Постанова

від 04.04.2017 по справі 909/1001/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2017 р. Справа № 909/1001/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вулкаскот-Україна від 21.12.2016

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016

у справі №909/1001/15

за позовом учасника Товариства з обмеженою відповідальністю Вулкаскот-Україна ОСОБА_2, м. Івано-Франківськ,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Вулкаскот-Україна , м. Івано-Франківськ,

про стягнення 85735,05 грн.,

представники сторін:

- від позивача - не з'явився,

- від відповідача - Гавриляк Б.Б.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України позивачу роз'яснено. Заяв про відвід складу суду не поступало.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 у справі № 909/1001/15 (головуючий суддя Максимів Т.В, судді Грица Ю.І., Цюх Г.З.) частково задоволено позов учасника товариства з обмеженою відповідальністю Вулкаскот-Україна ОСОБА_2, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) Вулкаскот-Україна на користь позивача 80018,50 грн. інфляційних нарахувань та 5693,91 грн. 3% річних. В частині позовних вимог про стягнення 22,64 грн. 3% річних відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд встановив, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 у справі №909/115/14, яке набрало законної сили, було стягнуто з ТзОВ Вулкаскот-Україна на користь ОСОБА_2 147300,00 грн. частки від розподілу прибутку товариства, а предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на цю суму через її невиплату позивачу протягом періоду з лютого 2014 року по червень 2016 року.

Враховуючи факти, встановлені у рішенні суду у справі 909/115/14, щодо періоду нарахування з 31.01.2014 (з врахуванням 7-денного строку з моменту звернення учасника товариства із заявою про виплату частки) по 17.06.2015 (18.06.2015 - день фактичної сплати суми заборгованості, що не включається в період часу, за який здійснюється стягнення), місцевий господарський суд перевірив правильність нарахування заявлених до стягнення сум та встановив, що сума 3% річних визначена позивачем невірно (у зв'язку з чим частково відмовлено в позові), а сума інфляційних нарахувань - є обґрунтованою.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ТзОВ Вулкаскот-Україна оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі відповідач покликається на наступне:

1) суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотань про зупинення провадження у даній справі (у зв'язку із розглядом пов'язаної справи №909/115/14) та про призначення у даній справі судово-економічної експертизи (у зв'язку з складністю розрахунків сум, заявлених до стягнення);

2) до спірних правовідносин, на думку скаржника, не може застосовуватися ст.625 ЦК України, оскільки ці правовідносини є спеціальними та регулюються Законом України Про виконавче провадження ;

3) розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, яким керувався суд, містить низку недоліків, а саме:

- датою погашення заборгованості слід вважати 08.04.2015 (дата звернення до виконавчої служби із заявою про списання коштів із свого рахунку в добровільному порядку), а не 18.06.2015 (дата фактичного стягнення коштів);

- інфляційні втрати, на думку відповідача, можуть нараховуватися лише за повний місяць, а отже, не підлягають стягненню за період з квітня по червень 2015 року;

- станом на січень 2014 року було чинним рішення загальних зборів учасників товариства, оформлене протоколом від 16.06.2011 №06/11, яке лише в подальшому, 22.10.2014, було визнано недійсним, а отже інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню починаючи з 22.10.2014, а не з 31.01.2014.

ОСОБА_2 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Позивач наголосив на тому, що суд обґрунтовано відхилив обидва клопотання відповідача та вірно врахував положення чинного законодавства при вирішенні даного спору, зокрема, ст. 625 ЦК України, а також вірно визначив суми 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають до стягнення.

20.02.2017 відповідач подав до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до завершення вирішення пов'язаної з нею справи №909/115/14.

Як вбачається з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, розгляд справи №909/115/14 завершений шляхом прийняття Господарським судом Івано-Франківської області рішення від 27.11.2014, яке набрало законної сили. Клопотання ж відповідача ґрунтується на тому, що 30.11.2016 він подав до суду заяву про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Розглянувши подане клопотання колегія суддів вирішила відмовити в його задоволенні зважаючи на наступне: 1) рішення суду у справі №909/115/14 є таким, що набрало законної сили; 2) постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 у справі №909/82/15, якою відповідач обґрунтовує наявність нововиявлених обставин, була скасована постановою Вищого господарського суду України від 09.03.2017; 3) відповідач не вперше звертається до Господарського суду Івано-Франківської області із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі №909/115/14, у зв'язку з чим, зокрема, у даній справі у період з 10.11.2015 по 29.09.2016 було зупинено провадження; 4) вищенаведене в сукупності вказує на зловживання відповідачем своїми процесуальними правами та свідчить про намагання затягнути розгляд справи.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.01.2017 у справі №909/115/14, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2017, відмовлено в задоволенні заяви ТзОВ Вулкаскот-Україна про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 у справі №909/115/14.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 у справі №909/115/14 (а.с. 9-11 ) було задоволено позов учасника ТзОВ Вулкаскот-Україна ОСОБА_2 до ТзОВ Вулкаскот-Україна про стягнення частки від розподілу прибутку товариства в сумі 147300,00 грн.

Вказане судове рішення ґрунтується на тому, що загальними зборами учасників товариства від 16.06.2011 було прийнято рішення про розподіл прибутку товариства за 2009 та 2010 роки (протокол №06/11 від 16.06.2011), таке рішення є обов'язковим до виконання, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача частки від розподілу прибутку в сумі 147300 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 (а.с. 12-14 ) та постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 (а.с. 15-16 ) рішення місцевого господарського суду у справі №909/115/14 було залишено без змін.

В подальшому, відповідач двічі звертався до місцевого господарського суду із заявами про перегляд за нововиявленими обставинами рішення у справі №909/115/14.

Так, рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 25.12.2015 було задоволено відповідну заяву ТзОВ Вулкаскот-Україна , скасовано рішення від 27.11.2014 та прийнято нове, яким в позові учасника ТзОВ Вулкаскот-Україна ОСОБА_2 відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 (а.с.141-143 ), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2016 (а.с.144-146 ), рішення від 25.12.2015 було скасовано, а рішення від 27.11.2014 - залишено без змін.

Крім того, як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.01.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2017, було відмовлено в наступній заяві ТзОВ Вулкаскот-Україна про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 27.11.2014.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно положень ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з судових рішень у справі №909/115/14, а також матеріалів даної справи, позивач звернувся до відповідача з телеграмою від 16.01.2014 та листом від 15.01.2014 (надісланий 20.01.2014) про виплату прибутку в розмірі 147300 грн., отриманого від діяльності ТзОВ Вулкаскот-Україна за 2009 та 2010 роки (а.с. 45, 164-165 ), які були залишені останнім без реагування.

В матеріалах справи наявна також заява ТзОВ Вулкаскот-Україна №68 від 08.04.2015, з якою товариство звернулося до головного державного виконавця відділу ДВС Івано-Франківського МУЮ та просило з метою добровільного виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №262 від 19.03.2015 списати з рахунку товариства 147300,00 грн. шляхом надання відповідного розпорядження банківській установі (а.с. 158 ).

З банківської виписки ПАТ Укрексімбанк від 24.09.2015 (а.с. 94 ) вбачається, що 18.06.2015 на банківський рахунок позивача надійшло 148743,54 грн. (за вирахуванням банківської комісії). Сторони у даній справі визнають, що вказані кошти надійшли з метою погашення заборгованості відповідача перед позивачем.

Зважаючи на тривале невиконання ТзОВ Вулкаскот-Україна свого обов'язку щодо виплати ОСОБА_2 частки прибутку товариства за 2009 та 2010 роки, останній звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з відповідача 80018,50 грн. інфляційних втрат та 5716,55 грн. 3% річних, нарахованих на суму 137725,00 грн. (сума заборгованості за вирахуванням сплаченої відповідачем суми ПДФО та військового збору) за період з 01.02.2014 по 18.06.2015 (для інфляційних нарахувань) та з 30.01.2014 по 18.06.2015 (для 3% річних) (із врахуванням заяви про зменшення (уточнення) позовних вимог від 31.10.2016, а.с. 211-213 ).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як передбачено ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України). Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначалось вище, однією з підстав даного позову є рішення загальних зборів учасників ТзОВ Вулкаскот-Україна від 16.06.2011 про розподіл прибутку товариства за 2009 та 2010 роки, з моменту прийняття якого у ОСОБА_4 виникло право на отримання частини прибутку, якому кореспондує відповідний обов'язок товариства виплати цих коштів.

Вказане також підтверджується рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.11.2014 у справі №909/115/14, яким встановлено факт невиконання товариством свого зобов'язання щодо виплати ОСОБА_2 частки від розподілу прибутку.

Господарськими судами при розгляді справи №909/115/14 встановлено, що строк виконання обов'язку в рішенні загальних зборів від 16.06.2011 не визначений, а отже такий слід відраховувати беручи до уваги положення ч. 2 ст. 530 ЦК України з моменту звернення ОСОБА_2 до ТзОВ Вулкаскот-Україна із відповідною заявою.

Відповідач визнає той факт, що лист про виплату прибутку в розмірі 147300,00 грн. він отримав від позивача 23.01.2014 (а.с. 224 ).

Таким чином, строк виконання обов'язку з виплати ОСОБА_2 прибутку в розмірі 147300,00 грн. сплив у відповідача 31.01.2014, через сім днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Водночас, як визнається сторонами та підтверджується матеріалами справи, обов'язок з виплати ОСОБА_2 147300,00 грн. прибутку був виконаний відповідачем 18.06.2015, що підтверджується, зокрема, відповідною банківською випискою.

Колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що виконання зобов'язання відбулося 08.04.2015, оскільки правовідносини з примусового виконання рішення (в тому числі, щодо списання арештованих коштів для погашення боргу перед позивачем) стосуються органу ДВС і боржника та не можуть впливати чи порушувати права позивача щодо отримання частки від розподілу прибутку ТзОВ Вулкаскот-Україна . Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що лист від 08.04.2015 був надісланий чи вручений органу ДВС саме в цей день.

Колегією суддів не беруться до уваги покликання скаржника на рішення загальних зборів учасників ТзОВ Вулкаскот-Україна , що оформлені протоколом №10/13 від 16.08.2013, оскільки постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 у справі №909/367/14, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України 17.12.2014, такі визнано недійсними, а отже, вони є недійсним з моменту їх прийняття.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що при вирішенні даного спору слід застосовувати період нарахування з 31.01.2014 (з врахуванням 7-денного строку з моменту звернення учасника товариства із заявою про виплату частки) по 17.06.2015 (з врахуванням того, що 18.06.2015 є днем фактичної сплати суми заборгованості та не включається в період часу, за який здійснюється стягнення).

Щодо доводів скаржника про неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.625 ЦК України, колегія суддів зазначає таке:

Відповідно до п. 1.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , з огляду на те, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - Загальні положення про зобов'язання , ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Згідно з пунктом 4.1 вказаної постанови, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до роз'яснень викладених в п.3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №4 від 25.02.2016 Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин , невиплата дивідендів у строки, визначені законом або установчими документами юридичної особи, є порушенням грошового зобов'язання, у зв'язку з яким настають правові наслідки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Посилання скаржника на те, що спірні правовідносини виникли з приводу виконання судового рішення, а тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання є помилковим, оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань в зв'язку з невиконанням боржником грошового зобов'язання (невиплаченого прибутку). Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Також сама по собі наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення суми основного боргу не є перешкодою для застосування положень ст.625 ЦК України.

Беручи до уваги вищенаведене, перевіривши правильність перерахування місцевим господарським судом 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення як в частині стягнення 5693,91 грн. 3% річних та 80018,50 грн. інфляційних нарахувань, так і в частині відмови у стягненні 22,64 грн. 3% річних.

Судова колегія вважає необґрунтованими твердження скаржника про безпідставне відхилення судом першої інстанції його клопотань про зупинення провадження у даній справі (у зв'язку із розглядом пов'язаної справи №909/115/14) та про призначення у даній справі судово-економічної експертизи (у зв'язку з складністю розрахунків сум, заявлених до стягнення).

Щодо призначення у справі судово-економічної експертизи - то, зважаючи на те, що суд вправі самостійно перевірити та визначити період та суму нарахованих 3% річних та інфляційних втрат і, беручи до уваги відсутність складних розрахунків, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду, що проведення такої є недоцільним.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 у справі №909/1001/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Вулкаскот-Україна - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя Л.С. Данко