостей тощо.

За правилами ст.19 Закону України Про прокуратуру (в редакції, яка діяла на той час), прокурор проводить перевірку виконання законів лише за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності та за наявності приводів. Втручання у господарську діяльність інших суб'єктів здійснюється лише у разі, якщо така діяльність суперечить чинному законодавству.

Проте, у період 2012-2013 років заяв та повідомлень про порушення законності оскаржуваними рішеннями сільської ради до органів прокуратури не надходило.

Будівництво на спірній ділянці не здійснювалось (а.с.27), що перешкоджало своєчасному виявленню цих фактів як прокурором, так і громадою.

Спірна ділянка була внесена до Державного земельного кадастру (система НКС) 21 вересня 2015 року, що надало можливість встановити її дійсне розташування (а.с.100).

Факт порушення законності при ухваленні рішень Коблівською сільською радою став відомий органам прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42015150000000089, зареєстрованому 25 березня 2015 року за фактом незаконного вибуття у приватну власність земель прибережної захисної смуги.

Скарга щодо незаконності передачі у власність ділянок захисної прибережної смуги Чорного моря надійшла до органів прокуратури у травні 2015 року (а.с.93-99).

Отже, колегія суддів вважає, що про дійсне порушення інтересів територіальної громади та державних інтересів рішеннями Коблівської сільської ради прокурор дізнався не раніше березня 2015 року.

Звернувшись з позовом у листопаді 2016 року прокурор не пропустив позовну давність, строк якої встановлено ст.257 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції при застосуванні позовної давності невірно визначив початок перебігу позовної давності та застосував норми цивільного законодавства, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України підлягають розподілу судові витраті, сплачені прокуратурою Миколаївської області в обох судових інстанціях.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області - задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 17 січня 2017 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення.

Позовні вимоги заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки - задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати пункти 1 і 2 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення садівництва із земель не наданих у власність та користування в селі Коблеве в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0.1 га (пасовища) для садівництва, із земель не наданих у власність та користування в селі Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №11 від 26 грудня 2012 року Про затвердження проектів із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебувають у власності громадян , в частині затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_3 для ведення садівництва в межах населеного пункту села Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області площею 0.1 га (забудовані землі) на комерційне призначення для будівництва об'єктів інфраструктури та закладів громадського харчування.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 з кадастровим номером НОМЕР_1 виданий на ім'я ОСОБА_3, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 29 грудня 2012 року за № 482090001001794.

Витребувати від ОСОБА_4 і повернути у власність держави в особі Територіальної громади села Коблеве Березанського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0.1 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 розташовану в селі Коблеве в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

В задоволенні позовних вимог заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про скасування державного акту - відмовити.

Стягнути в рівних частках з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь прокуратури Миколаївської області по 7 567 (сім тисяч п'ятсот шістдесят сім) грн. 67 коп. з кожного судового збору, сплаченого в обох судових інстанціях.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина