Постанова

від 21.06.2017 по справі 914/192/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" червня 2017 р. Справа № 914/192/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового засідання: Грабовський В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ , вх. № ЛАГС 01-05/1987/17 від 27.04.2017 р.,

на рішення Господарського суду Львівської області від 05 квітня 2017 року

у справі № 914/192/17 (суддя Сухович Ю.О.),

порушеній за позовом

позивача: Комунального підприємства Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради Львівської області, м. Новий Розділ, Миколаївського району, Львівської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ , м. Новий Розділ, Миколаївського району, Львівської області,

про стягнення заборгованості за договором оренди транспортного засобу від 22 липня 2013 року в сумі 331369,70 грн. з яких: 186748,48 грн. основний борг, 24276,02 грн. інфляційні втрати, 98163,20 грн. пеня, 7782,00 грн. 3% річних, 14400,00 грн. упущена вигода та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_3 (п/к на підставі довіреності № 122 від 30.01.2017 р.).

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представнику роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представником позивача подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2017 року, справу № 914/192/17 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ (вх. № ЛАГС 01-05/1987/17 від 27.04.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 07.06.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи (а. с. 135,136, 137).

Також вищезазначеною ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 року (а. с. 133-134), Товариству з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ , згідно поданого клопотання (а. с. 143), відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (п. 2 резолютивної частини ухвали ).

У судове засідання, яке відбулося 07.06.2017 р., представник апелянта не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, був належним чином, 19.05.2017 р. (а. с. 136 та 137), за двома адресами (юридичною адресою та адресою для листування) повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи.

В апеляційній скарзі (а. с. 138-141) скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.04.2017 р. у справі № 914/192/17 у частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову про стягнення заборгованості, а судові витрати просить покласти на позивача.

У судове засідання, яке відбулося 07.06.2017 р., представник позивача не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив, був належним чином, 10.05.2017 р. (а. с. 135), повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи.

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 р. у справі № 914/192/17, розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.06.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб передбачений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 152/зворот).

В судове засідання 21.06.2016 р. представник апелянта/відповідача, повторно, не прибув, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення, яке отримано скаржником: за юридичною адресою - 19.05.2017 р. за № 81652 00712046 та за адресою для листування - 19.05.2017 р. за № 81652 00712100.

З підстав зазначених в апеляційній скарзі, скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.04.2017 р. у справі № 914/192/17 у частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову КП Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ , судові витрати покласти на позивача.

Представник позивача - прибув, на виконання вимог ухвали подав Відзив на апеляційну скаргу № 822 від 09.06.2017 р. (вх. №ЛАГС 01-04/4035/17 від 16.06.2017 р.), копію Статуту Комунального підприємства та копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, проти апеляційної скарги заперечив з підстав зазначених у відзиві, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході судового процесу, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне:

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за відсутності представників сторін, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.05.2017 р. прийнято апеляційну скаргу ТзОВ ОСОБА_2Розділ (вх. № ЛАГС 01-05/1987/17 від 27.04.2017 р.) до розгляду та з підстав зазначених в ухвалі суду від 07.06.2017 р. розгляд справи було відкладено, про що сторони були належним чином повідомлені у порядку та у спосіб передбачений Інструкцією з діловодства в господарських судах України (а. с. 135, 136, 137, 152/зворот).

Однак, уповноважений представник апелянта/відповідача в судове засідання, повторно, не прибув.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість одного з представників сторін бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950 р., ратифікованої Україною 17.07.1997 р. (набрала чинності для України 11.09.1997 р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст. 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Буланов та Купчик проти України» заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., «Чуйкіна проти України» № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Крім того, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 р. по справі № 914/192/17 (п. 4 резолютивної частини ухвали ), участь уповноважених представників сторін обов'язковою не визнавалась.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи № 914/192/17 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника скаржника, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.04.2017 р. у справі № 914/192/17 (суддя Сухович Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2Розділ» на користь Комунального підприємства «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради Львівської області 171755,78 грн. основного боргу, 24276,02 грн. інфляційних нарахувань, 7157,27 грн. три відсотки річних, 14400,00 грн. неустойки та 3263,84 грн. судового збору (пункт 1 та 2 резолютивної частини рішення). В решті позовних вимог відмовлено (п. 3 резолютивної частини рішення). Стягнуто з КП Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради Львівської області в доход Державного бюджету України 659,17 грн. недоплаченого при поданні позову судового збору (пункт 5резолютивної частини рішення) (а. с. 113, 114-126) .

Скаржник (Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ ), не погоджуючись із судовим рішенням місцевого суду від 05.04.2017 р. у даній справі, звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою вх. № ЛАГС 01-05/1987/17 від 27.04.2017 р. (а. с. 138-141), просить, з підстав зазначених в апеляційній скарзі, скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.04.2017 р. у справі № 914/192/17 у частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову Комунального підприємства Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ , судові витрати покласти на позивача (а. с. 138-141).

