Рішення

від 18.05.2017 по справі 310/11316/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 310/11316/13 Головуючий у 1 інстанції: Вірченко О.М.

Провадження № 22-ц /778/2208/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Маловічко С.В., суддів: Кочеткової І.В., Гончар М.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: виконавчий комітет Бердянської міської ради, ОСОБА_11, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та за позовом третьої особи - ОСОБА_11 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - виконавчий комітет Бердянської міської ради про визнання договору купівлі-продажу недійсним,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2013 року ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернулись до суду з позовом, який уточнили та змінили до початку розгляду справи по суті до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: виконавчий комітет Бердянської міської ради, ОСОБА_11, про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

В обґрунтування позову зазначили, що відповідно до ордеру на житлове приміщення від 16 грудня 1986 pоку № 1454, виданого виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів м. Бердянська, ОСОБА_12 на сім'ю з 5 осіб (на неї, чоловіка та трьох дітей) надано право на заняття житлового приміщення - квартири № 1 за адресою: вул. Ля-Сейнська, буд. 12. Позивач ОСОБА_9 зареєстрований та мешкає в цій квартирі до теперішнього часу, а з часу укладення шлюбу з ним - з 05 листопада 1991 року у вказаній квартирі прописана в якості члена сім'ї його дружина ОСОБА_10 Від їх шлюбу народився син ОСОБА_8, який мешкає разом з батьками з народження та зареєстрований у цій квартирі. В квартирі № 2 цього будинку біля двадцяти років мешкає ОСОБА_11

11 грудня 2007 pоку Бердянським міськрайонним судом Запорізької області постановлено рішення по цивільній справі за позовом ВАТ Бердянська трикотажна фабрика до ОСОБА_9, ОСОБА_10, територіальної громаді в особі Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване (відбудоване) нерухоме майно, яким за ВАТ Бердянська трикотажна фабрика визнано право власності на самочинні споруди: житловий будинок А , стіни a,al , сараї Ш,Ч,Х,Ю , вбиральні Т,Ш , що розташовані на земельній ділянці площею 0,0351га по вул. Ля-Сейнська, 12 в м. Бердянську Запорізької області. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року вказане рішення скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Проте з ясувалось, що 23 грудня 2010р. ВАТ БТФ продало вказане домоволодіння покупцям ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які зареєстрували право власності на нього у рівних частках по 1/5 за кожним. В квітні 2013р. нові власники стали вимагати від них укласти з ними договір найму строком на 1 рік, та з цього часу їм стало відомо, що ВАТ БТФ було відчужено спірний будинок.

Позивачі вказували, що в зв'язку із скасуванням рішення суду, яким було визнано право власності на самочинне будівництво, договір купівлі-продажу від 23 грудня 2010 року є таким, що суперечить нормам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Так, спірний житловий будинок не було введено до експлуатації, а самовільний будинок не може бути об'єктом цивільних прав. Зі скасуванням апеляційним судом Запорізької області рішення Бердянського міськрайонного суду від 11.12.2007р. з відмовою у задоволенні позову ВАТ БТФ будинок № 12 по вул. Ля-Сейнській в м. Бердянську не є нерухомим майном з моменту його самочинної перебудови та не може бути об'єктом цивільно-правових відносин, зокрема, об'єктом договору купівлі-продажу.

У зв'язку із зазначеним, позивачі просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 23 грудня 2010 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, реєстраційний номер 2688, укладений між продавцем ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідно до якого продавцем передано у власність покупців, в рівних частках кожному, житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області.

Третя особа ОСОБА_11 звернувся до суду із самостійними вимогами. Зазначив, що в квітні 2013 року він отримав лист від відповідачів, відповідно до якого його було поставлено до відома, що вони є власниками житлового будинку № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську, та йому було запропоновано укласти з ними договір найму вказаного житлового приміщення. Відповідно до змісту листа, між ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та відповідачами 23 грудня 2010 року укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську.

ОСОБА_11 вважає, що в зв'язку із скасуванням рішення суду, яким було визнано право власності на самочинне будівництво, та прийняттям нового рішення про відмову у цьому позові, договір купівлі-продажу від 23 грудня 2010 року є таким, що суперечить нормам ЦК України та іншим актам цивільно-законодавства, а також моральним засадам суспільства та спрямований на порушенні конституційних прав та свобод людини і громадянина: відсутні відомості про здачу житлового будинку до експлуатації, а самовільний будинок не може бути об'єктом цивільних прав, він не набув статусу нерухомого майна та не може бути об'єктом договору купівлі-продажу, цим договором порушуються його права як користувача квартири у вказаному будинку, право користування якою він набув до укладення оспорюваного договору. Тому просив суд визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 23 грудня 2010р., укладений між продавцем ВАТ Бердянська трикотажна фабрика та покупцями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідно до якого продавцем передано у власність житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_8, ОСОБА_9,

