Рішення

від 05.04.2017 по справі 914/192/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2017р. Справа № 914/192/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О. при секретарі судових засідань ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради Львівської області, м.Новий Розділ, Львівська область

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» , м.Новий Розділ, Львівська область

про стягнення 331 369,70 грн.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_4 - представник (довіреність №122 від 30.01.2017р.);

від відповідача ОСОБА_5 - представник (довіреність б/н від 04.04.2016р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позов заявлено Комунальним підприємством «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради Львівської області до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» про стягнення 331 369,70 грн., з яких 186 748,48 грн. основного боргу, 98 163,20 грн. пеня, 24 276,02 грн. інфляційні нарахування, 7 782,00 грн. три відсотки річних та 14 400,00 грн. упущена вигода.

Ухвалою суду від 30.01.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 20.02.2017р.

Ухвалою суду від 20.02.2017р. розгляд справи відкладено на 27.03.2017р., з підстав наведених в даній ухвалі.

Ухвалою суду від 27.03.2017р. продовжено строк розгляду спору до 11.04.2017р. та відкладено розгляд справи на 05.04.2017р., з підстав наведених в даній ухвалі.

05.04.2017р. представником позивача подано до канцелярії суду заяву (вх.№13033/17 від 05.04.2017р.), якою на виконання вимог ухвали суду від 27.03.2017р. він просить долучити до матеріалів справи наступні документи: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за липень 2015р. на суму 7 975,64 грн. та серпень 2015р. на суму 7 017,06 грн.; дві копії податкових накладних від 31.07.2015р. та від 31.08.2015р.; акт приймання-передачі транспортного засобу від 22.07.2013р.

Також, 05.04.2017р. представником позивача подано до канцелярії суду заперечення на клопотання відповідача про призначення експертизи (вх.№13032/17 від 05.04.2017р.), в якому зазначається, що клопотання відповідача про призначення експертизи незаконне та необгрунтоване. Відповідач зловживає своїми процесуальними правами, затягує розгляд спору, а також слід застосувати строк позовної давності до цього клопотання або винести окрему ухвалу, скерувати матеріали в правоохоронні органи з приводу незаконного використання печатки відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задоволити з підстав, наведених в позовній заяві.

05.04.2017р. представником відповідача подано до канцелярії суду додаткові письмові пояснення (вх.№13013/17 від 05.04.2017р.), в яких зазначається, що у період з 22.07.2013р. по 28.11.2013р. ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» не мало відповідних повноважень перевізника та надавача житлово-комунальних послуг у м.Новий Розділ, а відтак не надавало та не могло надавати у вищевказаний період послуг, за які позивач просить стягнути 46 878,75 грн.

Також у вищенаведеному пояснені, відповідач зазначає, що договір оренди автомобіля № 67/13, який укладався 22.07.2013р. хоча був підписаний сторонами у липні 2013р., однак фактично не виконувався, оскільки відповідач не мав потреби у той час у використанні автомобіля, який повинен був передаватися для службового використання, для вивезення побутових відходів. Відсутність у матеріалах справи акту приймання - передачі автомобіля унеможливлює встановлення факту передачі транспортного засобу, якщо така передача взагалі проводилась.

Крім того, у вищенаведеному пояснені, відповідач зазначає, що згідно ст. 35-1 Закону України Про відходи збирання та вивезення побутових відходів у межах певної території здійснюються юридичною особою, яка уповноважена на це органом місцевого самоврядування на конкурсних засад у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, спеціально обладнаними для цього транспортними засобами.

Право надавати послуги з вивезення твердих побутових відходів у відповідача виникло на підставі рішення № 344 Виконавчого комітету Новороздільської міської ради від 28.11.2013р. На підставі вказаного рішення укладено договір № 01/12 від 06.12.2013р. з організатором конкурсу Виконавчим комітетом Новороздільської міської про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів.

У подальшому договір оренди автомобіля не виконувався, оскільки були укладені інші договори на надання послуг, а відтак не було потреби в отриманні послуг саме по вказаному договору. На цій підставі відповідач не проводив та не міг проводити жодних оплат, оскільки такі послуги йому не надавалися.