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд: неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими обставини, які недоведені позивачем належними доказами; висновки місцевого суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи та суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Так, скаржник, в апеляційній скарзі, покликаючись на договір оренди автомобіля № 67/13 від 22.07.2013 р., укладений між позивачем та апелянтом, стверджує, що позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість 331369,70 грн., в т.ч. інфляційні нарахування, 3% річних, пеню та упущену вигоду, на підтвердження позовних вимог надав лише копії документів, без надання суду на огляд оригіналів таких документів, а саме: розписки про отримання транспортного засобу та акту приймання-передачі транспортного засобу від 22.07.2013 р., які місцевий суд, на думку апелянта, безпідставно взяв до уваги, та, на їх основі, постановив судове рішення, не зважаючи на те, що апелянт заперечував проти існування таких документів і вважає, подані позивачем 05.04.2017 р. копії документів не допустимими доказами, оскільки копії не підтверджують чи дійсно мав місце такий факт.

Разом з тим, апелянт в апеляційній скарзі стверджує, що договір оренди автомобіля № 67/13, який укладався 22.07.2013 р. хоча був підписаний сторонами у липні 2013 р., однак фактично не виконувався, оскільки відповідач не мав потреби у той час у використанні автомобіля, який повинен був передаватися для службового використання, для вивезення побутових відходів, а відсутність у матеріалах справи акту приймання - передачі автомобіля унеможливлює встановлення факту передачі транспортного засобу, якщо така передача взагалі проводилась.

Крім того, апелянт зазначає, що акти здачі-приймання робіт не підписувалися уповноваженою особою відповідача, що навіть візуально помітна різниця між підписом, який проставлений на договорі оренди та підписом, який проставлений на актах виконаних робіт, однак, місцевий суд не прийняв до уваги, що акти здачі-приймання підписані невстановленою особою, в актах відсутні дати їх складання та посилання на реєстраційний номер автомобіля, що не дає можливості ідентифікувати автомобіль з тим, який вказаний у договорі, а отже такі акти, на думку апелянта, складені всупереч Закону України Про бухгалтерський облік та звітність в Україні , відтак не підтверджують факту надання послуг оренди автомобіля.

Колегією суддів встановлено, що апелянт/відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ є юридичною особою, місцезнаходження юридичної особи (юридична адреса ): Львівська обл., Миколаївський район, м. Новий Розділ, 81652, вул. Грушевського, 37, фактична адреса : Львівська обл., м. Новий Розділ, 81652, просп. Шевченка, 9, ідентифікаційний код: 38246506, діє на підставі Статуту, затвердженого Загальними зборами учасників Товариства, оформленого Протоколом № 1 від 5 лютого 2013 року, дата державної реєстрації якого 19.02.2013 р. номер запису: 14211020000000377 (а. с. 98-101).

Позивач: Комунальне підприємство Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради Львівської області є юридичною особою, діє на підставі Статуту, код ЄДРПОУ 22362258, місцезнаходження юридичної особи: м. Н.Розділ, 81652, вул. Грушевського, 37.

Як вбачається з матеріалів справи, позов заявлено Комунальним підприємством «Розділжитлосервіс» Новороздільської міської ради Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2Розділ» про стягнення 331 369,70 грн., в т.ч. 186 748,48 грн. - основного боргу, 98 163,20 грн. - пені, 24 276,02 грн. - інфляційних втрат, 7 782,00 грн. - 3% річних та 14 400,00 грн. - упущеної вигоди (а. с. 6-10).

Ухвалою місцевого суду від 30.01.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду (а. с. 2-3).

Як вбачається з матеріалів даної справи, відповідач, в процесі розгляду даної справи місцевим господарським судом, 20.02.2017 р. за вх. № 6662/17 разом із клопотання про відкладення розгляду даної справи (а. с. 62) подав Відзив на позовну заяву, у якому просить застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог КП Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради Львівської області до ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» про стягнення боргу (п. 1 прохальної частини відзиву на позовну заяву ), відмовити у позові про стягнення заборгованості у повному обсязі (п. 2 прохальної частини відзиву ), судові витрати покласти на позивача (а. с. 64-65), 27.03.2017 р. за вх. № 1353/17 подав клопотання про призначення судом почеркознавчої експертизи (а. с. 81), просив поставити перед експертом запитання, чи виконаний підпис від імені директора ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» директором ОСОБА_4 чи іншою особою на договорі № 67/13 від 22.07.2013 р. та актах виконаних робіт, поданих до позовної заяви позивачем, проведення якої доручити Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (м. Львів, вул. Липинського, 54) (п.п. 1, 2 прохальної частини клопотання про призначення експертизи ).

В частині відхилення місцевим судом клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи, слід зазначити наступне.

Як вбачається з вищезазначеного клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, відповідач на вирішення даної експертизи надав орієнтовний перелік питань, які мають бути роз'яснені експертом, а саме:

1) Чи виконаний підпис від імені директора ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» директором ОСОБА_4 чи іншою особою на договорі №67/13 від 22.07.2013р. та актах виконаних робіт, поданих до позовної заяви позивачем?

Місцевий господарський суд, розглянув подане представником відповідача клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, заслухав представників сторін, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як зазначено у п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» , судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно зі ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Місцевим господарським судом встановлено, про що зазначено у мотивувальній частині судового рішення, що на долучених позивачем до матеріалів справи актах здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), крім підпису представника відповідача, проставлена печатка товариства.

