Рішення

від 06.04.2017 по справі 310/11316/13-ц

БЕРДЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 310/11316/13-ц

2/310/584/17

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2017 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Вірченко О.М.,

при секретарі Мельніченко А.Д.,

за участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи: виконавчий комітет Бердянської міської ради, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за позовом третьої особи ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа: виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

встановив:

ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом, який уточнили та змінили до початку розгляду справи по суті, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, мотивуючи свої вимоги наступним. В квітні 2013 року ними було отримано лист від відповідачів, яким їх було повідомлено, що відповідачі є власниками житлового будинку № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2010 року, та позивачам було запропоновано укласти з ними договір найму житлового приміщення. Вважають, що вказаний договір укладений з порушенням вимог законодавства з наступних підстав. Домоволодіння № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську на праві власності належало ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської Ради народних депутатів № 276 від 08 липня 1982 року санкціоновано додатковій відвід земельної ділянки площею 0,11 га для будівництва гуртожитку та дитячого садку. Рішенням виконавчого комітету Бердянської міської Ради народних депутатів № 363 від 11 вересня 1986 року встановлено, що за рахунок вилучення земельної ділянки і зносу домоволодіння рішенням виконкому від 05 липня 1984 року № 282 ОСОБА_12 надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 16,76 кв.м, загальною - 31,91 кв.м, а ОСОБА_13 - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 жилою площею 18,95 кв.м, загальною площею - 39,5 кв.м, їм виплачено грошову компенсацію за домоволодіння, що зноситься. У 1983 році здано до експлуатації гуртожиток, а в грудні 1984 року - дитячий комбінат трикотажної фабрики, але жилий будинок по вул. Ля-Сейнська, 12 залишився не знесеним, тому БТІ правові документи на домоволодіння не погасило. В квартирі, яка належала ОСОБА_13, з 1978 року мешкала з її дочка ОСОБА_14 з сім'єю із 5 осіб (вона, чоловік та троє дітей). У квартирі, яка належала ОСОБА_12, з дозволу адміністрації трикотажної фабрики тимчасово мешкала їх працівник ОСОБА_15 з дочкою, зятем і двома онуками. В зв'язку із наведеним рішенням виконкому Бердянської міськради від 11 вересня 1986 року № 363 було визначено: адміністрації трикотажної фабрики житловий будинок по вул. Ля-Сейнська, 12 взяти на тимчасовий баланс, сім'ю ОСОБА_16 переселити при отриманні фабрикою житла по часткоучасті у першу чергу, а житловий будинок знести; БТІ правові документи на домоволодіння погасити; адміністрації трикотажної фабрики запропонувати ОСОБА_15 в строк до 20 вересня 1986 року звільнити квартиру, надану їй до 20 вересня 1986 року у тимчасове користування; відділу по обліку та розподілу житлової площі видати ОСОБА_16 тимчасовий ордер на трикімнатну квартиру жилою площею 34,9 кв.м, загальною площею 44,4 кв.м по вул. Ля-Сейнська, 12; міськвідділу внутрішніх справ вирішити в передбаченому законом порядку питання прописки ОСОБА_16 та членів її сім'ї після отримання ордеру. Відповідно до ордеру на житлове приміщення від 16 грудня 1986 pоку № 1454, виданого виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Бердянська, ОСОБА_16 на сім'ю з 5 осіб (вона, чоловік та троє дітей) надано право заняття житлового приміщення, яке складається з 3 кімнат в квартирі за адресою: АДРЕСА_3. Позивач ОСОБА_1 прописаний у вказаній квартирі, з часу укладення шлюбу, а саме - з 05 листопада 1991 року, у вказаній квартирі прописана в якості члена сім'ї його дружина ОСОБА_2 ОСОБА_6 є їх сином та мешкає разом з батьками з народження, прописаний по досягненню 16 років та у зв'язку з отриманням паспорту. В квартирі № 2 цього будинку біля двадцяти років мешкає ОСОБА_5 11 грудня 2007 pоку Бердянським міськрайонним судом Запорізької області постановлено рішення по цивільній справі за позовом ВАТ Бердянська трикотажна фабрика до ОСОБА_1, ОСОБА_2, територіальної громаді в особі Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване (відбудоване) нерухоме майно. Вказаним рішенням за ВАТ Бердянська трикотажна фабрика визнано право власності на самочинні споруди: житловий будинок А , стіни a,al , сараї Ш,Ч,Х,Ю , вбиральні Т,Ш , що розташовані на земельній ділянці площею 0,0351га по вул. Ля-Сейнська, 12 в м. Бердянську Запорізької області. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року вказане рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено. В зв'язку із скасуванням рішення суду, яким було визнано право власності на самочинне будівництво, позивачі вважають, що договір купівлі-продажу від 23 грудня 2010 року є таким, що суперечить нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відсутні відомості про здачу житлового будинку до експлуатації, самовільний будинок не може бути об'єктом цивільних прав, скасування апеляційним судом Запорізької області рішення Бердянського міськрайонного суду з відмовою у задоволенні позову свідчить, що будинок № 12 по вул. Ля-Сейнській в м. Бердянську не набув статусу нерухомого майна та не може бути об'єктом цивільно-правових відносин, зокрема, об'єктом договору купівлі-продажу. Просили визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 23 грудня 2010 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, реєстраційний номер 2688, укладений між продавцем ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, відповідно до якого продавцем передано у власність покупців, в рівних частках кожному, житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області.

Третя особа ОСОБА_5 звернувся до суду із самостійними вимогами. Зазначив, що в квітні 2013 року він отримав лист від відповідачів, відповідно до якого його було поставлено до відома, що вони є власниками житлового будинку № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську, йому було запропоновано укласти з ними договір найму вказаного житлового приміщення. Відповідно до змісту листа, між ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та відповідачами 23 грудня 2010 року укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську. Вважає, що в зв'язку із скасуванням рішення суду, яким було визнано право власності на самочинне будівництво та прийняттям нового рішення про відмову у позові, договір купівлі-продажу від 23 грудня 2010 року є таким, що суперечить нормам ЦК України та іншим актам цивільно-законодавства, а також моральним засадам суспільства та спрямований на порушенні конституційних прав та свобод людини і громадянина - відсутні відомості про здачу житлового будинку до експлуатації, самовільний будинок не може бути об'єктом цивільних прав, він не набув статусу нерухомого майна та не може бути об'єктом цивільно-правових відносин, зокрема, об'єктом договору купівлі-продажу. Просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 23 грудня 2010 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, реєстраційний номер 2688, укладений між продавцем ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та покупцями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, відповідно до якого продавцем передано у власність житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області.

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просив задовольнити.

Представник позивачів зазначила, що під час судового розгляду було з'ясовано статус домоволодіння, розташованого за адресою: м. Бердянськ, вул. Ля-Сейнська, 12, та встановлено, що на момент укладення договору, який позивачі просять визнати недійсним, вказане домоволодіння не було об'єктом нерухомості, тому не могло бути об'єктом договору купівлі-продажу, у відчужувача не було правових підстав укладати будь-які договори щодо зазначеного домоволодіння. Укладенням вказаного договору порушені права позивачів та третьої особи. Про існування договору купівлі-продажу позивачі дізнались в 2013 році після отримання листа від відповідачів із пропозицією укласти договір найму житлового приміщення. Під час ухвалення рішення про визнання права власності на домоволодіння № 12 по вул. Ля-Сейнській в м. Бердянську ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали позов, тому що вважали, що в подальшому ВАТ Бердянська трикотажна фабрика вирішуватиме питання про безоплатну передачу їм вказаного домоволодіння. Під час проживання позивачів у вказаному будинку ними були виконані відповідні ремонтні роботи, в тому числі - заміна вікон, дверей, конструктивних елементів, проведення водопроводу, каналізації, заміна воріт, міжкімнатних дверей. Після укладення оскаржуваного договору всі ці поліпшення безпідставно, безоплатно переходять у власність відповідачів, що також порушує права позивачів. Просила позовні вимоги задовольнити та визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області від 23 грудня 2010 року, укладений між ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та відповідачами.