Також у вищенаведеному пояснені, відповідач заперечив проти підписання первинних документів актів-здачі прийняття робіт, оскільки згідно статутних документів на підписання яких уповноважений директор підприємства, підпис якого не відповідає підпису на актах. Згідно статуту підприємства виконавчим органом є директор. Пунктом 19.5. статуту передбачено, що директор відповідальний за організацію бухгалтерського обліку, звітності, своєчасність та повноту сплати податків та заробітної плати найманим працівникам, зберігання документів товариства, печатки та штампів. Однак порядок зберігання печатки і штампів внутрішніми документами не передбачений, а відтак подати на огляд суду такі документи відповідач не може.

Статутом (п.19.6.) визначено, що директор діє від імені товариства, представляє його в усіх установах, підприємствах та організаціях в Україні і за кордоном, видає довіреності від імені товариства. Довіреності можуть бути видані на вчинення лише тих дій, які належать до компетенції директора. Як вбачається з вищевказаного акти здачі - приймання робіт мали право підписати, окрім директора, особи, уповноважені довіреністю директора. Такі повноваження директором не делегувалися іншим співробітникам внутрішніми документами підприємства (наказом чи довіреністю), що ставить під сумнів юридичне значення та доказовість актів здачі-прийняття робіт, що містяться у матеріалах справи.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позовних вимог повністю, просив відмовити в їх задоволенні з підстав наведених у відзиві на позов долученому до клопотання (вх.№6662/17 від 20.02.2017р.) та додаткових поясненнях (вх.№13013/17 від 05.04.2017р.).

Також в судовому засіданні представник відповідача підтримав раніше подане ним клопотання (вх.№1353/17 від 27.03.2017р.) про призначення почеркознавчої експертизи, так як підписи, що містяться на актах не належать директору підприємства.

У вищенаведеному клопотанні відповідач просить суд призначити почеркознавчу експертизу, проведення якої доручити Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (м.Львів, вул.Липинського, 54).

На вирішення даної експертизи відповідач надав орієнтовний перелік питань, які мають бути роз'яснені експертом, а саме:

1) Чи виконаний підпис від імені директора ТзОВ «ОСОБА_3Розділ» директором ОСОБА_6 чи іншою особою на договорі №67/13 від 22.07.2013р. та актах виконаних робіт, поданих до позовної заяви позивачем?

Представник позивача в судовому засіданні проти призначення почеркознавчої експертизи заперечив, з підстав наведених у запереченні (вх.№13032/17 від 05.04.2017р.), зазначив, що клопотання відповідача про призначення експертизи незаконне, необґрунтоване та подане відповідачем з метою затягування розгляду справи, просив вирішити спір по наявних матеріалах справи.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку відсутності підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як зазначено у п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно зі ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Слід зазначити, що на долучених позивачем до матеріалів справи актах здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) крім підпису представника відповідача проставлена печатка товариства.

Відповідач не заперечував того, що на актах приймання виконаних робіт проставлена печатка товариства, водночас не довів факту неправомірності використання печатки, зокрема її викрадення чи втрати у період з серпня 2013р. по червень 2015р.

Наявні у матеріалах справи докази відповідно до ст.43 ГПК України оцінюються судом у їх сукупності .

Суд вважає, що в матеріалах справи наявні достатні докази для прийняття рішення по суті та не вбачає потреби у спеціальних знаннях експерта для встановлення належності підпису на актах.

З огляду на вищенаведене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника позивача та заперечення представника відповідача, суд,-

встановив:

22.07.2013р. між Комунальним підприємством «Розділжитлосервіс» (орендодавець) та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» (орендар) було укладено договір №67/13 оренди автомобіля (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає орендарю в користування автомобіль марки ЗІЛ-432921 2007 року випуску, колір синій, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Відповідно до п.2.1. та п.2.2. договору орендодавець передає орендарю автомобіль для службового використання. Термін оренди встановлюється з дати підписання даного договору і діє до 31 грудня 2013 року.

Згідно п.3.1. та п.3.2. договору орендований автомобіль передається орендарю протягом 5 (п'яти) днів з дати підписання даного договору. Передача автомобіля в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, що має бути підписаний уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.4.1. договору сторони домовляються, що вартість використання орендарем об'єкта оренди становить 50,00 (п'ятдесят) гривень 00 копійок за 1 (одну) годину.

За умовами п.5.1.6. договору орендар взяв на себе зобов'язання після закінчення терміну оренди повернути орендодавцю автомобіль у тому технічному стані, в якому він був отриманий з урахуванням нормального зносу.