Місцевим судом також встановлено, що Відповідач не заперечував того, що на актах приймання виконаних робіт проставлена печатка товариства, водночас не довів факту неправомірності використання печатки, зокрема, її викрадення чи втрати у період з серпня 2013р. по червень 2015р. , не заперечує вищенаведених обставин апелянт/відповідач в апеляційній скарзі.

Наявні у матеріалах справи докази, які подаються сторонами, місцевий суд, відповідно до ст.43 ГПК України, оцінив у їх сукупності та прийшов до висновку, що в матеріалах справи наявні достатні докази для прийняття рішення по суті та не вбачає потреби у спеціальних знаннях експерта для встановлення належності підпису на актах, та не знайшов підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

Колегія суддів дослідивши в цій частині обставини справи, погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для проведення судової почеркознавчої експертизи, оскільки судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування (абзац 2, п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи від 23.02.2012 року №4), а у відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Згідно з ч.5 ст.42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Тобто, висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів і не має заздалегідь установленої сили.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості.

Отже, призначення експертизи на предмет дійсності підпису керівника підприємства відповідача, зокрема, на договорі № 67/13 від 22 липня 2013 р. суперечить предмету спору, з огляду на положення ст.204 ЦК України, згідно якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем зустрічний позов про визнання недійсним договору №67/13 від 22.07.2013 р., в даній справі не подавався, а підстави призначення судової експертизи підпису директора ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» ОСОБА_4 на цьому договорі з метою наступного підтвердження та/або не підтвердження підпису керівника та актах виконаних робіт, жодним чином не обгрунтовані.

У п. 3 клопотання про призначення судом почеркознавчої експертизи відповідач просив зупинити провадження у справі до моменту закінчення проведення судової експертизи та отримання висновку.

В цій частині вимоги заявника належить зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. При цьому, на думку колегії суддів Львівського апеляційного господарського суду, зупинення провадження у даній справі за відсутності достатніх підстав, передбачених ст. 79 ГПК України, порушує розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу є порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права сторони на ефективний засіб юридичного захисту своїх прав в національному органі.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 12 постанови від 23.03.2012 № 4 зауважив про необхідність врахування того, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

З огляду на все вищенаведене в сукупності та враховуючи обставини справи встановлені місцевим судом, які стосуються призначення судової почеркознавчої експертизи, про проведення якої клопотав відповідач, колегія суддів встановила, що місцевий суд правомірно відхилив клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи.

Розглянувши матеріали справи, за апеляційною скаргою скаржника, оцінивши зібрані місцевим господарським судом докази у даній справі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

22.07.2013 р. між Комунальним підприємством «Розділжитлосервіс» (Орендодавець - за договором, Позивач - по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2Розділ» (Орендар - за договором, відповідач - по справі) було укладено договір № 67/13 оренди автомобіля (а. с. 19-10) та, 09.12.2013 р. ОСОБА_5 угода № 1 до цього Договору (а. с. 21)(надалі - Договір).

Вказаний вище договір укладено сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними особами сторін за цим Договором, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу статті 204 ЦК України, оскільки сторонами, зокрема, апелянтом, не доведено зворотнього.

За умовами договору № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 року, орендодавець передає орендарю в користування автомобіль марки ЗІЛ-432921 2007 року випуску, колір синій, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 ( п. 1.1. Договору).

Відповідно до п.2.1. та п.2.2. Договору орендодавець передає орендарю автомобіль для службового використання. Термін оренди встановлюється з дати підписання даного договору і діє до 31 грудня 2013 року.

ОСОБА_5 угодою № 1 від 09.12.2013 р. до Договору оренди автомобіля № 67/13, сторони погодили, пункт 2.2. Договору оренди викласти у новій редакції: 2.2. Термін оренди встановлюється з дати підписання даного Договору і діє до 31 грудня 2014 р. У випадку, якщо не менш ніж за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії Договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір не продовжувати взаємовідносини, то Договір вважається щорічно автоматично пролонгованим на 12 (дванадцять) календарних місяців (п. 1 ОСОБА_5 угоди № 1).

У п. 2 ОСОБА_5 угоди сторони передбачили, що всі інші умови Договору оренди автомобіля № 67/13 від 22.07.2013 р. не зачіплені даною ОСОБА_5 угодою, залишаються чинними у попередній редакції.

ОСОБА_5 угода є невід'ємною частиною до Договору оренди автомобіля № 67/13 від 22.07.2013 р. (п. 3 ОСОБА_5 угоди), зазначена ОСОБА_5 угода набирає чинності з моменту її підписання (п. 4 ОСОБА_5 угоди № 1).

ОСОБА_5 угода № 1 підписана представниками обох сторін за Договором, їх підписи посвідчено печатками сторін.

У пунктах 3.1. та 3.2. Договору сторони вільно його укладаючи передбачили, що орендований автомобіль передається орендарю протягом 5 (п'яти) днів з дати підписання даного договору. Передача автомобіля в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, що має бути підписаний уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторони домовилися, що вартість використання орендарем об'єкта оренди становить 50,00 (п'ятдесят) гривень 00 копійок за 1 (одну) годину, у п. 4.2. Договору сторони погодили, що розрахунок між сторонами за використання об'єкта оренди проводиться шляхом перерахунку обумовлених п. 4.1. даного Договору коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця; вартість паливно-мастильних матеріалів, використаних для експлуатації об'єкта оренди, відшкодовується Орендарем (п. 4.3. Договору).