ОСОБА_10 задоволено. Позовні вимоги третьої особи ОСОБА_11 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 23 грудня 2010 року приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області, реєстраційний номер 2688, укладений між продавцем Відкритим акціонерним товариством Бердянська трикотажна фабрика та покупцями ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_13, відповідно до якого продавцем передано у власність покупців, в рівних частках кожному, житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнській в м. Бердянську Запорізької області.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовів відмовити у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області був зареєстрований: 2/3 частини за ОСОБА_14 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 23 грудня 1977р., від 20 вересня 1979р. та від 02 жовтня 1979р.; 1/3 частина за ОСОБА_15 - на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного 30 травня 1972 року.

Виконавчим комітетом Бердянської міської ради народних депутатів 11 вересня 1986 року прийнято рішення № 363, в якому зазначено, що рішенням виконкому від 08 липня 1982 року № 276 санкціонований додатковий відвід земельної ділянки площею 0,11 га для будівництва гуртожитку та дитячого комбінату трикотажної фабрики за рахунок вилучення земельної ділянки та знесення домоволодіння № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську, належного ОСОБА_15 та ОСОБА_16 на праві особистої власності.

Згідно рішення міськвиконкому від 05 липня 1984 року № 282 ОСОБА_15 надано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 16,76 кв.м, загальною - 31,91 кв.м, а ОСОБА_16 - однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 жилою площею 18,95 кв.м, загальною площею 39,5 кв.м, їм виплачено грошову компенсацію за домоволодіння, що підлягає знесенню.

В 1983 році було введено в експлуатацію гуртожиток, а в грудні 1984 року - дитячий комбінат трикотажної фабрики, але житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську Запорізької області залишився не знесений, в зв'язку з чим в бюро технічної інвентаризації документи на домоволодіння не погашено.

В колишній квартирі ОСОБА_16, яка складається з трьох житлових кімнат площею 34 кв.м, з 1978 року мешкала її дочка ОСОБА_17 з сім єю з 5 осіб (вона, чоловік та троє дітей). А в колишній квартирі ОСОБА_15, яка складається з однієї житлової кімнати площею 13 кв.м, за дозволом адміністрації трикотажної фабрики тимчасово мешкала їх робоча ОСОБА_18 з донькою, зятем та двома онуками.

Виконавчий комітет Бердянської міської ради народних депутатів 11 вересня 1986р.

ухвалив рішення № 363 Про прийняття на баланс житлового будинку по вул. Ля-Сейнській,

12 , за яким необхідно було: адміністрації трикотажної фабрики житловий будинок по вул.

Ля-Сейнська, 12 взяти на тимчасовий баланс; сім'ю ОСОБА_12 переселити при отриманні фабрикою житла по частковій участі у першу чергу, а житловий будинок знести; БТІ правові документи на домоволодіння погасити; адміністрації трикотажної фабрики запропонувати ОСОБА_18 в строк до 20 вересня 1986р. звільнити квартиру, надану їй до 20 вересня 1986р. у тимчасове користування; відділу по обліку та розподілу житлової площі видати ОСОБА_12 тимчасовий ордер на трикімнатну квартиру жилою площею 34,9 кв.м, загальною площею 44,4 кв.м по вул. Ля-Сейнська, 12; міськвідділу внутрішніх справ вирішити в передбаченому законом порядку питання прописки ОСОБА_12 та членів її сім'ї після отримання ордеру.

На підставі вказаного рішення на ім'я ОСОБА_12 виданий ордер від 16 грудня 1986 року № 1454 на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_3 на сім'ї з 5 осіб в складі: ОСОБА_19 - чоловік, сини ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_9

Позвач ОСОБА_9 до теперішнього часу зареєстрований та мешкає у вказаній квартирі Разом з ним з часу укладення шлюбу - з 05 листоопада 1991р. зареєстрована та мешкає його дружина - позивач ОСОБА_10, а також з дня народження їх спільний син - позивач ОСОБА_8

В квартирі № 2 зазначеного будинку мешкає ОСОБА_11, який за даною адресою не зареєстрований.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2007 року за Відкритим акціонерним товариством Бердянська трикотажна фабрика визнано право власності на самочинні споруди, а саме: житловий будинок А , сіни а,а1 , сараї Ш,Ч,Х,Ю , вбиральні Т,Ш , що розташовані на земельній ділянці площею 0,0351 га по вул. Ля-Сейнська, 12 в м. Бердянську Запорізької області.

Згідно договору купівлі-продажу, укладеного 23 грудня 2010 року та посвідченого приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу ОСОБА_22 (реєстр. № 2688), ВАТ Бердянська трикотажна фабрика продала, а ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 купили, в рівних частках кожний, житловий будинок, розташований за адресою: будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянську.

Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності житловий будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянськ зареєстрований за вказаними особами по 1/5 частці за кожним.

Рішенням Бердянської міської ради від 31 березня 2011 року відповідачам в рівних частках кожному передано в оренду земельну ділянку, яка перебуває у користуванні, без зміни її цільового призначення, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0351 га, розташовану за адресою: будинок № 12 по вул. Ля-Сейнська в м. Бердянськ, строком до 01 березня 2060 року.

Відповідно до вказаного рішення між Бердянською міською радою, з однієї сторони, та ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, з другої сторони, 12 липня 2011 року укладений договір оренди зазначеної вище земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства Бердянська трикотажна фабрика до ОСОБА_9, ОСОБА_10, територіальної громади в особі Бердянської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване (відбудоване) нерухоме майно.

В позовах позивачі ОСОБА_10 та ОСОБА_11 просили визнати недійсним договір купівлі-продажу від 23.12.2010р. з тих підстав, що він суперечить нормам ЦК України та іншим актам цивільно-законодавства, а також моральним засадам суспільства та спрямований на порушенні конституційних прав та свобод людини і громадянина: відсутні відомості про здачу житлового будинку до експлуатації, а самовільний будинок не може бути об'єктом цивільних прав, він не набув статусу нерухомого майна та не може бути об'єктом договору купівлі-продажу, цим договором порушуються їх права як користувачів, які мають право користування будинком, яке виникло до укладення оспорюваного договору.

адовольняючи вказані позови, суд першої інстанції визнав порушеними права позивачів, а також виходив із того, що із скаасуванням рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2007р. про визнання права власності за ВАТ БТФ на самочинні споруди втрачені правові наслідки, які з нього випливають, в зв язку з чим оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить цивільному законодавству, і тому підлягає визнанню недійсним.

В апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_7 зазначає, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 були відповідачами у справі за позовом ВАТ Бердянська трикотажна фабрика про визнання права власності на самочинні будівлі за адресою вул. Ля-Сейнська, 12 в м. Бердянську та визнали позов, тому були обізнані про наявне право власності у трикотажної фабрики на вказане домоволодіння, а, відтак, і про право розпорядження ним.

Заперечуючи проти цих доводів апеляційної скарги, ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційного суду пояснила, що трикотажна фабрика насправді будь-якої перебудови домоволодіння не здійснювала, всі покращення домоволодіння здійснювали вони. Проте трикотажна фабрика, будучи балансоутримувачем будинку, в такий спосіб хотіла набути у власність це нерухоме майно, пообіцявши передати в подальшому це майно їм як мешканцям, яким необхідно надати постійне житло.

За приписами і правилами ст.ст. 15, 16 ЦК України, а також ст.ст. 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Зважаючи на зазначене, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

За матеріалами справи вище встановлено, що дійсно за рішенням виконкому Бердянської міської ради № 363 від 11 вересня 1986р. Про прийняття на баланс житлового будинку по вул. Ля-Сейнській, 12 , ВАТ Бердянська трикотажна фабрика прийняла на баланс зазначене домоволодіння, на квартиру № 1 у якому був виданий ордер на тимчасове проживання сім ї ОСОБА_10, які в такому разі законно набули право користування цим житловим приміщенням.

Цим же рішенням виконкому було зобов язано ВАТ БТФ сім'ю ОСОБА_10 пересе-

лити при отриманні фабрикою житла по частковій участі у першу чергу, а житловий буди-

нок знести; БТІ правові документи на домоволодіння погасити.

ВАТ БТФ жоден пункт вказаного рішення не був виконаний до його ліквідації як

юридичної особи у 2011р. Замість цього, товариство визнає у судовому порядку право власності на самочинно перебудований житловий будинок 12 по вул. Ля-Сейнській в м. Бердянську.

Отже, до продажу будинку товариство в будь-якому випадку мало відселити сім ю ОСОБА_10 у інше житлове приміщення, як це було передбачено у рішенні виконкому № 363, а також знести цей будинок, але, натомість, продало будинок разом з позивачами, які на законних підставах мешкають у цьому житлі згідно з ордером, виданим виконкомом.

Колегія вважає, що продажем у такий спосіб житла, яким на законній правовій підставі користуються позивачі, порушуються їх конституційні права, оскільки вони позбавляються гарантій на безстрокове користування цим житловим приміщенням, як це передбачено для житла державної і комунальної власності, набутого в користування на підставі ордера, оскільки власники на тепершній час встановлюють певний строк найму, після спливу якого мають право припинити правовідносини найму.

