Постанова

від 29.03.2017 по справі 915/291/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2017 р.Справа № 915/291/16 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі :

Головуючого судді: Савицького Я.Ф.

Суддів: Гладишевої Т.Я.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Селиверстова М.В.

за участю представників сторін в судовому засіданні від 29.03.2017р.:

від позивача: ОСОБА_2, за посвідченням;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: ОСОБА_3, за довіреністю;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Миколаївської області

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 08 лютого 2017 року

у справі №915/291/16

за позовом Заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави

до відповідачів 1. Миколаївської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера»

про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди, договору про внесення змін до договору оренди

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 29.03.2017р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.02.2017р. по справі №915/291/16 (суддя Мавродієва М.В.) відмовлено в задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави до Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» про визнання незаконними та скасування рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним договору оренди, договору про внесення змін до договору оренди.

Вказане рішення обґрунтоване тим, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах населеного пункту міста Миколаєва (Корабельний район міста Миколаєва), що підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем, отже, при прийнятті міською радою спірних рішень про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди та передачу в оренду спірної земельної ділянки, а також внесення змін щодо розміру та порядку використання земельної ділянки, не відбулось розмежування земель державної та комунальної власності, а Миколаївською міською радою вирішено питання про передачу в оренду земельної ділянки в силу наданих їй повноважень. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оспорюваним рішенням Миколаївської міської ради від 22.11.2012р. №22/41 не вирішувалось питання про надання (передачу) в користування (оренду) земельних ділянок і не затверджувалась технічна документація щодо нових (інших) земельних ділянок, ніж ті, що передавались в оренду згідно рішення від 25.03.2009р. №33/44, а лише вносились зміни до останнього у зв'язку зі зміною розміру вже наданих в оренду земельних ділянок, якими вже користувався відповідач. При цьому, місцевий господарський суд вказав, що спірним договором №451-12 від 26.12.2012р. були внесені зміни до договору оренди землі №7506 від 14.04.2010р., який також є чинним та недійсним не визнавався. Відтак, правові підстави для визнання недійсним спірного договору відсутні.

Також, при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції враховано приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, які з огляду на приписи ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелами права, з урахуванням чого прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, в оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд встановив, що строк звернення прокурора до суду з позовом пропущено без поважних причин, при цьому, відповідачем-2 до винесення рішення було заявлено клопотання про застосування наслідків позовної давності, однак, враховуючи, що сплив строку позовної давності застосовується лише у випадку порушення прав позивача, суд дійшов висновку про відмову в позові саме з підстав недоведеності належними та допустимими доказами у справі позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Заступник прокурора Миколаївської області, в якій позивач просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 08.02.2017р. по справі №915/291/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, мотивуючи це тим, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 10.03.2017р. апеляційна скарга була прийнята до провадження.

16.03.2017р. від позивача до Одеського апеляційного господарського суду на виконання вимог ухвали від 10.03.2017р. надійшли докази сплати судового збору.

29.03.2017р. від Товариства з обмеженою відповідальністю «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач-2 не погоджується з її доводами, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача-1 в судове засідання, призначене на 29.03.2017р., не з'явився, про день, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 13.03.2017р.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги Заступника прокурора Миколаївської області, заслухавши представників позивача та відповідача-2, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 25.03.2009р. №33/44 затверджено технічну документацію із землеустрою та надано в оренду ТОВ МСП Ніка-Тера земельну ділянку площею 272527 кв.м. внутрішніх вод під лиманами, у т.ч. ділянка №1 площею 214913 кв.м., ділянка №2 площею 57614 кв.м. по вул. Айвазовського, 23 у м. Миколаєві, за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для організації місця локального складання ґрунтів при проведенні днопоглиблювальних робіт та стоянки суден.

14.04.2010р. між Миколаївською міською радою (орендодавець) та ТОВ «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» (орендар), на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25.03.2009р. за № 33/44, укладено договір оренди землі №7506, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду строком на 25 років земельну ділянку загальною площею 272527 кв.м. для організації місця локального складання грунтів при проведенні дно заглиблювальних робіт та стоянки по вул. Айвазовського, 23 у місті Миколаєві.

Відповідно до пункту 5.2 договору цільове призначення земельної ділянки: на період будівництва - (1.21 УКЦВЗ), після введення в експлуатацію - (1.14.4 УКВЗВ).

Частина земельної ділянки, а саме площею 67,5 кв.м, яка була передана в оренду порту за Договором оренди № 7506, знаходиться під водною поверхнею Бузького лиману.

Пунктом 8 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 22.11.2012р. №22/41 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документа (внесення змін до договору оренди №7506) на земельну ділянку загальною площею 237256 кв. м., у тому числі ділянка № 1 площею 194607 кв.м. - під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, ділянка № 2 площею 42649 кв.м. - під озерами, прибережними замкнутими водоймами, лиманами, з віднесенням її до земель для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг, допоміжних операцій (за функціональним використанням інші землі - землі під водою) для організації місця локального складання ґрунтів при проведенні дно заглиблюваних робіт та стоянки суден по вул. Айвазовського, 23.