Третя особа, яка заявила самостійні вимоги, ОСОБА_5 пояснив суду, що його сім'я заселилась до квартири АДРЕСА_4 в 1984 році, на той час його мати ОСОБА_15 перебувала в черзі на отримання квартири, тому за вказаною адресою вона не зареєструвалась. Всі рахунки по оплаті комунальних послуг оформлені на ОСОБА_5 Він у вказаній квартирі проживає з 1994 року, сплачує комунальні послуги, проводить відповідні ремонтні роботи, натомість Бердянською трикотажною фабрикою ніякий ремонт не здійснювався. Укладенням договору купівлі-продажу будинку, в якому він постійно проживає, порушує його права. Просив позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 в судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Представник відповідачів позовні вимоги не визнала і пояснила суду наступне. Позивачами не було доведено факт того, що укладенням договору між ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та відповідачами порушено права позивачів. Нові власники житла запропонували відповідачам та третій особі укласти договір найму житлового приміщення, тобто виконали те, що повинна була зробити Бердянська трикотажна фабрика після ухвалення судового рішення про визнання за нею права власності на домоволодіння, розташоване за адресою: м. Бердянськ, вул. Ля-Сейнська, 12. Згідно нормам ЦК України підставою для визнання недійсним правочину є недодержання вимог, які встановлені законом, на момент укладення договору. Під час укладення договору купівлі-продажу між Бердянською трикотажною фабрикою та відповідачами рішення суду про визнання права власності не було скасоване, тобто Бердянська трикотажна фабрика була власником домоволодіння № 12 по вул. Ля-Сейнській та мала вісі повноваження на відчуження майна. Згідно Конституції України закони зворотної сили не мають. Ухвалення апеляційним судом рішення, яким було відмовлено в задоволенні позову про визнання права власності на спірне домоволодіння не є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним. Третя особа ОСОБА_5 взагалі проживає у вказаному будинку без законних підстав і не має права звертатися до суду із вимогою про визнання правочину недійсним. Просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник Бердянської міської ради в судове засідання не з'явився, був належним сином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Судом в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих доказів встановлено наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області був зареєстрований: 2/3 частини за ОСОБА_17 - на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 23 грудня 1977 року та посвідченого державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори (реєстр. № 6659), на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 20 вересня 1979 року та посвідченого державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори (реєстр. № 5203), на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 02 жовтня 1979 року та посвідченого державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори (реєстр. № 5327); 1/3 частина за ОСОБА_12 - на підставі договору дарування, укладеного 30 травня 1972 року та посвідченого державним нотаріусом Бердянської державної нотаріальної контори (реєстр. № 1820).

Виконавчим комітетом Бердянської міської ради народних депутатів 11 вересня 1986 року прийнято рішення № 363, в якому зазначено, що рішенням виконкому від 08 липня 1982 року № 276 санкціонований додатковий відвід земельної ділянки площею 0,11 га для будівництва гуртожитку та дитячого комбінату трикотажної фабрики за рахунок вилучення земельної ділянки та знесення домоволодіння № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську, належного ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на праві особистої власності.

Згідно рішення міськвиконкому від 05 липня 1984 року № 282 ОСОБА_12 надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 16,76 кв.м, загальною - 31,91 кв.м, а ОСОБА_13 - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 жилою площею 18,95 кв.м, загальною площею - 39,5 кв.м, їм виплачено грошову компенсацію за домоволодіння, що підлягає знесенню.

В 1983 році було введено в експлуатацію гуртожиток, а в грудні 1984 року - дитячий комбінат трикотажної фабрики, але житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області залишився не знесений, в зв'язку з цим в бюро технічної інвентаризації документи на домоволодіння не погашено.

В колишній квартирі ОСОБА_13, яка складається з трьох житлових кімнат площею 34 кв.м з 1978 року мешкала її дочка ОСОБА_14 з сімєю з 5 осіб (вона, чоловік та троє дітей).

В колишній квартирі ОСОБА_12, яка складається з однієї житлової кімнати площею 13 кв.м. за дозволом адміністрації трикотажної фабрики тимчасово мешкала їх робоча ОСОБА_15 з донькою, зятем та двоє онуків.