Вказане підтверджується копією договору найму житлового будинку, підписати який власники запропонували позивачам ОСОБА_10, у якому строк найму встановлено на 8 місяців, а в пп. 1.1, 2.1.8 визначено, що після спливу строку оренди наймач зобов язаний повернути об єкт оренди наймодавцям ( Т. 1 а.с. 18).

Крім того, за п. 2.1.5 проекту договору найму позивачі мають безперешкодно допускати наймодавців на об єкт оренди.

Але об єктом оренди є житло, у якому жодної речі домашньої обстановки та обіходу не належить відповідачам.

Отже, колегія вважає, що суд правильно визнав порушеними контституційні права ОСОБА_10 на житло, право користування яким вони набули на законних підставах задовго до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а також буде порушеним право на недоторканість цього житла, які гарнтовані Конституцією України.

Таким чином, суд обгрунтовано вважав, що позивачі є тими зацікавленими особами, які, хоча і не є стороною угоди, мають право її оспорювати, врахувавши при цьому правову позицію ВСУ, суть якої полягає в тому, що правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як заінтересовані особи (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

Визнавши позивачів такими, що мають право оспорювати договір купівлі-продажу від 23 грудня 2010р., укладений між ВАТ БТФ та відповідачами, суд повно та всебічно дослідив підстави, з якими вони пов язують його недійсніть, та обгрунтовано визнав їх наявність.

Згідно з ч.ч. 1- 3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (ст. 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли в зв'язку з вчиненням особами правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Згідно з ч. 2 ст. 5 вказаного Закону, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законом порядку.

У відповідності із ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Проте, до прийняття самочинно зведеної будівлі в експлуатацію, до її узаконення в установленому законом порядку ця будівля не є об'єктом нерухомого майна і не може бути предметом купівлі-продажу, як нерухоме майно.

Відсутність на момент укладення договору купівлі-продажу, який оскаржується, відомостей про здачу житлового будинку до експлуатації встановлено рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року та підтверджено декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 16 липня 2014 року, долученою відповідачами під час касаційного розгляду даної справи.

Зважаючи на все вищенаведене та ретельно перевіривши всі матеріали справи, суд дійшов вірного висновку про те, що із скасуванням апеляційним судом Запорізької області 13 серпня 2013 року рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 11 грудня 2007 року про визнання права власності на самочинні споруди, втрачені ті правові наслідки, які з нього випливають, в зв'язку із чим за змістом спірний договір купівлі-продажу суперечить цивільному законодавству, а тому є підстави для визнання його недійсним.

Ствердження відповідачів в апеляційній скарзі про те, що на час укладення оспорюваного договору право власності у продавця було наявним, є неспроможним, оскільки право власності відповідачами було набуто на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасовано, що свідчить про незаконність такого рішення, а відтак і незаконність набуття права власності за таким рішенням.

Разом з тим, колегія вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про недоведеність порушення прав ОСОБА_11 оспорюваним правочином.

Так, з рішення № 363 від 11 вересня 1986р. виконавчого комітету Бердянської міської ради народних депутатів Про прийняття на баланс житлового будинку по вул. Ля-Сейнській, 12 слідує, що адміністрацію трикотажної фабрики зобов язано запропонувати ОСОБА_18 в строк до 20 вересня 1986р. звільнити квартиру, надану їй до 20 вересня 1986р. у тимчасове користування.

Отже, правових підстав для подальшого проживання у спірному будинку у ОСОБА_18 після 20 вересня 1986р. не було, а тому втрачали таке похідне від її права інші члени її сім ї.

З довідки голови вуличного комітету № 22 від 22.03.2017р. вбачається, що ОСОБА_11 проживає ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1984 року по теперішній час без реєстрації (Т. 3 а.с. 133).

Враховуючи те, що ОСОБА_11 підлягав виселенню з квартири № 2 разом із матір ю ОСОБА_18, яка поселялась як працівник трикотажної фабрики тимчасово до 20 вересня 1986р., ордеру на цю квартиру їй не надавалось, не виникло такого законного права користування цією квартирою і у ОСОБА_11, який до того ж має реєстрацію за іншою адресою: АДРЕСА_4 ( Т. 1 а.с. 177).

Відтак, не можна визнати, що його право оспорюваним договором купівлі-продажу від 23 грудня 2010р. було порушеним.

Не врахувавши цих обставин, суд дійшов неправильного висновку про задоволення його позову, заявленного ним як третьою особою у справі.

Беручи до уваги всі вищевикладені обставини, колегія у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_11 та відмовляє в його задоволення, про що ухвалює нове рішення, а в решті рішення суду першої інстанції залишає без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 06 квітня 2017 рокуу цій справі в частині задоволення позову третьої особи ОСОБА_11 скасувати та відмовити в його задоволенні.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Кочеткова І.В.

ОСОБА_23