За умовами п.5.1.6. Договору орендар взяв на себе зобов'язання після закінчення терміну оренди повернути орендодавцю автомобіль у тому технічному стані, в якому він був отриманий з урахуванням нормального зносу.

Відповідно до п.6.1. Договору сторони погодили, що автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю протягом 5 (п'яти) днів з моменту закінчення терміну дії оренди в повній комплектності та в тому технічному стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації.

У розділі 6 Договору сторони обумовили порядок повернення автомобіля орендодавцю. Так, у п. 6.2. Договору передбачено, що повернення автомобіля проводиться за актом приймання-передачі, що повинен бути підписаний уповноваженими представниками сторін.

У розділі 7 Договору сторони визначили відповідальність сторін.

Так, у п. 7.1. Договору визначено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть одна перед іншою відповідальність, передбачену Договором; у разі нецільового використання автомобіля, незалежно від технічного обслуговування, а також при наданні автомобіля третій особі без згоди орендодавця, орендар несе відповідальність згідно з чинним законодавством України (п. 7.2. Договору); а у разі, якщо відбулася втрата (загибель) автомобіля в період дії даного Договору орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю вартість автомобіля (п. 7.3. Договору).

Як зазначено вище у цій постанові, 09.12.2013 р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору оренди автомобіля №67/13 від 22.07.2013р., в якій п.2.2. договору оренди виклали в новій редакції, що термін оренди встановлюється з дати підписання даного договору і діє до 31 грудня 2014 року. У випадку, якщо не менш ніж за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір не продовжувати взаємовідносин, то договір вважається щорічно автоматично пролонгованим на 12 (дванадцять) календарних місяців.

За своїми основними та другорядними (не основними) ознаками вищезазначений правочин є договором найму (оренди).

Згідно положень ст.759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст.283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На підтвердження факту користування відповідачем орендованим автомобілем марки ЗІЛ-432921 за договором № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 р., позивач надав акти здачі-приймання робіт (надання послуг).

Як стверджує позивач (у позовній заяві та відзиві на апеляційну скаргу), в період з липня 2013 р. по червень 2015 р. він (Позивач) надав послуги за договором № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 р. на загальну суму 186 748,48 грн., що підтверджує наданими актами здачі-приймання робіт, підписаними та завіреними гербовими печатками сторін (а. с. 24-47), актами звірки розрахунків від 18.07.2016 р. (а. с. 49, 50, 51).

Позивач зазначає у позові та у відзиві на апеляційну скаргу, що неодноразово звертався до відповідача з претензіями (№1257 від 09.10.2013 р.; №611 від 08.0.2014 р.; №323 від 21.04.2015 р.; №24 від 14.01.2016 р.)(а. с. 14, 15, 16, 17) з вимогою погасити заборгованість. Проте відповідач залишив дані претензії без відповіді та задоволення.

Місцевим судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15.07.2015р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 694 (а. с. 18), в якому повідомив відповідача, що у зв'язку із систематичним невиконанням договірних зобов'язань щодо оплати, позивач з 01.08.2015 р. достроково розриває договори, зокрема, серед інших договорів, і договір № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 р. та просив відповідача строк до 24.08.2015р. з'явитися в комунальне підприємство для оформлення відповідних документів.

15.02.2016 р. згідно з Актом приймання-передачі до договору № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 р. відповідач повернув позивачеві із користування орендований автомобіль марки ЗІЛ-432921, інвентарний № 4038, рік випуску 2007, паспорт транспортного засобу № ВСС 621785, кузов № НОМЕР_1, технічний стан - задовільно , про недоліки та зауваження - сторони жодних записів /застережень, зауважень, претензій/ у Акті не зазначили (а. с. 22-23). Акт приймання-передачі до договору № 67/13 від 15.02.2016 р. підписаний представником орендаря /здав/ та представниками орендодавця /прийняв/ без застережень, їх підписи посвідчено печатками сторін за договором.

Як встановив місцевий суд, відповідач в порушення умов договору № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. не здійснив оплати за оренду автомобіля в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 186748,48 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) за період з липня 2013 р. по червень 2015 р. включно та частково актами звірки взаєморозрахунків від 25.07.2014 р., від 01.10.2014 р., від 21.04.2015 р. та від 18.07.2016 р.

В матеріалах справи є наявними, долучені представником позивача до позовної заяви наступні акти звірок взаєморозрахунків між сторонами:

- від 25.07.2014 р. за період з 31.07.2013р. по 30.06.2014р., згідно якого станом на 01.07.2014 р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» становить 88 592,09 грн., який підписаний та скріплений печатками сторін у справі;

- від 01.10.2014 р. за період з 31.07.2013 р. по 30.09.2014 р., згідно якого станом на 01.10.2014 р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» становить 110 683,87 грн., який підписаний та скріплений печатками сторін у справі;

- від 21.04.2015 р. за період з 31.04.2014 р. по 31.03.2015 р., згідно якого станом на 01.04.2015р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» становить 143 861,84 грн., який підписаний та скріплений печатками сторін у справі.;

- від 18.07.2016р. за період з 31.07.2013р. по 31.08.2015р., згідно якого за розрахунками позивача станом на 01.07.2016р. заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2Розділ» перед КП «Розділжитлосервіс» складає 186 748,48 грн. Однак вказаний акт не підписаний представником відповідача та не скріплений печаткою товариства.

Отже, предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача заборгованості в сумі 186748,48 грн. орендних платежів за користування автомобілем, 24 276,02 грн. інфляційних втрат та 7 782,00 грн. 3% річних розрахованих згідно ст.625 ЦК України; а також стягнення пені 98 163,20 грн., яка розрахована позивачем відповідно до статей 549-552 ЦК України, за порушення строків оплати; стягнення 14 400,00 грн. упущеної вигоди, розрахованої відповідно до статей 623, 785 ЦК України, що разом складає 331 369,70 грн.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Положеннями статей 627, 628, 629 ЦК України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно положень ст.759 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст.283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст.762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Позивач (КП «Розділжитлосервіс» ) за Договором № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 р. передав відповідачу (ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» ) в користування для службового використання автомобіль марки ЗІЛ-432921 2007 року випуску, колір синій, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Факт передачі позивачем в користування автомобіля марки ЗІЛ-432921, підтверджується Актом приймання, передачі транспортного засобу від 22.07.2013р., який підписаний та скріплений печатками сторін договору. Зокрема у даному Акті сторонами зазначено, що зауважень та недоліків немає. Автомобіль в технічно справному стані.

Факт користування відповідачем орендованим автомобілем марки ЗІЛ-432921, по договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 р., підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 171 755,78 грн., а саме:

- за липень 2013 р. на суму 3 500,00 грн.;

- за серпень 2013 р. на суму 9 150,73 грн.;

- за вересень 2013 р. на суму 8 800,70 грн.;

- за жовтень 2013 р. на суму 9 800,78 грн.;

- за листопад 2013 р. на суму 7 375,60 грн.;

- за грудень 2013 р. на суму 8 250,66 грн.;

- за січень 2014 р. на суму 8 150,65 грн.;

- за лютий 2014 р. на суму 5 350,43 грн.;

- за березень 2014 р. на суму 7 700,62 грн.;

- за квітень 2014 р. на суму 7 450,60 грн.;

- за травень 2014 р. на суму 6 050,48 грн.;

- за червень 2014 р. на суму 6 950,56 грн.;

- за липень 2014 р. на суму 6 425,52 грн.;

- за серпень 2014 р. на суму 7 725,62 грн.;

- за вересень 2014 р. на суму 8 000,64 грн.;

- за жовтень 2014 р. на суму 8 575,69 грн.;

- за листопад 2014 р. на суму 6 137,99 грн.;

- за грудень 2014 р. на суму 5 725,46 грн.;

- за січень 2015 р. на суму 7 163,08 грн.;

- за лютий 2015 р. на суму 5 575,45 грн.;

- за березень 2015 р. на суму 7 617,61 грн.;

- за квітень 2015 р. на суму 7 450,60 грн.;

- за травень 2015 р. на суму 6 000,48 грн.;

- за червень 2015 р. на суму 6 825,55 грн., які підписані та завірені печатками сторін, в т.ч. зі сторони апелянта.

Однак, апелянт/відповідач заперечує факт підписання директором ТзОВ ОСОБА_2Розділ актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), однак, при цьому, не заперечує належності Товариству (апелянту) проставленої на них печатки.

У зв'язку з цим слід взяти до уваги, що відповідно до п. 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 р. "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію" (далі по тексту - Інструкція, яка діяла на час існування між сторонами спірних правовідносин) є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство.

Згідно п.65 зазначеної Інструкції, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій.

Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Відповідно до п.66 Інструкції облік печаток і штампів ведеться у журналі за формою 11 (додаток 11), бланків - у журналі за формою 12 (додаток 12) окремо за видами бланків. Видача бланків відповідальним за їх використання особам здійснюється під розписку у відповідних журналах.

Пунктами 67, 68 Інструкції встановлено, що журнали обліку печаток, штампів і бланків включаються у номенклатуру справ, їх аркуші нумеруються, прошиваються і опечатуються. Печатки і штампи повинні зберігатися у сейфах або металевих шафах Бланки дозволяється зберігати у шафах, що надійно замикаються та опечатуються.

Згідно п.73 вказаної Інструкції перевірка наявності печаток, штампів і бланків здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації. Про перевірки наявності печаток, штампів і бланків робляться відмітки у журналах обліку за формами 11 і 12 після останнього запису. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків комісія проводить службове розслідування, результати якого оформляються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації. У разі втрати печаток і штампів керівники організацій зобов'язані негайно повідомити про це органи МВС та вжити заходів для їх розшуку.

Слід зазначити, що апелянт/відповідач не заперечує проти автентичності відтиску печатки проставленої на Договорі оренди автомобіля № 67/13 від 22 липня 2013 року та ОСОБА_5 угоді № 1 від 09.12.2013 р. та актах здачі-приймання робіт (надання послуг), ним заперечується підпис керівника на вказаних документах.

Слід зазначити, що у апелянта не має жодних застережень щодо підпису ОСОБА_5 угоди № 1 до Договору оренди від 09.12.2013 р. (а. с. 21) керівником Товариства/апелянта п. Коваль В.І.

Місцевим судом встановлено і матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначеної печатки ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» , її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» , не вказано про такі факти і обставини в апеляційній скарзі та не спростовано заявником в цій частині висновків місцевого суду належними та допустимими доказами в розумінні статей 33 та 34 ГПК України.

Відповідно до ст. 2 ГК України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження та основі відносин власності.

Згідно ч.1 ст.79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Згідно зі ст. 62 ГК України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органами місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Таким чином, відтиск печатки Товариства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням його участі, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - укладенні договору та, як наслідок, підписанні актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відповідно скріплення актів здачі-приймання робіт (надання послуг) печаткою ТзОВ «ОСОБА_2Розділ» свідчить про отримання послуг за Договором оренди.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що умовами укладеного між сторонами договору оренди автомобіля не встановлено, строк оплати орендних платежів, позивач стверджує, що він, неодноразово, звертався до відповідача з претензіями, зокрема, № 1257 від 09.10.2013 р., № 611 від 08.08.2014 р.; № 323 від 21.04.2015 р.; № 24 від 14.01.2016 р. з вимогами про погашення заборгованості.

Місцевий господарський суд, дослідивши всі обставини справи, встановив, що матеріали справи не містять доказів надсилання чи вручення наручно позивачем відповідачу претензій № 1257 від 09.10.2013 р., №323 від 21.04.2015 р.; № 24 від 14.01.2016 р. (а. с. 14, 16, 17), відтак місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що відсутні підстави стверджувати про те, що позивач звертався з ними до відповідача.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Претензія позивача № 611 від 08.08.2014 р. з вимогою погасити борг за Договором № 67/13 від 22.07.2013 р. була вручена відповідачу наручно, про що свідчить штемпель відповідача проставлений на ній та підпис особи, яка прийняла зазначений документ (а. с. 15), однак залишена відповідачем/апелянтом без відповіді та задоволення.

15.07.2015 р. позивач наручно звернувся до відповідача з листом-вимогою № 694 (а. с. 18), який був отриманий відповідачем 16.07.2015 року під розписку, в якому повідомив останнього про те, що у зв'язку із систематичним невиконанням договірних зобов'язань щодо оплати, наявністю непогашеного боргу у розмірі 866 530,45 грн., який вимагає сплатити та попередив, що у разі неоплати, останній змушений буде звернутись до суду за примусовим його стягненням, зазначив, що ним буде нарахована пеня, інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми, а також повідомив відповідача, що з 01.08.2015р. достроково розриває договори зазначені у цій вимозі, в т.ч. Договір № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. (абзаци перший, другий та третій листа-вимоги ), та просив відповідача у строк до 24.08.2015 р. з'явитися в комунальне підприємство для оформлення відповідних документів (абзац четвертий листа-вимоги ).

Як зазначено вище у цій постанові, 15.02.2016 р. згідно з актом приймання-передачі до договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013 р., відповідач повернув позивачу із користування орендований автомобіль марки ЗІЛ-432921, інвентарний № 4038, 2007 року випуску, у задовільному технічному стані без будь-яких зауважень та/або застережень (а. с. 22-23).

Колегія суддів дослідивши матеріали даної справи, докази подані у справу сторонами, погоджується з висновком місцевого суду про те, що матеріалами справи підтверджено наявність боргу на суму 171 755,78 грн., який підлягає до задоволення.

Відповідач, в процесі розгляду справи судом першої інстанції, доказів оплати наданих послуг суду не представив. Не долучив таких доказів апелянт/відповідач до апеляційної скарги. В матеріалах справи такі докази відсутні.

З долучених 05.04.2017 р. представником позивача до матеріалів справи двох актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 14 992,70 грн., а саме: акту №ОУ-0000998 за липень 2015р. на суму 7 975,64 грн. (а. с. 105) та акту № ОУ-0001140 за серпень 2015р. на суму 7 017,06 грн. (а. с. 104) вбачається, що на них відсутні підписи представника відповідача та відтиск печатки Товариства/апелянта.

Крім того, як встановлено місцевим господарським судом, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту надсилання вказаних актів відповідачу чи вручення їх наручно, відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що такі докази не можуть прийматись судом, як належні докази надання відповідачу послуг по договору оренди за липень та серпень 2015р. на загальну суму 14 992,70 грн.

Враховуючи, що позивач, всупереч положенням ст. 33 ГПК України, не довів належними та допустимими доказами факту надання послуг з оренди автомобіля по договору за липень 2015 р. та серпень 2015 р., відтак, є правомірним висновок місцевого суду про те, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу на суму 14 992,70 грн. до задоволення не підлягають.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

За змістом положень статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК України.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу підлягають до задоволення частково, в сумі 171 755,78 грн. (186 748,48 грн. - сума основного боргу заявлена позивачем у позовній заяві - 14 992,70 грн. - основного боргу, у задоволенні якого судом відмовлено).

Крім того. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 24 276,02 грн. інфляційних втрат та 7 782,00 грн. - 3% річних, розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що інфляційні та річні є окремим видом цивільних зобов'язань, які існують в силу прострочення боржником терміну виконання грошового зобов'язання та є за своєю правовою природою відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із поданого розрахунку позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача 24 276,02 грн. інфляційних нарахувань (за період з 31.08.2015 р. по 19.01.2017 р.) та 7 782,00 грн. три проценти річних (за період з 31.08.2015 р. по 19.01.2017 р.).

Місцевий господарський суд, провівши перерахунок інфляційних нарахувань від основного боргу 171 755,78 грн., що підлягає до стягнення, встановив, що за період з 31.08.2015 р. по 19.01.2017 р., з урахуванням офіційно встановленого індексу інфляції у період, який вказаний позивачем, їх сума є більшою ніж просить стягнути останній. Водночас, зважаючи на те, що суд не має права виходити за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак місцевий суд прийшов до правомірного висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 24 276,02 грн. інфляційних нарахувань.

Місцевий господарський суд, провівши перерахунок 3% річних від основного боргу в сумі 171 755,78 грн., що підлягає до стягнення, за період з 31.08.2015 р. по 19.01.2017 р., враховуючи кількість днів у 2016 році (366), місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 7 157,27 грн. - 3% річних.

В частині вимог позивача про стягнення 98 163,20 грн. пені, у задоволенні яких місцевий господарський суд відмовив, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф, пеню, неустойку.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулює Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» . Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Враховуючи положення ст.549 ЦК України одним із видів неустойки є пеня.

Відповідно до ч.1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання основного зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.258 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

Враховуючи вищенаведені норми, виконання даного зобов'язання не може бути забезпечене пенею, оскільки в договорі оренди автомобіля не передбачено її застосування, між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював розмір пені за прострочення виконання зобов'язання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобов'язання.

З урахуванням вищенаведених приписів чинного законодавства України, які регулюють правовідносини щодо стягнення неустойки у формі пені та умови Договору № 67/13 від 22.07.2013 р. та ОСОБА_5 угоди № 1 від 09.12.2013 р. до цього Договору, судом встановлено, що сторони не передбачили у договорі відповідальності у формі пені за невиконання та/або неналежне виконання зобов'язань, відтак вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на свою користь пені у розмірі 98 163,20 грн. є нікчемними, відтак місцевий господарський суд правомірно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 98 163,20 грн.

При нарахуванні 14 400,00 грн., як зазначив позивач упущеної вигоди розрахованої відповідно до ст. 785 ЦК України, слід зазначити наступне.

Так, згідно ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Проаналізувавши заявлену позивачем у позовній заяві вимогу про стягнення 14 400,00 грн. упущеної вигоди, суд дійшов висновку, що враховуючи посилання позивача на положення ст.785 ЦК України, характер правовідносин між сторонами, порядок розрахунку цієї суми платежу ( зазначений у тексті позовної заяви), встановив, що за своєю правовою природою вказана сума є неустойкою за користування річчю за час прострочення, що застосовується у правовідносинах оренди, що нараховується відповідно до ст. 785 ЦК України.

Як роз'яснено у п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідно до п.1. ОСОБА_5 угоди №1 від 09.12.2013 р. до договору оренди автомобіля № 67/13 від 22.07.2013р., термін оренди встановлюється з дати підписання даного договору і діє до 31 грудня 2014 року. У випадку, якщо не менш ніж за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про намір не продовжувати взаємовідносин, то договір вважається щорічно автоматично пролонгованим на 12 (дванадцять) календарних місяців.

Відповідно до п.6.1. Договору сторони погодили, що автомобіль повинен бути повернутий орендодавцю протягом 5 (п'яти) днів з моменту закінчення терміну дії оренди в повній комплектності та в тому технічному стані, в якому він був отриманий, з урахуванням нормального зносу, що виник у період експлуатації.

15.07.2015 р. позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою № 694, отриманий відповідачем 16.07.2015 р. наручно, в якому повідомив відповідача, що у зв'язку із систематичним невиконанням договірних зобов'язань щодо оплати, наявності боргу, позивач з 01.08.2015р. достроково розриває договір № 67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. та просив відповідача строк до 24.08.2015 р. з'явитися в комунальне підприємство для оформлення відповідних документів.

Проте, відповідач повернув із користування орендований автомобіль марки ЗІЛ-432921 тільки 15.02.2016 р., що підтверджується актом приймання-передачі до договору №67/13 оренди автомобіля від 22.07.2013р. (а. с. 22).

Матеріалами справи підтверджено той факт, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором оренди автомобіля № 67/13 від 22.07.2013р., тобто наявна вина відповідача/апелянта, яка полягає у неналежному виконанні зобов'язань за вказаним договором щодо оплати за оренду автомобіля, про що зазначено вище у цій постанові, та у несвоєчасному повернені орендодавцю об'єкта оренди з користування на вимогу позивача у порядку та строки визначені умовами Договору, відтак відповідач повинен понести відповідальність у виді сплати неустойки, яка передбачена ст. 785 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 14 000,00 грн. неустойки.

Щодо наведеного у відзиві твердження представника відповідача про пропуск позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснено Вищим господарським судом України у абзаці 2 п.4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи строк оплати умовами договору оренди автомобіля сторонами не врегульовано. Претензію № 611 від 08.08.2014р. про сплату боргу було вручено відповідачу наручно, про що свідчить вхідний штемпель проставлений на ній. Отже, враховуючи визначений положенням ч.2 ст.530 ЦК України семиденний строк на її оплату, позивачем не пропущено встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності.