Виконавчий комітет Бердянської міської ради народних депутатів 11 вересня 1986 року ухвалив рішення № 363 Про прийняття на баланс житлового будинку по вул. Ля-Сейнській, 12 , за яким необхідно було: адміністрації трикотажної фабрики житловий будинок по вул. Ля-Сейнська, 12 взяти на тимчасовий баланс, сім'ю ОСОБА_16 переселити при отриманні фабрикою житла по часткоучасті у першу чергу, а житловий будинок знести; БТІ правові документи на домоволодіння погасити; адміністрації трикотажної фабрики запропонувати ОСОБА_15 в строк до 20 вересня 1986 року звільнити квартиру, надану їй до 20 вересня 1986 року у тимчасове користування; відділу по обліку та розподілу житлової площі видати ОСОБА_16 тимчасовий ордер на трикімнатну квартиру жилою площею 34,9 кв.м, загальною площею 44,4 кв.м по вул. Ля-Сейнська, 12; міськвідділу внутрішніх справ вирішити в передбаченому законом порядку питання прописки ОСОБА_16 та членів її сім'ї після отримання ордеру.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_16 виданий ордер від 16 грудня 1986 року № 1454 на житлове приміщення: квартира АДРЕСА_5 на склад сім'ї з 5 осіб (вона, чоловік та троє дітей).

На даний час у вказаній квартирі проживають ОСОБА_1 з дружиною ОСОБА_18 та сином ОСОБА_6, які зареєстровані за вказаною адресою.

В квартирі № 2 зазначеного будинку мешкає ОСОБА_5, який за даною адресою не зареєстрований.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2007 року за Відкритим акціонерним товариством Бердянська трикотажна фабрика визнано право власності на самочинні споруди, а саме: житловий будинок А , сіни а,а1 , сараї Ш,Ч,Х,Ю , вбиральні Т,Ш , що розташовані на земельній ділянці площею 0,0351 га по вул. Ля-Сейнська, 12 в м. Бердянську Запорізької області.

Згідно договору купівлі-продажу, укладеному 23 грудня 2010 року та посвідченому приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_19 (реєстр. № 2688) ВАТ Бердянська трикотажна фабрика продала, а ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 купили, в рівних частках кожний, житловий будинок, розташований за адресою: будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянськ зареєстрований за вказаними особами по 1/5 частці за кожним.

Рішенням Бердянської міської ради від 31 березня 2011 року відповідачам в рівних частках кожному передано в оренду земельну ділянку, яка перебуває у користуванні, без зміни її цільового призначення, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0351 га, розташовану за адресою: будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянськ, строком до 01 березня 2060 року.

Відповідно до вказаного рішення між Бердянською міською радою, з однієї сторони, та ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, з другої сторони, 12 липня 2011 року укладений договір оренди зазначеної вище земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства Бердянська трикотажна фабрика до ОСОБА_1, ОСОБА_2, територіальної громади в особі Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване (відбудоване) нерухоме майно.

Згідно з ч.ч. 1- 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

При цьому правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила ст.ст. 15, 16 ЦК України, а також ст.ст. 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності із ст. 665 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Проте, до прийняття самочинно зведеної будівлі в експлуатацію, до її узаконення в установленому законом порядку ця будівля не є об'єктом нерухомого майна і не може бути предметом купівлі-продажу, як нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з ч. 2 ст. 5 вказаного Закону, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законом порядку.

У відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відсутність на момент укладення договору купівлі-продажу, який оскарується, відомостей про здачу житлового будинку до експлуатації встановлено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року та підтверджено декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 16 липня 2014 року, долученою відповідачами під час касаційного розгляду даної справи.

Із скасуванням апеляційним судом Запорізької області 13 серпня 2013 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2007 року про визнання права власності на самочинні споруди, втрачені ті правові наслідки, які з нього випливають, в зв'язку із чим за змістом спірний договір купівлі-продажу суперечить цивільному законодавству, а тому є підстави для визнання його недійсним.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 215, 216, 328, 331, 357, 376, 665 Цивільного кодексу України, ст.ст. 208, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити.

Позовні вимоги третьої особи ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 23 грудня 2010 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, реєстраційний номер 2688, укладений між продавцем Відкритим акціонерним товариством Бердянська трикотажна фабрика та покупцями ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_20, відповідно до якого продавцем передано у власність покупців, в рівних частках кожному, житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнській в м. Бердянську Запорізької області.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_21