На виконання вищевказаного рішення, 26.12.2012р. між сторонами було укладено договір про зміни до договору оренди землі від 14.04.2010 №7506, яким, зокрема, пункт 2.1 розділу 2 викладено в такий редакції: « загальною площею 237256 (двісті тридцять сім тисяч двісті п'ятдесят шість) кв. м, у тому числі ділянка № 1 площею 194607 кв. м., кадастровий № 4810136600:07:004:0105, ділянка № 2 площею 42649 кв.м. кадастровий № 4810136600:07:004:0106» ; пункт 5.2. розділу 5 викладено в такий редакції: «Цільове призначення земельної ділянки (12.12.08 КВЦП3) для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (за функціональним використанням інші землі - землі під водою)» , тощо.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор зазначав, що вищевказаним рішенням Миколаївської міської ради від 22.11.2012р. №22/41 фактично передано у користування новосформовані земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, межами, нормативною грошовою оцінкою, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Вказані обставини зумовили звернення прокурора до суду з вимогою про визнання незаконними та скасування п. 6 розділу 1 рішення від 25.03.2009р. №33/44, п.8 розділу 1 рішення від 22.11.2012р.р. №22/41 та визнання недійсними на майбутнє укладених договорів №7506 від 14.04.2010, №451-12 від 26.12.2012р.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Тобто, обов'язковою умовою визнання недійсним акта є не тільки невідповідність його чинному законодавству, але й порушення у зв'язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Статтею13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одними із способів захисту прав на землю є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також визнання угоди недійсною.

Відповідно до ст.4 Водного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

В силу приписів ст.5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Згідно з ч.ч.1, 4 ст.85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних тощо.

Статтею 59 Земельного кодексу України визначено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

За положеннями ч.3 ст.140, ч.1 ст.144, ч.1 ст.143 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території; територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, зокрема, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Пунктом 34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначеноо, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про оренду землі" орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. За приписами статті 4 цього ж Закону орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Водночас, розділом VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про оренду землі" визначено, що частини 2, 3 і 4 статті 4 набирають чинності після розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності. До розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

За приписами ч.ч.1, 4 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

При цьому, п.12 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України (у відповідній редакції) було визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" в управлінні відповідних місцевих державних адміністрацій перебувають об'єкти державної власності, передані їм в установленому законом порядку.

За положеннями ст.10 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (який був чинним до 01.01.2013), розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється в межах адміністративно-територіальних утворень - сіл, селищ, міст, районів, областей. Підставою для проведення робіт, пов'язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

Судова колегія зазначає, що спірна земельна ділянка розташована в акваторії Бузького лиману та належить до земель водного фонду. При цьому, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, які регулюють спірні правовідносини, державою фактично делеговані повноваження органам місцевого самоврядування, до моменту розмежування земель державної і комунальної власності, щодо розпорядження землями державної власності, які знаходяться на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Виходячи з місця розташування та привласненої спірній земельній ділянці адреси, саме: м.Миколаїв, вул.Айвазовського, 23, вона знаходиться у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці - населеного пункту міста Миколаєва (Корабельний район міста Миколаєва), що, зокрема, підтверджується листом Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради (т.1 а.с.21), листом Управлінням Держкомзему у м.Миколаєві (т.1 а.с.22), наданими на стадії погодження технічної документації із землеустрою, розробленої відповідачем-2. До того ж, вказані обставини не спростовані позивачем.

Отже, при прийнятті міською радою спірних рішень про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання договору оренди та передачу в оренду спірної земельної ділянки, а також внесення змін щодо розміру та порядку використання земельної ділянки, не відбулось розмежування земель державної та комунальної власності, а Миколаївською міською радою вирішено питання про передачу в оренду земельної ділянки в межах наданих їй повноважень.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Таким чином у Миколаївської міської ради наявні всі повноваження на прийняття спірних пунктів рішень та їх відповідність вимогам законодавства.

Окрім того, оспорюваним рішенням Миколаївської міської ради від 22.11.2012р. №22/41 не вирішувалось питання про надання в користування (оренду) земельних ділянок і не затверджувалась технічна документація щодо нових (інших) земельних ділянок, ніж ті, що передавались в оренду згідно рішення від 25.03.2009р. №33/44, а лише вносились зміни до останнього у зв'язку зі зміною розміру вже наданих в оренду земельних ділянок, що знаходились в користуванні відповідача.

При цьому, колегія суддів зазначає, що спірним договором №451-12 від 26.12.2012р. були внесені зміни до договору оренди землі №7506 від 14.04.2010р., який також є чинним та недійсним не визнавався.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з думкою суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним спірного договору.

Крім того, на думку суду апеляційної інстанції, правомірним є посилання суду першої інстанції на приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, які згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелами права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, зазначаючи про наявність справедливої рівноваги між інтересами держави та юридичної особи - ТОВ «Морський спеціалізований порт «Ніка-Тера» при позбавленні права, набутого останнім за рішенням Миколаївської міської ради та укладеним на його підставі договором оренди землі, з тих підстав, що звернення прокурора до суду із позовом на захист інтересів держави спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання стосовно розпорядження землями, що належать державі, прокурор не зазначив, в чому саме полягає шкода державі, завдана спірним рішенням та укладеними договорами оренди: чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою, чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, чи передана в оренду земельна ділянка відповідно до закону не може використовуватися з метою, наведеною в договорі оренди, а також яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних/суспільних інтересів щодо використання земельної ділянки в разі задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини та враховуючи приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, судова колегія вважає об'єктивним висновок місцевого господарського суду про те, що при поданні позову прокуратурою пропущений строк позовної давності. Проте, враховуючи, що наслідки спливу строку позовної давності застосовуються лише у випадку порушення прав позивача, апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими позовні вимоги з підстав їх недоведеності належними та допустимими доказами у справі.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, повністю спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, Одеський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Миколаївської області від 08.02.2017р. по справі №915/291/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Заступника прокурора Миколаївської області - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П о с т а н о в и в :

Рішення господарського суду Миколаївської області від 08.02.2017р. по справі №915/291/16 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 03.04.2017р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Гладишева Т.Я.

Суддя Головей В.М.