Відповідно до п.6.1. договору сторони погодили, що автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю протягом 5 (п'яти) днів з моменту закінчення терміну дії оренди в повній комплектності та в тому технічному стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації.

Згідно п.6.2. договору повернення автомобіля проводиться за актом приймання-передачі, що повинен бути підписаний уповноваженими представниками сторін.

09.12.2013р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору оренди автомобіля №67/13 від 22.07.2013р., в якій п.2.2. договору оренди виклали в новій редакції: Термін оренди встановлюється з дати підписання даного договору і діє до 31 грудня 2014 року. У випадку, якщо не менш ніж за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір не продовжувати взаємовідносин, то договір вважається щорічно автоматично пролонгованим на 12 (дванадцять) календарних місяців.

На підтвердження факту користування відповідачем орендованим автомобілем марки ЗІЛ-432921 по договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р., позивач надав акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Як стверджує позивач, в період з липня 2013р. по червень 2015р. він надав послуги за договором №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. на загальну суму 186 748,48 грн., що підтверджує наданими актами здачі-приймання робіт, підписаними та завіреними гербовими печатками сторін, актом звірки розрахунків від 18.07.2016р.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з претензіями (№1257 від 09.10.2013р.; №611 від 08.0.2014р.; №№323 від 21.04.2015р.; №24 від 14.01.2016р.) з вимогою погасити заборгованість. Проте відповідач залишив дані претензії без відповіді та задоволення.

15.07.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №694, в якому повідомив відповідача, що у зв'язку із систематичним невиконанням договірних зобов'язань щодо оплати, позивач з 01.08.2015р. достроково розриває договір №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. та просив відповідача строк до 24.08.2015р. з'явитися в комунальне підприємство для оформлення відповідних документів.

15.02.2016р. згідно з актом приймання-передачі до договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. відповідач повернув із користування орендований автомобіль марки ЗІЛ-432921.

Як стверджує позивач, відповідач в порушення умов договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. не здійснив оплати за оренду автомобіля в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 186 748,48 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) за період з липня 2013р. по червень 2015р. включно та частково актами звірки взаєморозрахунків від 25.07.2014р., від 01.10.2014р., від 21.04.2015р. та від 18.07.2016р.

Представником позивача до позовної заяви долучено наступні акти звірок взаєморозрахунків між сторонами:

- від 25.07.2014р. за період з 31.07.2013р. по 30.06.2014р., згідно якого станом на 01.07.2014р. заборгованість ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» становить 88 592,09 грн., який підписаний та скріплений печатками сторін у справі;

- від 01.10.2014р. за період з 31.07.2013р. по 30.09.2014р., згідно якого станом на 01.10.2014р. заборгованість ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» становить 110 683,87 грн., який підписаний та скріплений печатками сторін у справі;

- від 21.04.2015р. за період з 31.04.2014р. по 31.03.2015р., згідно якого станом на 01.04.2015р. заборгованість ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» становить 143 861,84 грн., який підписаний та скріплений печатками сторін у справі.;

- від 18.07.2016р. за період з 31.07.2013р. по 31.08.2015р., згідно якого за розрахунками позивача станом на 01.07.2016р. заборгованість ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» складає 186 748,48 грн. Однак вказаний акт не підписаний представником відповідача та не скріплений печаткою товариства.

Відтак, як стверджує позивач, у відповідача існує заборгованість в сумі 186 748,48 грн. за користування автомобілем.

Згідно умов ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 24 276,02 грн. інфляційні втрати та 7 782,00 грн. 3% річних.

Крім того, позивач керуючись умовами ст.ст.549-552 ЦК України у зв'язку із порушенням строків оплати, нарахував відповідачу пеню, яка згідно поданого розрахунку позовних вимог, становить 98 163,20 грн.

На підставі ст.ст.623, 785 ЦК України позивач також просить стягнути з відповідача 14 400,00 грн. упущеної вигоди.

Отже, загальна сума заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 331 369,70 грн., з яких 186 748,48 грн. основного боргу, 98 163,20 грн. пеня, 24 276,02 грн. інфляційні нарахування, 7 782,00 грн. три відсотки річних та 14 400,00 грн. упущена вигода.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно положень ст.759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст.283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст.762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Позивач (КП «Розділжитлосервіс» ) по договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. передав відповідачу (ТзОВ «ОСОБА_3Розділ» ) в користування автомобіль марки ЗІЛ-432921 2007 року випуску, колір синій, кузов №43293273493795, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Факт передачі позивачем в користування автомобіля марки ЗІЛ-432921, підтверджується актом приймання, передачі транспортного засобу від 22.07.2013р., який підписаний та скріплений печатками сторін договору. Зокрема у даному акті зазначено, що зауважень та недоліків немає. Автомобіль в технічно справному стані.

Факт користування відповідачем орендованим автомобілем марки ЗІЛ-432921, по договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р., підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 171 755,78 грн., а саме:

- за липень 2013р. на суму 3 500,00 грн.;

- за серпень 2013р. на суму 9 150,73 грн.;

- за вересень 2013р. на суму 8 800,70 грн.;

- за жовтень 2013р. на суму 9 800,78 грн.;

- за листопад 2013р. на суму 7 375,60 грн.;

- за грудень 2013р. на суму 8 250,66 грн.;

- за січень 2014р. на суму 8 150,65 грн.;

- за лютий 2014р. на суму 5 350,43 грн.;

- за березень 2014р. на суму 7 700,62 грн.;

- за квітень 2014р. на суму 7 450,60 грн.;

- за травень 2014р. на суму 6 050,48 грн.;

- за червень 2014р. на суму 6 950,56 грн.;

- за липень 2014р. на суму 6 425,52 грн.;

- за серпень 2014р. на суму 7 725,62 грн.;

- за вересень 2014р. на суму 8 000,64 грн.;

- за жовтень 2014р. на суму 8 575,69 грн.;

- за листопад 2014р. на суму 6 137,99 грн.;

- за грудень 2014р. на суму 5 725,46 грн.;

- за січень 2015р. на суму 7 163,08 грн.;

- за лютий 2015р. на суму 5 575,45 грн.;

- за березень 2015р. на суму 7 617,61 грн.;

- за квітень 2015р. на суму 7 450,60 грн.;

- за травень 2015р. на суму 6 000,48 грн.;

- за червень 2015р. на суму 6 825,55 грн., які підписані та завірені печатками сторін.

Однак, відповідач заперечує факт підписання директором актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), однак при цьому не заперечує належності товариству проставленої на них печатки.

У зв'язку з цим слід взяти до уваги, що відповідно до п.64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію" (далі по тексту - Інструкція, яка діяла на час існування між сторонами спірних правовідносин) є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно п.65 зазначеної Інструкції, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відповідно до п.66 Інструкції облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Видача бланків відповідальним за їх використання особам здійснюється під розписку у відповідних журналах.

Пунктами 67, 68 Інструкції встановлено, що журнали обліку печаток, штампів і бланків включаються у номенклатуру справ, їх аркуші нумеруються, прошиваються і опечатуються. Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються.

Згідно п.73 вказаної Інструкції перевірка наявності печаток, штампів і бланків здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації. Про перевірки наявності печаток, штампів і бланків робляться відмітки у журналах обліку за формами 11 і 12 після останнього запису. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків комісія проводить службове розслідування, результати якого оформляються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації.У разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС та вжити заходів для їх розшуку.

Слід зазначити, що відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки проставленої на договорі та актах здачі-приймання робіт (надання послуг), ним заперечується підпис керівника на вказаних документах.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТзОВ «ОСОБА_3Розділ» .

Відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.

Згідно ч.1 ст.79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки товариства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням його участі, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - укладенні договору та, як наслідок, підписанні актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно скріплення актів здачі-приймання робіт (надання послуг) печаткою ТзОВ «ОСОБА_3Розділ» свідчить про отримання послуг по договору оренди.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що умовами укладеного між сторонами договору оренди автомобіля не встановлено строк оплати орендних платежів, позивач стверджує, що він неодноразово звертався до відповідача з претензіями, зокрема №1257 від 09.10.2013р., №611 від 08.08.2014р.; №323 від 21.04.2015р.; №24 від 14.01.2016р.) про погашення заборгованості.

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів надсилання чи вручення нарочно позивачем відповідачу претензій №1257 від 09.10.2013р., №323 від 21.04.2015р.; №24 від 14.01.2016р. відтак у суду відсутні підстави стверджувати про те, що позивач звертався з ними до відповідача.

Претензія №611 від 08.08.2014р. була вручена відповідачу нарочно, про що свідчить штемпель відповідача проставлений на ній, однак залишена без відповіді та задоволення.

15.07.2015р. позивач нарочно звернувся до відповідача з листом-вимогою №694, в якому повідомив про те, що у зв'язку із систематичним невиконанням договірних зобов'язань щодо оплати, позивач з 01.08.2015р. достроково розриває договір №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. та просив відповідача у строк до 24.08.2015р. з'явитися в комунальне підприємство для оформлення відповідних документів.

15.02.2016р. згідно з актом приймання-передачі до договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. відповідач повернув із користування орендований автомобіль марки ЗІЛ-432921.

Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено наявність боргу на суму 171 755,78 грн. Відповідач доказів оплати наданих послуг суду не представив.

З долучених 05.04.2017р. представником позивача до матеріалів справи двох актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 14 992,70 грн., а саме: акту №ОУ-0000998 за липень 2015р. на суму 7 975,64 грн. та акту №ОУ-0001140 за серпень 2015р. на суму 7 017,06 грн. вбачається, що на них відсутні підписи представника відповідача та відтиск печатки товариства.

Крім того, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту надсилання вказаних актів відповідачу чи вручення їх нарочно, відтак вони не можуть прийматись судом, як належні докази надання відповідачу послуг по договору оренди за липень та серпень 2015р. на загальну суму 14 992,70 грн.

Враховуючи, що позивач, всупереч положенням ст.33 ГПК України, не довів належними та допустимими доказами факту надання послуг з оренди автомобіля по договору за липень та серпень 2015р., відтак, позовні вимоги про стягнення основного боргу на суму 14 992,70 грн. до задоволення не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що до задоволення підлягає основний борг в сумі 171 755,78 грн. Позовні вимоги про стягнення основного боргу на суму 14 992,70 грн. до задоволення не підлягають.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із поданого розрахунку позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 24 276,02 грн. інфляційних нарахувань (за період з 31.08.2015р. по 19.01.2017р.) та 7 782,00 грн. три проценти річних (за період з 31.08.2015р. по 19.01.2017р.).

Провівши розрахунок інфляційних нарахувань від основного боргу в сумі 171 755,78 грн., що підлягає до стягнення, суд встановив, що за період з 31.08.2015р. по 19.01.2017р., який вказаний позивачем, їх сума є більшою ніж просить стягнути останній. Водночас, зважаючи на те, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак до стягнення з відповідача підлягає 24 276,02 грн. інфляційних нарахувань.

Провівши розрахунок 3% річних від основного боргу в сумі 171 755,78 грн., що підлягає до стягнення, за період з 31.08.2015р. по 19.01.2017р., враховуючи кількість днів у 2016 році (366) суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 7 157,27 грн. 3% річних.

Щодо заявлених вимог позивача вимог про стягнення 98 163,20 грн. пені та 14 400,00 грн. упущеної вигоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф, пеню, неустойку.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов язань . Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов"язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Враховуючи положення ст.549 ЦК України одним із видів неустойки є пеня.

Відповідно до ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов"язання вчиняється у письмовій формі. Виконання основного зобов"язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.258 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Враховуючи вищенаведені норми, виконання даного зобов"язання не може бути забезпечене пенею, оскільки в договорі оренди автомобіля не передбачено її застосування, між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював розмір пені за прострочення виконання зобов язання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов"язання.

Отже, у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 98 163,20 грн. пені слід відмовити.

При нарахуванні упущеної вигоди позивач посилається на положення ст.785 ЦК України. Так, згідно ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Проаналізувавши заявлену позивачем у позовній заяві вимогу про стягнення 14 400,00 грн. упущеної вигоди, суд дійшов висновку, що враховуючи посилання позивача на положення ст.785 ЦК України, характер правовідносин між сторонами, за своєю правовою природою вказана сума є неустойкою за користування річчю за час прострочення, що застосовується у правовідносинах оренди.

Як роз"яснено у п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до п.1. додаткової угоди №1 від 09.12.2013р. до договору оренди автомобіля №67/13 від 22.07.2013р., термін оренди встановлюється з дати підписання даного договору і діє до 31 грудня 2014 року. У випадку, якщо не менш ніж за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір не продовжувати взаємовідносин, то договір вважається щорічно автоматично пролонгованим на 12 (дванадцять) календарних місяців.

Відповідно до п.6.1. договору сторони погодили, що автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю протягом 5 (п'яти) днів з моменту закінчення терміну дії оренди в повній комплектності та в тому технічному стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації.

15.07.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою №694, в якому повідомив відповідача, що у зв'язку із систематичним невиконанням договірних зобов'язань щодо оплати, позивач з 01.08.2015р. достроково розриває договір №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. та просив відповідача строк до 24.08.2015р. з'явитися в комунальне підприємство для оформлення відповідних документів.

Проте, відповідач повернув із користування орендований автомобіль марки ЗІЛ-432921 тільки 15.02.2016р., що підтверджується актом приймання-передачі до договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р.

Матеріалами справи підтверджено той факт, що відповідач порушив свої зобов"язання за договором оренди автомобіля №67/13 від 22.07.2013р., відтак повинен понести відповідальність у виді сплати неустойки.

Отже, до стягнення з відповідача правомірно підлягає 14 000,00 грн. неустойки.

Щодо наведеного у відзиві твердження представника відповідача про пропуск позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз"яснено Вищим господарським судом України у абзаці 2 п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання.

Як вбачаєтьтся з матеріалів справи строк оплати умовами договору оренди автомобіля сторонами не врегульовано. Претензію №611 від 08.08.2014р. про сплату боргу було вручено відповідачу нарочно, про що свідчить вхідний штемпель проставлений на ній. Отже, враховуючи визначений положенням ч.2 ст.530 ЦК України семиденний строк на її оплату, позивачем не пропущено встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності.

Крім того, між сторонами підписані акти звірок взаєморозрахунків станом на 01.10.2014р., станом на 01.07.2014р. та станом на 01.04.2015р., що свідчить про переривання строку позовної давності відповідно до ст.264 ЦК України.

Стверджуючи, що договір оренди автомобіля не виконувався, оскільки були укладені інші договори на надання послуг, а відтак не було потреби в отриманні послуг саме по вказаному договору, відповідач у свою чергу не надав доказів звернення до позивача з листами про розірвання укладеного договору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку підставності позовних вимог до задоволення частково. З відповідача підлягає до стягнення 217 589,07 грн., з яких 171 755,78 грн. основного боргу, 24 276,02 грн. інфляційні нарахування, 7 157,27 грн. три відсотки річних та 14 400,00 грн. неустойки.

Відповідно до ст.4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Частиною другою ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

При поданні позову позивачем до стягнення заявлено 331 369,70 грн. та сплачено платіжним дорученням №839 від 16.12.2016р. судовий збір на суму 4 311,38 грн., в той час як судовий збір повинен був становити 4 970,55 грн., тобто позивачем недоплачено 659,17 грн. судового збору при поданні позовної заяви.

На підставі ст.8 Закону України "Про судовий збір" сплату позивачем 659,17 грн. ухвалою суду від 30.01.2017р. було відстрочено до прийняття рішення у справі.

Як роз"яснено Вищим господарським судом України у п.п.2.23 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу УІ Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013р. №7 із змінами та доповненнями, якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (стаття 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК.

Відтак, судовий збір в сумі 659,17 грн. підлягає стягненню з позивача в доход Державного бюджету України.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 258, 530, 547, 551, 610-612, 625, 627-629, 759, 762, 785 ЦК України, ст.ст. 174, 193, 216, 217 ГК України, ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 49, 82-85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3Розділ» (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Грушевського, буд.37; код ЄДРПОУ 38246506) на користь Комунального підприємства «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради Львівської області (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Грушевського, буд.37; код ЄДРПОУ 22362258) 171 755,78 грн. основного боргу 24 276,02 грн. інфляційних нарахувань, 7 157,27 грн. три відсотки річних, 14 400,00 грн. неустойки та 3 263,84 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно вимог ст.116 ГПК України, після набрання рішенням суду законної сили.

5. Стягнути з Комунального підприємства «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради Львівської області (81652, Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Грушевського, буд.37; код ЄДРПОУ 22362258) в доход Державного бюджету України 659,17 грн. недоплаченого при поданні позову судового збору.

6. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Згідно ст.87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повний текст рішення

виготовлено 10.04.2017р.

Суддя Сухович Ю.О.