Крім того, між сторонами підписані акти звірок взаєморозрахунків станом на 01.10.2014 р., станом на 01.07.2014 р. та станом на 01.04.2015 р., що свідчить про переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

Позивач звернувся до місцевого суду з позовом за захистом своїх прав та охоронюваних інтересів - 25.01.2017 р . (здав позовну заяву у поштове відділення, згідно штампа на конверті - 25.01.2017 р. (а. с. 61), оскільки умовами укладеного між сторонами договору оренди автомобіля строк оплати орендних платежів не встановлений, строк (термін) виконання зобов'язання виникає на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Претензія № 611 від 08.08.2014 р. з вимогою погасити борг за Договором № 67/13 від 22.07.2013 р., була вручена відповідачу наручно, про що свідчить штемпель відповідача проставлений на ній та підпис особи, яка прийняла зазначений документ (а. с. 15), відтак боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (обов'язок негайного виконання не випливає з договору), початком строку для оплати (ст. 253 ЦК України) є 11.08.2014 р. /09.08.2014 р. та 10.08.2014 р. - вихідні, субота і неділя/ + 7 днів, припинився 18.08.2014 р. Відповідач з позивачем не розрахувався. Наступна вимога від 15.07.2015 р. № 694 (а. с. 18), була вручена та отримана відповідачем 16.07.2015 року під розписку, в якій позивач повідомив останнього про те, що у зв'язку із систематичним невиконанням договірних зобов'язань щодо оплати, наявністю непогашеного боргу у розмірі 866 530,45 грн., відтак боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (обов'язок негайного виконання не випливає з договору), початком строку для оплати (ст. 253 ЦК України) є 18.07.2015 р. /17.07.2015 р. - неділя/ + 7 днів, припинився 25.07.2015 р.

Позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 171 755,78 грн., які взяті судом до уваги, заявлені: за липень 2013 р. на суму 3 500,00 грн.; за серпень 2013 р. на суму 9 150,73 грн.; за вересень 2013 р. на суму 8 800,70 грн.; за жовтень 2013р. на суму 9 800,78 грн.; за листопад 2013р. на суму 7 375,60 грн.; за грудень 2013р. на суму 8 250,66 грн.; за січень 2014 р. на суму 8 150,65 грн.; за лютий 2014 р. на суму 5 350,43 грн.; за березень 2014р. на суму 7 700,62 грн.; за квітень 2014р. на суму 7 450,60 грн.; за травень 2014р. на суму 6 050,48 грн.; за червень 2014р. на суму 6 950,56 грн.; за липень 2014р. на суму 6 425,52 грн.; за серпень 2014 р. на суму 7 725,62 грн.; за вересень 2014 р. на суму 8 000,64 грн.; за жовтень 2014 р. на суму 8 575,69 грн.; за листопад 2014р. на суму 6 137,99 грн.; за грудень 2014р. на суму 5 725,46 грн.; за січень 2015р. на суму 7 163,08 грн.; за лютий 2015р. на суму 5 575,45 грн.; за березень 2015 р. на суму 7 617,61 грн.; за квітень 2015 р. на суму 7 450,60 грн.; за травень 2015р. на суму 6 000,48 грн.; за червень 2015р. на суму 6 825,55 грн.

Для стягнення інфляційних втрат та 3% річних розрахованих відповідно до ст. 625 ЦК України застосовуються загальні строки позовної давності визначені ст. 257 ЦК України.

Для стягнення неустойки розрахованої відповідно до ст. 785 ЦК України застосовуються загальні строки позовної давності визначені ст. 257 ЦК України, і, в нашому випадку, позивачем не пропущено загального трирічного строку позовної давності.

За наведених вище обставин встановлених судом, з урахуванням переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України, позивачем не пропущено загального трирічного строку позовної давності передбаченого ст. 257 ЦК України для звернення з позовом до суду з вимогою про захист свого цивільного права.

Стверджуючи, що договір оренди автомобіля не виконувався, оскільки були укладені інші договори на надання послуг, а відтак не було потреби в отриманні послуг саме по вказаному договору, відповідач/апелянт, у свою чергу, не надав доказів звернення до позивача з листами про розірвання укладеного договору.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково. З відповідача підлягає до стягнення 217 589,07 грн., з яких 171 755,78 грн. - основного боргу, 24 276,02 грн. - інфляційні втрати, 7 157,27 грн. - три відсотки річних та 14 400,00 грн. неустойки.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, дослідивши матеріали даної справи та з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення даного спору, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Також слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду Товариству з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до прийняття судом відповідного процесуального документа (п. 2 резолютивної частини ухвали ).

Станом на час прийняття постанови по справі № 914/192/17 скаржником не було сплачено судового збору в сумі 2590,22 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ (81652, Львівська обл., Миколаївський район, м. Новий Розділ, вул. Грушевського, 37, код ЄДРПОУ 38246506) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 2590,22 грн. за подання апеляційної скарги.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.04.2017 року у справі № 914/192/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ (81652, Львівська обл., Миколаївський район, м. Новий Розділ, вул. Грушевського, 37, код ЄДРПОУ 38246506) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 31216206782006 у ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 2590,22 грн. за подання апеляційної скарги.

3. Місцевому господарському суду видати наказ.

4. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

6. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

21.06.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 26.06.2017 р.