Ухвала

від 20.03.2017 по справі 826/12339/13-а

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

20 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаГриціва М.І., суддів:Кривенди О.В., Прокопенка О.Б. - розглянувши заяву Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс ДФС) про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АДМ Україна до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення,

установила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 8 листопада 2016 року залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року про задоволення позову.

Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України, Офіс ДФС подав заяву про її перегляд Верховним Судом України з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК), що, на думку заявника, підтверджується рішеннями суду касаційної інстанції від 9 березня, 5 липня 2016 року у справах №№ К/800/35445/15, К/800/49584/15.

Посилається також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 22 вересня, 17 листопада 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмету спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, та у рішеннях, наданих для порівняння, йдеться про застосування норм податкового законодавства, які регулюють відносини щодо підстав і порядку обрахування та сплати податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також права на віднесення сум цього податку до податкового кредиту. Зі змісту цих рішень випливає, що в основі того чи того правозастосування лежать відмінні між собою фактичні обставини (різна доказова база), які зумовили відповідне трактування і застосування зазначених норм права й ухвалення судових рішень, які за юридичним значенням не можна визнати неоднаковими.

Викладене дає підстави вважати, що рішення суду касаційної інстанції, додані на обґрунтування заяви, ухвалені цим судом за інших фактичних обставин справ, а отже не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

За правовою позицією постанови Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року аналіз положень пункту 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 ПК (чинних на час виникнення спірних відносин) у поєднанні з іншими нормами права, які регулюють відносини формування податкового кредиту, дає підстави вважати, що для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненні господарські операції, їх реальність має підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які повинні відображати їх справжність, але і спричиняти зміни майнового стану платника податків.

У справі, в контексті фактичних обставин якої був сформульований ця позиція, було встановлено, що подані платником податку договори, видаткові накладні, податкові накладні та рахунки-фактури не є достатніми доказами фактичного виконання умов господарської операції; що спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами. У кінцевому підсумку було встановлено, що розглядувані операції слід віднести до безтоварних, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку.

Правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року за суттю і значенням аналогічна тій, що була сформульована в постанові від 22 вересня 2015 року.

Отже, посилання на згадані правові позиції Верховного Суду України, які заявник вважає схожою і застосовною до правової ситуації, що було предметом перегляду у справі, в якій оспорюється рішення суду касаційної інстанції, не можна визнати прийнятним, оскільки вони формувалися за інших казуальних аспектів.

Оскільки заява Офісу ДФС є необґрунтованою, у допуску справи до провадження Верховного Суду України слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІ Про судоустрій і статус суддів , статтею 240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

ухвалила:

Відмовити у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю АДМ Україна до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2016 року.

Суддя-доповідач М.І. Гриців

Судді: О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко